Мандати для «мукаючого» стада: чи вироджується український парламентарій?

Мандати для «мукаючого» стада: чи вироджується український парламентарій?

Аналітика
1902
Ukrinform
Чи справді інтелектуальній рівень сьогоднішніх депутатів нижчий, ніж тих, хто обирався у перших скликаннях?

…Напевно, В'ячеслав Чорновіл умів матюкатися, але не пам'ятаю, щоб це звучало в стінах Верховної Ради. Ігор Юхновський, який народився у селі, точно знав слово «козел», але я фізично не в стані уявити, що він використовує це слово відносно людини.

Багато депутатів, особисто знайомих та знайомих по книжках, восьми скликань, можуть пройти перед моїм внутрішнім поглядом, вони зробили різний внесок у парламентаризм та завдали йому різну шкоду, але, якщо говорити про рівень культури (я не про патріотизм), то те, що ми бачимо сьогодні відверта пролетарізація законодавчого органу.

Я думала, чи братися за цю дражливу тему, адже саме ця Рада проголосувала за декомунізацію, за зняття недоторканості з деяких мільярдерів. Ця Рада ніколи б не проголосувала Харківські угоди, і не гратиме на користь Росії. Але попри це, я чесно признавалась сама собі: її культурний та освітній рівень  катастрофічно відстає від її героїзму та патріотизму.

І раптом у інтерв'ю Романа Безсмертного (він чи не єдиний український політик, хто говорить не гаслами та штабними заготовками, а меседжами та змістами) раптом прочитала думку, яка дуже резонувала із моєю: «На такому низькому інтелектуальному рівні працюючий парламент в такій державі, як Україна, раніше можна було уявити тільки в фантастичних романах. Я взагалі не розумію, як це «мукаюче» зібрання могло з'явитися в суспільстві. Я не можу цього пояснити ... При цьому явно втрачений зв'язок між суспільством і цим органом ."

Задля справедливості зауважу: з цією думкою погоджуються не всі. На сторінці Романа Петровича в ФБ один з журналістів уїдливо зазначив: «Тільки треба одразу зізнаватися - те, до чого докотилася країна за 26 років, це результат "інтелігентних" парламентів. І підвалини корупції закладали саме "інтелігенти". І розвалений в друзки пересварений РУХ, це інтелігенти. І Кучма результат інтелігентів. І 239, і Канівська Четвірка, і За Єду...».

То хто ж має засідати в будівлі під куполом, що на Грушевського? З кого має формуватися парламент? Раніше у нових складах Ради ми завжди вираховували делегованих туди сек`юріті, водіїв, коханок. Потім до них стало додаватися «силове» крило: різні забіяки для бійок біля президії. Силове крило стало суворою необхідністю. Які люди сьогодні покращили б якість парламентського корпусу? Професійні громадські та партійні активісти? Комбати? Зрештою, чи може на склад парламенту вплинути процедура обрання парламенту? Ми вирішили прояснити це питання в самого Романа Безсмертного, а також опитати експертів.

МЕНІ БОЛЯЧЕ КРИТИКУВАТИ ПАРЛАМЕНТ

Роман Безсмертний, політик, екс-віце-прем'єр-міністр, народний депутат Верховної Ради II, III, V і V скликань.

- Якщо порівнювати парламенти, їхній рівень фахової підготовки, інтелектуальний рівень (я не кажу про формальну сторону), то очевидно, що парламенти, в яких членами були кандидати, професори, керівники найвищого та середнього рівня - такі парламенти в інтелектуальному плані досить сильні. І вони знаходили не лише словесну відповідь на запитання. Ці парламенти сильні не лише в інтелектуальному плані, їхня взаємодія між собою, якщо і не була прикладом, то не викликала відторгнення у суспільства. Тому, очевидно, що у цьому відношенні ситуація з якісним складом парламенту досить невтішна.

Але коли я критикував Раду, то я виходив з інституційної проблеми. Що в Україні відбулося і свідком чого ми є?

Очевидно, що в багатьох регіонах виріс істеблішмент, який здатен дати серйозний інтелектуальний бій центру. І це невипадково протягом новітньої історії відобразилося у цих походах на Київ. Спочатку Дніпропетровський клан, потім Донецький, тепер чекають на прихід Львівського.

Це говорить про те, що парламент має колосальну проблему саме інституційну. Це говорить про те, що нема каналізації інтелекту, який виростає на місцях і йде в центр, а це породжує нездорову конкуренцію, яка виростає в емоційний конфлікт, фізичне протистояння, бо у цьому інституційно нема місця для продуктивної дискусії. Все це за відсутності інституційної інстанції, виливається за рахунок емоцій  в фізичні емоції.

Що я маю на увазі під інституційною інстанцією? Другу палату, яка б чітко виявляла цей зріз, Верхню палату. І якщо ми зараз не зробимо кроків, пов'язаних із глибокою, продуманою, різнорівневою територіальною реформою (громади, райони і області),   поки ми не перейдемо на нову структуру парламенту, включаючи двопалатність, те, що ми бачимо в Європі, стане яв'ю для України.

Не треба робити вигляд, що протидіяти цьому явищу зможе однопалатний парламент. Я хочу всіх закликати до вивчення парламентаризму і зрозуміти, що агресивність однопалатної системи не долає конфлікту між центральними та регіональними елітами. А вона занижує якісний склад, бо при цьому протистоянні потреби у інтелектуальній, глибокій, правовій дискусії немає. Є необхідність у присутності охоронців, боксерів,  кого завгодно.

Це все моментально екстраполюється на системи влади: виконавчу, судову, представницькі органи на місцях. І ця тенденція буде розкручуватися, і вона несе в собі велику небезпеку.

Все це змушує мене звертати увагу на цю проблематику.  І так само, як було і в 2005 році, зрозуміло, що не провівши швидкої територіальної реформи, ми не зможемо спрямувати в правильне русло розвиток  місцевого економічного потенціалу, не зможемо зорганізувати здорову конкуренцію між елітами та істеблішментом всередині.

Ну не можна проявити себе на рівні Києва – «буду робити це там», так думають деякі регіональні представники.

Я спостерігаю за деякими людьми, ну вони «вагітні», вони на межі зриву, не знаходять застосування у Києві, і вони підуть чинити революцію там. І це стосується і політиків, і керівників парамілітарних формувань, і командирів мілітарних формувань, і так далі. Це серйозна річ, з якою не вирішено, як інституційно боротися.

А цьому можна протиставити тільки іншу інституційну модель держави. З іншим парламентом, іншою системою виконавчої влади, іншою роллю президента, іншою роллю місцевого самоврядування на рівні регіонів.

Це ніяк не потрясе єдність держави - навпаки, це сконцентрує у державі ці повноваження, які будуть гарантувати її існування та цілісність. Але це змінить модель відносин.

Я дозволив собі емоційне сказати про депутатів. Але зрозумійте мене правильно. Парламент мене виховав, український парламент зробив з мене українського політика, і мені дуже боляче це говорити про парламент. Але я з великим задоволенням працював би в парламенті, де були б такі люди, як Юхновський, Гетьман, Ємець, Чорновіл, Павловський, Мусіяка, Буткевич. У них було чому вчитися. Вони були прикладом.

На певному етапі, коли треба було запропонувати нові підходи,  в силу якихось чинників ми загальмували цей процес. Це стосується і виборчого законодавства, і моделі української держави, це стосується і фахових вимог, і інституцій, які проводять вибори. В ситуації, яка була, треба було або відшліфовувати мажоритарну, або відшліфовувати партійну систему. Ми ж бігали то в один, то в другий бік. А будь-яке мішане гірше, ніж чисте. Змішана система згрупувала недоліки обох.  Тоді треба було виходити на двопалатну модель, формуючи модель для регіональних представників, зовсім іншу модель для іншої палати.

СИСТЕМА ЗАКРИТИХ ПАРТІЙНИХ СПИСКІВ КАЛІЧИЛА СУТЬ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

Олександр Барабаш, віце-президент Асоціації народних депутатів України, народний депутат Верховної Ради I скликання:

-На початку 90-х років або в кінці 80-х, у нас превалювала думка, що в парламенті повинні бути юристи, економісти. Мені здається, що це взагалі не правильний підхід - ставити якийсь або професійний, або освітній, або ще якийсь критерій.

 Фото: interns.org.ua
Фото: interns.org.ua

Зараз для мене викристалізувалося поняття, що для депутата, як представника народу, на першому плані повинні бути морально-етичні якості. Це вище професійних, освітніх, якихось інших якостей. На першому місці повинна бути у людини совість. А вже освіта і все інше - це вже додається. Немає і ніколи не було депутата, який міг би розібратися у всіх питаннях, які розглядаються протягом одного сесійного дня. У них там, часом, півсотні голосувань, і навряд чи будь-який депутат, як професіонал, розбирається хоча б в 10% питань. І потрібно мати серйозні особистісні якості, щоб за допомогою експертів, радячись з фахівцями в цій галузі, цікавлячись загальною літературою і т. д., а найголовніше - маючи зв'язок зі своїми виборцями - розібратися і зайняти позицію по кожному з питань.

Але, в ідеалі, він повинен керуватися інтересами своїх виборців. Чи то в окрузі, чи це в цілому український народ (як за пропорційною системою), але інтересами народу.

Система закритих партійних списків потихеньку калічила суть парламентаризму, привела до того, що сьогодні практично всі парламентарії керуються вузькоегоїстичними корпоративними інтересами. Їхні мотиви: особисті зв'язки, економічні, галузеві, але це завжди вузько корпоративні інтереси.

І виборча система повинна наближати до народовладдя, стимулювати депутата хоч в якійсь мірі орієнтуватися на інтереси народу з тим, щоб він знав, що на наступних виборах люди можуть оцінити і повинні оцінити те, чи він приймає рішення на користь народу, чи в інтересах сім'ї, корпорації, партії і кола друзів. Тому система виборів для якості парламенту має вирішальне значення. Система закритих партійних списків - це найгірша система, яка сформувала саме нинішнє, абсолютно, я б сказав, огидну політико-правову культуру, орієнтацію на вузькоегоїстичні корпоративні цілі.

Сьогодні йде балаканина про відкриті списки. Але мені здається, не більше 1% людей взагалі розуміють, що це таке. Існує більше 70 відкритих систем, які в теорії називаються «відкритими списками».

Що мають на увазі ті чи інші політики, коли спекулюють словом «відкриті партійні списки»? Коли я послухав те, що говорили з трибуни депутати, захищаючи свої законопроекти, це була  просто комедія. Один депутат, у проекті якого чиста закрита система зразка 2006 року, але з нюансами - то він каже , що у нього «відкрита» система. І починає розповідати про те, що при закритій системі охоронці, банщики проходять, коханки і т. д. і пропонує ту саму  закриту систему і називає її відкритою.

Або - одна партія пропонує відкриту систему, так називає її, хоча це суперзакрита система. Було приголомшливо чути, коли пропонують, що партія має право відкоригувати черговість у списку кандидатів після результатів голосування. Тут взагалі незрозуміло, для чого тоді вибори? Нехай партія відразу напише список, і вони будуть депутатами. Навіщо взагалі проводити голосування і витрачати мільярди гривень?

Я запропонував свій законопроект, який в черговий раз заслав народним депутатам і тільки від деяких отримав ввічливе «спасибі, отримав». І ніякого результату, стіна мовчання, змова. Ось позавчора  направив цей проект ще і Президенту.

Але ж в країні повний, так би мовити, тупик, я б сказав, навіть, цивілізаційних поглядів на це питання. Що ж далі? Якщо законопроекти відхилені, і є спільна думка, що існуюче законодавство не годиться, що ж далі?

Адже вибори - не просто технологія розподілу мандатів, це ж акт здійснення влади народу. Причому, єдина форма демократії. Демократія - це вибори, це шлях цивілізаційного напрямку країни, і сьогодні в Україні вона зайшла у  глухий кут. За якою моделлю ми будемо розвиватися? Чи вийдемо з партократичного циклу, коли вузька група людей захопила мандати, розподіляє їх в закритому режимі, і ми потім дивуємося, чому вони всі діють тільки в інтересах своїх груп людей. 

У парламенті першого скликання нас зобов'язували орієнтуватися на виборців. У тому числі проводити щотижневі зустрічі, прийоми і т. д., і, хочете не хочете, у нас зворотний зв'язок був. Кожен з людьми зустрічався, і вони за руку смикали і в очі говорили неприємні речі. І це накладало відбиток на те, як себе відчуваєш: слугою лідера чи слугою народу.

Ми йшли не до абстрактного електорату, як сьогодні віщають по телевізору, а до конкретних людей - на ферму, в заводський цех, до своїх колишніх співробітників, які могли так от запросто сказати: Саша, а чому, власне, ви так робите?

Виборчі механізми можуть придумати - головне, щоб була ідея. Реальне народовладдя, реальна демократія, і щоб усі рішення на виборах приймав тільки виборець. Сьогодні у нас виборець практично не приймає ніяких рішень і ніякого впливу на це не має.

І хоч прийнято сварити перший власне український парламент, з нашого складу ніхто не став мільярдером.  Були  директори заводів, які  йшли з відвертим наміром захистити інтереси своїх заводів. Це ті, які на початку 90-х років першими почали отримувати у великих обсягах валютну виручку. І ті, хто мав стати олігархами, жоден з них не став. Тобто, їх змінило покоління, набагато більш цинічних, нахабних і т. д. Вовки тієї системи, політично-управлінська еліта сиділа на найбагатших, смачних і об'ємних потоках нової економіки, і ніхто не став мільярдером, олігархом і т. д.

Але, при цьому, директори заводів у нас були одні з найбільш свідомих  прихильників економічних реформ, хто підтримував молодих реформаторів з нашими ідеями. Були всі біля річки, загортали сало, але руки залишилися не жирними, розумієте? Були у води, але не напилися. Тому напевно нас і нинішнє покоління депутатів вважає повними дурнями, не здатними ні на що. Совість, напевно, у нас була…

ПОПРОСІТЬ ЛЮДИНУ БЕЗ ПАСПОРТА ПЕРЕБРАТИСЯ ДО МОСКВИ

Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології Національної академії  наук

- Нехай будуть в Раді ті, кого обере народ. Хоче обирати за гречку? Хай проживає наслідки свого вибору та дорослішає.

 Евгений Головаха. Фото: «День»
Євген Головаха. Фото: «День»

Але, якщо це діти, як Мустафа та Лещенко, то не давайте їм грати в сірники! Бо воно в нас сьогодні все тримається на чесному слові.

Нехай Рада буде без обцілованих корів.

Нехай учасники бойових дій, які проливали кров на «колчаківських фронтах», перестануть розпускати руки на своїх опонентів і бачитимуть в них тих, за кого голосували сотні тисяч виборців. 

А людину без паспорта, реформатора Саакашвілі, нехай переведуть через кордон Ксенія Собчак та Олександр Боровик (десь так, як до нас переводили), і нехай він виставить намет перед Державною думою та за допомоги батальйону «Сомалі» вимагатиме від Росії, аби та лишила в спокої і Україну, і рідну йому Грузію…

Лана Самохвалова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>