«Миротворці» Путіна. Україні готують геополітичну пастку
Ті, хто малюють Путіна у карикатурному стилі, або приписують йому різного роду психологічні хвороби, або навіть божевілля, насправді роблять шкідливу справу.
По-перше, тому, що будь-яка військова людина вам скаже, що недооцінювати ворога не можна – це перший, але вірний крок до поразки.
А по-друге, Путін, навіть перебуваючи у статусі авторитарного диктатора, залишається лише верхівкою системи, яка працює постійно, вдумливо і цілеспрямовано. Працює проти нас, проти України.
Варто усвідомлювати, що всі наші емоційні сплески, політичні чвари, будь-яке свідчення недолугості державного механізму, на кшталт позбавлення громадянства опозиційного політика та його безпрецедентний прорив через державний кордон в оточенні «законослухняних» народних депутатів – все це використовується нашим ворогом. Який діє вдумливо, системно і професійно.
Опосередкованим підтвердженням цього є потужна інформаційна хвиля, піднята напередодні відкриття нової сесії Генеральної асамблеї ООН, яка розпочала роботу 12 вересня у Нью-Йорку.
Спочатку в телефонній розмові з канцлером Ангелою Меркель російський лідер «милостиво» погодився на присутність миротворців не лише на лінії розмежування, а й на всій території Донбасу, але виключно для надання безпеки персоналу ОБСЄ
Нагадаємо, що президент Російської Федерації В.Путін «раптово» погодився на розгортання міжнародної миротворчої місії у зоні військового протистояння на Донбасі й оголосив про це ще 5 вересня на прес-конференції за підсумками саміту БРІКС у Китаї, за тиждень до початку засідання Генеральної асамблеї ООН, і доручив МЗС РФ внести відповідну резолюцію на розгляд Ради безпеки ООН.
Таким чином, навіть незважаючи на те, що сам В.Путін не планує цього року брати участь у засіданні Генеральної асамблеї ООН, російська сторона вже встигла створити контекст і відповідний фон для ініціативи Президента України П.Порошенка про введення миротворців ООН на непідконтрольні території Донбасу, яку він має намір представити під час цієї ж сесії Генасамблеї ООН.
Військові люди називають таке дійство «перехопленням ініціативи». Треба визнати, що політичний цирк, влаштований М.Саакашвілі на західному кордоні України і підтриманий достатньо одіозними українськими політиками, відбувся у напрочуд «вдалий» час для того, щоб дискредитувати як самого Президента України, так і його миротворчі ініціативи, які він має намір оголосити у Нью-Йорку.
Це не забавки. Це – доросла професійна гра. І поки що не на нашу користь.
КРЕМЛЮ ДОВІРЯТИ НЕ ВАРТО
На перший погляд – така «миротворча» ініціатива російської сторони здається поступкою Москви, яка раніше займала зовсім протилежну позицію і категорично виступала проти залучення міжнародних миротворців на Донбас. Небезпідставно вважається, що розгортання міжнародного миротворчого контингенту на Донбасі фактично може унеможливити розширення масштабів збройної агресії Росії проти України, що вже більш як три роки залишається головною загрозою безпеці нашої держави. Зрозуміло, що такий розвиток був би вигідним для України, особливо для встановлення міжнародного контролю та незалежної верифікації транскордонного руху на східному, проблемному кордоні України з Російською Федерацією.
Але, виявляється, не все так просто. Бо ж водночас Путін наголосив, що мова може йти тільки про функції забезпечення безпеки співробітників ОБСЄ (тобто він запропонував, щоб спостерігачів ОБСЄ на Донбасі захищали миротворці) – та лише на лінії розмежування сторін конфлікту, а не на жодних інших територіях. Крім того, за його словами, вирішення цього питання має відбутися не інакше, як після розведення сторін і відведення важкої техніки, а це не може бути вирішено без прямого контакту з представниками самопроголошених республік – ДНР і ЛНР. Остання «поступка» Путіна – мовляв, миротворці можуть охороняти місію ОБСЄ де завгодно – не змінює суті справи.
Тобто, як і раніше, демонстративна «згода» Москви стосовно розміщення міжнародних миротворців на Донбасі має на меті реалізацію виключно російських інтересів, а ініціативи В.Путіна ні в якому разі не свідчать про зміну ставлення Росії до конфлікту. Іншими словами, Кремль готує для України підступну геополітичну пастку.
Насамперед, це стосується «заморожування» конфлікту в регіоні на вигідних для Росії умовах і на невизначений термін, а саме: створення враження виконання нею Мінських домовленостей в частині виведення російських військ з окупованих територій, з одночасним недопущенням можливості відновлення Україною контролю над ними та неконтрольованою ділянкою російсько-українського кордону.
У випадку реалізації такого плану Росія отримає можливість апелювати до США та ЄС щодо відсутності причин для продовження міжнародних санкцій проти неї. Водночас вона зможе обгрунтовувати свої вимоги стосовно необхідності виконання Україною політичної складової мирного плану з надання особливих статусів так званим «ДНР» та «ЛНР». При цьому виконання Україною умови Росії щодо обов'язкового узгодження питання розгортання миротворчого контингенту із самопроголошеними республіками фактично позиціонуватиме їх як повноважних учасників переговорів. Саме цього Кремль і домагається з самого початку війни проти України.
ПРО ЗБРОЮ І ОПТИМІСТІВ
На цій же прес-конференції (за підсумками саміту БРІКС) Путін, говорячи про можливість надання Україні американської летальної зброї, у непрямій формі пообіцяв: якщо американці нададуть Україні зброю, тоді самопроголошені республіки «...можливо, спрямують зброю, яка у них є, в інші зони конфлікту».
Певні наші доморощені експерти і політологи відразу побачили бажання Кремля «прищемити» Захід поставками зброї з Донбассу в конфліктні регіони світу, наприклад у Сирію, підтримуючи таким чином міжнародний тероризм.
Не треба заплющувати очі на те, що Москва під усіма можливими приводами буде наполягати на включенні до складу міжнародного миротворчого контингенту російських військових, що дало б Росії привід фактично легалізувати російську військову присутність на території України та створити передумови для її збереження на довготривалу перспективу. Саме так свого часу Росія вчинила у Придністров'ї, Нагорному Карабасі, Південній Осетії та Абхазії. Якщо Росія знову викине цей фортель, цього разу під егідою ООН, це буде тотальна катастрофа – не лише для України, а й для самої ООН та для глобального світоустрою, побудованого на діяльності цієї організації. Не випадково Україна на всіх рівнях і в заявах МЗС категорично виступає проти будь-яких натяків на присутності в миротворчому контингенті військових від країни-агресора.
Варто враховувати також, що на сьогодні в миротворчих місіях ООН здебільшого беруть участь країни Азії або Африки. Тому не слід сподіватися, що у випадку прийняття рішення про миротворчі сили на Донбасі до їх складу будуть входити виключно країни НАТО. Тобто, в якості іншого шляху, Росія може лобіювати власні інтереси за рахунок включення до складу миротворчих сил у цьому регіоні контингентів від «лояльних» до Росії азійських та африканських країн. Іншими «очевидними» кандидатами направлення своїх контингентів для захисту російських інтересів на Донбасі можуть стати військові від країн-членів ОДКБ, більшість з яких перебувають під прямим політичним, економічним, а іноді – під військовим тиском з боку Кремля.
До речі, ймовірно, випадково, але напередодні «миротворчої» заяви Путіна президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв заявив, що його країна готова брати участь у миротворчій місії на Донбасі.
І це є лише перша ластівка.
На користь такого висновку свідчить і неабияка активність у відносинах між ОДКБ й ООН протягом останніх двох років. Йдеться про перспективи сприяння з боку ОДКБ миротворчим зусиллям ООН в інтересах і за мандатом ООН, головним чином, на теренах СНД. В кінці листопада 2016 року Генеральною асамблеєю ООН була прийнята резолюція, яка закликає до поглиблення співпраці ООН з ОДКБ. Отже, російською стороною може використовуватися ідея «миротворчої операції» й під егідою ОДКБ. Тобто, у такий спосіб Москва буде прагнути легалізувати або хоча б закамуфлювати свою військову місію на Донбасі мандатом ООН.
Наслідком такого дійства стане фактична дезінтеграція України, втрата можливості відновлення її територіальної цілісності, блокування процесів її європейської та євроатлантичної інтеграції.
ЗАЯВЛЕНІ ЦІЛІ, ПРОГНОЗОВАНІ НАСЛІДКИ
Зрозуміло, що Росія у такому випадку отримає потужні важелі впливу на всю Україну. З іншого боку, під гаслами «миротворчості» Росія де-факто реанімує стосунки із Заходом, отримає сприятливі можливості для відновлення і розвитку власної економіки та продовжить активну реалізацію неоімперської політики.
Заявлена позиція Кремля є потужною, адже за рахунок вимог щодо обмеження функцій миротворчої місії лише захистом спостерігачів ОБСЄ, Росія уникає взяття на себе зобов'язань щодо забезпечення загальної безпеки в регіоні.
За великим рахунком, у такий спосіб Росія прагне реалізувати одразу кілька геополітичних цілей. Головна з них – це перехопити і спотворити українську ініціативу про введення миротворців ООН на непідконтрольні території Донбасу, яку Президент України планує оголосити на засіданні Генасамблеї ООН, про що він неодноразово заявляв в Україні, а також обговорював у телефонних переговорах в рамках «нормандської четвірки».
Крім того, оскільки в останній час значно активізувалися переговори щодо надання Україні летального оборонного озброєння США, Росія також хоче зменшити, а краще – усунути будь-яку можливість надання такого озброєння, виступаючи з начебто мирною ініціативою. На переконання російської сторони, після такої їхньої ініціативи всі пропозиції про надання Україні американської летальної зброї мають стати неактуальними.
Москва переслідує й інші підступні цілі, а саме: перекласти відповідальність за ситуацію довкола збройного конфлікту на сході нашої держави саме на Україну та на її західних партнерів. Тобто, якщо до цього часу Росія постійно блокувала миротворчі ініціативи України, то тепер вона «перекидає м'яч на поле своїх опонентів», пропонуючи завідомо невигідну Україні ініціативу, про непідтримку якої заявити ніяк не можна, оскільки тоді Росія буде волати, що Україна відкидає та блокує миротворчі ідеї.
Крім того, Росія отримає для себе ще й кілька додаткових вигод, вносячи таким чином конфліктний момент у федеральні вибори до бундестагу ФРН (відбудуться 24 вересня ц.р.). Путін вдало скористався наявністю певних суперечностей між США і ЄС в їхніх поглядах на шляхи вирішення конфлікту в Україні. Так, деякі німецькі політики по-різному, часом неадекватно, почали коментувати «миротворчу ініціативу» Путіна.
З огляду на зазначене, принципово правильною залишається позиція України, яка передбачає:
- розгортання миротворчих сил ООН на всій території окупованих районів у зоні конфлікту, в т.ч. на українсько-російському кордоні;
- виведення російських військ і найманців з окупованих територій та недопущення включення російських військових підрозділів до складу миротворчих сил;
- покладення на миротворчу місію ООН функцій із забезпечення загальної безпеки, а не тільки спостерігачів Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ;
- неприпустимість будь-яких узгоджень згаданих питань із самопроголошеними республіками як сторонами переговорів.
Якщо й можна вбачати певний позитив у «миротворчій ініціативі» Путіна, то це те, що він все-таки змушений хитрувати та блефувати довкола питання «доцільності миротворців на Донбасі», але суто з метою обдурити цивілізований Західний світ, бо події останнього часу розвиваються зовсім не так, як йому хотілося б, а наслідком такого розвитку невідворотно стане нищівна поразка Росії. Бо до хитрощів та брехні у подібних випадках вдається саме той, кому не вистачає прямої сили змінити хід подій – не лише політичних чи економічних, а й військових теж.
Таким чином, військова агресія Російської Федерації проти України в подальшому може трансформуватися у більш витончену, хоча і не менш небезпечну форму, а саме – в «миротворчу», яка цілком відповідатиме «гібридному духу» нинішньої війни, і одночасно може стати для Кремля певним обхідним маневром у її геополітичних ігрищах.
Разом із тим, зміна позиції Росії з питання можливості розгортання міжнародної миротворчої місії на Донбасі є наглядним показником результативності західних санкцій, які змушують режим Путіна здійснювати пошук шляхів виходу із ситуації. Збереження та подальше посилення міжнародних санкцій послідовно змушуватиме Москву до її реальних поступок у мирному врегулюванні ситуації довкола України.
...«Ніколи, ні за яких обставин не вірте москалеві! Хто повірить, вже тільки тим занапащає Україну». Ці слова вимовив колись гетьман Павло Полуботок. Історичні обставини тоді були іншими, але сутність агресора фактично не змінилася. Тож порада Полуботка: «По всіх наших кордонах мусять стояти залізні стовпи з написом: «Не вірте москалеві!», – залишається актуальною. І не лише для України.
Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, доцент, генерал-лейтенант запасу. м. Київ.
