«Захід-2017» - де чекати на бліцкриг Кремля?

«Захід-2017» - де чекати на бліцкриг Кремля?

Аналітика
3838
Ukrinform
Будь-який агресивний рух Кремля на Західному напрямку стане відвертим актом самогубства РФ

У тому, що саме говорять українські посадовці, як завжди, є доля істини. Масштабні російські навчання «Захід-2017», які мають відбутися восени цього року на території Білорусі, дійсно не стануть несподіванкою. Ні для України, ні для Польщі, ні для країн Балтії, для яких розгортання нового угруповання російських військ у безпосередньому наближенні до державних кордонів могло б означати і означатиме зростання загрози прямого вторгнення і збройного конфлікту.

В свою чергу, це означає, що Україна готова. За повідомленням Генштабу, саме у вересні-жовтні в Україні пройдуть масштабні загальнонаціональні військові навчання із залученням бойових частин та резервістів першої черги оперативного резерву. Тобто, будь-які спроби агресора від оголошених навчань «Захід-2017» перейти до активних наступальних дій в українському напрямку означатимуть для Кремля не лише драматичні політичні ускладнення у взаєминах зі світом, але й абсолютно реальні та масовані втрати особового складу і техніки, які потенційно можуть обернуться для Москви військовою катастрофою.

Україна, звісно, поступається агресору в чисельності особового складу, бойової авіації та броньованої техніки. Але ці абсолютні показники навряд чи відображають реальне співвідношення сил на конкретному операційному напрямку. Якщо Кремль вирішить завдати Україні удар з Півночі або з Північно-Східного напрямку, він стикатиметься не лише з мобільною обороною, яку Збройні Сили України активно «відточували» на полігонах, принаймні, протягом останніх двох років.

Ще одним союзником України стануть природні умови, складний болотистий рельєф місцевості, який не дозволить агресору розгорнути широкомасштабну наступальну операцію, яка б могла потенційно розтягнути українські сили оборони. Тож, нападнику доведеться просуватися вперед уздовж транспортних магістралей. Це не обіцяє агресору нічого обнадійливого, адже зупиняти рух російських броньованих кулаків українські військові вже навчалися. Зайве говорити, що наші солдати боронитимуть свою землю, і важко знайти для справжнього військового більш значущу мотивацію в бою. 

До того ж, варто враховувати, що всі сусіди Білорусі, які є членами НАТО, вже завершили розквартирування на національних територіях структур управління та міжнародних контингентів Альянсу, і саме восени проводитимуть «паралельні» військові навчання з відпрацювання взаємодії на випадок будь-якої «дитячої несподіванки» від Кремля.

Цей фактор, а також та обставина, що Сполучені Штати практично поновили військову присутність у Європі (яка була майже згорнута у 90-ті роки на крилах пост-Горбачовської ейфорії), перетворює будь-який агресивний рух Кремля на Західному напрямку на відвертий акт самогубства.

Тож чисельні припущення українських експертного середовища і «обізнаної громадськості» про те, що Кремль може використати навчання «Захід-2017» для остаточного придушення України, або вирішить завдати удару до Дня Незалежності, поки що викликають глибокий сумнів. Путіна і його камарилью можна запідозрити у морально-психологічній неадекватності, але вони точно не самогубці. Врешті, який сенс тоді був до «липки» обдирати та до «виносу мозку» зомбувати власний російський народ? Вони, ті хто в Кремлі, точно знають, що перемоги у такій війні для них не буде, а у випадку поразки їм не знайдеться жодного місця для укриття, принаймні, не на цій планеті.

В такій ситуації виникає інше питання. Для чого Кремлю масштабні та доволі витратні навчання у Білорусі? Вони неминуче підвищують «градус напруги» на Західному напрямку, привертають до себе домінуючу увагу НАТО та країн Євросоюзу. Якщо удар з Білорусі не буде завданий на захід або на південь, адже такий військовий маневр полишений здорового глузду і практичного сенсу, тоді навіщо Кремлю городити весь цей цирк?

Насправді, «Касандрою» працювати не так вже й складно, адже найгірші припущення, як правило, збуваються. Щоб не помилитися в прогнозах, варто усвідомлювати – вони знають, що ми знаємо, що вони знають. І це примушує замислитися над простим питанням – а чи не є весь цей галас довкола навчань «Захід-2017» навмисним, штучним, єдиним призначенням якого є відволікти увагу й сили від дійсного напрямку удару, який може виявитися швидким, не таким витратним, але смертельним для потенційної жертви? Де може вдарити Кремль? Насправді – будь-де. І Україна є далеко не єдиним об'єктом для потенційної російської агресії.

ТРОХИ ІСТОРІЇ

8 серпня 2008 року розпочалась п'ятиденна російсько-грузинська війна («08.08.08»). Вона стала «тригером» для подальшого зростання агресивності Російської Федерації, адже особливості цієї війни, ґрунтовний аналіз її геополітичних причин і наслідків були майже проігноровані міжнародним співтовариством. Ніхто не хотів визнавати відродження неоімперської політики Кремля, ніхто, а ні в Європі, а ні за океаном, не хотів нової війни й зростання напруги. Як це часто трапляється в історії, результат став прямо протилежним миролюбним очікуванням.

Як наслідок – окупація та наступна анексія українського Криму, російське вторгнення на Донбас, небезпека агресії проти країн Балтії і Польщі, а також загроза повторення «бліцкригу» проти Грузії.

Останнє твердження потребує пояснення. Адже на тлі надзвичайно важливих геополітичних подій, які відбулися в Європі останнім часом, включаючи вибори, теракти, біженців, кібератаки та «друге дихання» для Північноатлантичного Альянсу, – на цьому тлі з поля зору міжнародних політологів і експертів майже повністю випали достатньо загрозливі ознаки ескалації напруги і військова активність Росії на Південному (Кавказькому) стратегічному напрямку.

При цьому варто нагадати, що лише у травні поточного року в Грузії був прийнятий новий концептуальний документ – Стратегічний оборонний огляд на 2017-2020 роки. Головне місце в цьому документі займають військові загрози, які походять від Російської Федерації. Зокрема, основною загрозою безпеці Грузії названі «окуповані Росією території» і так звана «повзуча окупація».

Одне з найголовніших і найважливіших нововведень Стратегічного оборонного огляду – це визнання Грузією широкого застосування російської «м'якої сили» і цілеспрямованої пропаганди (а точніше – дезінформації!). Обидва інструменти визнаються західними країнами найефективнішою сучасною зброєю, проте грузинські державні інститути вважали ці загрози незначним і не враховували їх у документах державного рівня. Тобто, Грузія фактично тільки в 2017 році визнала на політичному рівні, що інформаційно-пропагандистська війна і агресивна цілеспрямована дезінформація з боку Росії – це реальна загроза національній безпеці.

У документі відзначається, що «…Кремль робить особливу ставку на посилення елементів «м'якої сили» з метою ослаблення державних інститутів, підтримку проросійських громадських і політичних груп і дискредитацію західного зовнішньополітичного курсу».

Фактично, це вже другий документ на цю тему, прийнятий в Грузії в цьому році. Так, 13 квітня ц.р. уряд країни затвердив «Стратегію комунікації щодо вступу Грузії в ЄС і НАТО на 2017-2020 роки», в якій інформаційна війна з боку Росії також визнається загрозою.

Ще однією загрозою з боку Російської Федерації Стратегічний оборонний огляд визначає «гібридну війну». При цьому сам термін «гібридна війна» пояснюється як дії вороже налаштованої сторони, під час яких вона не вдається до класичної військової інтервенції, а веде з другою стороною боротьбу з використанням таємних військових операцій, диверсій, в т.ч. шляхом підтримки заколотників та здійснення кібернетичних атак по стратегічних об'єктах й інших подібних дій.

Є кілька причин, за яких у Грузії стала можливою поява такого жорсткого документу щодо Росії, навіть попри відчайдушні зусилля нової адміністрації в Тбілісі знизити напругу та знайти бодай будь-які «точки дотику» з оскаженілим сусідом. Фіксація російської загрози у концептуальних документах Грузинської Держави свідчить про те, що сподівання на нормалізацію відносин з РФ не виправдалися.

Дії Росії на Кавказі, зокрема в Абхазії та Південній Осетії, в останній час дедалі більше непокоять нинішню адміністрацію в Тбілісі. В останні роки Абхазія та Південна Осетія жодним чином не наблизилися до Грузії – а тільки віддалилися від неї. Сьогодні Росія робить все можливе, щоб закрити від Грузії ці регіони, які продовжують знаходитися під російською окупацією і практично повністю контролюються Росією, котра не висловлює жодного бажання їх повертати. Навпаки – поступово Москва штучно все більше звужує простір для можливого компромісу з Грузією, втягуючи сепаратистські регіони в свою орбіту – або з прицілом на їх майбутнє приєднання до Росії, або з метою використання їх як буферних зон для легалізації певних торговельних (головним чином, контрабандних) потоків.

Такого роду тенденції нарешті спонукали нинішню грузинську владу до розуміння: поступки в бік Росії не призводять до поступок зворотних, а навпаки – вони тільки розпалюють російські апетити. Саме тому, якщо від початку 2014 року, тобто часів Майдану, окупації та наступної анексії українського Криму, а також російського вторгнення на Донбас, нинішня грузинська влада уникала жорстких заяв щодо українських подій, то в останній час, фактично з початку цього року, Тбілісі поступово відходить від достатньо стриманої позиції щодо російської агресії в Україні – і зараз вже говорить про неї відверто та досить жорстко.

Так, заява Міністерства закордонних справ Грузії від 19 березня цього року з приводу 3-ї річниці анексії українського Криму була відчутно жорсткою. У ній говорилося про те, що «так званий референдум» відбувався під контролем «російських збройних сил», що призвело до «незаконної окупації та анексії Криму». Вживаються також такі слова як «агресія» та «окупація» – що є жорсткішими формулюваннями, ніж типові заяви в т.ч. європейської дипломатії. Аналогічні оцінки лунають у останніх виступах та заявах й інших офіційних представників грузинської влади.

Ми вже ніколи не забудемо, що Грузія стала жертвою російського окупаційного сценарію ще в серпні 2008 року. В самій Грузії фахові експерти небезпідставно вважають, що кінцевою метою російської агресії в серпні 2008 року було встановлення в Грузії проросійського режиму. Країну буквально врятувало диво і міжнародна активність, яка зупинила російські війська на «відстані дотику» до Тбілісі.

Але одразу ж після завершення бойових дій у цьому регіоні Росія почала поволі «пересувати» лінію кордону вглиб Грузії. За даними грузинської сторони, таке і зараз часто відбувається на адміністративному кордоні як з боку Абхазії, так і Південної Осетії.

Останніми прикладами «повзучої окупації» стали події квітня ц.р., коли в селі Хурча Зугдідського району, що межує з селом Набакеві Гальського району Абхазії, російські військові пересунули окупаційну лінію на 300 метрів углиб Грузії. В результаті – земельна ділянка (приблизно в два гектари) відійшла до окупованої території.

А вже в липні ц.р. російська окупаційна влада в Південній Осетії перенесла ще один банер з позначенням «кордону» на околиці сіл Бершуеті й Собісі – на 500 метрів углиб підконтрольній Грузії території. Причому, за останні дні липня ц.р. подібні інциденти на даній території відбувалися двічі.

Знайома тактика, чи не так? Щось подібне російські окупанти постійно намагаються робити у «сірій зоні» вздовж лінії розмежування на Донбасі, щоправда, без особливого успіху. Але немає жодного сумніву в тому, що і в Україні, і в Грузії російські війська та найманці Кремля застосовують тактику повзучої експансії абсолютно свідомо й планово. Це лише пролог до наступних дій, до яких варто бути готовими завжди.

ВІЙСЬКОВИЙ ВЕКТОР

Факти – річ уперта. І всі вони говорять про те, що заходи оперативної й бойової підготовки Збройних сил та інших силових структур Російської Федерації залишаються реальною загрозою для Грузії.

Так, 8 червня цього року розпочалась і протягом тижня проводилась остання перевірка бойової готовності Південного військового округу (ВО) ЗС РФ, оголошена новим командувачем військами округу генерал-полковником О.Дворниковим. У ході цієї перевірки відпрацьовувались питання перекидання комбінованим способом окремих компонентів мобільних сил, а також посилення угруповання російських військ «на загрозливих напрямках» як у окупованому Криму, так і на Північному Кавказі.

Загалом у рамках перевірки бойової готовності Південного ВО було залучено близько 7 тис. військовослужбовців та 1,5 тис. одиниць військової і спеціальної техніки мотострілецьких, танкових, артилерійських та інженерних формувань, дислокованих у Чечні, Дагестані, Абхазії, Південній Осетії, Краснодарському краї, а також підрозділів морської піхоти Чорноморського флоту і Каспійської флотилії.

Зокрема, окремий батальйон морської піхоти Каспійської флотилії ЗС РФ літаками ВТА перекинули на невідомий для його особового складу кримський полігон Опук на чорноморському узбережжі у східній частині Кримського півострова, де він приступив до активної фази маневрів. У польових умовах особовий склад підрозділів морської піхоти відпрацьовував завдання: прихованого виходу в райони зосередження; обладнання та зміни вогневих позицій; організації системи їх охорони та оборони.

У подальшому підрозділи морської піхоти Каспійської флотилії ЗС РФ з Криму були перекинуті комбінованим способом на загальновійськовий полігон у Дагестані, де у взаємодії з морською піхотою Чорноморського флоту РФ (напередодні, в рамках перевірки бойової готовності у Південному ВО, був піднятий по тривозі 382-й окремий батальйон морської піхоти ЧФ РФ, дислокований у м.Темрюк Краснодарського краю) ними було проведено спільне тактичне навчання із застосуванням як розвідувальних, так і ударних БПЛА (безпілотників).

У період 13-17 червня поточного року Російська Федерація провела масштабні військові навчання 4-ої військової бази (фактично відповідає статусу мотострілецької бригади із засобами посилення) у невизнаній Південній Осетії (Цхінвалі-Джава). В цих навчаннях брали участь близько 3 тис. осіб, до 500 одиниць озброєння і військової техніки, в т. ч. новітні уніфіковані командно-штабні машини, призначені для забезпечення гарантованого зв'язку і управління підрозділами під час бою.

В ході навчань відпрацьовувались завдання розгортання і випробовування в реальних умовах нової спеціальної техніки АСУ тактичної ланки (батальйон, полк /бригада/ дивізія) Сухопутних військ ЗС Російської Федерації, що реально проявилось найбільш слабким місцем в ході російсько-грузинської війни в серпні 2008 року.

При цьому заслуговують на увагу практичні заходи з посилення угруповання російських військ на 4-й військовій базі у Південній Осетії (Цхінвалі-Джава) і 7-й військовій базі в Абхазії (Гудаута-Очамчира) шляхом збільшення чисельності їх особового складу (до 40% з якого приймало участь у бойових діях на Донбасі та в Сирії), а також переоснащення їх на нові зразки озброєння та військової техніки.

Так, на 50 тис. населення Південної Осетії (це за офіційними даними, в реальності – істотно менше) припадає близько 8,5 тис. російських військовослужбовців, росгвардійців і прикордонників. А в Абхазії, з її 240 тис. населення, розміщується до 12,5 тис. російських військовослужбовців. Крім того, нещодавно на території Абхазії додатково був розгорнутий і поставлений на бойове чергування ще один (другий) російський зенітно-ракетний комплекс типу С-300. Останнє може свідчити як про те, що Росія готується до масштабної війни, так і про те, що вона «позначає радіус» свого військового впливу – відповідаючи в такий спосіб і НАТО, і конкретно Туреччині, яка також присутня в Чорному морі.

27 липня поточного року у Південному військовому окрузі розпочалось масштабне командно-штабне тренування (КШТ) з виходом військ у райони зосередження, яке охопило всі регіони в зоні відповідальності Південного ВО – від Каспію до Криму.

Штаби військового округу, трьох загальновійськових об'єднань (армій), Чорноморського флоту, Каспійської флотилії і 4-ої армії Повітряно-космічних сил РФ, а також підлеглих з'єднань та військових частин приступили до перевірки бойової готовності. Управління військами за сигналом тривоги було переведене на рухливі польові пункти. Окремі з'єднання та військові частини висунулися в райони зосередження.

Штабні офіцери всіх рівнів приступили до відпрацювання задач управління міжвидовим угрупованням військ з виконанням різних ввідних команд, перебуваючи на відстані понад тисячу кілометрів один від одного.

До КШТ залучені близько 5,5 тис. військовослужбовців і понад 700 одиниць техніки. У заходах також беруть участь війська зв'язку, радіоелектронної розвідки і радіоелектронної боротьби, радіаційного, хімічного і біологічного захисту. На маршрутах руху колон і в пунктах розгортання залучена військова поліція.

Але згадані події за участю ЗС Росії не є винятком із правила. Є ряд факторів, які свідчать про зростання  напруги і військової активності Росії на Південному (Кавказькому) стратегічному напрямку.

Згадаймо лише кілька з них.

Перший. У 2016 році Кремль розпочав формування у Південному військовому окрузі ЗС РФ 8-ї загальновійськової армії (8А) із штабом у м. Новочеркаськ, яка може виступати як другим ешелоном і резервом 58А (штаб – м. Владикавказ) на Південному (Кавказькому) стратегічному напрямку, так і другим ешелоном та резервом 49А (штаб – м. Ставрополь) на Південно-Західному (Чорноморському) стратегічному напрямку.

За оцінками російських військових спеціалістів та експертів, новостворена, вже третя за рахунком, 8-а загальновійськова армія в Південному ВО ЗС РФ має стати важливим елементом забезпечення безпеки Російської Федерації з південно-західного напрямку. За деякими даними, операційна готовність 8А передбачається на кінець 2017 – початок 2018 року.

Другий фактор. У березні поточного року до складу Збройних сил Російської Федерації були включені формування так званих «збройних сил» самопроголошених «Республіки Південна Осетія» і «Республіки Абхазія». Іншими словами, незаконні збройні формування незаконно відірваних територій суверенної Грузії отримали правовий статус частин регулярної армії іншої держави – Російської Федерації, яка такими діями фактично узаконює окупацію частини території Грузії.

Варто зазначити, що Захід цю відверто провокаційну дію з боку РФ «проковтнув» без будь-якої конкретної реакції. Напевно, історія таки вчить, але у деяких випадках вчить недостатньо швидко.

Третій фактор. Відбулося посилення чергових сил корабельного угруповання Чорноморського флоту РФ у східній частині прибережних вод Чорного моря (на ротаційній основі), а також помітне та провокаційне нарощування активності російської повітряної розвідки вздовж чорноморського узбережжя Грузії.

За оцінками експертів, аналогічна військова діяльність спостерігалась також напередодні російсько-грузинської війни у червні-серпні 2008 року.

Нарешті, ще одним фактором, який несе потенційну небезпеку для Грузії, можна вважати призначення у вересні 2016 року командувачем військами Південного ВО ЗС РФ генерал-полковника О.Дворникова, який має досвід командування військами в ході чеченської війни. У 2000-2003 рр. він проходив службу в Північнокавказькому (на той час) військовому окрузі на посадах начальника штабу дивізії і командира дивізії. Він же керував російською військовою операцією в Сирії (вересень 2015 – червень 2016 рр.), за підсумками якої отримав звання героя Росії (березень 2016 року).

За оцінками провідних військових спеціалістів, як у Чечні, так і в Сирії він зарекомендував себе жорстким військовим керівником – спеціалістом з «ліквідацій» і «зачисток», що є доволі символічним для нової посади цього генерала у Південному ВО.

Таким чином, експертне середовище сходиться на думці – питання, чи готується Росія до нової агресії проти Грузії, не існує. Росія дійсно готується. Питання лише в тому, коли вона буде готова і коли вважатиме умови сприятливими для такої атаки.

CASUS BELLI

Насправді, як свідчить практика, нинішнє кремлівське керівництво з дивовижною легкістю шукає і знаходить приводи для початку бойових дій, особливо проти найближчих сусідів, які фізично не можуть дати адекватної відповіді. За причиною для нового бліцкригу проти Грузії росіянам не доведеться далеко ходити, вона вже позначена.

Протягом останнього часу з боку офіційних представників російської сторони значно почастішали погрози на адресу Грузії з вимогою надання повітряного і наземного (через російсько-грузинський КПП «Верхній Ларс») коридорів для організації і забезпечення логістичного постачання для 102-ї військової бази ЗС РФ у Гюмрі (Вірменія). До речі, ця військова база входить до складу 49А (штаб – м.Ставрополь).

Суть проблеми полягає у тому, що на сьогодні (в силу заборони Грузією використання її повітряного і наземного коридорів російською стороною після російсько-грузинської війни 2008 року) логістичне забезпечення 102-ї військової бази у Гюмрі здійснюється суто з використанням повітряного коридору над Каспійським морем і надалі над Іраном, що значно ускладнює логістичне забезпечення цієї військової бази та робить його занадто дорогим.

Але це, зрозуміло, лише привід. Не підлягає сумніву, що головна причина можливої нової війни Росії проти Грузії, як і російської агресії проти України, полягає в недопущенні їх євроатлантичної та європейської інтеграції. У випадку з Грузією – це ще й нагода «провчити» єдину країну на пострадянському просторі (не враховуючи країни Балтії, які назвати «пострадянським простором» язик не повертається), яка залишається надійним союзником України. А ще й щоб іншим пострадянським країнам, країнам так званої СНД, не кортіло Україну підтримувати.

Насправді, ситуація серйозна. На думку незалежних експертів «Борисфен-Інтел», новий напад Росії на Грузію можна очікувати будь-якої миті, просто від сьогодні і до наступної, 10-ї річниці з  початку російсько-грузинської війни 2008 року. Існуючої кількості особового складу, озброєння і операційної побудови дислокації угруповання російських військ на Південному (Кавказькому) стратегічному напрямку нині більш ніж достатньо для такого удару.

Є в календарі періоди, які, з нашої точки зору, і є найбільш загрозливими для розв'язання нової російської агресії проти Грузії.

Перший – це період проведення стратегічного командно-штабного навчання «Захід-2017» (орієнтовно, 14-20 вересня ц.р.), коли вся увага західних країн (ЄС, НАТО/США) буде прикута до можливих загроз воєнній безпеці Польщі та країн Балтії, що витікатимуть зі спрямованості, змістовності та особливостей підготовки і проведення такого російського навчання.

Другий – це 10-а річниця від початку російсько-грузинської війни 2008 року, а саме – 8 серпня 2018 року. Такий висновок випливає не лише з хворобливої прихильності В.Путіна до різного роду театралізованих вистав, на кшталт показового і цинічного «робочого» візиту до Абхазії саме 8 серпня поточного року. Набагато більш важливим чинником є те, що до цього моменту російська 8А вже отримає операційну готовність.

УКРАЇНСЬКИЙ ФАКТОР

Грузини – абсолютні оптимісти. Навіть за сучасних складних умов всі вони – від представників офіційної влади до звичайних громадян – сподіваються, що врешті-решт окуповані нині території повернуться до складу Грузинської Держави.

Для всіх, у тому числі для політичного керівництва країни, є очевидним, що сподівання команди Президента Б.Іванішвілі щодо перспектив повернення Південної Осетії та Абхазії до складу Грузії завдяки «нормалізації» відносин з Російською Федерацією, не виправдалися.

Отже, звільнення окупованих територій Грузії й надалі матиме пряму залежність від глобальних геополітичних процесів та дієвості міжнародних безпекових організацій. Лише власними силами Грузії запустити цей процес повернення буде дуже важко, навіть за сприятливих обставин.

Одним із чинників, який впливає на повернення Південної Осетії та Абхазії до складу Грузії, є розвиток ситуації в Україні та довкола неї. І цей факт на сьогодні визнають як представники грузинської влади, так і незалежні експерти та журналісти.

Під час недавнього державного візиту Президента України П.Порошенка до Грузії обидва президенти заявили, що на тлі російської загрози нашим країнам варто спільно просуватися шляхом подальшої інтеграції в європейський та євроатлантичний простір. Київ та Тбілісі стикаються зі схожими викликами і загрозами у сфері безпеки, першоджерелом яких є агресивні дії Москви, яка продовжує хворіти на імперський синдром.

На відміну від 2008 року, на Заході вже встигли усвідомити та приміряти на себе наслідки та небезпеку цієї хвороби. Це означає, що пошук ліків для хворої держави вже розпочався.

Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, доцент, генерал-лейтенант запасу. м. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>