Масові арешти екс-податківців – це прецедент. І це головне

Масові арешти екс-податківців – це прецедент. І це головне

Аналітика
1614
Ukrinform
В Україні йде перша подібного масштабу операція. Це – новий фактор, який матиме для країни далекосяжні наслідки

Уже більше доби країна обговорює вчорашню спеціальну операцію по затриманню колишніх і деяких чинних начальників районних і регіональних управлінь податкової служби. Що це було? Це вже «нарешті!», чи ще ні?

Усі затримані, на думку правоохоронців (генеральна прокуратура, МВС та військова прокуратура), брали участь у розкраданні державних коштів в недавні, за Януковича, часи існування Міністерства доходів та зборів, яке тоді очолював Олександр Клименко. Вкрали, кажуть, майже 100 мільярдів гривень. Це дуже промовиста цифра, але вражає інший масштаб.

Безпрецедентність – наразі це єдина безсумнівна оцінка того, що сталося. З неї випливає висновок, що в українській політиці відбувається щось таке, чого раніше не траплялося, тобто - надзвичайна подія. Саме так: масового затримання підозрюваних у корупції, причому навіть не зважаючи на їхній високий чи низький службовий статус, ніколи раніше в історії України не було. Безпрецедентність завжди знаменує появу якоїсь абсолютно нової якості, нового фактору, нового явища.

Безперечно, вражає і операція само по собі: були задіяні близько 1 700 поліцейських та 500 військових прокурорів, затримано більше 20 чоловік, частину з них доставляли до Києва гелікоптерами. Найбільша в історії України антикорупційна операція правоохоронців – ось так! А ще головний військовий прокурор Анатолій Матіос порадував журналістів заявою, що це тільки «перша хвиля», що незабаром візьмуться за «співробітників органів прокуратури, співробітників органів Служби безпеки і співробітників органів державної податкової адміністрації».

Суспільство, звісно, зацікавилося спецоперацією, але його реакція така (принаймні, поки що), що скепсис, на жаль, рішуче переважає. Що ж, нічого дивного, з огляду на те, якою не надто результативною, м’яко кажучи, була боротьба влади з корупцією за всі післямайданні роки. Крім того, вже учора надвечір Печерський суд Києва почав відпускати затриманих під заставу (найбільша – 15 мільйонів гривень) або під особисте зобов’язання. Процес розгляду клопотань прокурорів про арешт або принципове збільшення розміру застави (до 200 мільйонів) наразі ще триває, тобто, відпускатимуть і надалі, хоча, можливо, і не геть усіх, хоча і Генпрокурор Луценко, і міністр внутрішніх справ Аваков вже публічно обурилися першими рішенням суддів звільнити затриманих.

Однак, цей конфлікт між прокурорами і суддями, який скептики вже назвали удаваним, не може бути основним при оцінці того, що загалом сталося. Зрештою, основне не в тому, сидітиме фігурант «справи Клименка» у СІЗО чи під домашнім арештом з браслетом, головне – чи буде вирок і, ще головніше, - чи зупинить все це масштабну корупцію. Тобто, найперше напрошується природне загальне запитання: що це було?

Власне, конкретизація цього загального зводиться до вибору в оцінці: або це боротьба з корупцією (точніше – початок рішучої боротьби з огляду на масштабність затримань), або це «показуха» і ми бачимо лише імітацію перед суспільством цієї самої рішучої боротьби, а насправді все це максимум «розбірки» між різними групами української політичної еліти, і якщо це так, то боротьба з корупцією тут ні до чого. Згаданий вибір наразі кожен робить залежно від того, якою мірою він довіряє чинній владі. Об’єктивних доказів на користь того чи того варіанту наразі нема і бути не може з огляду на фактор часу. Тобто, ще занадто мало часу минуло, аби бути певним у висновках.

Але у чому ми можемо бути впевнені вже сьогодні, на другий день після початку спецоперації? Є один такий момент – вже згадана безпрецедентність.

Ось, для прикладу, перший Майдан – теж безпрецедентна на той час подія. Він означав, що вперше в історії незалежної України, і навіть більше – вперше на всьому пострадянському просторі, якщо не рахувати країни Балтії - вибір нового глави держави був зроблений справді суспільством, себто – виборцями, а не вузьким колом «олігархів», чий вибір – Віктор Янукович – змушений був поступитися вибору народу (Віктор Ющенко; чи був цей вибір вдалим для країни – інша справа). Другий Майдан був безпрецедентним випадком силового усунення від влади чинного глави держави і цілої групи ще вчора всемогутніх керманичів держави. Причому частина цих людей була змушена не просто відійти від влади, а тікати з країни без реальних шансів колись повернутися. Перший Майдан породив новий фактор в українській політиці: думка народу (виборців) при формуванні влади може бути визначальною навіть всупереч рішенню еліти. Другий Майдан породив свій новий політичний фактор: реальна (а не лише теоретична) можливість переможного народного повстання проти законної (в сенсі обраної згідно законних формальних процедур) влади. І не враховувати ці нові фактори вже не може жоден український політик.

Звісно, політичне значення і політичні наслідки таких подій, як Майдан та одночасне затримання двох десятків колишніх чиновників податкової не тотожні, але, як-то кажуть, все ж таки. Звісно, корупціонерів затримували і раніше, дехто з них і справді реально постраждав (найвідоміший приклад - Павло Лазаренко), але ніколи раніше не було такого масового «полювання» за тими, хто реально є елітою в цій країні. Якраз це – новий політичний фактор.

Навіть якщо «справа Клименка» закінчиться «пшиком», навіть якщо всі затримані будуть звільнені і їх не притягнуть до суду або не буде їм судового вироку-покарання, цей новий фактор діятиме. Так, дуже повільно, тому малопомітно, але він, фактор, вже з’явився. Віднині вірогідність масового, масштабного переслідування «елітних» громадян перейшла з суто теоретичної в практичну площину. Віднині – це допустимий спосіб дій у політиці. А ще вчора він був неприпустимий, бо кодекс взаємостосунків між частинами української еліти, які змагаються за владу, категорично це відкидав. Безпрецедентна масова «чистка» серед тих, хто ще вчора був не останньою за значенням частиною керівної еліти країни, означає, що система, яка панувала в Україні попередні два з половиною десятиліття, дала нову і дуже серйозну тріщину. Вона, система, вже не може функціонувати так, як функціонувала попередні десятиліття. Вона мусить поступатися суспільству, мусить маневрувати і пристосовуватися до нових вимог часу і суспільства, в тому числі – шляхом скинення «баласту» у вигляді покарання корупціонерам. Причому, поодинокий «баласт» вже не рятує, отже закономірно скидається «баласт» масовий.

Віднині можна стверджувати, що раніше чи пізніше, але повторення вчорашніх масових затримань обов’язково буде. Ми не можемо знати, хто їх буде проводити – чинна влада чи наступна, - але вони будуть. І ті, хто вчора з різних причин уникнув затримань, і ті, хто сьогодні вважає, що його це не зачепить ніколи, однаково змушені будуть цей новий фактор української політики враховувати, хоч би на підсвідомому рівні. Що, до речі, об’єктивно сприятиме якщо не негайному припиненню корупції, то хоча б зниженню її рівня.

Юрій Сандул, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-