Чому Швеція, як і Україна, не може комплектувати армію лише добровольцями

Чому Швеція, як і Україна, не може комплектувати армію лише добровольцями

2252
Ukrinform
Швеція повертається до призову в армію. І це має бути для нас уроком, бо пересічний українець, на жаль, ще не полишив мрії не служити в армії

Швеція відмовилася від комплектування своїх збройних сил винятково добровольцями і повертає загальну військову повинність. 2 березня уряд країни ухвалив відповідне рішення.

Мотиви такого кроку шведів очевидні: «Уряд зацікавлений у стабільнішій системі постачання та підвищення свого воєнного потенціалу, оскільки ситуація в сфері безпеки змінилася… У нас були труднощі з комплектуванням військових одиниць на добровільній основі, і це треба якось вирішувати. Тому необхідно відновити призов на військову службу», - міністр оборони Петер Хультквіст; «Російська військова активність - одна з причин» - прес-секретар міністерства оборони Марінетт Радебо.

Швеція, як нейтральна країна, завжди керувалася принципом обов’язкової військової повинності. Але в 2009 році, піддавшись загальній європейській хвилі упевненості, що із закінченням «холодної війни», із розвалом СРСР військова безпека в Європі – справа гарантована, шведи вирішили, що комплектуватимуть власну армію тільки добровольцями. Як бачимо, довго не витримали.

На перший погляд, Україна дуже не схожа на Швецію в плані геополітичного становища. Швеція давно всерйоз не воювала, практично – з наполеонівських часів, її нейтралітет має більш як столітню історію. Швеція зуміла його витримати у двох світових війнах. Звісно, Швеції певним чином повезло: під час Другої світової від Гітлера вона відкупилася регулярними поставками залізної руди, озброєння, продовольства та іншої потрібної Німеччині продукції; від Сталіна її врятувала стійкість фінської армії, яка прийняла на себе удар (не випадково саме Швеція найбільше допомагала Фінляндії відбити російську агресію 1939 – 40 року).

Однак є у Швеції та України спільна риса, яка одна варта усіх розбіжностей – позаблоковість, причому йдеться не про формальний статус, а ситуацію, коли обидві країни в справі оборони від зовнішнього агресора мають розраховувати насамперед на власну армію, бо жоден міжнародний договір нікого не зобов’язує Швецію чи Україну захищати (Україну, як виявилося, не захистив навіть Будапештський меморандум). У Європі схоже становище у Швейцарії, Фінляндії, Австрії. Саме тому у Швеції, зокрема, завжди була міцна, хоч і не дуже чисельна, армія і власний потужний ВПК (країна традиційно є серед основних світових експортерів зброї та військового обладнання, як і Швейцарія, до речі).

Звісно, на практиці країна, котра оголосила військовий нейтралітет, може розраховувати на допомогу сусідів, якщо не військову, то дипломатичну та економічну. Швеція, як і Швейцарія, Австрія та Фінляндія, міцно вбудована в загальну європейську систему безпеки, яка включає не тільки військові зобов’язання в рамках НАТО, з 1995 року Швеція – член Євросоюзу, з 1994 року співробітничає з НАТО у військовій сфері за програмою «Партнерство в ім’я миру», а після агресії Росії проти України посилила двостороннє військове співробітництво зі США. Україна лише починає думати про щось подібне.

Сьогодні у нас така ситуація, що навряд чи якась з вітчизняних політичних сил наважиться виступати за комплектування збройних сил лише контрактниками, тобто добровольцями («п’яту колону» на кшталт Опозиційного блоку тут немає сенсу зараховувати до «вітчизняних»). Звісно, йде війна, є агресор, який вже захопив частинку нашої території і періодично погрожує захопити ще більше, аж «до Києва». Тому квітнева 2014 року постанова Верховної Ради, яка скасувала указ Януковича від 14 жовтня 2013 року про комплектування збройних сил винятково на контрактній основі, загалом з розумінням була сприйнята суспільством.

Однак все це не означає, що тема «тільки контрактна армія» не спливе у нас знову, коли – раніше чи пізніше – війна з Росією стихне, і на виборах кандидати почнуть звично говорити те, що подобається виборцеві. Зокрема: що в армії можна буде не служити, там будуть тільки ті, хто сам цього хоче. Наш пересічний виборець, на жаль, не облишив мрію позбутися обов’язкової військової служби. Як він не схожий на австрійського чи швейцарського виборця! 2013 року громадяни цих країн на референдумах проголосували за збереження призову в армію.

Загалом, увесь досвід Швеції має переконати мільйони українців, що говорити про винятково добровольчі збройні сили у нейтральній країні – це повна нісенітниця. Або, як вже звикли казати у нас, - відвертий популізм. Той український політик чи політична сила, яка казатиме виборцям, що в осяжному історичному майбутньому Україна зможе існувати без обов’язкової військової повинності – той або брехун, або дурень.

Юрій Сандул. Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-