«Темно, волого та нічим дихати...»: Росіяни про Росію

«Темно, волого та нічим дихати...»: Росіяни про Росію

Аналітика
1679
Ukrinform
У Берліні відбувся перший Форум Нємцова. Українська тематика була присутня немов би тлом

Досить цікавий стався минулого тижня у Берліні захід – перший форум імені Бориса Нємцова, який зібрав 400 або близько того осіб з російського та німецького боку. Серед них політологи та політики (щоправда, здебільшого з приставкою «екс»), економісти, соціологи, діячі культури, журналісти та просто співчуваючі.

Співчуваючі російському ліберальному демократичному рухові, який після недавніх виборів до Державної Думи взагалі не представлений у верхніх ешелонах влади. З цього приводу вельми нарікали як панелісти, так і ті, хто виступав з ремарками із зали. Винуватили. в основному. Путіна, флегматичний, одурманений пропагандою електорат, згадували незлим тихим словом Кадирова, але, потрібно віддати належне, й собі злегка докоряли.

ПАЛКІ ПРОМОВИ ПОДАЛІ ВІД КРЕМЛІВСЬКИХ СТІН

Яскраво і, прямо таки по-революційному, палко виступали деякі доповідачі. Наприклад, молодий талановитий письменник Дмитро Глуховський, творець книжкової серії романів-антиутопій «Всесвіт Метро 2033». Він розуміє, чому режим у Росії завжди поводився зі своїм народом «як з тупою худобою», чому вдягав йому шори на очі. Не розуміє він чому ж народ все це терпів і «погоджувався належати людоїдам».

«Я дивлюся новини по сьогоднішньому російському телебаченню, яке ось уже кілька років остаточно перетворилося на засіб масової дезінформації, інструмент обдурення населення, його повної дезорієнтації, психологічної маніпуляції та контролю умонастроїв. Стежу за тим, як грубо та безсовісно нам брешуть, якими нехитрими трюками відволікають нашу увагу від справжніх політичних процесів, як нацьковують нас один на одного і як нас нацьковують на Захід», – рубав правду-матку Глуховський і питав сам себе: але як же люди вірять цьому, чому не знімуть шори? Крим він назвав «справжнім затемненням масової свідомості» і визнав, що заплатити за це довелося дуже швидко та дуже дорого.

Або ось засновник громадської організації «Відкрита Росія» (одного з організаторів форуму) Михайло Ходорковський. Йому першому слово, очевидно, як найбільш іменитому та потерпілому від режиму. Можливо, не так викривально-емоційно, як Глуховський, але все ж назвав результати голосування на виборах до Держдуми «північнокорейськими», путінську пропаганду – «геббельсівською». І майже представив політпрограму: просвітницька робота, надихання прихильників, переконання тих, хто коливається, примус режиму до прояву свого справжнього обличчя, а також підготовка плану реформ та кадрів для їх швидкої реалізації після падіння режиму.

До речі, Ходорковський єдиний, з усіх тих, у кого прохала про коментар кореспондент Укрінформу, відмовився від спілкування. Втім, не будемо на нього ображатися, він зробив це дуже ввічливо і з сумною посмішкою. Зате інші ліберали після захоплення у Москві паризького кореспондента Укрінформу знали, що є таке агентство, й демонстрували це з різним ступенем хто розуміння, хто співчуття, а хто і підозрілості.

Але повернемося до форуму. Не знаю, чи було б стільки ж запалу у промовах, якби відбувся (ну, можна ж пофантазувати) такий форум де-небудь у РФ. Як пожартував сам Глуховський, якби подібна конференція проходила у Росії, то «зал був би обложений провокаторами, хунвейбінами, клоунами у фронтових зелених пілотках та рядженими козаками, які на камери пропагандистської машини симулювали б патріотизм та шпигуноманію». Ось тому народ і з'їхався до Берліну – хто з Лондона, хто з Відня, хто з Талліна, хто ще звідки. Але, справедливості заради, і з Росії теж. Відвага цих людей дійсно викликає щиру повагу.

УКРАЇНСЬКА ТЕМА ЯК ТЛО

Українська тематика на форумі була присутня немов би тлом. Багато згадували анексію Криму, не піддаючи сумніву незаконність цього акту й того, що це аж ніяк не поліпшило економічного та політичного становища РФ. Майже ніхто – про Донбас. Але це й не зовсім вписувалося у логіку дискусії на заявлену тему «Росія та Європа: 25 років трансформації – Результати та очікування». Втім, гострої дискусії у сенсі неспівпадання думок, загалом, й не було. Майже весь цвіт російської ліберальної опозиції, любо-дорого глянути, та німецькі товариші були одне одним задоволені і навіть вмиротворені.

Легким дисонансом став лише виступ глави зовнішньополітичного комітету Європарламенту Ельмара Брока. Що характерно, він зазирнув на вогник несподівано, поза програмою, і став єдиним діючим німецьким політиком. Ось він і видав про те, що російська економіка нітрохи не просунулася у порівнянні з 1980-ми, що країна жахливо поводиться на міжнародній арені, і він, Брок, буде пропонувати у грудні продовжити чинні санкції на рік, а не на 6 місяців. Та ще й пригрозив новими, причому – технологічними, за Сирію. «Агресор повинен зрозуміти, що агресія обходиться дорого», – відрізав Брок і суворо подивився у залу.

Жанна Нємцова, дочка вбитого політика, а нині журналістка DW і, власне, засновник Фонду Бориса Нємцова за свободу та ініціатор нинішнього форуму, спробувала якось згладити такий недружній тон, зазначивши, що її батько теж підтримував санкції, але персональні.

Решта німців виступали в цілому люб'язно. Не надто образливо критикували устрій російської економіки. Більше, мабуть, навіть дорікали Євросоюзу, який не зміг стати досить привабливою для росіян моделлю. Ось, виявляється, де собака зарита! Нарікали на те, як важко психологічно дався багатьом розпад СРСР, що багато чого й пояснює. І висловлювали надію, що, все ж таки, співпраця буде розвиватися і стане Росія сучасною демократичною державою.

А про те, як же будуть розвиватися відносини між Росією та Україною, користуючись такою рідкісною нагодою поспілкуватися з лідерами опозиції в одному місці, у них намагалася розпитати кореспондент Укрінформу.

Загальний висновок: навіть у лавах російських лібералів немає єдності з цього питання. Вони, звичайно, засуджують анексію і втручання на Донбасі, але вголос цього воліють не говорити. Як мінімум у себе вдома.

На питання – «чому?» – за всіх відповів екс-депутат Держдуми Дмитро Гудков. «В опозиції всі прекрасно розуміють, що була анексія і було порушене міжнародне право. Але для того, щоб вирішувати питання, потрібно добре розуміти, що існує проблема, пов'язана з громадською думкою і в Україні, і в Росії», – говорить він. І закликає українських колег не гнобити російських опозиціонерів за те, що «неакуратно говорять про Крим», пояснюючи такі висловлювання банальною спробою «хоча б якось вижити за цих складних політичних обставин». Сам Гудков, за його словами, не зміг стати депутатом Держдуми 7-го скликання саме через позицію по Криму, «тому що скрізь говорив, що це порушення міжнародного права». І навіть не згадував, що непогано б повернути незаконно прибране до рук. При цьому 36-річний політик вважає, що «вирішувати питання» доведеться його поколінню.

А 53-річний голова Псковського регіонального відділення та член федерального Політичного комітету партії «Яблуко» Лев Шлосберг висловлює дуже боязку надію на те, що його поколінню вдасться хоча б просто почати говорити з українськими колегами, тверезо, без емоцій. Він, схоже, був трохи стурбований тим, що «частина людей, які себе позиціонують як ліберали, виявилися імперцями». Шлосберг вважає, що лише тепер, через 2 з половиною роки, починається дуже повільне, і то –не у всіх, усвідомлення зв'язку між подіями 2014 року і подальшими економічними та соціальними проблемами у самій Росії. Але при цьому, на даний момент, він не уявляє собі навіть можливості консолідації російських ліберальних політиків на єдиній позиції щодо України, настільки вони протилежні.

Про те, що українське питання розкололо не лише російське суспільство в цілому, але і російську опозицію, говорить і заступник голови Партії народної свободи Ілля Яшин. Українське питання, кримське – насамперед, змушує опозицію або солідаризуватися з позицією Путіна по зовнішній політиці, щоб не бути занесеними до лав «п'ятої колони та ворогів народу», або свідомо йти на самообмеження виборчого потенціалу. Але, переконаний Яшин, ті, хто вибирають останнє, «не перебувають у якійсь приголомшливый меншості». Він нагадує про тих людей, які виходили на мітинги проти війни в Україні, про те, що його колеги по руху «Солідарність» щотижня проводять пікети з вимогами нормалізувати відносини з Україною і відмовитися від агресивної політики. «Це дуже важко, але я певен, що час усе розставить по своїх місцях. На сьогоднішній день це дуже болюча тема, але все-таки вже менш болюча, аніж було кілька років тому», – говорить Яшин.

Федеральний координатор громадського руху «Відкрита Росія» Володимир Кара-Мурза молодший не бачить жодних способів налагодити стосунки між Москвою та Києвом «до тих пір, поки при владі у Кремлі перебуває нинішній режим», поки замість нинішнього тоталітарного не прийде демократично обраний уряд. Нинішня правляча група, за його словами, «буде продовжувати це беззаконня, свавілля, репресії всередині країни та агресивну поведінку зовні». Громадський діяч нагадує, що у російській історії абсолютно чітко простежується прямий взаємозв'язок між політикою внутрішньою та зовнішньою. І тому «немає жодних підстав очікувати, що влада, яка плює на права власних громадян, не поважає власні закони, раптом чомусь почне поважати інтереси сусідніх країн та міжнародне право».

«Від моєї компанії через Крим та Донбасу дійсно відкололося кілька людей, кілька моїх друзів, причому досить відомих – Ваня Охлобистін, Вадим Степанцов, Олександр Скляр, причому люди богемні, грамотні, не які-небудь малоосвічені жлоби, а досить вишукані громадяни», – розповів майже про особисте Артемій Троїцький. Йому «щиро складно зрозуміти своїх давніх приятелів, котрі стали кримнашистами та путіністами», тому що сам Троїцький, за його словами, «не розуміє, чим може подобатися Путін, як можна виправдовувати абсолютно жлобське та беззаконне привласнювання Криму». На жаль, визнає опозиціонер та музичний критик, «проблема у тому, що сперечатися на ці теми абсолютно марно», а тому сам він припинив будь-які суперечки...

ДІАГНОЗ ВЛАДІ – НЕЖИТТЄЗДАТНА, АЛЕ ЩЕ ДОВГО ПРОТЯГНЕ

Цікавими і зовсім ненудними були економічні та статистичні викладки, які представили, зокрема, московський соціолог Олена Конєва, засновник руху на захист прав виборців «Голос» (вже у переліку «іноземних агентів») Лілія Шибанова, керівник Центру сучасних досліджень Європейського університету Санкт-Петербурга Дмитро Травін, котрий наприкінці налякав своїх співвітчизників світлим майбутнім із «сиром з Уругваю або російської глибинки» та неякісними товарами, причому – за позахмарними цінами.

Директор Інституту постіндустріальних досліджень Владислав Іноземцев, з одного боку, назвав сьогоднішню Росію «класичним м'яким фашистським режимом», а з іншого, порівняв її з Веймарською республікою в останні роки перед падінням. І спрогнозував, що Європа отримає шанс отримати Росію як нормальну європейську країну лише тоді, коли остання «програє другу Холодну війну, в яку вплуталася», а до тих пір європейці не будуть у безпеці.

З викладок і промов всім повинно було стати зрозуміло, що економіка Росії дихає на ладан, запасів залишилося всього нічого. Ось лише запас довготерпіння росіян прорахувати досить складно. Розумом та голим цифровим прогнозом Росію не зрозуміти, це вже напевне. А так, всі одностайно зійшлися на думці, що режим сам заганяє себе у прірву, тупик, безвихідний кут. Але це як і з терпінням: ніхто не знає, скільки таке вільне падіння може тривати. Головний рецепт (навряд чи він від усіх виступаючих росіян) можна передати фразою Іноземцева: «Не потрібно зупиняти режим, який йде повним ходом у бетонну стіну, найбільш правильним є пошук стратегії, що робити після того, коли режим впаде». Тобто, розуміємо так, що робити нічого, власне, й не потрібно, потрібно не заважати режиму саморозпадатися. Зручна позиція.

Ще один російський письменник, Михайло Шишкін, виступ якого став заключним, говорив дотепно, але посмішку викликав гірку. Говорив він про те, що «Росія – прекрасна країна, але не для всіх». Прекрасна вона аж ніяк не для середньостатистичного росіянина, а лише «для бандитів та героїв». Причому для перших створені ефективні інструменти боротьби з народом, а доля останніх може бути такою ж сумною, як у Бориса Нємцова. «У місці, в якому опинилася Росія, дуже темно, волого і нічим дихати», – говорив майстер художнього слова. У автора цих рядків негайно виникла яскрава асоціація, але виховання не дозволяє її озвучити. А Шишкіну говорити добре, сам він живе у Цюріху.

Володимир Кара-Мурза молодший, представив на форумі свій новий фільм про друга Бориса Нємцова, хоча й пожартував, що у берлінському залі було, мабуть, більше однодумців, аніж залишилося у Москві чи Санкт-Петербурзі, але постарався все ж додати під завісу оптимізму і запропонував провести наступний форум (а передбачається зробити захід щорічним) у Москві та Нижньому Новгороді. Реакцію залу на таку ініціативу зрозуміти не вдалося.

Поки ж, як тонко підмітив хтось з учасників: прямо таки виїзне засідання більшовиків. У засланні. Але ті повернулися до Росії та здійснили там революцію. А от нинішній російський режим, схоже, міцнішим за царський буде, навіть якщо ліберали й поставили йому невтішний діагноз. Та й самі ліберали обрали своєю стратегією вичікування.

З іншого боку, Росія завжди була країною непередбачуваною...

Ольга Танасійчук, Берлін.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-