Ложкін весь у білому. Райнін з Чалим на роботі. А Ковальчук – при своїх
Навіть п’ятничні ще чутки, коли Президент об’явить про перехід Бориса Ложкіна на посаду глави Національного інвестиційного агентства і призначення на його місце глави Харківської ОДА Ігоря Райніна, - справдилися на всі 100%!
З того, як розверталася вся ця процедура, що її і інтригою не назвеш, можна зробити три висновки.
1. Борис Ложкін: справді за власним бажанням
Доказів того, що Ложкін іде сам, більш ніж достатньо. Тут не було ешелонованої інтриги з підсижуванням, підносом на стіл №1 «правильних» паперів і запихування під сукно паперів «неправильних», не було й непристойного у своїй очевидності традиційного для українських верхів протистояння по трикутнику Адміністрація – Уряд – Верховна Рада. Ложкін не став Табачником, про якого говорили, що він очолює Адміністрацію, де на посаді Президента працює Леонід Кучма. Він не став сірим кардиналом, а-ля Медведчук, який тримав у руках всі ниточки і намагався й собі приставити драбинку на п’єдестал. Щодо лаврів Віктора Балоги, то вони не лише були не потрібні Ложкіну, такий варіант не розглядався в принципі, бо Балога вів свою гру при Президентові Ющенку, а Ложкін був главою адміністрації Президента Порошенка, і цим практично все й сказано. Звісно, Ложкін не був на Банковій непомітним адміністратором, чия функція «точити олівці і муштрувати секретарок». Він реально очолював підготовку президентських рішень у ключових питаннях: вів особисті переговори на максимально високому, як для України, рівні, вислуховував експертів тощо.
Кадрова політика Президента Порошенка була об’єктом жорсткої критики ледве не з першого місяця його каденції, але у виборі глави своєї Адміністрації він точно не помилився, хоча сумнівів, згадайте, що колишній власник «Українського Медіахолдінгу» це саме та людина, було дуже багато. Тому і йде Борис Ложкін з адміністрації не тільки, як кажуть, без скандалу, але й зберігши там свій вплив. І це, схоже, перший такий випадок в історії інституту під назвою Адміністрація Президента України.
2. Ігор Райнін: Ложкін №2? Навряд
Харків’янин Ігор Райнін креатура іншого харків’янина Бориса Ложкіна. І на посаді голови Харківської ОДА, і у якості наступника в Адміністрації. Чи означає це, що технологія роботи Адміністрації залишиться незмінною? Поки що про це говорити важко. Борис Ложкін мав унікальний досвід ведення перемовин ще до того, як він очолив Адміністрацію.
Зрештою, тут дуже багато залежить від індивідуальних схильностей людини. Щодо Райніна, то це все ще належить з’ясувати. Зазначимо лише, що наступників, які погоджувалися на роль слухняної тіні свого попередника, в історії новітньої України практично немає. Подивимось, як буде цього разу.
3. Віталій Ковальчук і Валерій Чалий: Дивіться, кого не призначили!
А тепер подивимось, кого НЕ призначили. У нашому випадку, це не менш важливо, ніж те, хто таки став наступником Бориса Ложкіна. Щойно з’явилися чутки про те, що крісло вже точно звільняється, про Райцина взагалі ніхто не згадував, а говорили, в основному про двох претендентів: заступника глави АП Віталія Ковальчука і посла України у Сполучених Штатах Валерія Чалого. Те що кожного з них не призначили означає своє і дозволяє робити певні прогнози.
Віталій Ковальчук за багатьма свідченнями дуже хотів на підвищення. Його постійно «прогнозували» то на посаду першого віце-прем’єра в Уряд, то на місце глави АП. Проти першого варіанту, як багато під час формування уряду писали, виступив прем’єр Володимир Гройсман. Другий варіант, скоріше за все, означав би традиційну схему «тихої» бійки за вплив між АП і частиною депутатського корпусу з одного боку і Кабінетом міністрів – з другого. Бійка ця, час від часу, вибивалася б з під килима, і ставала б черговою демонстрацією української державної неефективності.
Валерій Чалий, навпаки, дізнався про можливість свого призначення главою АП уже після того, як про це почали поширюватися чутки. Аргументація такого рішення очевидна: дуже досвідчений дипломат, який, до того ж має досвід, роботи в АП. Взагалі варіант, «не Чалий» символізує, що зовнішньополітична лінія України, яку протягом двох років каденції Петра Порошенка називали основною «фішкою» Президента, поступається внутрішньополітичним проблемам.
І що тут скажеш? Мабуть, час для цього прийшов.
Сергій Тихий, Київ
