Чому саме в Україні вона зараз назріла, і чому хочемо ратифікувати Стамбульську конвенцію? За останніх п'ять років міліція фіксує зростання фактів домашнього насильства із 110 тисяч випадків до 165 тисяч. І це тільки те, що фіксує. Справа Оксани Макар, коли врадіївські гвалтівники знущалися над беззахисною дівчиною, наслідок проявів домашнього насильства, які проявилися у такій екстремальній формі. Три мільйони дітей щороку спостерігають за актами насильства, і є жертвами цього насильства. 95% - 99% жінок і дітей, які пішли на вулицю і стали безхатченками, пов'язують це із домашнім насильством. Більшість таких історій повторюються: батько бив, знущався, гвалтував, діти або жінки не витримали, пішли з хати. Із 100% жінок, які потрапляють в лікарню при побитті, 50% - вагітні. Коріння багатьох соціальних негараздів - у домашньому насильстві.

Насильство - не проблема бідності. Це проблема ставлення до поняття рівності

Ця проблема просто не артикульована в суспільстві. Притулки, відповідно навчені соціальні служби, «гаряча лінія», безплатна адвокатська допомога і правильно навчені поліцейські з «зеленими» кімнатами для жінок, з кімнатами для підлітків. З суддями, які будуть розглядати оці питання згвалтування, інтимні, про які соромно говорити. Захист жінки, якщо вона згвалтована, побита, якщо (простою мовою кажучи) вона прийшла в нічній сорочці, з дитиною, вимагає окремих навичок. Бо це зрозуміло, що її забрали з дому, і її там били. Медик повинен знати, що йому треба: звернутися, зняти побої, заховати ту жінку, не відпустити її додому, подзвонити в соціальну службу і т.д. Все це має стати реальністю.

Насильство - не проблема бідності. Це проблема ставлення до поняття рівності. Гендерна проблема, про яку не люблять говорити. Ми постійно забуваємо, що жінка, яку б'ють, вона такий самий громадянин України як і чоловік - громадянин України, де Конституцією України передбачено рівні права проти насильства. 

Ви говорите про паритетність? Не знаю, як її виміряти у подружньому житті. Бо ще був такий момент. Коли проти Юри порушили справу, то до нас Москаль тоді прийшов і сказав: «Юра, тебе арештують, думай». Юра прийшов і каже: «Іра, мене арештують». А я кажу: «Ми нікуди не поїдемо. Ховатися, через те, що кажуть, що ти День міліції неправильно відсвяткував? Чи що квартиру неправильно дав? Їхати з такою ганьбою? Кажу - ні, так не може бути, залишаємося, і ти сідаєш. Треба буде - вісім років до тебе ходити будемо, я тебе буду захищати. Беремо адвокатів і працюємо. І ми працювали. Так якось вийшло, що наполягла жінка, щоб чоловік пішов у тюрму.

- А хто у вас у родині міністр фінансів?

- Я, - сміється,  - я займалася бізнесом, бо Луценку не до того було. У нього політика, він гуманітарій, при тому, що ми з ним закінчили один факультет - електрофізичний, і у нього була спеціалізація електронна фізика, електронні прилади, а у мене була прикладна математика, але він дуже глибоко знає історію, мови йому даються легко будь-які. Він, як журналіст, дуже гарно пише, весь час читає, це відчувається навіть у його мові, він і романтичніший, я, мабуть, більш прагматична.

- Я люблю серіал «Мадам держсекретар». Там гарна пара: держсекретар США та її чоловік, розвідник і богослов.  І ось вони дотримуються правил доступу до інформації, не говорять вдома про справи. І вони почали говорити про політику тільки тоді, коли їм дозволив голова адміністрації президента. Є у вас вдома якісь теми табуйовані, чи у вас до всього доступ?

- Є такі теми. Юрій Віталійович спілкується ж напряму, він починав радником Президента, і навіть тоді, коли він був міністром внутрішніх справ, є теми, на які він просто не розпочинає розмов. Напевно, я знаю більше, ніж інші, напевно, я знаю прогнози. Але у нього свій політичний рівень. Втім поточну ситуацію ми з ним обговорювали завжди, у нас були страшні диспути. Навіть коли він був керівником нашої фракції, він приходив, сварився зі мною, бо ми голосували врозріз, я мала завжди свою думку. Я собі дозволяла голосувати і проти, і утримуватися.

- Хто дітей виховував?

- Щоденно я. Напевне, я більше муштрую, а Луценко прищеплює їм смак до книжок. Вони ходять на виставки, разом гуляють, у них є свої чоловічі секрети. Він у них формує чоловіків, а я привчаю до організованості.

І ви знаєте, у нас так якось діти розділилися, перший - копія я, він інженер дуже добрий, технар, а менший - копія Луценка, навіть зовні. Ті самі звички, він знає історію, навіть досконаліше ніж чоловік, історію зброї, битв, він цікавиться глибокими речами, він знає ботаніку, всі види китів чи види коників. І у сенсі почуттів - добрий такий, як Луценко, великодушний, гуморист. Але Луценко сформував почуття відповідальності в дітях, і це дуже яскраво проявилося в старшому синові. В 2007 році, коли Сашко вже закінчив школу і пішов до інституту, в нього виявили рак щитовидної залози. Ми три роки його опромінювали. У нього немає щитовидної залози, і по всіх медичних показниках він мав би бути інвалідом ІІ групи. Але він відмовився, сказав, мені ніяких пільг не треба, ходить в залу, качається, працює, він хороший бізнесмен, він дуже гарно спілкується з людьми, і коли почали формуватися добровольчі загони, Сашко писав п'ять разів заяву. Він п'ять разів не проходив медичну комісію, комісія не підписувала йому, тому що він гормонально залежний. На шостий раз Гелетей, який тоді керував замість Муженка армією, подзвонив Луценко і каже: «Слухай, щось роби зі своїм старшим сином, бо він сидить, ночує під кабінетом керівника медичної комісії і каже, я тебе не випущу, підпиши мені, я все одно піду на фронт». То Юра прийшов і каже мені: «Сашка, каже, втіхаря ходить і пише заяви безкінечні, треба втрутитися». Я кажу, ми мусимо втрутитися, давай його кудись в армію. Ми запитали: «Сашко, куди ти хочеш?» Він каже: «Хочу в артилерію, у зенітні війська». І Юра особисто його завіз в Одесу, їх відправили одразу в Миколаївську область на полігон на навчання.