На межі дня й ночі: нотатки з військового навчання

Запрошення надійшло несподівано, але воно відкривало унікальну, як для журналіста, можливість - взяти участь у робочій поїздці у війська начальника Українського генштабу генерала армії Віктора Муженка. Зустрілися на військовому летовищі, де до злету готувався військовий «транспортник».  На запитання - а куди ж летимо, - супроводжуючі офіцери знизували плечами - куди «батько» накаже, туди й летіти.  Далі все відбувалося, наче у сні. Якого, втім, не було майже зовсім протягом всієї наступної доби. Стартували близько 12-ї ночі.  Прилетіли на якесь військове летовище. Перебігли до вертольота. Ще півгодини - і ми на місці.  І лише після того, як зайшли на облаштовану під командний пункт полігонну вишку, стало зрозумілим - ми прибули на Широкий Лан. Саме тут мали відбутися навчання з бойовою стрільбою із залученням підрозділів відомої та бойової 93 бригади. 

«ЦЕ АРМІЯ, СИНКУ»

На КП все було просто й по-діловому. Штабні, зв'язківці - кожен розташувався на своєму місці. Коротка команда - і ніч вибухнула. В прямому сенсі цього слова. Оскільки розвідка повідомила про ворога, який підкрався, "як тать у ночі", до наших позицій та, схоже, мав намір перейти у вирішальний наступ. Відповідь була адекватною.

Спочатку відбили повітряну атаку. Було видно, як військові  вогнем буквально «зняли» з темного неба поставлені, точніше, підвішені там мішені. Потім степом прокотився гуркіт реактивних систем - наші артилеристи подавили батареї, які намагалися провести артилерійську підготовку проти наших позицій.  Ми чули незабутнє «шелестіння» польоту важких снарядів, і там, десь на горизонті, все гупало, вибухало, горіло... Жах, одним словом. Для противника.

Який, схоже, виявився впертим. Не зважив на «попередження» і сунув вперед техніку з піхотою. Краще б він того не робив. За справу взялася ствольна «арта», комбриг викликав на допомогу фронтову авіацію. Місцевість попереду, просто за кілька кілометрів від КП, перетворилася на суцільне пекло. Нарешті, послідувала доповідь: «Противник поніс втрати та почав відступати».

 І якось несподівано швидко настав світанок. За одну якусь невловиму секунду - було темно, а зараз вже світло.  Здавалося б, нарешті, можна дух перевести і спробувати вигнати дзвін, який просто оселився у вухах.

Куди там - звучить команда, - «По машинах»! Муженко «по гарячих слідах» вирішив влаштувати «розбір польотів», але вже за участю командирів підрозділів, які щойно виконували на полігоні бойову роботу. Знову - «руки в ноги» - й побігли. «Як у нас говорять - це армія, синку, - пожартував один із знайомих офіцерів. 

ПРО КОРОТКИЙ ШЛЯХ ТА АРМІЙСЬКУ МУДРІСТЬ

Армійська служба налаштовує на філософський лад, який складається з писаних та неписаних правил. «Солдатська мудрість» проголошує одне з таких правил - будь яка крива навколо начальства є коротшою за пряму повз нього. Ну, насправді, де ви бачили командира, задоволеного діями підлеглих? Хіба що під час спілкування з пресою.  Але зараз, на полігоні, преса перебувала дещо у затінку - не вона була тут головною дієвою особою. Головними були солдати й офіцери, з якими прямо спілкувався начальник Генштабу.

Якогось «пієтету» або напруги,  яка постійно й всюди супроводжувала високих чинів ще за радянських часів, у цьому спілкуванні не спостерігалося. Питання - відповідь, спокійна та розмірена бесіда, без підвищених тонів, але ретельна, аж до останньої коми на карті.  

Це було зрозумілим. Адже бригада - бойова. Вона вийшла з боїв, для того, щоб відновитися технічно та організаційно, а також провести бойове злагодження. Отже, Муженко говорив не просто з офіцерами й солдатами - він говорив з людьми, які пройшли горнило АТО, й багато бачили у цьому житті. Напевно, це спрощувало їхню розмову. Адже будь-який пункт наказу, будь-яка вправа, яку бійці виконували під час цих навчань, сприймалися суто у практичному вимірі - кожен «приміряв» на себе причини й наслідки, які могли б настати в результаті  їхніх дій в реальній бойовій обстановці, коли від дій командира та точного виконання наказу залежить не лише твоє життя, але й долі твоїх побратимів. 

Тож не було у цьому спілкуванні «пострадянської напруги». «Командир - від бога» - це ще одна армійська «філософія». 

І ЗНОВ ГАРМАТИ ГУРКОТАЛИ

Хто й на якому рівні приймав таке рішення - залишилося «за кадром». Але ми були свідками того, як на шаленій швидкості повз наш спостережний пункт пронеслася артилерійська батарея. 

Солдати почали розгортатися буквально в кілометрі від нас. Доповідь - і почалася канонада. Реальна стрільба по мішеням. Реальна вправа. У швидкості для артилериста - ключ до життя. Зайняти позицію, відстрілятися, змінити позицію ще до того, як її «накриє» неминуча відповідь з боку ворога - у цьому заключено  цілу тактичну науку.

Потім з'ясувалося - розгортання батареї було здійснено на вимогу головнокомандувача на непідготовлених позиціях. Тобто, фактор «полігону» з вже заздалегідь підготовленими окопчиками та «пристріляними» мішенями у цьому випадку був зведений нанівець. Розрахунки діяли по бойовому, в умовах, наближених до бойових.

Але це був не останній «імпровіз» з боку Муженка. Вже на місці він прийняв рішення про форсування «з ходу» водної перешкоди, яку виконувало розташоване на полігоні справжнє озеро. Втім, солдати, напевно, все ж таки були готові до такої «увідної», адже які ж можуть бути великі навчання без подолання водної перешкоди?  

Якщо чесно, то дещо моторошно спостерігати, як важка машина з людьми суне просто у воду. І, диво, не тоне, пливе! Та ще й вогонь веде по ходу, наганяючи  дрімучу тугу на «супротивника», цього разу умовного. 

Вразили також відчайдушні водії вантажівок, які заганяли у воду катери понтонників. Цій «церемонії» вже кілька десятків років, як і техніці. Але враження від цього не стають менш гострими.  Вантажівки, на відміну від катерів, плавати не вміють. Хоча зовнішній спостерігач може дійти висновку - ця очевидна істина не є відомою тим, хто за кермом.  

Жоден автомобіль не застряг на переправі, до речі... Хоча водії виводили важкі машини з багнюки не без певного напруження «підпорядкованої»  техніки.

СПОКІЙНЕ ПРОДОВЖЕННЯ «ВОЄННОГО  БАЛЕТУ»

І знову нашій оперативній групі, яку було посилено журналістами, не сиділося на місці. Знову гелікоптер, знову літак «під парами». Як злетіли - пам'ятаємо. Далі  -  провалля у свідомості. Сон просто звалив з ніг. Розплющили очі вже у Львові. Знову вертоліт, і прямий шлях на Яворівський полігон. Там ми вже спостерігали за комплексним бригадним навчанням 30-ї бригади, також бойової.

Власне, «пісня» була дуже схожою на те, що ми чули на Широкому лану - артилерійська канонада, на звуковому  фоні якої постріли з автоматів здавалися на невинне стрекотання польових коників. Але «супостата» знову відбили, хоча й вимокли до нитки під грозовим  дощем. Власне, Львівська погода відома своїми примхами. 

Була у вправах на Яворівському полігоні одна очевидна відмінність у порівнянні з Широким ланом. Там ми «заскочили» у світанок. Тут на нас «навалилася» ніч. 

«Ми це робимо свідомо. Спеціально визначили сутінки. Перехід  до світлового дня до темної частини доби або навпаки потребує певних специфічних особливостей при організації бойових дій», - пояснює Муженко.

Миттєво скористалися «перекуром» як першою за добу  можливістю для прямого спілкування.

«Ми бачили сьогодні одночасно два навчання бригадного рівня з бойовою стрільбою. Зараз це нормальна практика? » - насідали журналісти.

Муженко спокійно розповідає - так, зараз Збройні Сили особливий акцент роблять на бойову підготовку, і має намір нарощувати активність у цьому сенсі. Якщо у минулому році було проведено 16 бригадних навчань,  у цьому році їх буде близько 20. Практично всі бригади будуть охоплені подібними заходами.

«Це вже - верхівка, результат. У минулому році було проведено  60 батальйоно-тактичних навчань, яки передують такому етапу.  Так проводять злагодження взводів і рот.  Для цього є комплекс  тактико-спеціальних навчань, під час яких відпрацьовуються, у тому числі, питання тилового та матеріально- технічного забезпечення. Тільки потім проводяться бригадні навчання за комплексною тематикою.  І особовий склад, і керівний склад - кожен має знати свій маневр і можливості.  Розуміти обстановку та відчувати впевненість у своїх діях», - зазначає начальник Генштабу.

Він же підтверджує - проведення таких навчань позитивно впливає на моральний стан усього війська. Тому що кожен солдат і офіцер на практиці перевіряють та «відчувають» рівень своєї підготовки, відкривають для себе, що треба зробити для покращення власного вишкілу. Коли людина знає, як застосовувати зброю, впевнена у своїх побратимах та у командирах - це і є основа для моральної солдатської стійкості. 

«Укрінформ» не міг не задати «каверзного» питання - а чи враховують у плануванні такого роду масштабних навчань зовнішні загрози, зокрема, які виходять від трьох російських дивізій, що розташовані на східних кордонах України і, очевидно, є наступальним елементом?

«Ми зараз враховуємо та відповідаємо не тільки на ті загрози зі Сходу, але й ті, що існують по відношенню до України і на Південному Сході, і на Сході нашої держави, і на Півночі. Наші бригади, які пройшли повний цикл відновлення боєздатності, повинні вміти діяти у будь-яких обставинах та за будь-яким сценарієм, що може виникнути у ході виконання бойових завдань», - спокійно відповідає Муженко. 

Говорить  упевнено. 

Напевно, знає, про що говорить.

Дмитро Шкурко, Миколаїв-Львів
Фото автора