«Холодна» геостратегія Росії: Туреччина як привід до реваншу
Медведєв не був би собою, якби не заперечував це. Пізніше він публічно заявляв - нічого такого не було, не говорив, його, мовляв, неправильно зрозуміли, і взагалі переклад у Німеччині неадекватний… Симптоматично, що Дмитру Анатолійовичу постійно щось таке заважає, як тому невдалому танцюристу…
Але це не змінює суті. Слово було сказано, і його почули. На Мюнхенській конференції з питань безпеки 13 лютого ц. р. прем'єр-міністр Росії оприлюднив головне послання: Російська Федерація і країни Заходу вже увійшли у період «нової холодної війни».
Не скажеш, що ця заява багатьох перелякала або була несподіваною. Адже бліда тінь не може бути більш переконливою, ніж предмет, який вона відтіняє. А «предмет» своє слово сказав вже давно й неодноразово.
Д.Медведєв не був би собою, якщо б не нагадав про «історичний мюнхенський виступ» В.Путіна у 2007 році.
Тоді саме Путін загепав перший цвях у труну майбутнього й ще ненародженого на той час «перезавантаження» і звинуватив Захід, перш за все США і НАТО, у загостренні взаємовідносин з РФ через продовження ними політики поширення НАТО і ЄС на Схід. Вже за рік, у 2008 році, Росія здійснила цинічну агресію проти Грузії. Тоді такі дії агресора не змогли або не захотіли побачити на «великому» Заході. За що Україні пізніше довелося розплачуватися окупацією та війною, кров'ю своїх синів й дочок, у той час як Захід повільно та з муками, але позбавлявся останніх ілюзій.
Мюнхен-2016, за іронією долі, став останнім цвяхом у ту саму труну ілюзій та надій Заходу щодо адекватності російської зовнішньої політики та В.Путіна особисто.
Д.Медведєв під час виступу цьогоріч не без драматичного надриву повідомив, що припущення його патрона дев'ятирічної давності таки підтвердилися. «…Залишається недружньою і закритою політична лінія НАТО щодо Росії. Можна сказати і різкіше: ми скотилися до часів нової холодної війни», - заявив прем'єр-міністр Росії.
Ще Медведєв обурювався тим, що на Заході «…знімають фільми про ядерну загрозу з боку Росії», проголошував, що в Україні «…йде громадянська війна».
Його уважно слухали, і не сперечалися. Адже безглуздо та полишено сенсу сперечатися з тінню.
Хоча, Дмитру Анатолійовичу треба віддати належне. У Мюнхені він відчайдушно намагався скидатися на «незламного політичного мачо» В.Путіна.
Російський прем'єр безперервно (навіть у кулуарах!) критикував Захід, окремі його країни та організації - США, Велику Британію, Туреччину, ЄС, НАТО.
Він постійно усіх повчав.
Він настирливо пропонував російські «рецепти» з європейської та світової безпеки.
Він вимагав від Заходу припинити дивитися на Росію як на країну «другого сорту».
Він повторював мантру про те, що Захід має будувати відносини з Росією «на рівних».
Ну й інші цікаві речі.
Оскільки тінь у виконанні Д.Медвєдєва точно повторювала контури свого відсутнього господаря, його Мюнхенський вояж викликав миттєву реакцію з боку лідерів країн НАТО, а також провідних західних політиків та експертів.
Як завжди, адекватним та розсудливим виявився колишній керівник МЗС і екс-прем'єр Швеції Карл Більдт. Твердження російського прем'єр-міністра Д.Медведєва, що Росія і Захід «скотилися за часів нової холодної війни», його не переконали. Натомість, Більдт заявив не те, щоб протилежне, але зовсім інше.
«Так, ми знаходимося у дуже складній ситуації. Росія перетворилася з потенційного партнера у велику проблему для Європи на Близькому Сході. Але холодна війна була дещо іншим». Про це він так прямо і заявив в інтерв'ю для Deutsche Welle у кулуарах Мюнхенської конференції з питань безпеки 14 лютого.
Разом з тим, К.Більдт розділив небезпідставне занепокоєння Заходу з приводу загрози можливої війни між Росією і країнами НАТО, що виникає в контексті конфлікту довкола Сирії. Він також вважає, що занепокоєння такого роду потребує невідкладних дій, а саме - ретельного вивчення та обґрунтованої оцінки щодо того - наскільки великою є ця небезпека.
При цьому шведський екс-прем'єр зазначив, що військова участь Росії сильно ускладнює сирійський конфлікт і створює ризик його розширення. Одночасно він підкреслив, що Росія істотно зміцнює позиції президента Сирії Б.Асада, якого вважає ключовим гравцем у конфлікті. «Але я б не сказав, що Москва грає керівну роль у цьому конфлікті, це зовсім не так», - наголосив він.
Карл Більдт також вважає, що після цьогорічної конференції з питань безпеки відносини Росії і Заходу залишилися на колишньому рівні. Назвавши зустріч у Мюнхені важливою, він у той же час відзначив, що вирішальну роль тепер гратимуть конкретні дії на місцях. На його думку, відповідний сигнал Мюнхенської конференції з питань безпеки полягає у тому, що «…ми перебуваємо не лише у досить складній, але також у потенційно небезпечній ситуації, а єдність Європи і Заходу - це одна з головних передумов для того, щоб впоратися з нею».
Аналогічних та дещо подібних думок за результатами цьогорічної Мюнхенської конференції з питань безпеки дотримуються й інші західні політики та експерти. При цьому вони також не виключають, що участь Росії у військовій операції в Сирії на стороні Б.Асада фактично створює як ризик практичного розширення її масштабів, так і підстави для силового протистояння Росії (а також Сирії як її союзника) з окремими країнами-членами та країнами-партнерами НАТО у Близькосхідному регіоні.
За оцінками експертів Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», такою - найбільш ймовірною країною НАТО - на сьогодні може бути Туреччина.
Не слід забувати, що після збиття літаками F-16 ВПС Туреччини російського бомбардувальника Су-24 (24.11.2015 р.), що вторгся у повітряний простір країни, геополітичні амбіції Росії та особисто В.Путіна остаточно були зафіксовані на реалізації «геостратегії реваншу» щодо Туреччини. У всіх на слуху гучна заява В.Путіна про те, що він «не пробачить зради». Крім того, у цьому контексті Росія має вже й союзника - Сирію, яка також воліє помститися Туреччині за її підтримку (в т.ч. збройну) опозиційним до Б.Асада силам сунітського штибу.
Небезпідставно вважається, що одним із найімовірніших та наймасштабніших варіантів такої «геостратегії реваншу» (фактично глобальної помсти!) може стати спроба Росії утворити курдську державу, що найвідчутніше вдарить по національним інтересам Туреччини.
Разом з тим, це досить масштабний, дуже складний, достатньо довготривалий та занадто коштовний проект, отже, реалізувати його швидко не вдасться.
За таких обставин Росія вдається до дій, які вона вже випробувала в Україні. На сьогодні існують ознаки переходу Росії до логіки «гібридної війни» у відносинах з Туреччиною. Навколо висновків щодо цих ознак погоджуються як західні аналітики, так і експерти центру «Борисфен Інтел».
Власне, Росія не прагне оригінальності у виборі засобів, технологій та інструментарію «гібридної війни» проти Туреччини. Серед них вже знайомі прийоми, які були обкатані під час кампаній проти Грузії та України. Зараз з ними «зіткнулася» Туреччина. Про що, власне, йдеться? Варто пройтися по окремих пунктах.
Перша й негайна «гібридна» ознака - розв'язання торговельно-економічної війни з Туреччиною шляхом обмеження/заборони імпорту турецьких продуктів харчування, припинення військово-технічного співробітництва у оборонно-промисловій галузі та відмова від укладання нових контрактів з турецькими будівельними компаніями, а також скасування безвізового в'їзду громадянам Туреччини в Росію та заборона росіянам проводити організований відпочинок у цій країні.
Економічні недружні кроки супроводжуються суто військовими заходами.
Серед них, зокрема, організація і проведення провокаційних та розвідувальних польотів російськими бойовими літаками з території Сирії (на днях на авіабазу Хмеймім прибув новітній російський літак комплексної /радіо- і радіотехнічної та оптико-електронної/ розвідки Ту-214Р), в т.ч. із систематичним порушенням повітряного простору країни. Тактика не нова, але перевірена: вона має на меті виявлення сильних та слабких сторін системи ППО, а також визначення/уточнення місцезнаходження військових формувань та інших важливих об'єктів Збройних сил Туреччини.
Одночасно Росія цілеспрямовано підштовхує до провокаційних дій загонів курдської самооборони на турецько-сирійському кордоні (в т.ч. по відношенню до сирійських туркменів (у турецькій транскрипції - туркоманів) та диверсійно-терористичних рейдових дій радикальних курдських формувань на території південно-східних провінцій Туреччини.
Крім того, Росія проводить абсолютно бойові «ігрища» за рахунок організації й проведення стрільби крилатими ракетами (КР) Х-101 з літаків стратегічної авіації Ту-22М3 та «Калібр» з надводних і підводних човнів Росії з акваторії Каспійського та Середземного морів. Ці дії мають, насамперед, демонстративно-провокаційну мету, і «адресовані», перш за все - Туреччині, але також й США та іншим країнам НАТО - учасникам міжнародної антитерористичної коаліції під керівництвом США.
Дуже красномовними є плани і практичні заходи Російської Федерації з розгортання на додаток до авіабази Хмеймім (в районі м. Латакія, де на сьогодні вже базуються 70 бойових літаків і вертольотів) нової авіаційної бази в районі Ель-Камишлі (на північному сході Сирії біля кордону з Туреччиною), а також органів управління тактичною авіацією та російськими силами ППО (в т.ч. недавно поставленими в Сирію ЗРС С-400 /С-300/).
У цьому ж логічному ряді - плани та практичні заходи Російської Федерації з посилення корабельного складу постійного оперативного з'єднання ВМФ Росії у Середземному морі (у порівнянні з кінцем 2014 року корабельний склад збільшився з 10 до 20 одиниць; днями очікується приєднання до цього з'єднання малого ракетного корабля ЧФ РФ «Зеленый дол» проекту «Буян-М», який оснащений КР «Калібр»).
Одночасно розробляються наміри щодо нарощування наземного компоненту Збройних сил Російської Федерації в Сирії, передусім підрозділами морської піхоти, повітрянодесантних військ, а також сил спеціального призначення та військової розвідки.
Годі й говорити, що все це «гібридне» дійство супроводжується повномасштабною інформаційною війною проти Туреччини та інших країн-членів НАТО, перш за все проти США, ФРН, Великої Британії, Нідерландів, Польщі, Румунії та країн Балтії з метою дестабілізації внутрішньополітичної та соціально-економічної ситуації в цих країнах, а також відволікання уваги від подій як довкола Сирії, так і України.
Тобто, є всі підстави вважати, що з кінця листопада минулого року В.Путін підступно розпочав і на сьогодні вже веде повноцінну війну проти Туреччини - «гібридну» по формі та «асиметричну» за змістом, як «логічне» продовження власної «гібридної політики» по відношенню до цієї країни НАТО.
Ймовірно, Росія спробує спровокувати Туреччину на силові дії з метою розпорошування зусиль турецьких військових формувань на різних операційних напрямках. Очевидним є шлях такої провокації, яка може здійснюватися за рахунок фінансування, забезпечення озброєнням та розвідувальними даними курдських формувань.
На сирійському напрямку це може стосуватися залучення загонів курдської самооборони. За окремими джерелами, США оцінюють загони курдської самооборони /YPG - воєнізоване крило сирійської курдської партії «Демократичний союз» - PYD/ як досить ефективну силу проти формувань ІД /«Ісламської Держави»/.
На іракському напрямку об'єктом підбурення з боку російських «стратегів» можуть стати курдські загони «Народних сил оборони». HPG - це воєнізоване крило «Робітничої партії Курдистану» (РКК) зі штаб-квартирою в Іракському Курдистані, яка впродовж багатьох років вважається Анкарою терористичною організацією. Саме проти РКК турецькі війська постійно проводять військові операції як на території самої Туреччини, так і в сусідніх Іраку та Сирії.
Тактична мета Росії щодо забезпечення такого роду діяльності бойовиків цих курдських озброєних загонів, яким відводиться роль «зелених чоловічків», що проявили себе в українському Криму та на території Донбасу, може полягати у використанні курдів для перманентної та тривалої ескалації обстановки на турецьких ділянках кордону, а також для поширення диверсійно-терористичної діяльності у прикордонних провінціях Туреччини.
Стратегічна мета Росії співпадатиме у цьому випадку з геополітичними постулатами курдів. Сирійські, іракські та турецькі курди, які відчувають на собі постійний агресивний тиск з боку Туреччини, прагнуть до відділення та самовизначення з подальшим формуванням державних структур та об'єднанням усіх курдів. Це серйозна сила, адже, за різними джерелами, у цьому регіоні нараховується від 35 до 40 млн. осіб курдів. Якщо вони об'єднаються в державу, у тому числі за російської підтримки, Росія може отримати гарантованого ситуативного союзника в регіоні Близького Сходу. Такий розвиток міг би обіцяти Туреччині великі неприємності.
До того ж, на сьогодні в експертному середовищі немає впевненості, що європейські країни НАТО готові до участі у російсько-турецькому збройному конфлікті на стороні Туреччини. У випадку загострення їм протистоятимуть не лише обмежений наземного контингент РФ в Сирії та підрозділи сирійських урядових військ, але й, найбільш ймовірно, формування іранського спецназу, курдських збройних загонів та загонів ліванської «Хізбалли», що обіцяє криваву й затяжну кампанію з непевними результатами. До того ж, варто враховувати, що сили «антизахідної» коаліції з повітря і акваторії Середземного моря прикриватимуть російські бойова авіація та кораблі постійного оперативного з'єднання ВМФ Росії.
США також, скоріш за все, не відважаться на широкомасштабну наземну операцію в Сирії. Найбільш ймовірно, що США та інші члени НАТО - учасники Міжнародної антитерористичної коаліції під керівництвом США - будуть використовувати сили спеціальних операцій та авіацію, тобто, робити те, що роблять і зараз.
Тобто, на ситуацію навколо цього конфліктного регіону впливають багато різних факторів.
Широко анонсована готовність Туреччини та Саудівської Аравії до проведення наземної операції в Сирії наштовхується на необхідність розробки відповідної стратегії боротьби проти терористичного угруповання ІД. Про це нещодавно заявив міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу.
В той же час, за словами міністра оборони США Ештона Картера, відправка військ Саудівської Аравії на територію Сирії для боротьби з «Ісламською Державою» не є частиною стратегії міжнародної коаліції під проводом США.
Всі ці фактори підштовхують західних і навіть російських експертів до висновку: широкомасштабної війни між Росією і Туреччиною в Сирії - бути не може. Можуть відбутися провокаційні дії на турецько-сирійському кордоні, можуть бути проведені диверсійно-терористичні акції по обидві сторони кордону, а також завідомо ворожі дії - на кшталт збити літак або потопити корабель. Але сторони свідомо уникатимуть розгортання повноцінних бойових дій. Адже таке загострення може призвести до катастрофічних наслідків не тільки для Росії і Туреччини, в ширшому контексті - для ЄС, НАТО і США, але й для Європейського регіону - в плані спровокованого розширення масштабів біженців з Близького Сходу в Європу, а також усього Близькосхідного регіону - в контексті глобального протистояння сунітів і шиїтів. Тобто, гіпотетична війна Росії з Туреччиною - це авантюра геостратегічного масштабу.
Цікаво, що з огляду на ці обставини саме членство Туреччини в НАТО та очевидний «стримуючий» вплив, який союзники мають на дії Туреччини, є запорукою від переростання конфлікту між Туреччиною і Росією у надто «гарячу» фазу. Тим більш недалекоглядною виглядає й сучасна російська «гібридна політика» на загострення протистояння Росії з НАТО та на згортання будь-яких контактів з цією організацією.
З іншого боку, НАТО, за визначенням, є військово-політичним Альянсом, головним призначенням якого є стримування конфліктів. Тому у НАТО не може бути постійних спільних інтересів з Росією, принаймні, за нинішнього політичного курсу цієї країни, який полягає в агресії та силовому руйнуванні будь-яких сталих міжнародно-правових норм.
Тобто, ця історія ще далека від завершення. Все лише починається.
Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, генерал-лейтенант запасу.
