Вуха, прибиті до стовпа. Про кнопкодавство і присягу

Вуха, прибиті до стовпа. Про кнопкодавство і присягу

Аналітика
2607
Ukrinform
Артем Ситник, голова НАБУ, розводить руками: використання чужої картки для голосування у ВР «не є службовим підробленням»

...У неї були очі Сігурні Уївер, яка іде в лігво «чужих». Короткий кивок запитальному погляду чоловіка, медальний профіль обличчя, неспішне, під клаксони системи «Рада», натискання кнопок за сусідів-депутатів. Однієї, другої, третьої, четвертої...

Перше місце в номінації «Кнопкодав року-2015».

Вона не вибачалася. Не пояснювала, як її соратниця по Майдану, яка кнопкодавила за законопроект про електромобілі, що «це в інтересах держави і протест проти «істерії». Не доводила, як інший її колега-кнопкодав, «король Тендерної палати», що все зробив правильно: «Якщо б не я, не було б безвізового режиму». Не поспішала з доповіддю «разводящему», як доповідав її чоловікові депутат-опозиціонер про потрібну кількість зібраних голосів - і чоловік заразливо сміявся (як кажуть у рекламі: «ось воно - справжнє чоловіче щастя»). Вона всього цього не робила...

Вона була спокійна і вперта. Як людина, що несе свій хрест.

Це відео на Youtube можна дивитись годинами. Як на полум'я свічки або течію річки. Легкий кивок, легкий рум'янець на щоках, безцільне копирсання в сумочці і рішучі рухи в апофеозі. Під камерами ЗМІ і пильними поглядами тих, хто скаже їй потім усе, що про неї думає. Жанна Дарк? Зоя Космодем'янська, яка підпалювала села, щоб гітлерівцям ніде було стати на постій?

Це погано - це вбиває твоє добре ім'я, вбиває довіру до тебе, опускає тебе від вінця творіння до стадної тварини... Але так треба - заради держави, заради країни і заради нашого шляху в Європу - пожертвувати собою.

Таке собі моральне шахідство.

Розмову про «брехню на благо» можна починати з будь-якого прикладу - їх тисячі. Кнопкодавство - просто одна з найпублічніших форм. І все це набагато тонше, ніж брехня корупціонера чи дифамація ворожої пропаганди.

Брехня на благо - це така штука, що на неї мають право лише найдостойніші.

Онук, який поставив хрестик у бюлетені за сліпеньку бабусю, ризикує загриміти до в'язниці на 3-7 років (Ст. 158-1 ККУ). А депутат, за якого ставився хрестик, може голосувати за інших, скільки душа забажає, і залишиться невразливим. Або й орден отримає.

Артем Ситник, наша надія, голова Національного антикорупційного бюро розводить руками: «використання чужої картки не є службовим підробленням».

Але справа не лише в кнопкодавах. Брешуть і ті, на чиї кнопки «тиснуть». Вони брешуть, що перебувають у залі, що зайняті державними справами, а не ніжаться на сонечку в далекому зарубіжжі. Брешуть голова та члени регламентного комітету, не помічаючи того, що «не є підробленням». Бреше президія і спікер, даючи «добро» продавленим кнопкодавами законам.

І роблять це ті, хто за часів Януковича придумав саме поганяло «кнопкодави» і фанатично боровся з цією скверною. Чи вона не така вже й скверна, коли йдеться про «реформи», «Європу», «закінчення війни» та інші прогресивні фішки?

«Алгебра совісті» - у книзі з такою назвою радянський, а пізніше американський психолог Володимир Лефевр описав, чим відрізняється совкова мораль від західної. Перша припускає використання зла для досягнення добра, друга - ні. У першій системі цінностей - оббрехати «погану» людину, щоб покарати за зло, чи дати неправдиві свідчення на суді на користь «патріота» - це високоморальний вчинок. У другій - аморальний.

Використовувати маленьку брехня для досягнення «великої правди» - це, друзі, суто путінський дискурс. У ньому людина, що переступила закон в ім'я «великої правди», - герой. А той, хто не погодився з нею заради закону, - боягуз і зрадник.

Звичайно, жити зовсім без брехні неможливо. Для дипломатів, лікарів і стюардес - це частина професії. Як, безумовно, і для політиків. Під час виборів не збрешеш - не переможеш. Але щоб суспільство не загрузло в суцільному обмані, повинна бути зона, недоступна для брехні. Навіть брехні на благо. Повинна бути Зона абсолютної правди.

У західній цивілізації є таке поняття, як «брехня під присягою». Пам'ятаєте, кладуть праву руку на Біблію, а ліву на серце і вимовляють: «Присягаю говорити правду, лише правду і нічого, крім правди»? При цьому не обов'язково це повинно відбуватися в суді, головне - у присутності судді. Цей суддя у разі порушення присяги і зобов'язаний порушити кримінальну справу.

Брехня під присягою - це вже не милий обман, а клятвопорушення. З давніх часів карали за нього суворо. У Британії в 16 столітті винного виводили на площу і прибивали за вуха до ганебного стовпа. Зараз до такого не доводять, але п'ять років тюрми можуть впаяти. У Франції та на Кіпрі - сім, у Швеції - 8. У США за брехню під присягою можна отримати 4 роки, навіть якщо трошки злукавиш.

Але наші депутати теж перебувають під присягою! Ну, щонайменше повторювали її вголос у сесійній залі ВР. І президент. І судді. І прокурори. У Законі України «Про державну службу» є текст присяги держслужбовця. Правда, у жодному з цих текстів немає слів про неприпустимість брехні. Як немає в них заборони збагачуватися за рахунок країни, продаватися ворогові, ухилятися від мобілізації тощо. Посоромилися вставити? Мовляв, і так ясно, що брехати погано. А не ясно! Адже слова «благо Вітчизни», «інтереси співвітчизників» і «добробут народу» кожен розуміє по-своєму.

І все ж у текстах присяг є одна ключова фраза: «присягаю дотримуватися законів». А отже, натискаючи кнопку за іншого, депутат порушує власну клятву - не йти проти закону. На жаль, кримінальна відповідальність за порушення присяги реально в нас настає тільки стосовно військовослужбовців. Депутати, судді, президент - недоторканні, і їх навіть звільнити за клятвопорушення не можна.

А треба, щоб було можна. Повторювати слова присяги всі державні чиновники зобов'язані в присутності спеціального судді, якого зобов'язати відстежувати клятвопорушників і заводити на них кримінальне провадження. І, звичайно ж, треба включити до тексту присяги пункти про неприпустимість брехні, дезертирства, здирництва і хабарництва. Конкретні й усім зрозумілі - як заповіді. І наслідки за їх невиконання прописати у відповідному Законі - «Про відповідальність за неправду під присягою».

Не всяка брехня соціально небезпечна. Є «біла брехня», для недопущення в суспільстві депресії і паніки. Є «військова хитрість». Є дипломатія. Є, взагалі, помилки і обмовки. Як бути з цим? Отже, потрібен ще один Закон - «Про припустимість брехні», в якому обумовити всі вищевикладені винятки. Дико? Ну, у нас, схоже, по-іншому не можна.

Важко буде виконувати? А «жить не по лжи» завжди важко.

Тоталітарне суспільство брехнею цементується - не знаючи правди, народ беззастережно довіряє вождям. Демократичне суспільство від брехні гине. Отримавши від демократії можливість спостерігати за вами, брати-політики, в прямому ефірі і, бачачи все ваше лукавство, невже ми не будемо чинити так само?

Понівечені осколками вашого самогубного шахідства, ми теж будемо брехати публічно і відчайдушно, викручуватися і лжесвідчити в суді, обмовляти і здійснювати підроблення. Хіба не ви, політики, вручаєте нам моральну індульгенцію на все це? Ви брешете заради високої мети? Але в кожного з нас вона теж є - заповітна і висока. І чим доведете, що вона недостойніша за вашу? Свято вірячи в здатність зла бути інструментом добра, кого ви переконаєте своїми закликами до чесності? Кого розворушите вербальним моралізаторством? Кого?

Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-