Математичне зло. Чому Обама носиться з Путіним, а Путін з бомбою…
…Розрив між простором, який ми покинули, і світом, до якого прагнемо, набагато глибший, ніж ми собі уявляємо. Це не відмінності в історії або мові. Йдеться про математичні величини з протилежними знаками.
Ми не можемо собі пояснити: як Путін здатен одночасно присягатися в любові до українців і мріяти про знищення держави Україна? Як, декларуючи рятівну роль "руського міру" для земної цивілізації, його апологети давляться похітливою слиною, фантазуючи про ядерне спопеління Америки?
Нам незрозуміло, як може священик, духовний пастир Всеволод Чаплін радіти тому, що прийде війна? Але, як інакше розуміти слова головного ідеолога РПЦ: "Мир зараз довгим, слава богу, не буде?"
Нам здається, що це блеф. Якийсь неймовірний розіграш, для чогось потрібний Путіну. А росіяни, які думають в унісон з ним, - бідне зомбоване стадо. Можливо, так, а можливо, і ні.
Війна і мир, горе і щастя, справедливість і несправедливість, правда і брехня, добро і зло, - все те, з чим ми стикаємося у нинішньому своєму непростому бутті, - це є базові морально-етичні категорії. А мораль - штука складна і часто непідвласна примітивним тлумаченням.
Французький історик Марк Ферро написав про війну між африканськими бурами і аборигенами з племені коса, що вибухнула через різне розуміння заповіді "не вкради".
Бури звинувачували африканців у глибокій аморальності за те, що ті могли зайти в дім білої людини і винести будь-яку вподобану їм річ, за те, що викрадали у вихідців з Європи худобу. "Ну а як же, - пояснювали здивовані коса, - ви же, приходячи до нас на бенкети, берете, що хочете із столів, безкоштовно їсте і п'єте. А що стосується худоби, то ми ж вам продавали тільки корів, а за телят, народжених ними, ви не платили".
Як ви здогадалися, справа була не у вороватості коса, а в тому, що вони і європейці жили у різних морально-етичних системах. Це і стало причиною так званої колізії кота Матроскіна (чи вважати телятко Кузю своєю власністю, якщо корову Мурку ти орендував?)
Путін, як той тубілець, вважає моральним вкрасти частину чужої країни, а його народ не бачить у цьому нічого нехорошого. Просто тому, що такі його засади.
Нам закинуть: невже ми хочемо виправдати Путіна? Не виправдати. Пояснити.
…У 1982 році відомий російський (а пізніше американський) психолог Володимир Лефевр у своїй книзі "Алгебра совісті" спробував виразити етичні системи різних культур (якщо хочете, цивілізацій) у рівняннях алгебри, де моральні принципи виражені у математичних величинах - позитивних і негативних, ірраціональних і уявних. Де плюс на мінус дає мінус, а мінус на мінус - плюс. Робота ця ще доперебудовна. Але недавня згадка про неї в одному з постів на ФБ змусила повернутися до рівнянь і теорій психолога вже у світлі того, що сьогодні відбувається на нашій землі.
Що ж такого нового відкрив Лефевр?
Поставивши основною задачею ставлення людини до компромісу зі злом, учений побудував гіпотезу про дві світові етичні системи. В одній компроміс добра із злом - це зло, а конфронтація з ним - добро. В інший компроміс добра із злом - це добро, а конфронтація - зло.
Перша система, як вважає Лефевр, характеризує етичну філософію Західної Європи і США, друга - СРСР (а сьогодні з упевненістю можна сказати, що і Росії).
Прихильники "Руського миру" та інші ватники упіймають на слові: "Дивіться, ось хто головне джерело конфронтації у світі! Західний світ генерує конфлікти, а російський їх згладжує".
Не поспішайте! Наскільки можна зрозуміти з тексту книги, йдеться про компроміс зі злом усередині себе. І компроміс із злом у Західній моралі неможливий у тому сенсі, що заборонено використовувати інструментарій зла - агресію, ненависть, брехню, насильство - для досягнення блага. Не можна закривати очі на зло "в ім'я добра". Не можна боротися із злом його ж методами.
А в Російській системі цінностей, як стверджує учений, це не лише не заборонено, а навпаки заохочується! У Західній етичній системі мета не виправдовує засоби, а в Російській - виправдовує. (Хоча московська православна пропаганда примудрилася приписати цей принцип єзуїтам).
Першим слідством з цієї формули Лефевр бачить таке: представники західної етичної системи для підвищення свого етичного статусу прагнуть досягти компромісу з конкурентом, а представники східною йдуть з ним на принциповий конфлікт. Тобто Захід - за переговори, Росія - за протистояння.
На заході чим більше ти сумніваєшся в тому, що твій ворог - це втілення зла, тим вище твій етичний статус. У Росії статус високий настільки, наскільки багато ти бачиш зла у своєму опоненті.
Герой Західної цивілізації - це той, хто говорить собі: "Хоча це дуже важко, але я маю простягнути руку цій людині, інакше я впаду у власних очах".
Герой Російської системи цінностей - той, хто говорить собі : "Хоча це важко, але я маю протиставити себе цій людині, інакше я впаду у власних очах".
Це допомагає зрозуміти, чому на заході так цінується моральна аксіома, що приписується Вольтеру, про готовність померти за право іншої людини говорити те, з чим ви ніколи не зможете погодитися. І чому в Росії не зрозуміли і висміяли Толстого, який сповідував принцип непротивлення злу насильством.
Не Толстой, а "народ", який вимагає страти для Бухаріна і Рикова, як і політик пропонує убити УСІХ українців - ось хто справжній герой російської етичної системи!
Абсолютне добро в російській системі координат - це осідлати для його досягнення абсолютне зло - тобто, розпочати ядерну війну. А Путін, який випромінює цю ідею, - абсолютний герой!
У чому причина такої разючої відмінності? Психолог пояснює її тим, що Західна етична система походить від біблейських заповідей (не убий, не вкради.), тобто від системи прямих моральних заборон. А етична система нинішньої Росії побудована на "Моральному кодексі будівельника комунізму", де декларується добро, але зло не заборонене і може бути використане, якщо це необхідно для торжества добра.
…Вони крастимуть, вбиватимуть, бажатимуть дружину ближнього свого і створювати собі кумирів. І все в ім'я добра.
З лефевровської формули можна зробити ще як мінімум два висновки. По-перше, для західної людини навколишній світ позитивний, окрім якоїсь його частини, зосередженої у "країнах-ізгоях", у крайньому випадку, в "імперії зла". Завдання людства тримати це зло у межах Мордора, щоб воно не розповзалося.
Для росіян весь світ навкруги - Зло, і тільки Росія - уособлення добра. Ось чому в Росії стільки ворогів. Ось чому навкруги самі "фаусти"!
Ця ідея барвисто проілюстрована в одному російському молодіжному фантастичному серіалі (що йде, до речі, на центральному українському телеканалі). Там над Москвою стоїть магічний "купол добра", що спирається на кремлівські вежі і захищає від вселенського зла. (І це в нашому ефірі!)
По-друге, американці та європейці розуміють, що зло в цілому неможливо знищити, і доки воно сидить у своєму Мордорі, його не чіпають. Як не чіпали Росію, поки вона не полізла в Україну.
Західний світ злу чинить опір пасивно, наслідуючи тактику "не примножуй зло", за винятком моментів, коли зло починає розповзатися. Тоді його найменш кривавим шляхом намагаються загнати назад, в таку собі Морію.
Росія у боротьбі за своє "добро" обов'язково наступатиме, поки не "освятить" собою весь світ. Чи не згубить його.
Якщо прийняти цю теорію і накласти її на сьогоднішню ситуацію, то можна зрозуміти, чому Обама не дає нам смертоносну зброю. Як істинний герой етичної системи Заходу, він до кінця бачитиме в Путіні угодоздатну сторону. Він не хоче "примножувати зло" новими смертями. Він вважає, що дракона можна перемогти не мечем, а словом, як це зумів зробити Архангел Михаїл.
І, як істинний герой російської системи цінностей, Путін намагається максимально принизити опонента, висміяти його як нездатного тримати зброю. А якщо вийде - поневолити або знищити.
Хто переможе? У сімдесяті-вісімдесяті роки холодної війни слово перемогло атомну бомбу. Слово, яке в СРСР з ненавистю обізвали "пропагандою американського способу життя".
Саме цей "спосіб" досі доводить до істерики згаданого вище Всеволода Чапліна, який вважає, що ніж жити "ситим і спокійним, безпроблемним, комфортним життям, краще аби була війна".
Хоча. Від початку вісімдесятих багато що змінилося, і Дракон навчився жонглювати словами, перетворюючи їх на порожні оболонки і підміняючи сенси.
І навряд чи ми дізнаємося, чим закінчиться це нове єдиноборство. Якщо Путін програє, він оголосить себе переможцем. Якщо переможуть Обама і Меркель, вони скажуть, що перемогла дружба. Кожен в рамках своєї етичної системи.
Але головне питання для нас - зовсім не в цьому. Важливе інше. В якій системі моральних координат знаходимося ми, українці, зараз?
Працюючи над книгою, Володимир Лефевр опитав безліч людей, як народжених у США, так і вихідців з СРСР.
Питання і відповіді на них дали яскраву картину ставлення до компромісу зі злом у різних системах. Ось деякі з них. "Доктор має приховувати від пацієнта, що той хворий на рак, аби зменшити його страждання" (89% народжених в СРСР згодні з цим твердженням і тільки 8% американців). "Хуліган може бути покараний більш суворо, ніж того вимагає закон, якщо це послужить застереженням для інших" (84% народжених в СРСР сказали "так", і лише 11% американців). "Можна надати неправдиві свідчення в суді, щоб допомогти невинному уникнути в'язниці" (СРСР - 65%, американці - 19). "Можна показати шпаргалку, щоб допомогти близькому другу на конкурсному іспиті" (СРСР - 62%, США - 8%).
А тепер подумаємо: як би відповіли ми? І як би вчинили в житті? Невже не врятували б невинного і не покарали б бандита, відпущеного ліберальним судом на свободу? Ось так.
Щоб стати відмінним від путінського стада, потрібно не просто надіти смокінг і заговорити англійською. Потрібно перестати надихатися злом.
Якщо ми прощаємо злочинців, які вчиняють суд Лінча, тільки тому, що ті, кого лінчують, "заслужили", "судді продажні", а лінчувателі - герої, то ми йдемо на компроміс зі злом.
Якщо відстоюємо високу мораль, кидаючи бомби в "содомітів", ми духом з Росії.
Якщо лаємо велику корупцію, але дозволяємо собі брати і красти у дрібницях (чи для "користі справи", як сказав недавно рятувальник МНС, бо держава грошей на бензин не дає, а заправляти пожежні машини потрібно) - якщо ми робимо це, ми живемо в етичній системі совка.
Якщо брешемо народу для того, щоб у безпідставних надіях він легше переносив неаразди - ми путінци.
І якщо ми не навчимося прощати і перемагати словом, якщо (яка свята не стояла б перед нами мета) ми не будемо розбірливими у засобах - ми так ніколи і не зможемо вибратися з-під затхлого ковпака, того самого, що спирається на вежі кремля.
Євген Якунов, Віктор Мішковський, Київ.
