Заради Варшави Москва готова і на вбивство
Прокуратура Польщі висунула звинувачення на адресу російських диспетчерів у справі авіакатастрофи під Смоленськом 10 квітня 2010 року, коли загинув президент Польщі Лех Качиньський. «Докази, вже зібрані і знову отримані в ході розслідування, дозволили прокурорам сформулювати нові звинувачення проти авіадиспетчерів, громадян Російської Федерації, а також третьої особи, яка займається управлінням повітряним рухом», - заявив заступник генерального прокурора Польщі Марек Пасіонек. Причому польські слідчі органи наполягають на тому, що це було зроблено свідомо, а не через трагічний збіг обставин.
Так, провину Росії в катастрофі ще треба довести в суді, однак залишимо в стороні будь-які юридичні зауваги і зосередимося на суто логічному запитанні: а навіщо, власне, Кремлю вчиняти такий злочин? Про мораль говорити не будемо, якраз щодо її відсутності у нинішніх лідерів Кремля жодних сумнівів у нас не залишилося. Заради досягнення своїх цілей вони готові на будь-який злочин, і демонстрували це світові не раз. Але ж і в прагматизмі «чекістам» не відмовиш, тому, повторимо: яка надважлива мета вартує, з точки зору Кремля, того ризику, який неминуче випливає з такої небезпечної справи, як вбивство глави іншої держави?
Насамперед, зауважимо, що ризик викриття цього злочину був мінімальним, оскільки розслідування у будь-якому випадку мала проводити Росія, адже авіакатастрофа мала статися на її території. Однак, звісно, навіть цей мінімальний ризик все-таки чогось вартий. Це ж бо не жарти – терористичний акт проти президента великої європейської держави.
Відповідь на поставлене питання, насправді, досить очевидна. Можна перелічити з півдесятка основних причин, через які зацікавленість Москви мати серйозні важелі впливу на політику Варшави може легко переважити згаданий ризик.
Польща – сусід Росії, майже два століття (з перервою) Росія панувала на переважній частині її етнічних земель. Своїх колишніх сателітів Москва так просто не відпускає. Звісно, поляки добре пам’ятають усі біди, яких вони зазнали від росіян, що, зрозуміло, не сприяє поширенню російського впливу у сучасній Польщі, однак правда і те, що за ті століття, коли поляки були під владою Росії, остання довго і наполегливо «пускала коріння» у польське суспільство, точніше – у польську еліту.
Нині Польща – потужна європейська держава, одна з найбільших у Східній Європі, вага і вплив якої на континенті неухильно зростають. Потенційно зрівнятися з нею може лише Україна, але із зрозумілих причин то справа майбутнього, а не сьогодення. У Євросоюзі поляки явно не збираються обмежуватися роллю покірного союзника провідних його членів – Німеччини та Франції. Вони хочуть рівноправних з ними стосунків. Причому ці амбіції цілком підкріплені потенційними ресурсами країни: майже 40 мільйонів населення, сучасна економіка, розвинуте сільське господарство, багата на успішну експансію на інші народи історія. Загалом, Польща сьогодні прогресує практично у всіх сферах, тому нічого дивного, що вона прагне грати на міжнародній арені важливу і самостійну роль.
Оскільки вага Польщі зростає, особливо в Європі, то для Росії ця країна стає таким самим важливим об’єктом бажаного впливу, як Франція чи Німеччина. Тобто, Кремль, котрий закономірно і традиційно вважав для себе найважливішими у Європі стосунки з її провідними державами – Францією, Німеччиною, Великою Британією, Італією – тепер додав до цього списку Польщу.
Польща важлива для Росії і як важіль впливу на Україну. Рух України до Європи (тобто, подалі від Росії) лежить через Польщу. Так вже географічно й історично склалося. І якщо Росія не хоче відпускати від себе Україну (а вона цього дуже не хоче), то мусить шукати собі у цій справі допомоги Польщі.
Польща у недалекому історичному минулому мала суперечки і війни за територію практично з усіма своїми нинішніми сусідами – Україною, Литвою, Білоруссю, Словаччиною, Німеччиною. Звісно, ці конфлікти вже згасли, але пам'ять про них не зникла, і Росія, без сумніву, хотіла б їх роздмухати знову - в своїх, звісно, інтересах, а цього не зробити, якщо не мати впливу на політику Варшави. Якби Москві вдалося зіштовхнути Польщу з її сусідами, то для Кремля це відкрило б просто грандіозні перспективи і практичні можливості для експансії на Європу.
Поєднання усіх цих факторів-причин і змушує Кремль до активної «польської» політики, і він готовий дорого платити за можливість впливати на Варшаву. А те, що «чекісти» вдаються при цьому до «чекістських» методів, то що в цьому дивного? Такі вже у них історичні менталітет та виховання: когось убити, когось підкупити, когось залякати, комусь підлестити, когось з кимось розсварити, щось вкрасти чи підгледіти. Іншому вони просто не навчені, та й вчитися не хочуть.
А щодо того, яку практичну користь для розширення свого впливу на Варшаву могла б отримати Росія від вбивства президента Польщі, то відповідь слід шукати у конкретних розкладах політичних сил у Польщі сім років тому. По-перше, Москва радикально усувала свого послідовного політичного ворога. По-друге, очевидно, Кремль мав якісь підстави (обґрунтовані чи помилкові – інша справа) розраховувати, що політичні опоненти Качиньського, влада яких мала зміцнитися завдяки ось такій російській «допомозі», проводитимуть більш проросійську політику. Можливо, загроза того, що сам факт вбивства Качиньського колись може стати незаперечним для поляків, мав цих опонентів зробити залежними від Москви, бо тоді виходило б, що вона привела їх до влади – ось така форма шантажу.
Однак, схоже, усі ці «стратегічні» міркування Кремля, через які він міг наважитися на вбивство глави польської держави, виявилися недолугими, про що свідчать і дії нової польської влади, яка рік тому відновила слідство у справі авіакатастрофи, і ось тепер офіційні звинувачення генеральної прокуратури Польщі.
Все-таки, справжня стратегія «чекістам» недоступна.
Юрій Сандул. Київ.
