Зустріч у Берліні 19 жовтня: у кого який інтерес
Сенсація дня: зустріч глав держав у «нормандському форматі» таки відбудеться у Берліні 19 жовтня. Про це повідомила «Німецької хвиля», пославшись на заяву речника уряду ФРН Штеффена Зайберта. Прес-служба глави української держави доповнює, як кажуть, у вигідному ракурсі: «домовленість була досягнута у вівторок під час телефонної розмови між президентом України Петром Порошенком, президентом Франції Франсуа Олландом і канцлером ФРН Ангелою Меркель. Співрозмовники домовились провести 19 жовтня у Берліні зустріч глав держав у Нормандському форматі для спонукання Росії виконати безпекову частину Мінських домовленостей».
Президент України, який знаходиться нині з офіційним візитом у Норвегії, підкреслює: «Це буде саміт у нормандському форматі в Берліні. Але до нього у нас буде тристороння зустріч з канцлером Німеччини і президентом Франції, де ми скоординуємо наші позиції напередодні зустрічі».
Останній нюанс, на перший погляд, виглядає образливим для Путіна. Але, з іншого боку, члени секти «свідків зради» уже занепокоєні: Меркель з Олландом «дотискатимуть» Порошенка, аби той погодився на поступки Росії в сенсі політичних кроків попереду забезпечення безпекових умов.
Кремль повідомив про зустріч 19 жовтня обтічно. Прес-секретар президента РФ Пєсков заявив, що це для Путіна буде навіть «не одноденний, а вечірній візит». І що погодити зустріч вдалося завдяки попередній «роботі експертів».
Головне питання: чому зустріч все-таки відбудеться попри те, що ні Україна, ні Росія не мають наміру робити принципову поступку? Тобто, Порошенко не буде домагатися від Верховної Ради конституційних змін і проведення виборів без українського контролю над окупованою частиною Донбасу, а Путін не виведе свої війська, допоки згадані зміни і вибори не будуть проведені.
Очевидно: оскільки на зустріч усі погодилися, то кожна сторона, а також лідери Німеччини та Франції, таки мають у ній якийсь інтерес. Кожен свій.
Порошенко, можливо, сподівається, що його позицію – спочатку безпека, потім – політика – офіційно підтримають Німеччина та Франція. Це цілком ймовірно з огляду на те, що і у Німеччині, і у Франції таке ми вже чули з «офіційних» вуст. Зрештою, грубо ігнорувати останню резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи, у котрій ясно сказано, що вибори на Донбасі неможливі без виведення військ агресора – Росії, німецький та французький лідери не можуть.
Інтерес Меркель і Олланда може полягати у тому, що вони все ще сподіваються – через особисті контакти з Путіним - зупинити стрімке погіршення стосунків Заходу та Росії. Вони все ще сподіваються, що їм вдасться умовити Путіна зробити хоч якусь, хоч малюсіньку поступку – чи то в Україні, чи то в Сирії, - щоб знизити напругу. Нині основне протистояння у цих стосунках – між Росією та США. Євросоюз (у даному випадку – Німеччина та Франція) змушений ставати на бік американців. Якщо справа дійде до повного розриву, то європейці просто втратять самостійну позицію, вимушено потрапивши на довгі роки у фарватер зовнішньої політики США. А їм цього дуже не хочеться. Для врівноваження своїх стосунків зі США (до яких тепер, після Brexit, вже відкрито приєднується Великобританія) їм потрібна хоча б видимість миру з Москвою. Хоча б для того, щоб отримувати бізнесовий прибуток від роботи європейських компаній на російському ринку.
Нарешті, і у Путіна є інтерес у зустрічі. Оце стрімке погіршення стосунків із Заходом вкрай небезпечне для Кремля, оскільки у нього немає потуги на рівних протистояти Заходу і в кінцевому підсумку він обов’язково програє. Справа впевнено йде до практично повної політичної та економічної ізоляції Росії від Заходу, а це вже питання стабільності влади у Кремлі. Президент Росії, якого не сприймають і з яким не хочуть мати справу західні лідери, кремлівській еліті категорично не потрібен. Путіну, щоб втриматися на вершині влади, вкрай потрібно не допустити ізоляції і Росії, і себе особисто як її політичного лідера. Тому він зацікавлений у будь-яких зустрічах на найвищому рівні, хоча б для того, щоб демонструвати своїй еліті: ніякої моєї ізоляції на Заході нема, зі мною розмовляють, а отже у мене є можливості відстояти наш спільний корпоративно-елітний інтерес на Заході. Приміром, не допустити конфіскації нерухомості російських багатіїв у Лондоні.
На берлінській зустрічі, теоретично, кожен може цей свій інтерес задовольнити. Тобто, зустріч може бути успішною для усіх її учасників. Тільки ось мир на Донбасі від цього ближчим не стане, бо там, повторимо, ні Україна, ні Росія не мають наміру відступати. Сподіваємося, що з часом зрештою поступиться саме Путін, бо Порошенку точно відступати нікуди – позаду Україна.
Юрій Сандул. Київ
