Павлоград. Крихітна перемога після великої зради?

28.10.2015 20:04

Укрінформ

Ми невиліковні демократи: думали, що прийняли закон про двотурове голосування, і все само собою вийде

Нам, напевно, категорично протипоказані перемоги.

Ледь омріявши себе переможцями, ми починаємо ревнивим оком стежити за своїми трофеями. Хоч би хто з побратимів чого не привласнив! Хоч би не зазіхнув на булаву, яка належить, звичайно ж, тільки тобі одному!

Перемоги сварять. Загроза поразки мирить. Згнітивши серце, перед обличчям спільного ворога ми подаємо руку розкольникам, ревізіоністам, опортуністам та іншим ухильниками. І це, виявляється, не так вже складно.

Усі вибори влада воювала проти людей Коломойського. Хороші й порядні начебто люди, але так безсоромно раділи, що Філатов не обійшов Вілкула. Що там якийсь Павлоград? Ну, не пройде якийсь укропівець Жека Терехов, так це знак олігарху, що не все коту масниця. І якби не був Терехов кіборгом «Джексоном», усі б так і подумали.

Але не прорахували чогось в Охендовського, надто вже нахабно повелися: заднім числом перетворили двотурові вибори в однотурові, щоб сепара, таким чином, провести у владний кабінетик. Можливо, він і так тихо пройшов би, але хотілося в першому раунді, нокаутом...

Обурило це навіть тих, хто вже майже забув про те, як виглядає Майдан і як гинув, але не здавався Аеропорт. Піднялася хвиля, насунулася хмара над ЦВК. МВС пригрозив, Президент не стерпів. Тож навіть Філатову довелося написати у ФБ з приводу Павлограда: «Спасибі всім, хто підтримав. Від Президента, міністра МВС, порядних членів ЦВК до простих фейсбучників».

Крихітна, але перемога. Тому що всі разом.

Рано, виходить, Охендовський уявив себе Великим реставратором? Рано?

Ми невиліковні демократи. Думали вдарити по фальсифікаціях процедурою. Прийняли закон про два тури голосування. Щоб у першому – кожен за себе, а в другому – перед розстрілом – гуртом проти ватників за Україну. Все прорахували, здавалося б, з арифметикою у нас все гаразд. Аж ні, тут сюрпризи пішли. У Харкові дивна картина намалювалася – «Не чекали. Повернення із заслання революціонера-народовольця». Полотно. Масло. Рєпін.

В Одесі цифри домалювали. Дніпропетровськ завис. В Ужгороді, поки Москаль з Балогою на світлових мечах рубалися, антимайдан піднісся. І тепер в орлянку двоголову мерство розігрує.

У Києві нібито не той випадок, але якось дивно. У другий тур намагаються внести старого Омельченка, а молодий Гусовський залишається в сінях. Не велено? І не те щоб ми проти Кличка, але хотілося подивитися на нього в чемпіонських раундах. Але у братів промоутери чудові. На предмет підставити під чемпіонські кулаки відвертих лузерів.

Сильна в нас віра в один постулат: відкритий ворог краще, ніж потайливий друг

І ось ця наша двотурова надія накривається, самі знаєте, чим. І не тому, що ЦВК погана. Тому що це ми запишалися, а не Охендовський. Розслабилися від демократичних спа-процедур. Думали, що схопили Бога за бороду. А він лише трусонув бородою, і від нашої гордині сліду не залишилося.

Ох, як вдало тролили з дня приходу на губернаторство Саакашвілі. І диктатор він, і в Грузії реформи провалив, і, взагалі, хіба своїх етнічних українців немає? А Боровика, а Машу Гайдар, а Юлію Марушевську? А ми ж весь цей час мостили дорогу Труханову. І наміри були благими. Але хіба з Януковичем не так сталося? І всі ж знали, що мостять. Просто сильна в нас віра в один постулат: відкритий ворог краще, ніж потайливий друг. Може, він потайливий, тому, що хоче злити?

Ось Харків. Хто міг би тут переграти Кернеса? Тільки Аваков. Але ж він у нас майже ворог народу? Він же який місяць у Кабміні кандидат на виліт. Він гнобитель патріотів, Льовочкін з Клюєвим йому і в підметки не годяться. Переможи Кернес Авакова, скільки б справжніх патріотів плакало від щастя!

Шукати в кожній перемозі запах зради, а в кожній зраді знаходити стимул до перемоги – можливо, це наш ментальний диполь?

Хтось колись сказав, що злі сили об'єднуються легко, а добрі важко. Занадто високі ставлять один до одного вимоги. Як написав колись Юрій Касьянов: «Я об’єднаюся лише з тими, з ким пішов би в розвідку». Ми - такі...

Але якщо перемоги роблять нас підозрілими, то поразки загартовують і перетворюють на героїв. У перемозі важко відшукати боягузів і зрадників, вони стають видимими лише у світлі понесених втрат.

Так, може, це в нас не граблі? Може, це наша карма? Шлях Дао? Діди ним ішли - і ми. Шукати в кожній перемозі запах зради, а в кожній зраді знаходити стимул до перемоги – можливо, це наш ментальний диполь? Інь-ян української політики?

Як нам уберегти себе від вигаданих зрад і віртуальних перемог?

Утім, що примітно: програвши, зрештою, все, що тільки можна, ми знову вийдемо на Майдан. І знову переможемо! Об'єднаємося перед розстрілом і переб'ємо розстрільну команду. Нехай із втратами - три до одного. Але змусимо захоплюватися своїм умінням виходити з найгнилішої безнадії. Нами ж і створеної.

Як нам уберегти себе від вигаданих зрад і віртуальних перемог? Як перестати вічно шукати свого Мойсея, боячись при цьому диктатури? Як навчитися бачити політичний плюралізм не в 50 відтінках сірого, а у веселці, кольори якої не можна роз'єднати?

Війна не вважається закінченою, поки хоч один ворожий солдат перебуває на нашій землі. Перемога Майдану не настала, доки нехай навіть один з колишніх перебуває при владі. Не можна ділити булаву, друзі, поки хоч в одному місті, в одному селі окопалися ватники. Чи ми забули, як намагалися миритися з російськими братами? Забули, як жалобно лунали марші на параді в 2014-му? Іловайськ – це не пройдений матеріал. Іловайський іспит ми складаємо щодня. І не лише на передовій.

Запаморочення від успіхів може залишити без голови.

Воюючи з учорашніми соратниками, ми укріплюємо упевненість ворога.

Вітчизна все ще в небезпеці.

Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ.

Перше фото: ТСН

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Актуально