Управління людьми у нестабільному світі. Світовий досвід та українські реалії

Управління людьми у нестабільному світі. Світовий досвід та українські реалії

925
Ukrinform

    У нестабільному інституційному середовищі лицемірство, демагогія і банальний практицизм стають невичерпними джерелами політичної творчості на усіх рівнях суспільного буття. Особливо це стосується країн, у яких політична система знаходиться у стані перманентної кризи, і на яку впливають загрози як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Крім того, інституційна нестабільність на національному і глобальному рівнях провокує усіх тих, хто вважає себе суб’єктами світової і регіональної політики, до формування нових правил гри, які б дозволили реалізувати та легітимізувати власний «порядок денний» у внутрішній та зовнішній політиці. Об’єктам політики, по узгодженню з суб’єктами, залишається зосередитися на пріоритетних проблемах  внутрішньої політики і стати ресурсною базою для нових геополітичних реалій.

Одним словом, переважну більшість країн і їх політичний клас та економічний бомонд не влаштовує сучасний світовий порядок у його теперішньому стані. Інструментом змін, суб’єктом і об’єктом цих процесів - як на глобальному, так і на національному рівні - є людина, громадянин. Тому не дивно, що словами або, точніше, висловами року, за версією Оксфордського словника, стають такі «терміни–явища» як «пост- правда» (2016 р.), що базується на емоціях та маніпуляціях; «радикальні культурні зміни» (2017 р.), що пояснюють особливу роль молодіу цих процесах; «токсичність» або «отруйність» (2018 р.), як подія – явище, що характеризує відносини між людьми та державами в сучасному світі. Таким чином піддаються гострій критиці і остракізму ідеї, авторитети, «країни лідери», наддержавні утворення, чия діяльність не встигає ефективно і соціально відповідально реагувати на суспільно-політичні, економічні, гуманітарні виклики і загрози першої половини ХХІ ст.. У більшості країн і значної кількості громадян виникає бажання змінити вектор комунікації з взаємного обміну між партнерами на так званий «стратегічний прагматизм», який більше нагадує глобальну спекуляцію інтересами як видом послуг. Це, насамперед, посилення контролю за усіма видами ресурсів і функцій, особливо тих, які є в дефіциті; підвищення ролі реальних грошей; інформаційних технологій та механізмів системного примусу усіх рівнів. За цих умов управлінські моделі повертаються обличчям до національного споживача соціальних послуг, що іноді іде всупереч глобальним порядкам і традиціям. Проте, це вибір національного політичного класу і суспільства, яке проектує конкурентну соціальну модель виживання в умовах системної внутрішньої і зовнішньої турбулентності. Можна погодиться з українським дослідником Я.Телешуном, який зазначав, що модель взаємостосунків між суб’єктами політики і суспільством визначається капіталізацією впливу на прийняття рішень у розподілі і ефективному використанні обмежених ресурсів.

За цих умов, вибір майбутнього робить суспільну свідомість  наріжним каменем процесу легітимізації політики управління державою в умовах глобальної та інституційної нестабільності. Аналіз широкого масиву зарубіжних і вітчизняних матеріалів з питання управління людьми дозволяє зробити висновок про актуальність цієї проблематики. Ця тема є цікавою у середовищі політиків, експертів, науковців, як в державах перехідного типу, так і державах зі сталими традиціями демократії. На думку американського професора Н. Хомського, «вузько корпоративні інтереси  владної верхівки та їх довірених осіб» в умовах формальної демократії захищаються від суспільного незадоволення через механізми пропаганди. Тема управління людьми, впливу і маніпуляцій є популярною у середовищі європейських дослідників та експертів, зокрема, французів, британців, німців. Особливо вона звучить у світлі «проксі» або так званих «гібридних» війн та останніх дезінтеграційних процесів у Євросоюзі та за його межами. Багато досліджень з цього питання з’явилося і в Україні.

Вже сама проблема та її обговорення стає інструментом маніпуляції, як з боку фахівців, експертів, політиків, громадських діячів, фінансово-політичних груп впливу, так і держави. На думку вітчизняної дослідниці Л. Литвинової, у централізованих суспільствах система управління концентрується в руках державного апарату та підтримує ідеологію управління, як правило, силовими методами. Натомість управління у поліцентричних, демократичних суспільствах базується на публічній та латентній (тобто прихованій) взаємодії легітимних політичних суб’єктів, які спираються на маніпулятивні технології управління. Для політичних еліт, що використовують технології цілеспрямованого маніпулювання свідомістю суб’єктів, ефективні маніпуляції стають необхідною умовою виживання, збереження свого статусу та посилення свого впливу та контролю за розподілом усіх видів ресурсів.

Особливого загострення боротьба за вплив і маніпуляції суспільною думкою набуває під час виборчих кампаній, переформовування політичної системи, інституційних криз, війн, громадянського протистояння тощо.

У будь-якому суспільстві існують конфлікти інтересів політичних суб’єктів, коли кожен із них прагне нав’язати свій дискурс, зробити його панівним з метою зміни суспільної, групової та індивідуальної свідомості. Проте, сучасні інформаційно-комунікаційні технології дозволяють перевести це протистояння на інший рівень інтенсивності, масштабності та ефективності. Конструювання смислу інформації відбувається шляхом програмування підтримки позиції автора. Головними стають конструкції та смисли, що закладаються автором у текст повідомлень та дозволяють зробити його ментальною технологією впливу на свідомість людини з метою програмування певної поведінки. Сама по собі технологія маніпулювання не є «гарною» чи «поганою». Визначальним є прихований смисл, який закладається у повідомлення та провокує до реальних дій. При маніпулюванні масовою свідомістю людей фізичні методи в основному не застосовуються. Зазвичай використовується комплексні психолого-лінгвістичні, політичні, кібернетичні і т. п. механізми багаторівневого впливу. Головним завданням цих механізмів є: відключити «раціо» (знизити критичність мислення), викликати системний страх і агресію (створити загрозу),  мобілізувати громадян навколо когось чи чогось з метою проблеми (запропонувати вихід), створити середовище кругової поруки або соціальної залежності (страх перед публічною критикою) та використати стан «стокгольмського синдрому» заручника як засіб масової підтримки реалізації того чи іншого політичного курсу або дії.

Найвищий ефект роботи пропагандистських повідомлень, як і для будь-якого іншого виду маніпулювання, відбувається в умовах «чистого навіювання», тобто без психологічного опору людини навіюванню і згодою на сприйняття впливів. Технології будуються таким чином, щоби в момент передачі інформації відвернути увагу адресата від справжнього змісту, підмінити його на такий, до якого неможливо підібрати контраргументи. Контраргументи - це основа опору навіюванню і самостійного мислення в умовах системного суспільно-політичного тиску.

На основі аналізу зарубіжного та вітчизняного досвіду спробуємо запропонувати власний рейтинг основних кластерів маніпулятивного впливу, які, на нашу думку, більш активно використовуються у політичному просторі ключовими політичними акторами протягом 25 років:

  • «Принципи по виклику» або догматичне навіювання. Спекуляція цивілізаційними, національно-культурними, соціальними та іншими цінностями у суспільстві та глобальному інформаційному просторі в залежності від  кінцевої мети їх носіїв та місця в ієрархії політичної системи. Особливо ці технології діють у транзитних суспільствах або у державах з нестабільним інституційним середовищем та системними конфліктами. Окрім того, цей кластер використовується у відносинах між державами як інструмент впливу і зовнішнього керування. Характерний як для держав і наддержавних утворень з неоімперськими амбіціями і традиціями, так і для держав, де національний політичний клас і частина суспільства знаходиться у посттравматичному стані власної меншовартості – експлуатуючи образ «жертви» або «месії».
  • Глобальні або «хмарні» фейки. Технологія «постправди», де головну роль грають не об’єктивні, правдиві факти і події, а емоційні наслідки від «потрібної правди», які резонують у суспільстві та дозволяють політичним акторам маніпулювати свідомістю громадян у потрібному напрямку. Через електронні ЗМІ, зокрема Інтернет і телебачення, через «громадян кореспондентів», «експертів» - «хмарні» або глобальні фейки легітимізуються у публічному просторі та стають новою непохитною для суспільної критики «постправдою».
  • Синдром соціальної глухоти. Ігнорування політичним класом проблем, які хвилюють переважну більшість суспільства. За рахунок ситуативних союзів друзів/ ворогів: органів влади, зарубіжних партнерів, основних фінансово-політичних і груп тиску, що мають медійний (і не тільки ) ресурс, через редакційну політику, «темники» і так звану «скоординовану позицію» проводять тотальну зачистку інформаційного середовища від суспільних подразників. Методи нейтралізації можуть бути різними - як публічними, так і негласними.
  • Інформаційний калейдоскоп. Сучасне тенденційне телевізійне мовлення побудоване таким чином: короткі сюжети змінюють один іншим, перемежовуються анонсами, рекламою, ток-шоу тощо. При цьому важлива інформація розбавляється чутками та скандалами, що призводить до деконцентрації уваги споживача. Цей калейдоскоп розрізненої інформації, яку людина не в змозі осмислити та проаналізувати, сприймається як єдине ціле. Увага розсіюється, критичність аналізу знижується - увага людини розосереджується і вона стає готовою до сприйняти  «політичних продуктів», навіювання, впливу, гасел, дезінформації.
  • Мозаїчність. Якщо інформацію треба впровадити в свідомість, не викликавши опору, її подрібнюють на частини через свідомо або несвідомо « контрольованих» чи вмотивованих політиків, експертів, журналістів, активістів - тоді осмислити загальну картину подій інтереси сторін, наслідки буде непросто.
  • Сенсаційність і терміновість. Часто в спеціальних новинах з’являється певний інформаційний «фаст-фуд»: «Сенсація!», «Терміново!», «Ексклюзив!». Градус сприйняття і орієнтація на потрібний «сенсаційний» подразник у громадян збільшується. Проте терміновість і сенсаційність повідомлень часто відволікає від ключових суспільно важливих і значущих проблем публічної політики. Спотворення інформаційного порядку денного - привід промовчати про важливе. Інформаційний шум і високе нервове напруження знижують здатність до критичного осмислення і роблять людей вразливими до навіювання, стереотипного мислення, примітивної пропаганди.
  • Фокус на другорядному. Відвернути увагу громадян від актуальних соціальних проблем сьогодення, що є визначальним у процесі вироблення механізмів ефективної публічної політики, на проблеми менш важливі, але більш медійно емоційні і політично результативні. Ключові політичні актори, ЗМІ, ЛСД (так звані «лідери суспільної думки» - не плутати з наркотичними речовинами), прагнуть нав’язати громадянам власний порядок денний, який може не співпадати з суспільними викликами і потребами. Репортажі викликають піднесення,хвилювання, стрес. Людина співчуває, радіє, мріє, забуваючи про актуальні проблеми суспільного і власного життя.
  • Контрольовані проблеми. Продовження попередньої технології, яка має дещо інше змістовне навантаження і діє за формулою: «проблема – реакція – проблема – рішення – необхідна реакція на необхідну проблему». У випадку неефективної діяльності владних інституцій щодо вирішення проблем соціально-економічного характеру («проблеми катастрофи»), пануючий клас схильний переорієнтовувати увагу населення з невирішених проблем на проблеми більшого рівня емоційної вразливості (проблеми безпеки тощо), які мають інспіровану природу походження. За цих умов громадяни згідні делегувати свої права і повноваження владі, іншим політичним інститутам і органам з метою вирішення «проблем» та збереження інституційної стабільності. погоджуючись на зміну політичного порядку денного та часткове обмеження своїх соціальних прав і свобод.
  • Інфікування проблемою. Зміна однієї моделі управління в державі на іншу призводить до соціальних потрясінь і катаклізмів. З метою унеможливлення повної деградації владних інституцій, збереження суспільно-політичного, громадянського порядку та керованості змінами у всіх галузях суспільного буття, варто проводити реформи поетапно, привчаючи громадян до незворотності змін і їх соціальної результативності і значущості. У випадку професійної недолугості, соціальної неефективності, за відсутності адекватного ресурсного забезпечення, особливо в умовах війни і збройного протистояння, - держава взагалі, а реформа управління зокрема зіткнуться з цілим комплексом проблем, які мають значний соціальний конфліктний потенціал громадянського протистояння.
  •  Абстрактність майбутнього або «щастя завтра». Неможливість отримати соціальний результат сьогодні. Небажання політичного класу нести політичну, адміністративну і кримінальну відповідальність за наслідки реалізації власної політики. Перекладання відповідальності за зміни на майбутні покоління. Глобальність і масовість планів за відсутності соціальних результатів. Орієнтація на перманентні вибори або постійні акції тиску.
  •  «Штучні авторитети» або «корисні ідіоти». Останні підбираються з числа формалізованих і достатньо відомих фізичних чи навіть юридичних осіб, спроможних під конкретну ситуацію свідомо чи несвідомо виконати функцію «пропелера», який розганяє інформаційну хвилю у вигляді конкретних трендів. Подібна інформація розповсюджується як прихована пропаганда чи реклама, але джерело походження залишається невідомим, факти не перевіряються, оскільки розповсюджуються в Інтернеті чи ТБ як достовірні. Крім того, популярні люди часто стають агентами впливу третіх сторін чи навіть держав - вони переконують прихильників або шанувальників у тому, в чому самі не є достатньо компетентними чи обізнаними. Вони часто бувають відірваними від реального, політичного та соціально-економічного життя держави у якій перебувають або проживають. Дуже часто по відношенню до цих суб’єктів суспільного життя використовуються окремі інструменти мотивації, зокрема фінансові, медійні тощо.
  • Емоційна сірість. Технологія підміни логічного мислення на емоційну дію. Використовуючи страх, обмеженість у освіті та інформації, соціальну невпевненість, агресію, нереалізовані бажання, образи і т.п. створити стійкі моделі поведінки, які б базувалися на поверхових нейролінгвістичних рефлексах, що блокують раціональний аналіз причин того , що відбувається у суспільстві. Крім того, постійно на рівні агресивного менторства повторювати необхідні меседжі та гасла. Постійно культивувати відчуття власної вини і неспроможності попередніх поколінь зрозуміти природу суспільно-політичних процесів. Натомість пропонувати власну месіанську модель порятунку, як єдино вірну і непогрішиму.
  • Технологія «інформаційного казана» спрямована, як це не дивно, на досягнення двох протилежних цілей. З одного боку, в процесі наступу на владу і опонентів, створити умови для розвитку контрольованого «інформаційного хаосу» у вигляді технологічного тиску, погроз, зливу конфіденційної, компрометуючої  або фейкової інформації з метою впливу на опонентів і суспільство. А з іншого боку - достатньо жорсткий контроль за інформаційною політикою у державі із залученням до цього процесу як зацікавлених сторін, так і представників громадянського сектору.

Отже, актуальною проблемою ефективної публічної політичної комунікації є недостатній рівень комунікативної культури з боку різних акторів публічної політики. Із соціально-психологічної точки зору, в комунікативних процесах громадськості та політикуму присутні комунікативні бар'єри, комплекси, елементи упередження і недовіри, які долаються вкрай повільно і неефективно. На сьогоднішній день не створено жодної комунікативної медіа платформи, яка могла би стати майданчиком для обговорення важливих проблем національного рівня. Ця ситуація призводить до постійного невдоволення, протистояння, непорозуміння і сприяє масованому застосуванню маніпулятивних стратегій у боротьбі за владу.

Що необхідно робити для підвищення суспільної активності та свідомості громадян на передодні виборів? Зокрема, варто:

  • Не піддаватися маніпулюванню і навіюванню, виховувати в собі здатність аналізувати інформацію, перестати пасивно спостерігати за перебігом подій, зберігати свідомість з високим рівнем критичного ставлення до середовища в якому ви знаходитесь. Чим складніше людина сприймає дійсність, тим менше в ній агресії.
  • Не лінуватись шукати інформацію та аналізувати факти навіть коли вони вам не подобаються, користуватись різними джерелами.  Розуміти приховані і публічні інтереси тих, хто намагається на вас впливати. Не бути обмеженими стереотипами і пропагандистськими кліше, шукати і декларувати власний інтерес, пропонувати свої послуги іншим. Не приймати рішення на основі пліток або чужих вподобань Уникати абстрактних обіцянок.
  •  Ефективний психологічний захист від промивання мізків – свідоме призупинення контактів з агресивним джерело інформації. Не дозволяйте нав’язувати вам чужу волю, яку ви не розумієте або не сприймаєте. Спробуйте зрозуміти і відшукати істинні причини такої поведінки. У іншої сторони завжди є слабина, яку приховують. Дайте собі термін, скажімо, два тижні відпочинку, і «омана» почне проходити.
  • Не споживайте інформацію в розслабленому стані, зі зниженим бар'єром критичності. Інформація із зовнішнього світу відкладається в підсвідомості у вигляді психологічних установок і формує майбутню поведінку.
  • Спробуйте навчитися спокійно, чітко, відкрито, не даючи волю емоціям і не звинувачуючи опонентів, висловлювати свої погляди і нести за це інтелектуальну і професійну відповідальність. Навчіться  слухати іншого, якщо хочете впливати на людей.
  • Дозволити собі змінювати свою думку можуть не всі, а тільки сильні, розумні, конкурентні і ті, що розвиваються.

І головне зрозуміти, що  «свобода слова» у спілкуванні з людьми з метою впливу може бути страшною, якщо вона не несе у собі адекватних думок і дій, принципів, сумнівів і совісті!

Директор Інституту державної служби і місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України, в. о завідувача кафедри публічної політики і політичної аналітики, професор, доктор політичних наук, заслужений діяч науки і техніки України

Сергій Телешун

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-