Найбільше досягнення України - те, що впродовж більш як двадцяти років ми незалежні. Але загроза втрати цього також цілком реальна. Тож суспільству не можна впадати в ейфорію - так само, як і в апатію. Бо інакше ми ніколи не побудуємо благополучної держави.
Таке застереження прозвучало від відомого українського філософа, академіка НАНУ, учасника ініціативної групи "Першого грудня" Мирослава Поповича у розмові з кореспондентом Укрінформу напередодні Дня Незалежності.
УКРАЇНА СЬОГОДНІ НА ВІСТРІ БОРОТЬБИ, В ЯКІЙ ВИРІШУЄТЬСЯ ДОЛЯ ЛЮДСТВА
- Мирославе Володимировичу, Україна напередодні найбільшого свого свята - Дня Незалежності. І, на жаль, найголовнішою темою для нас є війна на Донбасі, яка великою мірою визначає наше майбутнє...
- Російсько-українська війна є центральною подією для нашого часу взагалі. І вона визначає собою природу інших конфліктів. Навіть на всій земній кулі.
Цей воєнний конфлікт при першому наближенні дає нам картину міжетнічного конфлікту із застосуванням найновітнішої зброї. Але по суті йдеться не про війну між двома етнічними утвореннями. Назвіть мені ті матеріальні інтереси, які можуть довести до такого жахливого конфлікту, який ми сьогодні маємо: які затоки, протоки, перешийки і клапті землі чи повітря можуть виправдати цей конфлікт? Ми не можемо вказати на такі матеріальні цінники, які могли би покликати до життя російсько-українське протистояння.
А справа в тому, що це по суті своїй міжцивілізаційний конфлікт. Це конфлікт, у якому на одному боці - бездушний молох з величезним потенціалом смерті, а на другому - спроба вирватися в світ, який живе за іншими законами - за законами, які ми формально всі визнаємо, бо вони прописані в документах ООН та інших міжнародних документах, але це зовсім інше суспільство. І ми воюємо за такі ідеали, хоч цього можемо й не усвідомлювати. Об'єктивно Україна сьогодні стала на вістрі боротьби, в якій вирішується доля людства. Перемога Путіна і путінщини - це приблизно те, чим була б перемога Гітлера і гітлеризму в Другій світовій війні. Не так відверто, не так шумно, але це був би великий стрибок назад.
Тому я бачу великі можливості для компромісів, для різних союзів і союзоподібних утворень. І не слід розуміти, не приведи Боже, нашу позицію як історичну місію. Поняття історичної місії - це взагалі з області міфології. Але об'єктивно ми поставлені зараз в такі умови, коли для нас немає іншого виходу, крім розумної, але впертої і послідовної боротьби.
Читайте також: Варварський світогляд не знищиш варварськими методами - Мирослав Попович
Святкуючи День Незалежності України, я хотів би, щоб людство вже зрозуміло, наскільки важливий, не тільки для українців чи росіян, а для всього людства, момент ми переживаємо сьогодні. Це так пафосно звучить, але насправді це груба правда.
ОСНОВНИЙ НЕДОЛІК - ЩО МИ ДОЗВОЛИЛИ СТВОРИТИ КЛАС НУВОРИШІВ
- Якщо говорити про внутрішню ситуацію, які тут найприкріші поразки, найбільші складнощі?
- Про демократію в країні не можна сьогодні говорити, що вона є повністю. Від влади можна було б чекати, що вона запропонує декілька проектів, планів розвитку - в широкому розумінні цього слова, з обгрунтуванням. Ми не маємо сьогодні справжнього змагання ідей. Ми наробили багато дурниць. Якби їх почати рахувати, нам не вистачило б часу і паперу...
Найголовніше, на мою думку, те, що матиме тяжкі наслідки, - це суто консервативно-ліберальне розуміння свободи. Ми не створили такого механізму, який би відрегульовував грошові і товарні потоки. Ми створили суспільство, в якому є дуже невелика частина безумно багатих людей - причому це багатство не повністю запущене кудись, воно лежить як запас, його доводиться тягнути в тінь. А з іншого боку - дуже бідні люди, які несуть весь тягар нашого державницького існування. Це - основний порок суспільства, який має багато різних розгалужень.
Ми мали б не допустити до таких речей, які бачимо сьогодні, коли швидко збагатилася якась частина суспільства. Одні - завдяки своїм винятковим здібностям, другі, і може їх було більше, - завдяки якимсь особливим стосункам із тими, хто має владу. Ми не зуміли вийти із ситуації так, як вийшли поляки - наші найближчі сусіди. Ми дозволили собі те, чого не повинні дозволяти собі навіть багаті держави, - ми дозволили собі створення класу нуворишів, вискочок, які в основному нечесними шляхами зібрали собі величезні капітали, створивши атмосферу антагонізму між бідними і багатими.
Таким чином ми втрачаємо той основний регулятивний механізм, який дозволяє суспільству залишатися солідарним навіть за умов війни. І це переноситься і на депутатський корпус, і, що найбільш неприємно, на генералів, на вищий офіцерський корпус, які повинні бути на висоті нашої довіри. А ми не зуміли зробити всіх висновків, і всі знають назви цих нещасних місць, які стали притчами во язицех, які стали символами наших поразок. Я говорю про Іловайськ і подібні речі.
Щодо очільників держави, то зараз ми маємо таке керівництво, яке водночас залишається в бізнесі. І це моральний програш в очах суспільства. Зокрема я маю на увазі й нашого Президента. Всі говорять про те, що йому треба віддати свій бізнес, бо займатися політикою і одночасно мати бізнес, свій капітал - це не за західними нормами. Хоча політики мають бути і цинічними, і не бідними, щоб їх не перекупив хтось по дорозі.
ТРЕБА ГОТУВАТИ ЛЮДЕЙ, ЯКІ УМІЮТЬ ТРИМАТИ УДАР
- У суспільстві були великі сподівання на молодих, на оновлення у владі. Тим часом з Майдану небагато молодих потенційних лідерів пішли у владу. Ті, що пішли, розпорошилися по партіях, не утворили потужної своєї. Маємо хіба що "Солідарність".
- Сподіватися на те, що десь прийдуть нові люди і все зроблять як слід, немає сенсу. Є екстраординарні ситуації, нещоденні, як під час помаранчевого Майдану, революції Гідності, - це критичні моменти, які можна назвати словом "катастрофа", яке необов'язково має страшний сенс. Це те, що колись називалося перехід кількості в якість.
Такі спалахи ентузіазму, яким був Майдан, бувають рідко, і люди рідко звідти приходять у повсякденну політичну боротьбу. Я це хочу сказати і про своїх близьких і знайомих. Всі ми були на Майдані. І діти мої були, і я. Але то не є наша професія. Політичний діяч - це професіонал. І треба дбайливо ставитися до кожного прояву самостійності і шукань, і до кожної сміливої людини, яка може протистояти загальноприйнятим позиціям.
Ми повинні готувати людей, які вміють тримати удар за мирних умов - грядуть вибори, і знову будуть демагоги, будуть і люди, які щиро хочуть змінити світ. І все повинно бути таким чином, щоби кров не текла рікою. А ми до цього близькі.
НЕ ВІРЮ В РЕВАНШ КОЛИШНЬОЇ ВЛАДИ НА МІСЦЕВИХ ВИБОРАХ
- Чи можете ви припустити ймовірність реваншу представників колишньої влади, влади Януковича, на місцевих виборах?
- Я не думаю, що це можливо, що ситуація зараз схожа на ту, яку ми пережили колись. Поперед цим була ситуація, коли люди не довірили Комуністичній партії - "керівнику і організатору наших перемог" - і обрали романтиків, дисидентів і людей, які не сумісні зі старим режимом. Але вони принесли певне розчарування, і люди звернулися до практиків, які не вміли багато говорити, а вміли багато працювати. Туди потрапили і люди старого режиму, які по-новому просто не вміють думати. Та це все одлетіло із революцією Гідності.
А що прийде? Не видно, щоб це була стара когорта людей, бо вона не має довіри. Скоріше, люди шукатимуть яких-небудь профі, фахівців, але не тих, які будуть кликати назад.
На превеликий жаль, у нас не зразу сформуються люди, партії, що не тільки критикують, але й уміють показати на ділі, наскільки вони володіють тим матеріалом, який дає їм історія. І я боюся, що нам доведеться довго чекати на політиків нової якості.
У нас недостатньо таких партій, які могли б контролювати владу. І сьогодні немає такої політичної сили, яка могла б запропонувати дієву програму, разом з тим гуманну і величну. А нам головне, щоб ми зараз не втратили те, що маємо. І головне, щоб ми могли нагодувати народ.
НАЙБІЛЬШЕ НАШЕ ДОСЯГНЕННЯ - ЦЕ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
- Про яке найбільше наше досягнення ми можемо говорити напередодні Дня Незалежності? Чи Ви припускаєте, що є ризики її втрати?
- Найважливіше, що ми маємо, - це Незалежність. А якщо перерахувати всі загрози, які перед нами стоять, то найбільша і реальна загроза - це втрата Незалежності. А, втративши її, ми автоматично втратимо і свободу.
Захистивши незалежність, ми маємо стати на захист свободи і демократії. Бо людина повинна бути рівна не тільки раз на чотири роки, коли вона голосує за того чи іншого кандидата. Бо необов'язково незалежна держава буде державою свободи. А ми не зуміємо бути державою благополуччя, якщо не будемо державою свободи. Суспільству не можна розслаблятися, бути в апатії, бо тоді з ним можна зробити все, що завгодно.
А це може трапитися внаслідок різних ситуацій. Зокрема, як це зазвичай буває, коли виходять якісь галасливі натовпи і починають творити історію так, як вони собі це уявляють. Або внаслідок перебирання все більшої і більшої влади тими людьми, які є біля кормила. Це може робитися з кращих міркувань. І про це треба пам'ятати і бути нещадними, берегти як зіницю ока той запас демократії, який ми одержали за останні 20 років.
Валентина Пащенко, Київ.