У 2017 році в Україні має бути знято мораторій на продаж землі. Великі агрохолдинги, які вже тривалий час орендують сотні тисяч гектарів, до цієї події готуються. Аграрні олігархи мають у нинішній ВР чи не найпотужніше представництво за всю історію парламентаризму.
Чи готується держава до вільного обігу земель? І що потрібно зробити, щоб зняття мораторію не стало святом лише для десятка родин в Україні. Про це ми говоримо із гендиректором Центру аграрних реформ, головним науковим співробітником Інституту економіки та прогнозування НАНУ Любов'ю Молдаван.
ЗЕМЛЯ УЖЕ ПЕРЕБУВАЄ В РУКАХ ОЛІГАРХІЧНОГО КАПІТАЛУ
- Любове Василівно, якось я дискутувала з одним нардепом, латифундистом та демократом, про земельні відносини. Він послухав мене і сказав, що я просто «захворіла на підтримку фермерства» і що насправді поступ та розвиток аграрної галузі забезпечують лише агрохолдинги, користувачі великих посівних площ. Що я мала б йому відповісти?
- Ви б мали сказати, що на підтримку фермерства «хворіють» усі західні держави, і не тільки західні. Що світ давно перехворів на дикий капіталізм в аграрній сфері й у ньому об'єктивно домінує фермерський тип господарювання, який представлений у світовій практиці як індивідуально-сімейними, так і корпоративними організаційно-правовими формами, створеними самими селянами.
Аграрний же шлях України є певною мірою унікальним для ХХІ ст. Через недоліки та незавершеність аграрної реформи земля фактично опинилася у руках великого олігархічного капіталу. Довгостроковий мораторій на купівлю-продаж угідь спровокував неконтрольовану їх концентрацію на засадах оренди, а нерідко - і власності за різними тіньовими схемами (ось лише деякі з них: попередні договори орендарів з власниками земельних ділянок при укладенні у майбутньому договорів купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням; надання потенційним покупцям «позички» власнику земельної ділянки з наступним «примусовим» стягненням непогашеного своєчасно «боргу» через суд шляхом укладання мирової угоди, в результаті якої за згодою «боржника» заборгованість покривається земельною ділянкою і т.д).
Результат ми бачимо. Сотні тисяч гектарів сільськогосподарських угідь сконцентровані в руках окремих агрохолдингових компаній, зареєстрованих, як правило, за кордоном, процвітають тіньові корупційні оборудки із земельними ділянками, скуповуються та перепродуються сільськогосподарські підприємства, відбуваються їх рейдерські захоплення, поширена спекуляція правами оренди, монокультурне виробництво, що обумовило руйнування місцевих агрокомплексів і агроекосистем. Наслідок: депресивне, зубожіле село, безробіття, витіснення сільського населення в особисті селянські господарства.
Парцелярні (малоземельні) господарства не можуть розширювати своє землекористування шляхом оренди (агрохолдинги завжди пропонують вищу орендну плату), їхні можливості обмежені у вирішені питань придбання засобів для обробітку грунту, оскільки для них недоступні ні державна підтримка, ні кредити комерційних банків.
Фото: freelife.cv.ua
- Ви апелюєте до світового досвіду. Хто саме в західних країнах має право купити чи орендувати сільськогосподарську землю?
- Для відповіді на ваше питання буду опиратися на аграрні законодавчі акти і на практичний досвід не лише багатьох європейських, а й американських, азійських країн, який мені довелося вивчати безпосередньо на місцях. Що пишеться у законах західних країнах?
Право на придбання земельної ділянки для ведення сільського господарства шляхом купівлі або оренди законодавством у світовій практиці надається фізичним особам, які проживають на території їх розміщення, або на недалекій від них відстані (у Данії, скажімо, - 10-25 км). В окремих випадках зазначене право може набувати і юридична особа, якщо вона є некомерційною формою об'єднання власників ферм для спільного ведення господарської діяльності. Покупці (орендарі) як фізичні особи, так і члени об'єднання, зобов'язані працювати безпосередньо в господарстві на сільськогосподарських роботах. Важливою нормою є кваліфікаційні вимоги до покупців (орендарів) землі сільгоспризначення. Вони повинні мати: сільськогосподарський диплом або інший професійний документ; встановлені терміни професійного стажу (у Франції - не менше 5 років) та проживання у сільській місцевості (у Данії - не менше 8 років); певні засоби виробництва, зокрема свійських тварин тощо.
- Тобто, щоб купити землю ти повинен мати аграрну освіту, сам працювати, наприклад, на тракторі та жити в (або) поряд із господарством?
- Так. Купити землю в європейських країнах не так вже і просто. Потенційних покупців оцінює спеціальна інституція з регулювання ринку сільськогосподарських земель. Саме відповідність зазначеним вимогам, а не запропоновані ціна чи орендна плата є критерієм оцінювання претендентів, що приймають участь у конкурсі (аукціоні) з продажу (здачі в оренду) земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Людину, яка відповідає законодавчо встановленим вимогам, відносять до категорії «фізична сільськогосподарська особа». При цьому привілейоване право на купівлю (оренду) земельної ділянки мають члени родини, фермери-сусіди, фермери-орендарі та їхні спадкоємці.
Ще однією особливістю світової законодавчої практики є заборона, або обмеження, які практично унеможливлюють купівлю (оренду) сільськогосподарських земель іноземцями. В одних країнах це забезпечується національним (країни ЄС, Японія, Австралія), в інших - регіональним законодавством (США, Канада). До речі, фермерство довелося вибирати навіть тим країнам, де латифундистсько-поміщицька модель сільського господарства займала, здавалось би, непохитні позиції.
ЯК НАЦІОНАЛІЗУВАЛИ ТА ВІДДАЛИ ЗЕМЛЮ СЕЛЯНАМ У КРАЇНАХ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ
- Проілюструйте, будь ласка.
 |
| Фото: niss.gov.ua |
- У країнах Латинської Америки, де до 60-х років земля була сконцентрована у місцевих поміщиків і в агро-торгово-фінансових компаніях, у тому числі іноземних, уряди пішли на перерозподіл земель шляхом націоналізації і викупу угідь та на їхній продаж селянським сім'ям за доступною ціною і при пільговому кредитуванні держави.
У такий спосіб на фермерський тип господарювання повністю перейшли Мексика, Куба, Болівія, Венесуела. У Мексиці на початок 70-х років уже було розподілено біля 30 млн сільськогосподарських угідь.
У Чилі, відповідно до закону з реформування аграрного сектора 1967 р., експропрійовані та викуплені землі передавалися сільським сім'ям з оплатою в розстрочку. За допомогою держави селяни, які набули земельні ділянки, спочатку об'єднувалися у виробничі кооперативи («ассентаменто») для спільного ведення господарства терміном на 3-5 років, після чого земля переходила до сімейно-індивідуальних ферм. Упродовж перших 6 років реформи було експропрійовано 3,6 млн га, організовано на них 916 ассентаменто з участю 29 тис. сімей (у середньому на кооператив прийшлося 3736 га угідь, на сімейну ферму - 117 га).
У Бразилії цей процес набув більш широкого розвитку, починаючи з 80-х років. Лише упродовж другої половини 90-х років було експропрійовано і викуплено 18,0 млн га угідь, на яких створено 285 тис. фермерських господарств. Переведення сільського господарства на фермерський тип господарювання пов'язане з великими витратами. На державний бюджет Бразилії лягає пільгове кредитування для придбання земельних ділянок та засобів виробництва, створення на знелюднених землях нових сільських поселень із сімей, раніше витіснених у міста, фінансування соціальної інфраструктури, насамперед будівництва житла, і т.д. Слід зауважити, що в законодавстві усіх країн передбачена державна підтримка довгострокового кредитування для придбання фермерами земельних угідь.
- Ви стверджуєте, що, виходячи з прийнятих у світовій практиці норм, ми повинні до зняття мораторію законодавчо обмежити розмір земельного наділу. А наділи якого розміру мають закордонні фермери?
- Так, обмежити землекористування ми мусимо в інтересах селянства і суспільства в цілому, яке дбає про збереження розселення і економічну безпеку сільських територій. Тепер про розмір ділянки. У Німеччині мінімальна ділянка (власна чи орендована) має мати 1 га, максимальна - 400-500 га - залежно від умов федеральних земель, у Польщі - від 1 до 300, а із спадком - до 500 га. В Іспанії обмеження становлять для зрошувальних земель - 50 га, пасовищ - 1000 га. У Данії верхньою межею землекористування (своєю чи орендованою) є 150 га. Випадки збільшення площ угідь допускаються спеціальним рішенням лише у разі вимог специфічного виробництва та за умови, якщо на землі придбання ніхто не претендує. У Японії мінімальним розміром є 0,5 га угідь. У США відповідний мінімум визначається не площею угідь, а реалізацією продукції на 1000 доларів. Рівень концентрації земель у руках окремого господарства обмежується забороною їх придбання і оренди нефермерами, а також кваліфікаційними вимогами. Тобто, зовнішньому капіталу доступу до користування сільськогосподарськими угіддями немає. У результаті середній розмір групи найбільших американських ферм становить 2,4-2,5 тис. га. У багатьох країнах регламентація розміру землекористування пов'язується із зайнятістю працівників-членів фермерських господарств.
- Тобто, наприклад, якщо купляєш, або береш в оренду наділ, то законодавчо там має працювати кілька осіб?
- Ні, трохи не так. Мінімальний розмір землекористування пов'язується лише із зайнятістю працюючих членів фермерських господарств. У Швейцарії мінімальний розмір господарства має забезпечити зайнятість однієї особи на 75%, або на 2100 годин упродовж року. Максимальною ж визнається ділянка (власна, орендована), яка забезпечує рівень доходу, що задовольняє 2,5-3 зайнятих її обробітком осіб. У Франції мінімальне господарство повинне забезпечити повну зайнятість 2-х членів сім’ї та дохід, який задовольняє їхні потреби і утримує від переходу в інші сфери зайнятості. Середній по країні розмір такого господарства становить 25 га.
- Цікаво, скажіть а який розмір максимального наділу для французького фермерського господарства?
- Верхній рівень землекористування для сімейної ферми законодавством не встановлено. Водночас, у разі об'єднання фермерів у некомерційні товариства для спільного ведення господарства (CAEC, EARL й інші), загальна площа складених ними ділянок не може перевищувати 6 мінімальних розмірів.
Фото: Володимира ЗAЇКИ / ukurier.gov.ua
ДЕРЖАВА ПОВИННА КОНТРОЛЮВАТИ ОБІГ ЗЕМЛІ
- Любове Василівно, але такий строгий контроль передбачає серйозну присутність держави у цьому секторі.
- Так і є. Інституалізація «правил гри» на ринку земель супроводжується створенням структур, які контролюють дотримання норм. У Франції ці повноваження виконує SAFER - інституція, «що регулює і орієнтує ринок сільськогосподарських земель» з метою полегшення початку професійної діяльності фермерських господарств, особливо молодих; збільшення площ землекористування фермерських господарств до оптимального (обгрунтованого для кожної зони) розміру; перегрупування земельних ділянок між господарствами; упередження спекуляції сільськогосподарськими угіддями тощо.
Спеціалісти структур SAFER «моніторять» оборот земельних ділянок; проводять експертизу земельної власності; здійснюють оцінку потенціалу господарства, в якому продається земля, і господарства, яке набуває земельну ділянку; вирішують проблеми обміну земельними ділянками; обговорюють ціну з продавцем; візують документи щодо продажу. Однак угода за завізованими документами буде здійснена лише після їх схвалення державними органами (префектурою).
У Польщі функції з регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення покладено на Агентство сільськогосподарської нерухомості, яке здійснює щодо угідь такі операції, як лізинг, купівля, оренда, продаж, передача в управління й інші. Законом від 1991 року за ним закріплені такі ж завдання, як за SAFER.
У Канаді практично до 90-х років минулого століття регулятором ринку сільськогосподарських угідь виступав Земельний банк, наділений законодавством монопольними правами на їхню купівлю, продаж, оренду й інші операції. Придбані ділянки здавалися одразу ж в оренду чи продавалися особам, що відповідали встановленим законом вимогам. Тому, якщо держава хоче контролювати рух угідь в інтересах селянства і суспільства, а не в інтересах невеликої групи олігархічних структур, то без цього не обійтися.
Суть земельної реформи дуже проста. Власником землі і реальним господарем на ній має стати тільки корінний селянин, який залишається вірним землі-годувальниці попри всі негаразди, а не тимчасовий зайда, або підставна особа того, хто, користуючись моментом, «прихватив» чималий шмат землі. І наше сьогодення і світовий досвід лише підтверджують правильність та необхідність саме цього принципу.
- Ми можемо зробити, як Мексика, перерозподілити землю?
- Думаю, ні. Швидше всього, найбільш оптимальним має бути еволюційний процес: спочатку дозволити орендувати землю тільки тим суб'єктам господарювання, які зареєстровані за місцем розташування земельних ділянок. При цьому оренду угідь пов'язати із зайнятістю орендодавців; право купівлі угідь закріпити лише за фізичними особами; легалізувати некомерційні об'єднання власників земельних ділянок для спільного їх обробітку; створити фінансову структуру для довгострокового кредитування придбання угідь селянами; узаконити Агенцію з регулювання ринку сільськогосподарських угідь і т.д. Все це необхідно здійснювати в контексті євроінтеграції.
Лана Самохвалова, Київ.