Росія в черговий раз намагається спекулювати рішеннями у сфері енергетики з боку окремих європейських урядів, просуваючи будівництво «Південного потоку». Після того, як суперечливий газотранспортний проект в обхід України отримав підтримку від ряду європейських країн, постає питання, чи здатні в Єврокомісії та українському уряді вплинути на ситуацію. Про те, що варто зробити офіційному Києву, а також яке майбутнє чекає на «Південний потік», в інтерв'ю кореспонденту Укрінформу розповів президент Центру «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
- Як Ви гадаєте, чи буде реалізовано російський план?
- Цей проект, як гігантський «відкатопровід», має зараз високі шанси на реалізацію. «Південний потік» є, перш за все, загрозою для російської економіки. Чим більше таких проектів реалізує Росія, тим швидше обвалиться її економіка. Будівництво «Південного потоку» є політично мотивованим та економічно необгрунтованим. Воно - надзатратне, тому спричинить перевантаження «Газпрому». Наступним, ще більш збитковим проектом, буде «Сила Сибіру».
Звісно, «Південний потік» створює серйозний ризик для української газотранспортної системи, проте не слід сприймати все так буквально, як про це звучить з пропагандистських рупорів Москви. Так, коли йдеться про те, що в 2016 році вже газ піде в обхід України по «Південному потоку», то маємо розуміти, що чотирьохниткову трубопровідну систему потужністю 63 млрд куб. м газу на рік, яка починає свої витоки з Ямалу і закінчується в Баумгартені в Австрії, технічно не можна збудувати за два роки. Насправді, згідно з графіком, що існує в «Газпромі», вивід трубопровідної системи на проектну потужність віднесено на 2023 рік, а до 2019-го мають бути завершені будівельні роботи на усіх трьох ділянках - російській, починаючи з Ямалу, чорноморській та європейській.
Максимум, що може бути в 2016 році, і то, швидше за все на початку 2017-го, - це перша нитка, яка запрацює навіть не в проектному режимі, а в тестовому. Не виключено, що проект в процесі роботи може бути скоригований, наприклад, до його початкової потужності в 32 млрд куб. м, а не 63 млрд, які з'явилися пізніше. На такий висновок наводить, зокрема, те, що «Південний потік» вже повернувся до своєї первинної кінцевої точки - хаб «Баумгартен» в Австрії. Саме на Австрію проект зорієнтовувався з самого початку - потужністю 32 млрд куб. м на рік в напрямку найбільшого у Центральній Європі газоторгового хабу.
- Єврокомісія може прикрити цей проект і мала б це зробити, оскільки він не відповідає безпековим критеріям Європейського Союзу. «Південний потік» дає диверсифікацію маршрутів постачання газу в ЄС зі східного напрямку, але не дає диверсифікації джерел, бо по трубопроводу піде той же російський газ. До того ж, «Газпром» не хоче його реалізовувати у відповідності до третього енергопакета.
Тому Європейська Комісія могла б зайняти однозначну і жорстку позицію, але вона її не займає і навряд чи займе. За останні півроку підходи Єврокомісії коливались як маятник. Колись часто дорікали Україні за непослідовність, тепер можна сказати, що Європейська Комісія є такою ж непослідовною. Власний проект - «Набукко», який був визначений як пріоритет №1 для ЄС, - мертвий, натомість Брюссель «не проти «Південного потоку», який став кілером для «Набукко».
На даний момент у Брюсселі знайшли привід для того, щоб умити руки, посилаючись на те, що є окремі держави-члени ЄС, які зацікавлені в цьому проекті. Мовляв, Єврокомісія не може зробити нічого, окрім як вимагати від Росії та країн-членів, щоб «Південний потік» відповідав третьому енергопакета. І, звісно, така позиція ЄК просто заохочує Росію до ще більшого пресингу. Враховуючи підтримку "Південного потоку" на національному рівні від країн, територією яких він проходитиме, а також провідної «трійки ЄС» - Німеччини, Франції та Італії, компанії яких задіяні у проекті, за великим рахунком, це лише питання часу і деяких витрат на корупцію, коли всі остаточні деталі будуть погоджені.
- Які країни можуть вплинути на розвиток будівництва «Південного потоку»?
- Цілком імовірно, що графік реалізації проекту запізниться на рік-півтора, аналогічно було і з «Північним потоком». Звісно, що ключовим залишається питання згоди Болгарії. Болгари свого часу вже говорили «ні». Це був уряд Бойка Борисова, який спочатку зреагував негативно, а за деякий час «передумав» і під тиском російських «аргументів» дав згоду. Тепер знову проект заблокований. По суті, можна вважати, що «Південний потік» спровокував політичну кризу в Болгарії. Зараз російська сторона розраховує на те, що з новим болгарським урядом вдасться погодити всі питання, використовуючи всі можливі канали впливу, в тому числі, й вже добре відпрацьовані корупційні механізми.
Водночас, ми бачимо, що в енергетичній політиці ЄС таке поняття, як «єдиний голос», перетворилося на фантом. Один із парадоксів полягає у тому, що проект «Набукко» знищений, а «Південний потік» набув пріоритетності на рівні окремих країн-членів, і Єврокомісія безсила будь-що зробити. Причому безсила не від того, що не має сил, а від того, що не бажає її застосовувати. Наприклад, до цих пір не винесено офіційне рішення Єврокомісії щодо штрафних санкцій проти «Газпрому» за результатами 2-річного розслідування його зловживань на ринках країн ЄС. Російському монополісту загрожував штраф у розмірі 10-15 млрд дол. США. Рішення мало бути оприлюднене наприкінці 2013-го, потім його перенесли на весну 2014-го, зараз уже середина літа, а рішення так і не оприлюднене. Що це - некомпетентність ЄК чи торжество газової корупції? Іноді створюється враження, що Єврокомісія просто впала в летаргічний сон. Постає багато питань щодо адекватності реагування Єврокомісії на серйозні виклики для енергетичної безпеки Європейського Союзу. «Південний потік» не збільшує її рівень для ЄС, а навпаки, погіршує, адже підвищує рівень монополізації постачання газу до ЄС зі східного напрямку. У наступному році в Австрії буде розпочато й у 2018-му має бути завершено будівництво газопроводу TGL, який, по суті, сполучить «Південний потік» з «Північним». Таким чином, російські «газові щупальця» проникнуть у газовий центр ЄС. Схоже на те, що реально має місце своєрідний російсько-німецько-австрійський неформальний альянс, замішаний на газі та корупції, який знищує ЄС. Коли Росія отримає обидва потоки - це буде не диверсифікація маршрутів постачання газу до ЄС, а система для російських газових і політичних маніпуляцій в ЄС.
«Південний потік» також збільшує рівень конфліктогенного потенціалу між країнами-членами. Розкол вноситься у Вишеградську групу, у якій Угорщина підтримує цей проект. Словаччина ж, навпаки, некомфортно почуває себе, оскільки в Братиславі розуміють, що «Південний потік» «вимикає» транзит через неї, як і через Україну. І «Газпром» не захоче далі продовжувати свої транзитні відносини за принципом «бери або плати». Ошуканою вважає себе і Словенія, яка очікувала від Росії проходження основної траси газопроводу через свою територію в напрямку Італії, але тепер газопровід відвернули у бік Австрії, а до Словенії, у кращому випадку, буде збудовано лише відгалуження.
Показовим прикладом підтримки «Південного потоку» є Угорщина. Її прем'єр-міністр чомусь перестав бачити інші проекти, які могли б допомогти у вирішенні проблеми енергетичної безпеки його країни. Він, чомусь, раптом забув про те, що Будапешт офіційно підтримує пріоритетність проекту газового коридору «Північ - Південь», який має пройти від польського Свиноуйсьце до хорватського острова Крк у вигляді окремих інтерконекторів, що поєднають газотранспортні системи країн вишеградської четвірки - Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, а також Хорватії. Тут Угорщина відіграє важливу роль як сполучна ланка між північною ділянкою цього коридору і південною - Адріатичним газовим коридором. Чомусь про це угорський прем'єр - ні пари з вуст.
- Чи складе «Південний потік» конкуренцію Україні у транзиті газу до Європи?
- Про конкуренцію можна було б вести мову тоді, коли були б різні джерела газу. Але цього немає. Зі сходу є тільки російський газ. І Єврокомісія, яка так полюбляє вести мову про необхідність створення конкурентного середовища, чомусь не піднімає питання про те, щоб Росія забезпечила свободу транзиту для газу з Центральної Азії до Європи через російську територію. Адже Росія зобов'язана це зробити, виходячи зі свого членства в СОТ.
«Південний потік» будуватимуть, адже відкати вже давно розписані. Тут ми нічим не пересилимо їх. Пересилити можна було б спільною позицією з Єврокомісією. І ряд країн ЄС, наприклад Словаччина, Польща, могли б підтримати це. Немає також консолідованої позиції Енергетичного співтовариства, учасниками якого є Україна й ЄС. Відповідно сподіватись, що ми самостійно можемо стати на заваді цьому процесу, не доводиться.
Проте, потрібно розуміти, що це не означає автоматичного позбавлення України транзитного статусу. Це з розряду російської пропаганди, що коли буде «Північний» і «Південний потік», напрямок через Україну втратить актуальність. Він, звичайно, працюватиме на якомусь мінімумі, але залишиться актуальним через те, що в напрямку лише українського маршруту є відповідні підземні газосховища, які відіграють роль «газового акумулятора» для безперервності постачань у піковий період попиту. Ні «Північний», ні «Південний потік» нічого подібного не мають. Переривання постачання по цим маршрутами з будь-якої причини означає автоматичну неможливість компенсації дефіциту газу. Цю компенсацію можна здійснити за допомогою підземних сховищ газу, які є в Україні. Тому в даному випадку потрібно виходити з того, що хоч транзитне значення української газотранспортної системи зменшиться, проте воно не дорівнюватиме нулю.
Крім того, все має зворотній бік. І те, що ми втратимо левову частку транзитних надходжень водночас відкриває для нас більші можливості з точки зору вирішення питання диверсифікації постачання газу з європейського напрямку. Аж до того, що нам практично не буде потрібен імпорт газу з Росії. Тому ще питання, хто більше втратить. Якщо, грубо кажучи, ми втрачаємо три млрд доларів надходжень від транзиту, то «Газпром» втратить від 10 до 14 млрд доларів на рік від поставок газу Україні.
- Як Україна може вплинути на ситуацію з будівництвом «Південного потоку»?
- Потрібно попередити наших європейських партнерів, які дали згоду на будівництво «Південного потоку», що Україна має повне право зайнятися виводом з експлуатації надмірних газотранспортних потужностей, які забезпечують постачання газу в ці країни. Коли Сербія, Болгарія, Австрія ставлять нас перед фактом, що готові працювати на реалізацію газопроводу в обхід України, ми можемо поставити собі завдання, що, наприклад, з осені поточного року починаємо скорочувати потужності газокомпресорних станцій й консервувати їх. Саме на ту величину, яка забезпечує їм надходження російського газу через нашу територію. В цьому плані жодних юридичних гарантій перед цими країнами ми не маємо і будемо виходити тільки зі своїх інтересів, як вони виходять зі своїх, підтримуючи «Південний потік».
Ми не маємо права витрачати кошти в умовах, коли на нас здійснюється зовнішня агресія, ми повинні економити. Тому можемо вивести з експлуатації частину газокомпресорних потужностей, і нехай «Газпром» доставляє їм газ як йому забажається. Це була б відверта позиція з відповідним бізнес- обгрунтуванням. Ми не можемо забезпечувати газовий комфорт іншим країнам в умовах, коли вони діють нам на шкоду. Має бути попереджена і Єврокомісія, хоча ми не є стороною відносин "Газпрому" і його європейських партнерів.
Насамкінець, хочу сказати, що колись історія з російськими потоками стане хрестоматійною і увійде в підручники політології низкою прикладів того, як «газократія» і корупція перемогла демократію у її цитаделі в Європі.
Юлія Сущенко, Київ.