Лідер кримських татар, народний депутат України Мустафа Джемілєв цього тижня взяв участь у неформальному засіданні Ради Безпеки ООН по Криму, скликаному з ініціативи Литви. Після Нью-Йорка він відвідав Вашингтон, де також провів ряд важливих зустрічей. У своєму графіку перебування в США Мустафа Джемілєв знайшов можливість для ексклюзивного інтерв'ю Укрінформу.

- Поспред Литви при ООН Рита Казрагіене сказала, що засідання в Нью-Йорку наблизило членів Ради до правди. Як Ви оцінюєте, наскільки вдалося донести інформацію про події в Криму до представників Ради Безпеки?

- Була представлена добра можливість. Мій виступ тривав хвилин двадцять, у ньому я виклав від початку і до кінця свої позиції з усіх питань, по референдуму і по окупації, а також своє бачення того, що б ми хотіли від Заходу. Потім було багато уточнюючих запитань. Думаю, ця зустріч була корисною. Шкода, що там не було представників Росії та Китаю, але це ж їхнє право.

- 1 квітня Меджліс прийняв рішення про делегування двох представників кримських татар для участі в російських органах влади на півострові. Яка Ваша позиція з цього приводу?

- Я не поділяю цю точку зору, у всякому разі, на даному етапі. Але вони зробили таку заяву, їх треба зрозуміти, оскільки це проблеми 300 тис. осіб, які необхідно якось вирішувати. Було зроблено заяву, що на певний час вони направляють своїх людей - одну людину в якості віце-прем'єра, іншу - на посаду голови комітету в справах національностей і депортованих громадян. Але водночас вони заявили, що це жодною мірою не означає визнання Меджлісом сформованого статусу Криму, тобто він залишається окупованим. Хоча особисто я вважаю, що не потрібно було б цього робити, однак розумію, з якими складнощами ці люди стикаються.

Сказати на 100%, що ось це правильно, а це - ні, дуже важко. Мені-то, наприклад, легко говорити, коли я живу в Києві і забезпечений зарплатою, але як моїм співвітчизникам там. Вони живуть в окупаційному режимі, і невідомо, що буде, якщо не вжити жодних захисних заходів. Тому засуджувати їх особливо я не збираюся.

- Ви говорили про необхідність референдуму кримських татар щодо створення автономії. Яка мета такої автономії?

- Насамперед, показати, що референдум, проведений 16 березня, був фальшивим. Ще раз підкреслити, що право на самовизначення має корінний народ, а не переселенці. А що стосується часу проведення голосування, ми б хотіли, щоб наше референдум був не таким, як у росіян, а чесним і відкритим, за участю міжнародних спостерігачів, у тому числі зі структур ООН. А це при нинішньому режимі в Криму, коли туди нікого не пускають, зробити, практично, неможливо. Тому дату ще не визначали.

А що стосується майбутнього автономії, йдеться про те, що народ сам повинен визначитися, де, як і в якості кого йому бути. Генеральна лінія на даний час - це відновлення колишнього статусу національно-територіальної автономії у складі Української держави.

Ми говоримо про те, що потрібні гарантії існування кримськотатарського народу, тобто адекватні представництва, що дають змогу захищати свої інтерес , але не нав'язувати їх іншим; функціонування кримськотатарської мови, бо якщо ця мова не функціонуватиме, вона приречена на вимирання; повернення всіх наших співвітчизників, які залишилися в місцях депортації. І, мабуть, все. Особливих повноважень або привілеїв ми не вимагаємо.

- У російських експертних колах звертають увагу на приналежність багатьох кримських татар до організації Хізб-ут Тахрір з побоюваннями про виникнення збройного протистояння. Наскільки цей рух популярний серед кримських татар, і чи доречні, на Ваш погляд, такі узагальнення?

- У Криму, звичайно, є групи і Хізб-ут Тахрір, і салафітів, і ваххабітів. Це нетрадиційні для кримського ісламу течії, що прийшли ззовні. Якщо говорити про прихильників у пропорційній прив'язці до інших представників, я так скажу: у нас є близько 330 релігійних громад, із них 24 або 27 вважаються незалежними, тобто не підкоряються духовному правлінню мусульман Криму. Серед них є прихильники цих течій. Проте в цілому, якщо порівнювати з Росією, у нас пропорційно до всього іншого мусульманського населення прихильників Хізб-ут Тахрір і нетрадиційних радикальних течій на порядок нижче, ніж у Росії.

- Яка вірогідність того, що представники цих течій стануть ініціаторами радикальних дій?

- Самі по собі вони дуже нечисленні і незначні. Навряд чи від них можна очікувати чогось серйозного. І вони теж розуміють, що без рішення Меджлісу кримсько-татарського народу навряд чи щось буде реалізовуватися серйозне в цілому по Криму. Хоча, звісно, ніхто не може виключити якихось інцидентів. Але широкомасштабні дії у національному плані можливі тільки тоді, коли обраний народом орган приймає відповідне рішення.

- Яку підтримку кримські татари хотіли б отримати від України?

- Насамперед, це прийнята заява Верховної Ради про гарантії прав кримських татар. Хороша заява, але запізніла. Якби її схвалили 23 роки тому, коли ми почали говорити про необхідність такого рішення, тобто визнання кримських татар корінним народом, то ситуація була б дещо іншою.

Україна, потрібно визнати, ніколи не мала системної національної політики щодо Криму. Всі політичні сили розглядали кримських татар як електоральний об'єкт. Однак не було визнання того, що кримськотатарський фактор дуже важливий для цілісності України, і того, що цей народ треба підтримувати в будь-якому випадку, незалежно від того, як він проголосує. Режим Януковича взагалі був ворожим. Його основним електоратом були проросійські структури, і цей режим працював на внесення розколу всередині кримських татар і подальші етнічні чистки в структурах влади.

Говорити про те, що може зробити Україна, напевно, доцільно буде тоді, коли ми звільнимося від окупації. Бо, що б не робила зараз Україна, на окупованій території це навряд чи буде діяти.

- Яким Ви бачите майбутній статус Криму в найближчій перспективі і в подальшому майбутньому?

- Є великі побоювання, що Крим буде "замороженою" територією типу Абхазії, Північної Осетії, Нагірного Карабаху або Придністров'я. Це трагічно не тільки для кримських татар, а й взагалі для всіх жителів півострова. Очевидно, буде існувати ізоляція Криму, в тому числі, міжнародним співтовариством, так як ніхто не збирається визнавати цю анексію. Одним словом, хорошого нічого не очікуємо.

А довгострокові інтереси були задекларовані ще 23 роки тому: Національно-територіальна автономія в рамках Української держави. Якщо, наприклад, Росія навіть у тому ж обсязі представлятиме нам автономію, це неприйнятно. У нас велика історична пам'ять перебування в Російській імперії. Підстав вірити їхнім обіцянкам ми не маємо. І що дуже істотно, рівень демократії в Україні, що б там не говорили, при всіх її недоліках, на кілька порядків вище, ніж у самій Росії. Тому ми будемо всіма засобами протидіяти закріпленню цієї окупації.

- Що конкретно, на Вашу думку, може зробити міжнародна спільнота для врегулювання кризи в Україні?

- Зрозуміло, зараз хотілося б, щоб дії західних країн були більш рішучими. Але вони мають справу з ядерною державою (Росією - ред.), тому, мабуть, будуть обережними. Ввести дуже ефективні санкції, які могли б змусити Росію піти назад, Захід не в силах. Але, звичайно, це збитково і для економіки Заходу. Я говорив і в Брюсселі, і в інших місцях, що якщо не заплатити зараз, то потім доведеться платити в десятки разів більше. Оскільки склалася така ситуація, потрібні жорсткі санкції, які переконали б Росію, що окупація обходиться набагато дорожче, ніж, скажімо, можливі вигоди, якщо вони, звичайно, є.

Одного разу такі санкції, введені після окупації Афганістану, призвели до розпаду Радянського Союзу. Подібне могло б мати ефект і зараз, тільки потрібно поквапитися. Я хотів би ще за життя побачити звільнений Крим.

Крім того, Захід повинен надати істотну допомогу в зміцненні економіки України, і особливо її обороноздатності. Адже агресія сталася тому, що за допомогою Росії обороноздатність України була приведена в такий стан. Я не є "дрімучим націоналістом", але коли прем'єр-міністр, міністр оборони - росіяни, то, відповідно, очолювані ними структури стають філіями іншої держави. Тому розраховувати на безпеку не доводиться. Зараз це, слава Богу, усвідомлюють. І якщо ми зміцнимо свою обороноздатність, то в майбутньому подібні вторгнення на нашу територію будуть виключені.

А якщо Захід не вживе ефективних заходів, то, як би нам дорого це не коштувало, потрібно буде повертатися до питання про відновлення ядерного статусу. Захід повинен виконати ті обіцянки, ті гарантії, які давалися в Будапештській угоді. Ми в цьому плані маємо дуже жорсткі доводи.

Розмову вів Ярослав Довгопол, Вашингтон.