На кір і людство, й Україна хворіють вже давно. В чому ж причина нинішнього шуму?

На кір і людство, й Україна хворіють вже давно. В чому ж причина нинішнього шуму?

Аналітика
1266
Ukrinform
Ще 20-30 років тому захворіти на кір не вважалося чимось меганебезпечним. Сьогодні ж про цю хворобу говорять, як про смертельну. Невже вона протікає якось інакше?

Понад місяць вітчизняний інформаційний простір кошмарить тема спалаху кору. Наприклад, 23 серпня на ресурсі “Укрнет” ми нарахували 60 відповідних новин, причому, не кажучи вже, скільки їх поширюється у соцмережах. Згідно з ними, кількість випадків захворювання на кір у Європі б'є рекорди, а Україна - лідер... І це дуже погано, принизливо, «зрада», одним словом.

За перше півріччя 2018-го захворіли 26 692 людини, 13 унаслідок інфекції померли (серед них 9 дітей). Обговоривши цю тему з колегами-журналістами, ловимо себе на думці, що не так давно, буквально ще 25-30 років тому, такі хвороби як кір, вітрянка, краснуха не вважалися чимось меганебезпечним. Можливо, летальних випадків було дещо менше, але тоді, як і тепер, на кір хворіли, зокрема, й дорослі. Приміром, кореспондент “Укрінформу” пригадав, як під час зимових канікул у школі захворів на кір: підвищена температура, кашель, висипка по всьому тілу. Тоді лікар сказав батькам, що нічого страшного не сталося: “Це ж кір. У дитинстві майже всі ним хворіють”.

Відтак маємо питання: чим пояснюється така активність навколо теми кору у ЗМІ, невже за останні 20-30 років щось істотно змінилося, можливо, хвороба протікає якось інакше, різко збільшилась кількість смертельних випадків?

Директор Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського Вікторія Задорожна, до якої ми звернулися по коментар, каже, що нічого не змінилося — кором хворіють, як і раніше. Можливо, наприкінці 80-х — на початку 90-х років в Україні випадків захворюваності на інфекцію, власне, як і смертей, було дещо менше, ніж зараз. Але цьому є просте пояснення: необхідність вакцинації в радянські часи не обговорювалася, нею було охоплено понад 95% населення. Натомість, протягом останніх кількох десятків років Україна мала аж три прогалини з вакцинацією, коли люди з тих чи інших на те причин відмовлялися робити своїм дітям щеплення проти кору та інших хвороб.

Задорожна:В довакцинальний період, в першій половині XX століття, від кору помирало дуже багато людей. Про наслідки цього захворювання знали чи не в кожній родині. Приміром, тоді в Україні від кору щорічно хворіло близько 500 тисяч дітей. Згодом, з початком масової вакцинації у 60-х роках показники різко зменшилися, але кір нікуди не зник: щорічно близько 300 тисяч дітей продовжували хворіти.

Звісно, перебіг кору і тоді був важкий, але ще 20-30 років тому на кір хворіли зазвичай діти. Потім, коли у 1986 році ввели подвійну вакцинацію (в 12 місяців - перше щеплення від кору, а в 6 років – планову ревакцинацію), то побачили, як щорічна цифра хворих на кір людей знову різко зменшується – з сотні до десятка тисяч осіб.

Схожа картина спостерігалася і по всьому світу. Через це ВООЗ навіть поставила перед собою завдання поступово побороти інфекцію до 2015 року. Але! З 90-х років у світі, зокрема в Україні, люди масово відмовлялися від вакцинації. Мовляв, це шкідливо, а масштабних спалахів захворюваності саме на кір немає. Так утворилася прогалина у вакцинації, яка заявила про себе у 2006 році – черговим спалахом інфекції – 42 тисячі людей захворіло на кір в Україні. Тоді ж, вирішили щеплювати й дорослих, котрі в дитинстві не перехворіли і не вакцинувалися від кору. У 2008 році в Україну завезли 8 мільйонів доз індійської вакцини. Медики планували кампанію для української молоді віком 16-29 років. Утім, завезена ЮНІСЕФом вакцина не пройшла реєстрацію, а відповідно і сертифікацію, в Україні. Згідно із законодавством, її категорично не можна було використовувати, проте її вкололи 100 тисячам молодих людей з Донеччини. Все б нічого, якби не смерть 17-річного школяра з Краматорська, яка дала негативний резонанс у вакцинувальній кампанії. А далі підключилися ЗМІ, котрі поставили під сумнів якість вакцини у поліклініках - люди знову почали масово відмовлятися від щеплень. Так утворилася друга прогалина, а згодом за нею і третя – протягом 2014-2015 років спостерігався дефіцит вакцин. Тобто, навіть ті батьки, які зверталися та хотіли вакцинуватися, не мали такої змоги. Що робити? Аби зупинити поширення хвороби потрібно, щоб 95% людей мали імунітет. Щеплення проти кору проводять уже понад 50 років, і за ці роки вакцини зарекомендували себе як безпечний та ефективний спосіб профілактики. Розумію, люди сумніваються, власне, медики цього й не приховують, що в одиничних випадках від щеплень бувають ускладнення. Проте світ іще не винайшов ліків від кору. Відтак єдина страховка – це вакцинуватися вчасно”.

Повністю погоджуються з думкою Вікторії Задорожної й інші, опитані нами експерти: інфекціоніст МЦ “Добробут” Станіслава Гапонова, доктор біологічних наук, професор Вінницького національного медичного університету Вікторія Родінкова та активістка ГО “Батьки за вакцинацію” Марія Калмикова. За їхніми словами, вважати, що раніше ця хвороба протікала якось інакше, легше - це міф.

Гапонова: “Нині, як і 20-30 років тому, в цьому плані нічого не змінилося. А причиною того, що Україна стала першою в Європі із захворюваності на кір, є те що у нас один з найнижчих рівнів охоплення вакцинацією, і це дається взнаки, пожинаємо плоди. Утім, зараз відмов від вакцинації набагато менше, ніж кілька років тому. Українські діти забезпечені вакциною проти кору повністю”.

Родінкова: “Можливо, нині МОЗ, дійсно, став відкритішим, у тому числі – через нашу більшу інтеграцію до Європи, – але спалахи інфекційних хвороб були постійно. Їх попередня українська статистика просто замовчувала. Наприклад, ще кілька років в Україні спостерігався спалах кашлюка (коклюш), перехворіла, до речі, і моя дитина, але лікар відмовлявся записувати цей діагноз у картку, щоб не псувати статистику. Як колезі, він зізнався, що таких дітей на той момент було дуже багато. Замовчування статистики, зазвичай, відбувається і щодо паразитарних хвороб (гострики, аскариди, інші черви). Думаю, зараз ситуація не набагато краща”.

Калмикова: “На жаль, смерть від кору не є новим явищем. Згідно даних ВООЗ, в 1980 році, до широкого розповсюдження вакцинації, було 2,6 мільйони випадків смерті від кору. І в СРСР, і в світі в цілому помирали від кору і до того, як про це почали писати в Інтернеті. Щодо лідерства сумного «лідерства» України з захворюваності на кір, то тут багато причин: назву ті, про які говорять не так часто – фальшиві довідки про щеплення (за оцінками експертів кількість таких «вакцинованих на папері» осіб в Україні може сягати 30-40%); брак профілактичних заходів в осередках хвороби; брак у дорослого населення інформації про зроблені в дитинстві щеплення (багато дорослих наразі не мають імунітету проти). Тільки спільні зусилля ЗМІ, громадян, лікарської спільноти та держави призведуть до покращення ситуації”.

Замість висновку: Як з’ясувалося, кір в Україну “прийшов” не вчора, і навіть не 20 чи 30 років тому, але шуму багато саме нині. Можемо констатувати, що маємо справу з іще одним проявом феномену інформаційного світу. В наш час практично будь-яка інформація є легкодоступною завдяки глобальній мережі. Джерела такої інформації не завжди надійні, але поширюються дуже швидко. У результаті, з теми захворювання на кір, яка існувала завжди, просто зробили чергову сенсацію. Причому, сенсацію з присмаком негативу, нібито в Україні, в порівнянні з іншими європейськими країнами, все дуже і дуже погано. Насправді ж, маємо прогнозований лікарями спалах через низький рівень охоплення вакцинацією в минулі роки. Та чи варто узагалі звертати на це увагу, тим більше, коли руки вже звикли відбивати на клавіатурі чергову #зраду? Варто, друзі!

Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>