На тлі регулярної «бавовни» на НПЗ, напівблокади Криму та паливної лихоманки, яка розповзається всією Росією, Путін продовжує демонструвати дивовижну здатність не помічати цих та багатьох інших подій, які ще вчора сам назвав би прямою загрозою національній безпеці Росії. Адже всі ці ситуації прямо підпадають під положення Військової доктрини, закону «Про оборону» та оновленої наприкінці 2024 року концепції ядерного стримування.

За паливним дзеном уже б’ють дзвони

Але замість екстрених засідань Ради безпеки, грізних заяв Міністерства оборони чи хоча б театрального обурення Держдуми — тиша. Якщо не рахувати традиційних мантр про «ситуацію під контролем» та спроби ворогів «розхитати російське суспільство».

Сам Путін зміг вичавити із себе те, що Україна, мовляв, намагається створити Росії проблеми з енергоресурсами та зіпсувати туристичний сезон. Після чого доручив урядові та військовим «мінімізувати наслідки» й пообіцяв посилити ППО.

Щодо мінімізації наслідків, то, крім натягування фронтових «мангальних» «панцирів» на московські багатоповерхівки, Росія розглядає можливість повної заборони експорту дизельного палива. За словами профільного віцепрем'єра Новака, ситуація на паливному ринку Росії «насправді непроста, але контрольована». Він переконує, що НПЗ зараз працюють на повну потужність, терміни ремонтів на них скорочено, а частину планових ремонтів перенесено на пізніший термін. У перекладі з чиновницької новомови Новака це означає, що будинок вже палає, але пожежники поки ще не втекли.

Проте, за цим міністерським дзеном уже б’ють справжні дзвони по всій Росії. Починаючи з прикордонних з Україною Курської та Бєлгородської областей і закінчуючи Далеким Сходом.  Паливна криза дійшла вже головної нафтобази Росії — Тюменської області, де бензин продають не більше ніж 40 літрів на машину. Заливати паливо в каністри заборонено.

Московський НПЗ (у Капотні) українські дрони зупинили щонайменше до наступного року.  Паралельно в московських магазинах закінчилися каністри, ціни на них останніми тижніями зросли на 20–40 %. Але міністр фінансів РФ Антон Сілуанов «не бачить стрибка цін на паливо», визнавши лише зростання «на деяких АЗС». Саме так путінські міністри й «мінімізують» збитки.

А щодо «посилення ППО» в Росії наразі лише дві новини. Перша (добра) звучить так: «У Ленінградській області запровадили одноразову виплату розміром 250 тисяч рублів в разі укладення контракту на службу в мобільних вогневих групах (МВГ), а за кожен збитий безпілотник платитимуть по 100 тисяч.

Другу (погану) новину для майбутніх «мисливців за дронами» розповіли «воєнкори». «Уже є безліч випадків, коли розрахунки таких мобільних груп потрапляли під вогонь українських дронів і зазнавали втрат. Удари FPV-квадрокоптерного типу наносили з безпілотних катерів. Тобто в українців уже сформувалася певна тактика: ворог знає, що під час прольоту ударних БпЛА до узбережжя Криму по них працюватимуть МВГ. ЗСУ підводять БЕК-матку до берега на відстань, недоступну для ураження нашими засобами, запускають із нього дрони й атакують групу, що веде вогонь по них. Уже кілька МВГ атаковано в такий спосіб, є поранені. Таку саму тактику використовують для атак на засоби ППО».

Імовірно, що скоро й до «найкращої у світі ППО» вже почнуть набирати людей за інтернет-оголошеннями на кшталт: «Графік гнучкий, досвід необов'язковий, можливі премії».

«Кримнаш» перетворюється на  Намкриш»

Особливе місце у всій цій історії випало тимчасово окупованому Криму. І слово «тимчасовий» дедалі більше набирає реального значення. Путін недаремно так нервово згадав саме про туристичний сезон. Бо після втечі Чорноморського флоту лише картинки з лежаками на кримському узбережжі залишилася останнім матеріальним доказом того, що «Крим наш». І саме порожніми лежаками тепер ілюструється цей головний міф путінської епохи.

Відомий російський опозиційний політолог Олександр Пастухов назвав це «кримським соромом». За його словами, термінова евакуація дитячого табору «Артек» завдала фундаменту путінської диктатури дуже сильного удару. «Можливо, серце Росії й міститься в Москві, але серце її головного кардіолога поховане саме в Криму»,— пише Пастухов.

Він нагадує, що «канонізація» Путіна в Росії відбувалася у два етапи. Вперше його «охрестили на царство» Чечнею. За неї він отримав відпущення чужих гріхів і «відмив» себе від «буремних 90‑х», хоча насправді є їхнім прямим породженням. Удруге Путіна «охрестили» Кримом, коли за його плечима було майже 15 років правління. Саме так, у два етапи, в Росії у XXI столітті з’явився новий чи то напівцар, чи то напівбог.

Але Чечня давно розмилася в короткій пам’яті «русского міра». Загальним є лише нелюбов до кадировських «варварів», які обклали «третій Рим» даниною (до речі, чи не єдиний регіон, у якому немає дефіциту палива, це Чечня. Ред.), та глузування над героями «Тік-Ток військ», ціну яким усі давно зрозуміли.

І лише Крим донедавна залишався головною опорою його політичної «святості», його ідеологічною матрицею. І ось зараз дрони-матки ЗСУ вибивають цю матрицю. «Слова спікера Держдуми Володіна можна й так перефразувати: «Є Крим — є путінська Росія. Немає Криму — немає путінської Росії», — підсумовує Пастухов.

Синдром Салазара у ЗАТ «Кремль»

Але за свою кримсько-путінську Росію кремлівське закрите акціонерне товариство битиметься до останнього. Переконуючи, що «в той час як ми будуємо проєкти тонелей до Аляски, Сахаліну, Японії та створюємо пасажирський літак виключно з вітчизняних деталей, — наші війська просуваються по всьому фронту. І в певний час настануть уже незворотні процеси для київського режиму». Тобто нічого нового, за 1583 дні повномасштабного вторгнення в Україну це ЗАТ так і не вигадало, все так само покладає надію на якийсь «певний час».

Подібна політично-аутична поведінка в історії не нова. Можна навіть не згадувати Гітлера з його останньою бункерною вірою в тодішні власні «орєшніки». Є більш пізній приклад. Наприкінці свого правління португальський диктатор Антоніу Салазар, розбитий інсультом у 1968 році та фактично усунутий від справ, продовжував приймати своїх «сілуанових», які також приносили йому лише гарні новини з «АЗС і НПЗ». Для Салазара, як відомо, навіть спеціально друкували єдиний примірник газети Diário de Notícias із тільки хорошими новинами. Зрештою, старий маразматик так і помер із переконанням, що під його мудрим керівництвом усе навколо квітне. Щось подібне може бути й із Путіним.

Але найдовше живуть не диктатури, а ілюзії, які вони створюють. Питання лише в тому, коли за ці ілюзії спочатку стане соромно, а потім доведеться розплачуватися. У Росії цей період уже настає.

Макс Мельцер