Російська залізниця вже не гонить навіть «порожняка»

Цього тижня росіяни перетнули чергову криваву межу, завдавши в Харківській області удару одразу трьома безпілотниками по одному з пасажирських поїздів, у якому перебував 291 пасажир. У результаті загинули люди.

Загалом за весь час повномасштабного вторгнення пошкоджено або знищено близько 130 000 об’єктів української залізничної інфраструктури  – включно з коліями, станціями та депо. Торік по ній зафіксовано понад 1200 ударів – більше, ніж у 2023–2024 роках разом узятих. Декілька вокзалів було повністю знищено, а близько 40 станцій суттєво пошкоджено.

А безпосереднє полювання на пасажирів, нагадаємо, Росія почала ще 8 квітня 2022 року, завдавши ракетного удару по Краматорському вокзалу. Тоді загинули щонайменше 63 мирні людини, зазнали поранень – понад 150. А вже в серпні росіяни вдарили по вокзалу в Чаплиному (Дніпропетровщина), внаслідок чого загинуло 25 людей, понад 30 було поранено. Нещодавно ворожі сили зруйнували вокзал міста Фастів на Київщині. Голова правління Укрзалізниці Олександр Перцовський зазначив, що влучання були безпосередньо по вокзалу та по приміському депо – там обслуговувалися не локомотиви, а електрички для приміського сполучення Києва з областю.

І ось тепер окупанти вже цілеспрямовано взялися не за депо чи колії, а за пасажирів потягів.

Не до інвестиційного «жиру» – бути б живими

Насправді у всій цій історії, крім морального аспекту, є й суто матеріальний. Адже за гроші, які Росія витрачає на руйнування України, можна було б давно вивести із глухого кута всю власну державну залізничну компанію «РЖД», яка буквально потерпає від кризи. Зараз компанія не просто скорочує, а буквально рубає з плеча свою інвестпрограму. Цьогоріч вона скоротиться більш ніж удвічі, порівнюючи з минулим. Передбачено скорочення парку локомотивів і вагонів, а також колій та споруд на понад 37 %.

Цього тижня стало відомо, що уряд РФ вирішив відкласти на три роки будівництво залізничного коридору в Арктиці – так званого Північного широтного ходу (ПШХ), вартість якого оцінюється в понад 800 млрд рублів.  Проєкт справді був амбітний: ПШХ довжиною 700 км мав з'єднати Салехард із Надимом (із мостом через річку Об) і в такий спосіб створити транспортну інфраструктуру, необхідну для освоєння газових і нафтових родовищ Ямало-Ненецького автономного округу. Також нова залізниця мала забезпечити вихід до Північного морського шляху. Тепер забезпечить нескоро.

Інший проєкт вартістю близько 10 млрд доларів США для модернізації транспортних коридорів до Китаю перенесено на 2026–2027 роки через брак коштів. Інвестиції у «стратегічні повороти на Схід» БАМ і Транссиб скорочені в кілька разів, а їхній розвиток і розширення відстрочено або зменшено внаслідок дефіциту бюджету і низьких доходів від перевезень. Інші проєкти, наприклад транспортні підходи до портів, також відтерміновують.

Проте таке заморожування має давню історію. 20 грудня 2011 року особисто Путін забив «золоту» милицю у шпалу, давши старт будівництву залізниці Кизил – Курагіно, призначеної для освоєння вугільних родовищ Туви. Дорога мала з'єднати її із Красноярським краєм. Нічого вона, звісно, не з’єднала, а саме за 15 років Росія благає Китай добудувати цю дорогу.

«Жива артерія» стала «хворим шлунком»

Є й інші системні проблеми. Головна з яких – вантажоперевезення. Їхні обсяги падають уже четвертий рік поспіль, і впали до найнижчого із 2009 року рівня. Санкції на експорт російської продукції скоротили обсяги вантажів, які перевозять залізницею. Ефект накопичувальної дії після енергоносіїв та таке інше нарешті вдарив і по ній.

За різними оцінками, сьогодні 300–400 тисяч вантажних вагонів «РЖД» (до 30 % всього парку) фактично не задіяні в перевезеннях. Тобто кожен третій вагон зайвий за нинішнього вантажопотоку. Ці цифри – мультиплікатор системної кризи всієї російської залізниці. Ті самі «повороти на Схід» БАМу і Транссибу захаращені й перетворилися на стоянки для порожняка.

Фактично «РЖД» сьогодні – це не «жива артерія» економіки, а її «хворий шлунок», у якому мертвим вантажем лежить залізничний метал на трильйон рублів, утримання якого до того ж обходиться в десятки мільярдів щороку. І саме тому, коли кажуть, що ресурси Путіна безмежні, – це насправді не так. Економіки обманути не можна.

Через проблеми у «РЖД» пішли на нечуваний крок: відправили частину працівників у неоплачувану відпустку, а потім взагалі змушені розпочати скорочення персоналу. Загальний борг компанії сягнув 4 трлн рублів. Нещодавно вона благала про термінові вливання з держбюджету 200 млрд рублів, але їй було відмовлено. Уряд РФ виходив із простої логіки путінської воєнної економіки: рятувати «РЖД» за рахунок бюджету – немає грошей, а примусити її піднімати тарифи – означає надалі «добивати» промисловість, яка дає хоч якісь надходження до нього.

Проте історія із стоп-краном для «РЖД» має і більш глибинний сенс. Для Кремля залізниця – це системний механізм утримання всього російського (раніше радянського) простору. І коли цей механізм перестає працювати, проблема із суто економічної рано чи пізно перетвориться на політичну. До чого це призвело СРСР – відомо.

Макс Мельцер