Непарадний розрахунок: чи стануть «кроки доброї волі» на Червоній площі останніми для путінських вояків

Спроба Путіна вкотре експлуатувати тему перемоги перетворилася на демонстрацію його міжнародної ізоляції та внутрішнього страху. Якщо 2010 року на 65-річчя перемоги по Червоній площі марширували українські курсанти з Академії сухопутних військ імені Сагайдачного, то сьогодні головний мем — це «Кремль, який благає ЗСУ не брати участі в параді».

Українські військові тоді йшли маршем у складі зведеного розрахунку країн СНД, і (як писали ЗМІ), «демонстрували єдину виправку як частину спільного історичного минулого». З «минулим» цьогоріч теж не склалося. У списку парадних гостей лише лідери Білорусі, Казахстану, Киргизстану та «президенти» ніким не визнаних Абхазії та Південної Осетії.

Єреван вийшов за московський «периметр»

Окремої згадки в контексті «спільного історичного минулого» варта Вірменія, яка цього тижня ледь не витіснила Україну зі списку головних ворогів Росії. Єреван на два дні перетворився на політичну столицю Європи. Вірменська столиця прийняла VІІІ саміт Європейської політичної спільноти, куди з’їхалися лідери понад сорока держав та інституцій.

Урсула фон дер Ляєн одразу ж назвала чотири опори нового курсу: включення країни до Транскаспійського транспортного коридору в обхід Росії, 2,5 млрд євро європейських інвестицій, підтримку безпеки через Європейський фонд миру та запуск місії FRONTEX (агентство ЄС із координації контролю зовнішніх кордонів ЄС та Шенгенської зони, яке допомагає державам-членам боротися з транскордонною злочинністю та нелегальною міграцією, а також сприяє управлінню кордонами).

Крім того, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян і прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер підписали декларацію про стратегічне партнерство. Не менш символічною стала і присутність Президента Франції Еммануеля Макрона і Президента України Володимира Зеленського. Президент України прибув до Єревану на особисте запрошення Пашиняна і проводив там зустрічі з лідерами Європейського Союзу і прем’єр-міністром  Великої Британії Стармером. І все це, зауважмо, — у столиці держави, яка формально все ще залишається членом ОДКБ, на території якої досі стоїть російська військова база, і яку Москва ще донедавна вважала власною «губернією».

Пропозиція вірменського прем’єра створити на пострадянському просторі альтернативу СНД без участі Росії стала, по суті, його політичною декларацією про наміри припинити союзницькі відносини з Москвою. «Лідери країн, які обрали демократичний шлях, готові жити в мирі. Тільки одна країна колишнього СРСР із цим не згодна. Багато хто вже покинув СНД саме через цю країну. Буде правильним створити нове співтовариство по-справжньому незалежних від Росії держав, включаючи 14 країн колишнього СРСР», — заявив Пашинян.

7 травня стало відомо, що до Вірменії вперше прибула президент Міжнародного кримінального суду Томоко Акане, з генеральним прокурором країни Анною Вардапетян вони «обговорили інституційне співробітництво в розслідуванні міжнародних злочинів». Що це означає особисто для Путіна, Шойгу, Герасимова та інших фігурантів звинувачень у незаконній депортації дітей та нанесенні ударів по цивільній інфраструктурі України, пояснювати не треба.

А поки  офіційна Москва принижено мовчить із приводу цього, її неофіційні «рупори» волають, що, «судячи з того, що ми більше не контролюємо ані далекий, ані близький зовнішньополітичний периметр, у нас немає жодних міжнародних амбіцій, не кажучи вже про імперські… Якщо ми не проти, щоб Британія щільно сиділа на всьому нашому зовнішньополітичному периметрі, від Фінляндії та Швеції, до України та Вірменії й Казахстану, значить, жодних проблем. А деякі експерти, замість того, щоб пропонувати рішення таких схем в інтересах країни, говоритимуть — нічого страшного, головне, що в нас немає імперських амбіцій. Так би мовити, я в будиночку. Авжеж. Якщо ми нічого не робитимемо, то будиночок рознесуть до біса».

До речі, востаннє парадний підрозділ Збройних сил Вірменії (75 осіб) брав участь у параді Перемоги в Москві 24 червня 2020 року, який відбувся на честь 75-річчя Перемоги, його було перенесено з традиційного 9 травня через пандемію COVID‑19. Але Путін, незважаючи на карантин, наполіг на його проведенні.

9 травня ів режимі «спеціальної парадної операції»

Заради його парадної забаганки – 2026 у хід пішло все. На зовнішньому периметрі — шантаж щодо «ударів по центру ухвалення рішень» у Києві та рекомендації покинути місто посольствам інших країн. На внутрішньому — практично повна «відключка» інтернету і нашарування додаткових кілець ППО навколо Москви. (Проте це не допомогло, про що свідчить приліт на вулицю Мосфільмівську — за 6 км від Кремля). Якщо додати до цього параноїдальні заходи безпеки, включно із забороною вигулу собак і прогулянок із дитячими візочками, то це все що завгодно, але не парад переможців.

Загалом параду не буде в кожному третьому регіоні РФ. Без техніки на урочистих заходах, окрім Москви, вирішили обійтися у столиці Хакасії Абакані (відстань з України 5354 км); Біробіджані (Єврейська АО — 9060 км) та Владивостоці (9995км), Єкатеринбурзі (2874 км), Майкопі (1224 км), Самарі (1902 км), Томську (4612 км) Тюмені (3209 км) та вже інших, з огляду на все, «прикордонних» областях з Україною.

І все це на тлі оголошеного Кремлем блюзнірського «перемир’я» на 8–9 травня. Київ запропонував розширити його на 6–7 травня, але Москва прокоментувала це, як «кривавий піар Зеленського», і цинічно проігнорувала — ударами по дитячих садках. Проте сам факт того, що Путін змушений проводити свій головний військовий ритуал у режимі «спеціальної парадної операції» — красномовніший за будь-які загрозливі промови.

Особливо цинічним видається той факт, що їх спровокували не дрони над різноманітними «чебоксарами», а загроза їхньої появи над Мавзолеєм. Такій розстановці пріоритетів у Москві вже не дивуються й самі росіяни… але мовчать.

У будь-якому разі в минулому справді народне свято 9 травня тепер має для Росії присмак ганьби. Невдала спроба Путіна приватизувати перемогу 1945 року видається ще більш безглуздо на тлі того, що його армія не здатна захистити навіть небо Росії. І саме тому Путін відчайдушно, в будь-який спосіб намагається виторгувати в Києва хоча б день. Для людини, яка вперто вважає себе ледь не «імператором Третього Риму», це просто жалюгідно.

І наостанок варто нагадати, що план «Київ за три дні» в лютому 2022 року цілком можливо передбачав тріумфальну ходу «переможців» Хрещатиком 9 травня, де Путін разом із поверненим «легітимним» Януковичем приймав би парад. Проте ситуація розвернулася кардинально: тепер у Кремлі панічно сподіваються, що українці не зірвуть їхнього плану параду в Москві. І всі це бачать. Тому питання, «чи не стане черговий марш путінських вояків по Червоній площі останніми кроками доброї волі в їхній історії?», насправді вже не таке риторичне, як здавалося чотири роки тому.

Макс Мельцер