Що спільного між Кремлем–2023 і «Довгими бородами» – 2025
Нова «СВО» під назвою «спеціальна валдайська операція», яку з такою помпою почала Москва в останні дні минулого року і мала б, за її задумом, зірвати мирні переговори, – вже в перший день нового року, 2026-го, зійшла нанівець.
Нагадаємо, голова МЗС РФ Сергій Лавров (якого фактично не було видно останнім часом) 29 грудня заявив, що Україна намагалася атакувати резиденцію Путіна на озері Валдай. І ось тому «переговорну позицію РФ буде переглянуто, хоча Москва не має наміру виходити з переговорного процесу із США».
Кремлівська битва за Вашингтон
Те, що саме Вашингтон і був головною ціллю цієї валдайської «спецоперації», було зрозуміло відразу. Адже Лавров зробив свою заяву негайно після останніх переговорів президентів України і США в Мар-а-Лаго.
Трамп на «замах на Путіна» відреагував у своєму дусі: «якщо це правда, то це погано». Але те, що це неправда, у Вашингтоні з’ясували негайно. Хронологія така: ЦРУ повідомляє Трампу, що українські дрони справді атакували Новгородську область, але не цілили по резиденції Путіна. «Розвідка США встановила, що Україна намагалася завдати удару по військовій цілі, розташованій в тому самому регіоні, що й резиденція Путіна, але не поблизу неї», – написала у своїй редакційній статті 31 грудня The Wall Street Journal.
Того ж дня Трамп робить репост у Truth Social іншої редакційної статті, яку напередодні опублікувало видання New York Post. У ній, зокрема, йдеться, що «атаки безпілотника на резиденцію Путіна, найімовірніше, ніколи й не було». Ба більше, видання наголошує, що «будь-який напад на Путіна більш ніж виправданий. Відповіддю мають стати не збільшення поступок їй, а більш жорсткі заходи проти неї. Київ зробив свою частину роботи. Путін повинен зіткнутися з більш суворими санкціями і більш смертоносною зброєю в Україні», – наголошує New York Post.
«Коли Україна завдає ударів углиб Росії, зазвичай з'являються ʺповідомлення від місцевих жителів і МО РФ про дрони або їхні уламки, або активації засобів ППО, а також відеозаписи – часто з геолокацією – пожеж, стовпів диму або вибухів, але ми не спостерігали нічого подібного у зв'язку із заявленим ударом по резиденції Путінаʺ, – каже Грейс Меппс з Інституту з вивчення війни
Зрештою Росія таки показала обломки чогось, що начебто й мало нанести «удар по Путіну». Але видовище було настільки примітивним, що вразило хіба що білоруського керманича Лукашенка, який творчо розвів тему спогадами про те, як він у 2023 році нібито попередив Путіна про загрозу замаху на нього в Африці на саміті БРІКС. Лукашенко зазначив, що тоді Путін, мовляв, дослухався, і до ПАР полетів Лавров. Лукашенко окремо підкреслив, що це була «не просто сільська розмова. Наша розвідка про це інформувала. На рівні розмов, пліток із Заходу».
Чим плітки та їхнє розповсюдження відрізняються від «сільських розмов» Лукашенко, звісно, не пояснив. Але це й не потрібно. На це, до речі, прямо і вказав кремлівський речник Пєсков, який на питання: «чи є якісь докази атаки дронів безпосередньо на резиденцію Путіна?», відповів просто: «доказів не потрібно».
Резиденцій Путіна вистачить на всі «замахи»
З цього приводу варто згадати про ще одну вже напівзабуту атаку дронів – на Кремль, яка сталася 3 травня 2023 року. Пресслужба Кремля тоді також наполягала, що це був «замах особисто на Путіна». Проте 2 травня він ще перебував у Санкт-Петербурзі, де (це навіть звучить кумедно) відкривав рух трамвая в окупованому Маріуполі (який, до речі, вже наступного дня зійшов із рейок). А 3 травня в підмосковній резиденції Ново-Огарьово зустрічався з нижньогородським губернатором. Про все це повідомляла пресслужба Кремля. Якщо їй вірити в цьому, то доведеться повірити й у те, що в Путіна справді є двійники.
Цікаво, що Пєсков тоді ще наполягав на тому, що «рішення про теракт ухвалили США, а Україна виконала». Але в дивний спосіб на той час, у травні 2023-го, через дрони над Кремлем не було жодних екстрених засідань: Радбезу РФ, Міноборони або якоїсь Держдуми. «Первый канал» тоді приділив цій непересічній події 4 хвилини, «Россия» – 3,5 хвилини, а «НТВ» – взагалі одну.
Лейтмотив тодішніх новин був один: «київська влада цією атакою провокує ескалацію і підтверджує свою диверсійно-терористичну доктрину, яка затверджена Вашингтоном». Офіційний представник Білого дому з національної безпеки Джон Кірбі тоді прокоментував це так: «Пєсков просто, як і зазвичай, бреше». З огляду на нинішню відмову Пєскова надати докази нового «замаху на Путіна» в поведінці Кремля, Радбезу, МО чи Держдуми РФ так нічого й не змінилося. Тож як і тоді, у травні 2023-го, так і зараз, у грудні 2025-го, «замах на Путіна» можна охарактеризувати відомим висловом «який колгосп – такі й теракти». Хіба що тоді американський акцент у московський риториці змінився на європейський.
Але проблема насправді нікуди не зникне. Тему «атак на резиденції Путіна як неготовність Києва йти на мирні переговори» Москва може качати ще довго й натхненно. Резиденцій (зокрема й неофіційних) у нього вдосталь. Ось їхній перелік. Центральна Росія: Кремль – Москва; Ново-Огарьово, Горки-9 – Московська область; Завидово («Русь») – Тверська область. Північно-Західний регіон: Константинівський палац – Стрєльна; Санкт-Петербург, Валдай / «Ужин» (ті самі «Довгі Бороди») – Новгородська область; Шуйська Чупа – Республіка Карелія; резиденція на Ладозькому озері – Ленінградська область; вілла «Sellgren» – Фінська затока. Південь Росії: «Бочаров Ручей», «Рив’єра» «Палац у Геленджику» (Ідокопас) – Краснодарський край. Численні резиденції в окупованому Криму. Поволжя: «Волжский Утёс» – Самарська область. Тантал – Саратовська область. Урал: «Малий Исток» – Свердловська область. Сибір: «Сосни» – Красноярський край, «Ангарські хутори» – Іркутська область.
Тобто, якщо підсумувати, тепер будь-яку атаку дронів по НПЗ чи об’єктах ВПК, що розкидані по всій території РФ, можна вважати «замахом особисто на Путіна». Резиденцій на це достатньо.
Насправді черговий «дроново-замаховий» тренд Кремля полягає в тому, щоб зірвати в будь-який спосіб контакти Києва й Вашингтона (що активізувалися останнім часом). Адже ця проблема для Москви наявна. Попри намагання інтегрувати у спільний план певні побажання РФ, загальна логіка 20 «мирних» пунктів Москва категорично відкидає. Для неї неприйнятними є не стільки деталі, скільки сама стратегічна основа запропонованого врегулювання. Синхронні заяви Путіна, Лаврова, Пєскова та Ушакова чітко на це вказують.
І поки Вашингтон і Київ публічно звітують про «прогрес», Москва демонстративно готується до подальшого продовження війни. 31 грудня Путін підписав укази про цілорічний призов на військову службу та направлення у 2026 році резервістів мобілізаційного резерву «на захист важливих об'єктів».
Отже, реакція Москви на «атаку на Путіна» є спробою остаточно заблокувати американо-український план урегулювання, виставивши його як не просто неприйнятний, а й неможливий для обговорення.
Проте, якщо прибрати в бік емоції (насамперед московські), то (на що і вказало видання New York Post) не зовсім зрозуміло, що не так із «замахом на Путіна». Він президент країни-агресора і верховний головнокомандувач ЗС РФ, які через відсутність перемоги на фронті вбивають простих українців та влаштовують в Україні енергетичний геноцид.
Тому Путін є цілком «законною воєнною ціллю». Такою ж, якою був Гітлер під час Другої світової війни або, наприклад, Усама бен Ладен після атак на США у вересні 2001-го. І краще усвідомити це зараз, ніж чекати на Третью світову.
Макс Мельцер
