Караганов шукає в Європі ядерну «обмежену ціль»

Російський політолог Сергій Караганов десятиріччями працює радником політичної еліти Росії, його вважають одним з її головних «ядерних яструбів». Головним адресатом його погроз незмінно залишається  Захід. (На внутрішню російську аудиторію працюють різноманітні «соловйови»). Ось і в нещодавньому інтерв’ю німецькому виданню Multipolar Караганов укотре проголосив свою давню ідею фікс: ядерний удар «по умовній Познані». І хоча цього разу назва жодного міста з його вуст не лунала, ціль та сама – Європа.

Московський зв'язок між Бостоном і Познанню

На питання: «Ви закликаєте до відновлення страху перед ядерною зброєю. Як ви визначаєте на практиці ту "обмежену ціль" у Європі, атака на яку була б виправдана, але не спровокувала б ядерної реакції НАТО?» – Караганов відповів так: «Ми повинні подолати стратегічний паразитизм, який сформувався останніми роками й охопив насамперед європейське населення. Воно втратило страх перед війною, особливо ядерною». Під «стратегічним паразитизмом» він має на увазі поточний стан європейців, які почуваються захищеними американською «ядерною парасолькою» і відповідно – не бояться ескалації. Що й робить їх, на думку Караганова, більш агресивними. Тому він наполягає на тому, що лише відновлення страху перед ядерною війною й може змусити Захід змінити свою політику щодо Росії.

Караганов упевнений, що у відповідь на обмежений ядерний удар по Європі США не наважаться вдарити по РФ, адже Америка, мовляв, не захоче розмінювати Бостон на «умовну Познань».

Цікаво, що, на відміну від попередньої резонансної «познанської» заяви Караганова, цього разу в інтерв’ю Multipolar він уже переконує (зауважмо, насамперед західних читачів), що «мої попередні заяви, які викликали занепокоєння, тепер відображають широкий консенсус: такої думки дотримуються до 90 % населення і 95 % військово-політичної еліти». Водночас він визнає, що «застосування ядерної зброї залишається важким моральним вибором і великим гріхом проти невинних. Однак у випадку виникнення надзвичайної ситуації мета такого кроку – привести до тями божевільних у Європі і змусити ворога припинити ескалацію».

Тепер Караганов переконаний, «якщо виникне реальна потреба, російське суспільство тепер цілком і повністю підтримає такі стратегічні рішення». Ба більше, він скаржиться:  «Щодня стикаюся з критикою з боку громадян, які звинувачують мене у відсутності наполегливості та непослідовності, бо, попри мою публічну заяву про необхідність використання ядерного арсеналу, мені нібито не вдалося домогтися від керівництва його активізації». 

Ядерний больовий поріг у росіян підвищується

Щодо «критики з боку громадян», рік тому, за даними опитування «Левада-центру», близько 34 % мешканців РФ вважають виправданим застосування нею ядерної зброї проти України, з яких близько 10 % «однозначно» підтримують удар, а 24 % – «ймовірно, можуть».

Водночас, за даними дослідження Arms Control Association, понад 70 % росіян не підтримують «обмеженого ядерного удару» по воєнній базі НАТО (не кажучи вже про якесь місто), навіть якщо це допоможе Росії у гіпотетичній війні. Крім того, серед них справді можемо спостерігати помітний інтерес до «демонстраційного» ядерного вибуху – приблизно 36 % респондентів погодилися б на нього, щоб показати серйозність намірів.

Тобто, риторика та дії Кремля (насамперед зміна ядерної доктрини), як ще рік тому припускали аналітики, насправді може підштовхувати частину росіян до більш агресивних настроїв. Соціологи фіксують зниження «порогу» для застосування ядерної зброї, і це може підвищувати їхню психологічну готовність до реальної ядерної ескалації.

Росія не вірить в удар по «умовній Казані»

Що ж треба зробити європейцям, щоб убезпечити себе від «обмеженого ядерного удару Росії»? Караганов пояснює: «Частина території, яка раніше називалася Україною, увійде до складу Росії. На тій, що лишилася, має бути створена абсолютно денацифікована, демілітаризована зона. Контроль над нею вимагає нейтрального миротворчого контингенту з країн Азії або Африки. Європейські сили категорично відкидаємо, оскільки їхня наявність становить пряму небезпеку й неминуче веде до продовження війни. Ця зона має бути безпілотною та вільною від важкого озброєння. Наша мета – створити буфер між Росією, що формується, і Європою, що розпадається…»

Особливої уваги в контексті «безпеки євразійського людства», про яку каже Караганов у своєму інтерв’ю, заслуговують і два його наступні географічно-політичні пасажі: «Щодо наших фінських сусідів, нам вигідно, щоб вони були ліквідовані в разі війни. Тому їм варто суттєво скоротити військову присутність на своїй території». «Якщо ваші ЗМІ та еліта захочуть знову вести війну, то я вам гарантую: Німеччини більше не буде ніколи. Як країна вона перестане існувати. Німеччина вже завдала величезної шкоди Європі, людству та собі. Якщо, як видається зараз, вона знову прагне помсти, я й надалі публічно стверджую: Німеччина має бути знищена».

І нарешті, наприкінці свого інтерв’ю Караганов пророкує: «Подивімося, що буде за п’ять–десять років. Протягом цього короткого часу ситуація докорінно зміниться: Європа або розпадеться, або буде втягнута у велику війну. Я щиро сподіваюся, що ми зможемо уникнути її. Але якщо вона станеться, Європа просто перестане існувати. І отже, велика війна не може бути без'ядерною... Це означає, що більшість її країн перетворяться на пустелю. Вони просто перестануть існувати. Навіть найелементарніший здоровий глузд вислизає від того, що насправді роблять ті, хто говорить про війну проти ядерної держави Росії. Вони прирікають власні народи на загибель. На жаль, європейське керівництво втратило не лише відчуття історії, а й елементарне фізичне відчуття страху».

Лідери західного світу на чолі з Трампом (який, нагадаємо, рявкнув на ще одного ядерного «яструба» Медведєва, що той «не стежить за своїми словами») дуже різко ставляться до подібних висловлювань із боку Росії. Європейські (із Францією підписано угоду про сотню бойових літаків) також поки не дуже бояться Росії, яка й собі, схоже, вперто не вірить у відповідний ядерний удар НАТО по «умовній Казані».

Проте, як писав відомий російський класик, «якщо в першому акті на стіні висить рушниця, то в останньому вона неодмінно має вистрілити». Тому лише власне багатоактні розмови таких московських «євразійських» божевільних на кшталт Караганова мають ще більше насторожити вже не тільки Захід, а й Китай, Індію та інше «євразійське людство».

Макс Мельцер