Що довели три роки путінської «часткової мобілізації»

У неділю в Москві затримали жінку, яка вийшла з пікетом до будівлі Міноборони. На її плакаті були написані дати: «21.09.22–21.09.25». З’ясувалося, що її сина мобілізували в Новосибірську три роки тому. Він отримав важке поранення, але додому його так і не повернули. Пікет завершився тим, що поліцейські затримали жінку, порвавши під час затримання її одяг.

Сина їй не повернуть, бо, як було заявлено в Кремлі, «мобілізовані діятимуть до повного виконання завдань СВО». Закінчення мобілізації, яке визначається відповідним указом президента РФ, наразі й немає. Офіційний представник Кремля Пєсков раніше хоч включав дурника і казав, щось на кшталт: «Я не чув, що для цього потрібен новий указ», а тепер і цього не робить.

З чого все починалося

Отже, три роки тому, на 210 день «СВО, що здійснюється за планом», Путін оголосив так звану часткову мобілізацію. Цікаво, що заспокійливий наратив «мобілізації в Росії не буде»,  підтримували майже до останнього. Спікер Держдуми Володін говорив про це 5 травня 2022 року, керівник пресслужби МО РФ Конашенков – 26 липня, а вже згаданий Пєсков – за тиждень до указу Путіна.

Нагадаємо, до мобілізації російські та радянські правителі вдавалися винятково як до крайнього засобу. Вперше так сталося 18 липня 1914-го, потім – 23 червня 1941-го і востаннє (на сьогодні) – 21 вересня 2022 року.

Визнавати Путіну, що щось пішло не за «планом СВО», було вкрай неприємно, тому довелося щось засекречувати. В його указі раптом зник пункт під номером 7. (Указ був оприлюднений із пунктами 6 і 8). Пєсков пояснив, що пункт № 7 «для службового користування» і стосується кількісного плану мобілізації.

Однак ще до публікації тексту указу «службові секрети» розкрив тодішній міністр оборони РФ Шойгу, який заявив про необхідність 300 тисяч додаткових багнетів, що складає, за його словами, «1 % від загального мобілізаційного ресурсу, який у нас величезний – майже 25 млн осіб». 

Того самого 21 вересня 2022 року Роскомнагляд зобов’язав ЗМІ «висвітлювати часткову мобілізацію лише за офіційними джерелами». Саме тоді путінські інформбійці почнуть рухатися, крім звичного істерично-патріотично-історичного (на кшталт «в історії Росії народ завжди підставляв плече армії»), в так би мовити «пацанському» напрямі: «я – мужик, тому йду на фронт». Але тривало це недовго і нічого крім роздратування в пересічних росіян не викликало. Бо саме мобілізація стала тоді їхнім першим справжнім шоком від «СВО в Україні». Бо те, що їм продавали як «маленьку переможну телевізійну війну силами експедиційного корпусу» вдарило безпосередньо по них.

Для самого ж Кремля це фактично стало першим офіційним визнанням не стільки провалу плану бліцкригу України, відомого як «Київ за три дні», скільки величезної кількості втрат. Нагадаємо, на той момент (як і зараз) офіційно оприлюднена кількість загиблих росіян на війні в Україні становила 5937 осіб.

«То навіщо ж мобілізовувати?» – питали мешканці РФ і про всяк випадок голосували за рішення Путіна ногами – близько 700 тисяч чоловіків одразу покинули територію РФ.

Ті, хто опинилися на фронті, отримали принизливе прізвисько «чмобіки». Проте пропаганда з усіх сил намагалася і з них зробити «героїв». У червні 2023 року Путін підписував листівку «бійцям на фронті», слухаючи зворушливу історію про те, як мобілізований із позивним «Депутат» не погоджується їхати у відпустку після пів року служби – «доки не виконає завдання», відреагував так: «На таких хлопцях і вся країна тримається. Привіт їм передавайте всім».

Доходило й до відвертого цинізму. «Патріотичні» блогери в мобілізаційно-рекламних цілях порівнювали «чмобіків» із пачкою чипсів і, хрумкаючи ними, закликали не панікувати. Мовляв, в упаковці залишається ще багато, якщо з’їсти 1 %.  Проте «пачка з чипсами» скінчилася значно раніше і страшніше. Лише за відкритими даними вдалося встановити, що за три роки вбито 15 077 мобілізованих, 42 % з них загинули в перший рік після призову.

«Чмобіки» бунтують – в армії лютують

Але про те, що «часткова мобілізація» не вдалася, стало зрозуміло одразу. У багатьох регіонах почалися масові протести «чмобіків». У Казані вони влаштували бунт через «нелюдські умови»: на танковому полігоні, де їх готували, не було дров, щоб розпалити багаття, їм не привезли навіть води та їжі, натомість видали автомати, хоч і іржаві. Відео з їхнім протестом та епічним стусаном під зад якомусь генералові широко гуляло в інтернеті.

Один із найвідоміших бунтів стався в підмосковній Кубинці в парку «Патріот». Там один із мобілізованих спочатку кричав на підполковника з військкомату, а потім ударив його. Мобілізовані скаржилися, що, замість реальної бойової підготовки, їх учать ходити строєм.

Ці та інші інциденти довели, що питання подальшого постачання на фронт «гарматного м’яса» потрібно вирішувати й надалі. В березні 2023-го було підвищено призовний вік до 30 років. Згодом Путін збільшив і кількість призову. Тепер строковиків змушують підписувати контракти під загрозою відправки «в штурмовики».

Є й інший аспект путінської часткової мобілізації та контрактизації, який уже безпосередньо стосується його війська. Про це відверто пишуть, навіть, Z‑блогери. Одна з них, Анастасія Кашеварова, відчайдушно закликає: «не треба бити мобілізованих і силоміць змушувати їх переходити на контракт. Не треба регіонам заманювати великими грошима маргінальні верстви населення до армії, це б'є по її боєздатності… Ви уявляєте, як хлопці, які отримали 195 тисяч або 400 тисяч під час зарахування (або нічого) як кадрові військові, дивляться на ось цих псевдобійців, яким видали 4–5 млн рублів, а вони навіть автомат не в змозі тримати… Це несправедливо, коли великі преференції отримують ті, хто за гроші йде воювати… Або дурить держава, підписуючи контракт з тими, хто хворіє на сифіліс, туберкульоз та інші захворювання, і без жодного дня їхньої служби у війську починає процес звільнення… Треба змінювати підхід до наших військових. Треба дивитися на реалії без політичного хайпу і пафосу. Не треба прикривати лайно мереживною серветкою».

Хто винен, і що робити

Ці два «прокляті російські питання» вже давно грають мобілізаційними барвами. Навіть російські експерти відкрито пишуть, що «одна з найважчих дилем війни в Україні виходить на календар: якщо до грудня не буде прориву лінії фронту на глибину приблизно 50 км, командуванню доведеться ухвалити вкрай непопулярне й доленосне рішення: або згортати наступ і переходити до позиційної оборони, або запускати нову хвилю мобілізації».

Вони вказують, що оцінки всередині військового блоку однозначні: поточний темп наступу вже не можна підтримувати наявними силами. Вже й контрактний набір, на який робили ставку рік тому, сьогодні лише просто компенсує втрати, а не дає приросту для продовження масштабного наступу. У Путіна є два сценарії з різними стратегічними наслідками. Перший: зупинити наступ (або те, що в Москві під цим розуміють) і перейти до позиційної оборони. Другий: масова мобілізація, яка здатна дати бодай якийсь шанс на щось більше, ніж захоплення «хатинок лісників».

Але вона призведе до подальшого соціально-економічного навантаження, протестних ризиків, і різко загострить головну проблему РФ – нестачу робочої сили. Доведеться завозити ще більше мігрантів, що посилить перспективу подальшого перетворення Росії із православної на «халяльну». Посилиться й демографічна вирва. Вже зараз кількість жінок в РФ значно перевищує кількість чоловіків. За оцінками аналітиків, відповідне стратегічне рішення у Кремлі доведеться ухвалити до грудня. Міф про невичерпні російські людські ресурси руйнується буквально на очах. А почалося все саме три роки тому.

Макс Мельцер