Від Польщі до Ізраїлю: куди далі ступить нога російського солдата
Міністри внутрішньої безпеки Естонії, Литви, Латвії, Норвегії, Польщі, Швеції та Фінляндії опублікували спільну заяву, в якій закликали заборонити вільно пересуватися в межах шенгенської зони російським учасникам війни в Україні.
«Нам треба дотримуватися чіткої позиції, щоб ці люди не могли вільно подорожувати в Шенгенській зоні. Ми не даватимемо їм посвідок на проживання, ми не даватимемо їм віз, оскільки всі ці люди, які вбивали в Україні і знищували, означають дуже великий безпековий ризик для всіх нас», – пояснив Міністр внутрішніх справ Естонії Ігор Таро.
Європа убезпечує себе від путінських «слов’ян»
Насправді загрози, які походять від російських агресорів у Європі, не перебільшені. У березні цього року у Фінляндії, нагадаємо, дістав тюремний термін сумнозвісний «Слов’ян» – Ян Петровський, колишній учасник ДШРГ «Русич», якого визнали причетним до вбивства 22 українських військових восени 2014 року на Луганщині.
Окупанти, які повернулися з України становлять велику небезпеку і в середині РФ. Цинічний факт: наприкінці березня минулого року Путін підписав закон, що звільняє учасників «СВО» від кримінальної відповідальності за більшість злочинів, включно з убивствами і зґвалтуваннями повнолітніх. Усього станом на квітень минулого року щонайменше 2605 колишніх і чинних російських учасників війни стали обвинуваченими за кримінальними статтями у самій РФ.
Тому бажання країн Євросоюзу убезпечити себе від такого контингенту цілком природне, зрозуміле і стосується насамперед державної безпеки цих країн. Адже, якщо під виглядом «туристів» до Європи й надалі пускати «любителів Солсберійського собору», до чого це може призвести –здогадатися неважко. Й поготів, приклади масштабних диверсій у країнах Європи, вуха яких стирчать із Москви – загальновідомі.
«От Москвы до самых до окраин»
Є й інший аспект заяви європейських міністрів. Путін 20 червня заявив, що «там, де ступає нога російського солдата, то – наше». Із приводу цих слів усі, звісно, згадали нацистський плакат 1941 року, який проголошував: «Німецький солдат залишається там, куди ступить його нога». Гітлер у своїй сталінградський промові в жовтні 1942-го також переконував, що «німецький солдат залишається там, куди ступить його нога, і ніхто не змусить нас піти із Сталінграда». Путін це, звісно, знав, однак сказав.
Глава МЗС України Андрій Сибіга навів дуже влучну калькуляцію: «Путін уже відправив у безглузду м’ясорубку близько мільйона осіб. Це – два мільйони ніг, і кожну наступну ми готові відірвати дроном».
Також Путін укотре заявив, що вважає російський і український народ одним народом: «У цьому сенсі вся Україна – наша». Гітлер, нагадаємо, також вимагав «життєвого простору для німців». 1 вересня 1939 року у Рейхстазі він переконував: «Данциг був і є німецьким містом. Воно було відібране у нас. Як і на інших німецьких територіях, на сході, з усіма німецькими меншинами, що проживають там, поводилися все гірше й гірше. Понад мільйон людей німецької крові в 1919–1920 роках було відрізано від їхньої батьківщини… Я намагався мирним шляхом домогтися перегляду, зміни цього нестерпного становища. Це брехня, коли світ каже, що ми хочемо досягти змін силою… Ви знаєте про мої нескінченні спроби, які я робив для мирного врегулювання питань з Австрією, потім із Судетською областю, Богемією та Моравією. Усі вони виявилися марними…» Що почалося 1 вересня 1939 року – відомо.
На цьому тлі варто згадати, як Путін неодноразово наголошував, що «Одеса – наша». Наприклад, 14 грудня 2023 року він заявив: «Одеса – російське місто, і всі про це знають. Але понавигадували історичної маячні, з якою ми після розпаду СРСР змирилися». А на нещодавній зустрічі з авторами підручників «історії» він повторив власну тезу, що «так званих незалежних держав, які з’явилися після розпаду Російської імперії, доти ніколи не було». У 2014-му він казав, що до Назарбаєва «своєї державності не було в казахів». Згодом переконував, що у «ХVІІІ і ХІХ століттях аніякої Грузії не було, а лише Тифліська губернія Російської імперії».
Ще далі послідували пропагандисти. З федеральних телеканалів лунають заперечення існування не тільки українців, а й азербайджанців, киргизів, узбеків. У січні минулого року на НТВ про це заявив «історик» Михайло Смолін. А Захар Прилєпін у грудні 2023 року й поготів запропонував приєднати Узбекистан до Росії. Пояснив тим, що всі документи про розпад СРСР треба визнати недійсними, а сусідні країни мають бути «просто цілковито приєднаними до Росії». Така сама риторика звучить і щодо Фінляндії, Польщі, країн Балтії.
«Ізраїль – наш» поки здається жартом
Не таємниця, що Путін давно «гібридно» підтримує ворогів Ізраїлю. Видання The Wall Street Journal публікувало розслідування про те, що Росія надала єменським хуситам дані із супутників, які вони використали для ударів по кораблях Західних країн у Червоному морі. А заступник голови МЗС РФ Богданов щонайменше чотири рази офіційно зустрічався із представниками хуситів.
Reuters повідомляв, що Росія може передати хуситам протикорабельні ракети «Яхонт», а посередником у переговорах виступає саме Іран. Видання Middle East Eye писало, що радники з ГРУ працюють у хуситів під виглядом співробітників гуманітарних організацій. CNN попереджало, що Кремль загалом розглядав можливість постачань озброєнь хуситам, але був змушений (поки що) відмовитися через тиск із боку США і Саудівської Аравії.
Експерти ООН у своїх звітах неодноразово розповідали про спроби контрабандних постачань до Ємену російських протитанкових керованих ракет «Корнет». До цієї схеми й був причетний Іран.
Дуже показовим є й той факт, що Москва офіційно так і не засудила атаки ХАМАСу проти Ізраїлю, що сталася 7 жовтня 2023 року. Ба більше, саме РФ наклала вето на резолюцію Ради Безпеки ООН, яка засуджувала бойовиків.
Ще у травні 2022 року голова МЗС РФ Лавров потрапив у великий скандал. Тоді на питання італійського журналіста: «Яка може бути нацифікація України, якщо її президент єврей?», – Лавров відповів: «Я можу помилятися, але Адольф Гітлер теж мав єврейську кров. Це зовсім нічого не означає. Мудрий єврейський народ каже, що найзапекліші антисеміти зазвичай – євреї».
Тодішній глава МЗС Ізраїлю Яїр Лапід заявив: «висловлювання Лаврова не лише непростимі та обурливі – вони також є жахливою історичною помилкою. Євреї не вбивали себе під час Голокосту. Звинувачення самих євреїв у антисемітизмі щодо євреїв – це найбільш ниций рівень расизму щодо євреїв».
А прем’єр-міністр Ізраїлю того часу Нафталі Беннет заявив у відповідь про «неприпустимість використання трагедії Голокосту в політичних цілях».
Дуже показовою стала історія, коли у квітні 2023-го Ізраїль відзначав 75-річчя незалежності і День пам’яті полеглих у війнах та жертв терактів. Лавров (головуючи в Радбезі ООН) спеціально не зняв із порядку денного на ці дати дебати з чутливого для ізраїльтян палестинського питання (хоча вони неодноразово просили). У підсумку постпред Ізраїлю в ООН Ердан демонстративно покинув засідання із словами: «Я відмовляюся проводити цей священний день, слухаючи брехню та осуд. Пане Лавров, що б Ви відчули, якби Радбез ООН зібрався на засідання, щоб засудити російських солдатів 9 травня?».
Саме тому на тлі війни на Близькому Сході, в якій, нагадаємо, Путін воліє стати «миротворцем», багатьох, крім іншого, насторожили його слова про «російськомовний Ізраїль».
За даними Центрального статистичного бюро Ізраїлю, у 2022 році російською мовою володіло майже 13 % населення країни. Найбільша концентрація російськомовних у містах Хайфа, Бат-Ям, Тель-Авів, Рамат-Ган і Рішон-ле-Ціон, Ашдод. Усі вони тією чи іншою мірою зазнали ракетних ударів з боку Ірану.
Тому розіграти цю карту Москва цілком може. Тим паче, чинну владу Ізраїлю Москва відверто зневажає. Що у Кремля в голові – у пропагандистів на язиці. Пропагандистка Скабєєва у своїй програмі «60 хвилин» висміяла Ізраїль і натякнула на те, чому, на її думку, ЦАХАЛ проґавив атаку ХАМАСу, показавши ізраїльських жінок-військовослужбовиць, які танцюють під час відпочинку. Ізраїльська організація Terror Alarm тоді опублікувала пост такого змісту: «Росія відкрито висміює жінок-солдатів ЦАХАЛу, викрадених ХАМАСом. Ми цього ніколи не забудемо. Після того, як ми розберемося з ХАМАСом та Газою, Москва поплатиться за те, що вона є світовою столицею антисемітизму. Це кровна обітниця. Головна пропагандистка Путіна Ольга Скабеєва також є законною мішенню».
Улюблена газета Путіна «Комсомольская правда» тоді написала буквально таке: «Ізраїль перетворив Газу на концтабір, а …політична еліта та керівництво країни виявило себе справжніми нацистами та людиноненависниками». Автор статті Олександр Грішин прямо порівняв керівництво Ізраїлю з очільниками Третього Рейху: «Прем’єр Ізраїлю Нетаньяху оголосив, по суті, про остаточне розв’язання «палестинського питання» …Гітлер і Гіммлер аплодували б нинішньому керівництву Ізраїлю, якби вони дожили до наших днів…»
Нинішня риторика Москви на тлі загострення з її «стратегічним партнером Іраном» також, як відомо, не вирізняється миролюбністю. У російських соцмережах вже пропонують «Нетаньяху відправити в Гаагу». Путін на зустрічі з главою МЗС Ірану Аракчі 23 червня назвав ізраїльські та американські удари «неспровокованою агресією, яка не має виправдання», додавши, що «Росія також бореться сьогодні за своє майбутнє».
Такі сигнали є чітким маркером чергового московського дороговказу. Цього разу – ізраїльського. Бо до звичного для росіян неприкритого побутового антисемітизму вже відверто долучився й малоприхований державний. Так само як колись і в гітлерівській Німеччині.
Макс МЕЛЬЦЕР
