Чим загрожує Путіну повалення режиму іранських аятол
«Неспровоковані військові удари по суверенній державі-члену ООН, по її громадянах, по мирних містах, що сплять, по об'єктах ядерно-енергетичної інфраструктури категорично неприйнятні. Міжнародне співтовариство не може байдужо ставитися до такого типу злодіянь, що руйнують мир та завдають шкоди регіональній та міжнародній безпеці», – заявили в МЗС РФ.
Насправді в цій полум’яній заяві йдеться не про Україну, а про Іран. Але до такого цинізму Москви вже всі у світі звикли.
Путін навіть запропонував свої послуги із «врегулювання конфлікту між Ізраїлем і Іраном». Натомість президент Франції Емануель Макрон вже розкритикував цю ідею: «Я не вважаю, що РФ, яка бере участь у війні високої інтенсивності в Україні й систематично порушує Статут ООН, може виступати в ролі посередника. Москва давно втратила міжнародний авторитет, необхідний для таких дипломатичних ініціатив».
Відомий український політолог, а нині боєць ЗСУ Кирило Сазонов кепкує: «У результаті цього путінського посередництва Ізраїль повинен буде віддати Іранові половину території, Нетаньягу – прийняти іслам, скасувати Моссад і скоротити ЦАХАЛ до 100 осіб».
Військово-політичний експерт Михайло Самусь вважає, що «Росія активно продавала Заходу, насамперед Вашингтону, ілюзію свого впливу на Тегеран». Але, з огляду на все, нічого в Путіна не вийде.
Війна Ізраїля з Іраном виявила імпотенцію Z-пропаганди
Тим більш, що антиізраїльська позиція РФ не є таємницею. Відомий Z-пропагандист Сергій Мардан ще у квітні минулого року у своїх передачах на «Соловьёв LIVE» озвучив фактично весь проіранський наративний ряд: «Іран – наш військово-політичний союзник», «Іран прямо підтримав Росію у нашій війні. Тому ми бажаємо перемоги Іранові», «Ми з нашими іранськими соратниками – від слова ˮєдина ратьˮ, ˮєдине військоˮ».
А головний топпропагандист РФ (колишній член президії Російського єврейського конгресу) Володимир Соловйов образився на Ізраїль: «А що такого, власне, Іран зробив, чому на нього напав?» Хоча свого часу клявся йти воювати за Ізраїль. Маргарита Симоньян звинуватила західні ЗМІ в замовчуванні мирних жертв війни в Ірані: «В одному з будинків унаслідок удару загинуло 60 осіб, 20 із яких – діти. Чому мовчить світова преса?» – обурилася вона. Насправді про загиблих написали всі провідні світові ЗМІ: BBC, Forbes, CNN, AP та інші.
До речі, останні події довкола Ірану показали й усю нікчемність «RT-імперії» Симоньян, якою вона так любить вихвалятися. Як підмітив відомий публіцист Денис Казанський, «війна Ізраїлю з Іраном укотре виявила імпотенцію російських пропагандистів. Самі Z-блогери виявили, що RT Arabic насправді нікому не потрібен, і його ніхто не дивиться». Замість сотень тисяч переглядів, якими вихваляється Симоньян, лише жалюгідні три.
Чи кине Росія після Вірменії та Сирії ще й Іран
Жалюгідність Путіна довів і сам факт атаки на Іран. Цей «великий геополітичний рішала», звісно, нічого не знав про блискавичну операцію Ізраїлю (яка на своєму першому етапі була дуже схожа на українську «Павутину»). Тому й реакція Кремля загалом утілилася у мляву пропозицію «посередництва» та «звернення до ООН».
І це водночас, коли в січні цього року був підписаний Договір про всеосяжне стратегічне партнерство між Росією та Іраном. Але перша заступниця голови комітету Держдуми з міжнародних справ Світлана Журова вже заявила, що жодної «єдиної раті» з Іраном не буде, бо «укладений договір не передбачає, що наші солдати мають там бути. Переговори, дипломатична допомога, зброя, консультації, якась підготовка один одного – ось це все входить до договору. А щоб туди війська посилати – в ньому не звучить. А постачання може бути. Підготовка солдатів також можлива».
До того ж Москва абсолютно не приховує «шахедну», ракетну та іншу військову співпрацю з Тегераном, вона вже має майбутні економічні інтереси з ним та озвучує їх. Іран, нагадаємо, входить у головний кремлівський прожект альтернативи «колективному Заходу» під назвою БРІКС. І ось на тлі всього цього – лише «можливо».
У цьому і є вся «геополітична міць» Росії. Так само, постійно говорячи про свої «можливості», вона вже встигла кинути свого союзника (по ОДКБ) – Вірменію під час її конфлікту з Азербайджаном. Але найбільш епічним на світовій арені став російський «кидок» Сирії, багаторічне «стратегічне партнерство» з якою втілилося хіба що в організацію карколомної втечі до Москви Асада, як колись Януковича чи киргизького президента Акаєва.
Чого насправді боїться Москва
«Ізраїль фактично за два дні взяв під контроль небо Ірану, а Росія в Україні не змогла цього досягти за 3,5 року повномасштабної війни», – констатує The Wall Street Journal. Найбільш очевидна причина полягає в тому, що ізраїльські ВПС за своєю суттю більш здібні, ніж російські, а Україна набагато сильніша за Іран у плані оборони.
«По суті, те, що Ізраїль зробив з Іраном, Росія хотіла зробити з Україною: вони думали, що зможуть провести якусь операцію під покровом таємниці, проникнути в українську владу і обезглавити її. Але виявилося, що українське суспільство має стійкість і не так легко піддається проникненню, тоді як в Ірані режим настільки непопулярний, що там легко знайти людей, готових співпрацювати з Ізраїлем», – зауважує аналітик Майкл Горовіц.
Зазначимо, прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу відразу ж закликав «гордий народ Ірану повстати проти свого керівництва. ˮРежим… ніколи не був таким слабким. Це ваша можливість встати і дозволити почути ваші голосиˮ», – заявив він. І проголосив гасло «Жінка, життя, свобода!», яке скандували під час антиурядових протестів в Ірані 2022 року.
Ілон Маск уже повідомив про запуск супутникової системи Starlink над Іраном. Коментуючи в соцмережі Х прохання «за допомогою цього кроку вбити останній цвях у труну іранського режиму, оскільки він відключив інтернет, щоб перешкодити активістам координувати протести», Маск відповів, що «променеві сигнали активовано».
У Москві, звісно, відчувають неладне щодо долі своїх іранських «стратегічних партнерів». Сенатор Клішас (придворний кремлівський юрист, автор поправок до конституції щодо обнуління термінів президенства Путіна) вже волає: «Зміна політичного режиму в Тегерані та підпорядкування Ірану інтересам Заходу – ось справжня мета ізраїльських ударів, а не ядерні об'єкти».
Власне, цього ніхто й не приховує. Тегеранські аятоли набридли всім у світі. І ізраїльська спецоперація в Ірані – гучний сигнал режиму «кремлівського аятоли».
Макс Мельцер
