Антисемітська карта російської пропаганди
Краплену карту антисемітизму Кремль може вважати одним зі своїх козирів, адже вона десятиліттями (як мінімум) дозволяє йому вирішувати згадані завдання. З одного боку, російська влада не забуває підігрівати ксенофобські, зокрема антисемітські, настрої всередині РФ. З іншого ‒ активно звинувачує сусідів, у тому числі Україну, у «відродженні нацизму», отже й антисемітизму.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки пояснює, навіщо і як Кремль використовує антисемітську тему.
Як Кремль розігрує антисемітську карту
Російська пропаганда розігрує карту антисемітизму для того, щоб нашкодити Україні та зміцнити путінський режим. З цією метою Кремль:
- просуває наратив про «український неонацизм», про печерний антисемітизм, нібито притаманний українцям тощо;
- здійснює заходи зі штучного роздмухування антисемітських настроїв в Україні;
- грає на антисемітських настроях в Росії та підживлює антиізраїльську адженду.
Тема «українського неонацизму» використовується як для внутрішнього російського споживання, так і активно просувається назовні. Режим прагне:
- дискредитувати Україну перед міжнародними партнерами;
- створити стійкий асоціативний ряд «українці ‒ нацисти ‒ антисеміти»;
- посилити лінії розколу в українському суспільстві;
- посилити антиукраїнські настрої в Ізраїлі (й антиізраїльські в Україні), щоб максимально посилити комплекс взаємних претензій та ускладнити відносини між державами.
Одним із завдань російських спецслужб є демонстрація світу того, що антисемітизм та нацистська ідеологія нібито набули широкого поширення та мають серйозний вплив в Україні. Для цього проводяться активні заходи та регулярні інформаційні атаки.
Обрання президентом України у 2019 році Володимира Зеленського, що має єврейське походження, на перший погляд, мало б стати сильним ударом по сконструйованому росіянами наративу про ледь не вроджений антисемітизм українців. Але кремлівська пропаганда навіть цей факт намагається перетворити на «доказ» правдивості сконструйованої нею картини світу.
Спроби розпалювати антисемітизм в Україні
Для дискредитації та послаблення українського національного руху антисемітську карту розігрували ще Російська імперія та Радянський Союз. Російська Федерація продовжила цю традицію. Кожне святкування Рош га-Шана паломниками-хасидами в Умані супроводжувалося хвилею антисемітських публікацій. А традиційна зустріч будь-якого українського президента з лідерами єврейської громади швидко перетворювалася на «доказ» залежності влади від «кагалу».
Інформаційні атаки помітно посилювалися після приходу до влади проєвропейських політичних сил внаслідок Помаранчевої революції і Революції Гідності. В інформаційний простір через соціальні мережі, маргінальні інтернет-ресурси і навіть шляхом розклеювання листівок на вулицях вкидалися «списки євреїв» з поміж політиків. У них фігурували як справжні євреї, так і ті, кому «таємні» єврейські прізвища просто приписали фейкороби.
Під час повномасштабного вторгнення росіяни реанімували конспірологічну теорію про «Новий Єрусалим». Це одна з варіацій так званої «єврейської змови». Суть теорії полягає в тому, що євреї нібито планують купити землю чи іншим чином заволодіти частиною території України та заселити її. А українська влада нібито сприяє втіленню цих планів.
Дописи про «викриття змови» поширюються у Telegram, X (Twitter), Facebook та інших соцмережах. Максимально агресивно фейк просувається у TikTok, де у жовтні з’явилися чимало нових відеозвернень від блогерів та уривків зі старих інтерв’ю конспіролога Ігоря Беркута.
До поширення конспірології підключався колишній народний депутат України Ілля Кива. Щоправда, згідно з версією Киви, учасники змови претендують не на Схід і Південь України з Кримом включно, а на Галичину.
Починаючи з 2000-х років, конспірологію про «Новий Єрусалим» в Україні розповсюджували переважно маргінальні діячі та рухи відверто антисемітського і проросійського спрямування. Згаданий вище Ігор Беркут, випускник Московського вищого командного училища, очолював карликову партію «Велика Україна» і балотувався від неї в депутати. З 2020-го року він перебуває у розшуку за підозрою в державній зраді. За даними СБУ, в Беркута є російський паспорт.
Серед російських високопосадовців найпомітнішим публічним прибічником антисемітської конспірології можна назвати Сергія Глазьєва, який у 2012-2019 роках мав статус радника президента РФ. У 2000-х Глазьєв регулярно відвідував Україну, брав участь в ефірах українських телеканалів та розбудовував мережу агентів впливу. Йому вдалося стати іноземним членом Національної академії наук України. У 2014-му Глазьєв координував публічні акції прихильників Росії в Донецьку, Луганську та Одесі.
Антисемітську конспірологію російські спецслужби використовували для підбурювання мешканців Сходу і Півдня України до непокори уряду та вербування найманців під час так званої «російської весни» у 2014 році. Місцевих лякали, мовляв Київ погодився «віддати євреям» ці регіони. Початок бойових дій у Донецькій і Луганській областях «пояснювали» тим, що євреї «зіштовхнули лобами братні слов’янські народи», щоб «розчистити територію» для себе. Просування цього наративу активізувалося під час повномасштабного вторгнення. Почалася чергова хвиля поширення фейку про те, нібито «Кнесет виділив 84 мільярди доларів на купівлю української землі». Цей фейк періодично спливає у соцмережах як мінімум з 2018 року.
Фото та відео зі святкування Рош га-Шана паломниками-хасидами в Умані конспірологи та російські пропагандисти неодноразово видавали за «доказ» початку реалізації плану «Нового Єрусалиму». Зокрема у вересні 2022 року повідомлення такого змісту розповсюджувалися у грузинському сегменті соцмереж.
Антисемітські провокації російських спецслужб
Будь-які публікації в українському сегменті соцмереж, навіть з явними російськими «вухами», антисемітські заяви осіб бодай якось пов’язаних з Україною, навіть відвертих зрадників і агентів спецслужб РФ, моментально стають для Кремля «доказом» розквіту антисемітизму в Україні. І використовуються для дискредитації України і українців в очах громадян іноземних держав, зокрема Ізраїля.
Для посилення ефекту спецслужби РФ неодноразово вдавалися до організації антисемітських провокацій в Україні. Серед найпопулярніших сценаріїв ‒ малювання нацистської символіки в публічних місцях, підкидання свинячої голови чи спроби підпалу синагог. Після 2014 року інтенсивність таких провокацій зросла, що мало б стати зайвим підтвердженням тези російської пропаганди про «нацистський переворот».
У 2017 році українська поліція затримала членів організованого злочинного угруповання з Черкаської області. За даними слідства, підозрювані протягом року, з осені 2016-го по осінь 2017-го, скоїли низку злочинів, спрямованих на розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Зокрема: зробили антисемітський напис на фасаді синагоги в Чернівцях та намагалися підпалити синагогу у Львові. Умань, яка є місцем щорічного паломництва хасидів, стала об’єктом неодноразових атак. У 2016-му зловмисники скоїли напад на могилу цадика Нахмана й залишили там свинячу голову з вирізаною на ній свастикою. Наступного року вони організували вибух та поранили 13-річного ізраїльтянина.
Слідство встановило, що вказівки членам угруповання давали колишні народні депутати від «Партії регіонів», які переховуються від українського правосуддя в РФ та на окупованих територіях. Один з них, колишній мер Черкас Володимир Олійник, є співзасновником підконтрольного росіянам «Комітету спасіння України». До складу маріонеткової організації увійшли колаборанти, які відкрито працюють на російські спецслужби, обслуговують кремлівську пропаганду та є причетними пособництва агресії РФ проти України.
Це лише один приклад так званих false flag operations ‒ «операцій під чужим прапором» ‒ провокацій з метою дискредитації противника та штучного створення приводів для нападу на нього. Адже саме «розквіт нацизму» в Україні був приводом для повномасштабної агресії. У своєму зверненні 24 лютого 2022 року Путін назвав «денацифікацію» однією з головних цілей «спецоперації».
Антисемітизм у внутрішній політиці путінської Росії
Росія має давні історичні традиції державного антисемітизму. У Російській імперії дискримінація євреїв була частиною офіційного політичного курсу. «Смуга осілості», яка обмежувала євреїв у вільному пересуванні та виборі місця проживання, існувала з катерининських часів аж до падіння імперії Романових. Цензура не протидіяла розповсюдженню відверто антисемітської літератури. Завдяки шовіністам-чорносотенцям російське слово «погром» перекочувало в іноземні мови.
У СРСР пролетарський інтернаціоналізм був складовою офіційної ідеології. Втім декларації не заважали Кремлю проводити антисемітську політику під прикриттям боротьби з космополітизмом, сіонізмом чи протистояння з «ізраїльською воєнщиною». Сфабриковані в останню декаду правління Сталіна справа Єврейського антифашистського комітету та «справа лікарів» мали відверто антисемітський характер. Навіть у більш «вегетаріанські» часи дискримінація за національною ознакою була частиною повсякденного життя. Сумновідома «п’ята графа» (національність в анкетних документах зазначалася п’ятим пунктом, після прізвища, ім’я, по батькові та дати народження) створювала євреям і представникам інших «незручних» національностей (зокрема німцям і кримським татарам) перепони на шляху до вищої освіти чи кар’єрного зростання.
Щоб обійти їх, радянські громадяни змінювали свої єврейські імена, прізвища та національність в анкеті на більш «благонадійні». Існували цілі галузі, куди шлях було закрито: у СРСР не могло бути єврея-генерала, космонавта чи диктора Центрального телебачення. Жорстко табуйованою була тема Голокосту. Через нестерпну атмосферу багато євреїв шукали можливість емігрувати з СРСР в Ізраїль.
Після розпаду Радянського Союзу в Росії багато чого змінилося. Відкрилися кордони для тих, хто прагнув емігрувати. Ринкова економіка та первинне накопичення капіталу сприяли появі соціальної групи «нових росіян», серед яких були громадяни РФ різних національностей, зокрема євреї. Тему антисемітизму у 1990-х намагалися роздмухувати маргінальні політики крайньо лівого і крайньо правого спрямування, які намагалися грати на імперсько-радянському ресентименті.
На початку 2000-х ситуація почала змінюватись. Президентом РФ став полковник ФСБ Володимир Путін. Влада зосередилася в руках силовиків, серед яких антисемітські настрої були особливо сильними. По-перше, у силових структурах, зокрема спецслужбах, «п’ята графа» мала визначальне значення, і десятиліттями вони були закриті для євреїв. По-друге, КДБ СРСР, наступницею якого стала ФСБ РФ, мав давню традицію і відпрацьовані прийоми розпалювання ксенофобських, у тому числі антисемітських настроїв.
«Віджим» бізнес-імперій Бориса Березовського, Володимира Гусинського та Михайла Ходорковського Кремль видавав за «боротьбу з олігархами». Водночас неофіційними та напівофіційними каналами населенню сигналізували, що йдеться саме про боротьбу з «єврейським капіталом». Незадовго до своєї смерті Володимир Жириновський вкотре повернувся до цієї теми, зробивши чергову провокаційну заяву про відповідальність євреїв за антисемітські настрої в Росії.
Після показової страти опозиційного політика Бориса Нємцова Путін публічно висловив співчуття його матері. У телеграмі, яку оприлюднили російські медіа, було вказано дівоче прізвище Діни Яківни ‒ Ейдман. Це було зроблено показово, щоб вкотре нагадати про етнічне походження «націонал-зрадника».
Під час повномасштабної війни з Україною пропаганда почала вишукувати єврейське коріння в діячів шоу-бізнесу, які виїхали з Росії та висловили незгоду з політикою Кремля. Селебрітіз, які залишилися у РФ і підтримують «спецоперацію», публічно «таврують» втікачів, акцентуючи увагу на їхньому єврейському походженні.
Вдаються до антисемітської риторики і перші особи російської держави. Путін називає президента Україна Володимира Зеленського «ганьбою єврейського народу», який є нібито лише ширмою для «українських нацистів». Міністр закордонних справ Сергій Лавров поширює антисемітську конспірологію про «єврейське коріння» Адольфа Гітлера.
Терористична атака угруповання ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року спричинила нову хвилю антисемітської кампанії у РФ. Представники режиму не обмежилися формальними заявами про підтримку Палестини чи критикою дій ізраїльського уряду.
Через три тижні після атаки, криваві кадри якої облетіли весь світ, у Москві вчергове приймали делегацію ХАМАС на чолі з Абу Мазруком. Його зустріч зі спецпредставником президента РФ з Близького Сходу Михайлом Богдановим стала сигналом про фактичну підтримку Кремлем дій угруповання і викликала жорстку критику з боку Ізраїля.
Втім Кремль уже навіть не приховує, що вважає Ізраїль своїм геополітичним ворогом. Про це відверто написав голова Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін у програмній статті, опублікованій у грудневому номері відомчого журналу «Разведчик». Статтю проілюстровано карикатурою, на якій держави світу зображені у вигляді тварин та фантастичних істот, що їх символізують. Так у компанії з китайським драконом, російським ведмедем, індійським слоном і британським левом опинився… ізраїльський кліщ, що присмоктався до тіла американського орлана.
Вочевидь російський карикатурист надихався зразками гітлерівської пропаганди, яка просувала наратив про «євреїв-паразитів», зображуючи їх у вигляді клопів та вошей, які «смокчуть кров» інших народів.
Не забуває розігрувати антисемітську карту «піхотинець Путіна» Рамзан Кадиров, намагаючись використати її для посилення свого авторитету серед мусульман у РФ і за кордоном.
Зусилля режиму з роздмухування антисемітських настроїв в Росії не залишаються без наслідків. Першим гучним проявом істерії стали жовтневі заворушення в Дагестані, коли розлючений натовп розгромив аеропорт Махачкали у пошуку євреїв.
Про загрози перебування в Росії ще у грудні 2022 року євреїв попереджав колишній головний рабин Москви Пінхас Гольдшмідт.
«Якщо подивитися на російську історію, то можна побачити, що кожного разу, коли політична система країни опинялася в небезпеці, уряд намагався перевести гнів і невдоволення мас на єврейську громаду. Це відбувалося і за царських часів, і наприкінці сталінського режиму» — зазначив Гольдшмідт в інтерв’ю британському виданню The Guardian.
Висновки
Російські спецслужби мають давню традицію розпалювання міжнаціональної ворожнечі для розв’язання внутрішньо- і зовнішньополітичних проблем режиму. Для досягнення мети Кремль використовує засоби пропаганди та дезінформації, операції під чужим прапором, активно грає на упередженнях і фобіях.
У той же час, путінський режим майже не приховує, що його представники мають відверто антисемітські погляди. А пропаганда в процесі пошуку внутрішніх ворогів і «націонал-зрадників» приділяє суттєву увагу їх етнічному походженню, працює на створення асоціативного ряду «євреї ‒ брехня ‒ зрада».
Підігріваючи антиєврейські настрої в Росії, Кремль звинувачує в антисемітизмі Україну, відзеркалюючи на ворога власні злочинні практики.
Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
