Чи призведе заперечення існування азербайджанців до заперечення права на існування Азербайджану: дайджест пропаганди за 22-23 січня 2024 року

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 22-23 січня 2024 року.

1. Чи готовий Фіцо «пожертвувати» 15 752 км² території Словаччини
2. Геноцидна риторика Медведєва отримала репост в ООН
3. ППОшні вправи сіячів «мережевого розбрату»
4. Казахи та узбеки дізналися, що їх також «вигадав Ленін»

Чи готовий Фіцо «пожертвувати» 15 752 км² території Словаччини

Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо запропонував Україні пожертвувати власними окупованими регіонами Росії, а також відмовитись від членства в НАТО. «Чого вони очікують, що росіяни покинуть Крим, Донбас та Луганськ? Це нереально», – цитує його слова видання Politico.

НАСПРАВДІ, про те, що Фіцо втрачав лице, було видно одразу після його призначення на посаду прем’єр-міністра Словаччини.

Лише нещодавно він просто повторював одну з тез російської пропаганди про те, що «Захід заборонив українському політичному керівництву укладати перемир’я з РФ на початку повномасштабного вторгнення, тому що покладався на те, що вливаючи мільярди та зброю в Україну, вона принесе російського ведмедя на тарілочці».

Або заявляв, що підтримує «законну» боротьбу Орбана проти змін до бюджету ЄС для надання Україні допомоги: «Якщо хтось думає, що ми вкладемо 50 млрд, надішлемо сотні нових одиниць зброї і щось вирішимо – ми нічого не вирішимо, ми просто гарантуємо загибель ще 200 тисяч людей, які перебувають там».

Представник українського зовнішньополітичного відомства Олег Ніколенко у відповідь на останні «жертовні» заклики Фіцо зазначив: «Давайте говорити відверто: без безпеки в Україні, не буде безпеки ні в Словаччині, ні загалом в Європі. Україна і партнери докладають зусиль задля виведення росіян із Криму, Донбасу та Луганська, щоб вони не пішли далі, зокрема і до Кошицького, Пряшівського та інших словацьких країв».

Зазначимо, загальна площа цих двох країв (які межують з Україною) становить 15 752 км², а населення понад 1 млн 600 тисяч. (Крім них, таких країв в Словаччині лише шість). Чи готовий Фіцо із таким підходом до України потім пояснювати словакам, що «не варто очікувати, що росіяни покинуть Кошице та Пряшів?». Чи впевнений він, що аналогічну  риторику щодо Братислави, яку він застосовує стосовно Києва (в якому, за його словами, «абсолютно нормальне життя, не зачеплене війною»), згодом не застосують Лондон, Берлін, Брюссель або й сусідня Прага?

Геноцидна риторика Медведєва отримала міжнародний репост

Очільник МЗС РФ Лавров на засіданні Ради Безпеки ООН зробив потужну заявку на присудження Нобелівської премії миру: «Життя сотень тисяч українців буде врятовано, якщо Київ припинить воювати… Ми завжди зберігали готовність до переговорів. Але не про те, як зберегти при владі ватажків київського режиму і потурати їх фантазіям…».

НАСПРАВДІ, нинішня «миротворча» риторика Москви є «логічним» продовженням її наративу «нам не залишили шансів вчинити інакше». Відомий політолог Володимир Пастухов з університетського коледжу Лондона представив цю хибну кремлівську логіку у вигляді ланцюжка силогізмів (міркування, що складається з трьох простих атрибутивних висловлювань: двох засновків і одного висновку. – Ред.). У цьому ланцюжку: 1 – «підготовка до нападу» прирівнюється до нападу; 2 – власна підозра про підготовку когось до нападу прирівнюється до реальної підготовки нападу.

Таким чином Кремль намагається переконати: (1) ми підозрювали, що Захід готувався напасти на нас, використовуючи Україну, це означає, (2) що Захід справді готувався напасти на нас, використовуючи Україну, що своєю чергою означає, (3) що Захід реально напав на нас, використовуючи Україну. Тому ми ні на кого не нападали, а лише оборонялися, що лише підтверджує той факт, що ми не агресори, а жертва агресії.

І ось тепер ці «жертви» вимагають для припинення агресії  відмовитись не тільки від частини території України, а й від законно обраної її громадянами влади.

А на тезу Лаврова щодо сотень тисяч українців, життя яких нібито так «турбує» Росію, відповів постійний представник України при ООН Сергій Кислиця. Він, крім іншого, зачитав Telegram-пост офіційного російського чиновника на прізвище Медведєв – як приклад заклику до геноциду українців. Зробив, так би мовити, йому репост міжнародного рівня.

«Ми підкреслюємо лицемірство Росії, яка скликає чергове засідання Ради Безпеки для критики законного постачання зброї в Україну, яке здійснюється на підтримку її невід’ємного права на самооборону, як це відображено у статті 51 Статуту ООН», – заявив Кислиця. До цієї заяви приєднались представники урядів понад 40 країн і Євросоюзу. 

ППОшні вправи сіячів «мережевого розбрату»

Аналітики ISW вказують: «Запит Росії на проведення засідання РБ ООН 22 січня і його використання Лавровим для просування різних кремлівських інформаційних операцій ймовірно є спробою легітимізувати московські наративи, просувати їх на світовій арені і переконати міжнародних партнерів України припинити їй відправку зброї». 

Сергій Кислиця зауважив, що це засідання «є черговою спробою Росії відвернути увагу від її посиленої кампанії систематичних авіаударів, вбивств цивільних та руйнування критичної інфраструктури». 

І на підтвердження цих слів вже 23 січня ракетних ударів зазнали два найбільші міста України – Київ і Харків. В останньому (за словами глави місцевої ОВА Синєгубова) «фактично немає цілого житлового кварталу». Паралельно Z-спільнота вкидає й питання: «чому в Києві є ППО, а в Харкові немає».

НАСПРАВДІ, коли рівно рік тому Москва демонструвала свій «захист Харкова від Києва», вона ще пояснювала це чимось нейтральним на кшталт «ракета впала». Потім це перетворилося в «криворуку бандерівську ППО». Тепер Москва визнала, що ППО в Україні таки є, але її мало. На цьому і намагається «зіграти».

Серед різних атак російських сіячів «мережевого розбрату» – одна з останніх саме ППОшна. Мовляв, захист харків’ян/одеситів й т.д. від російських ракет – їхня проблема і саме вони мають вимагати від Києва відповідної кількості систем протиповітряної оборони.  Для чого це робиться – зрозуміло.

Подібні «вкиди», на жаль, будуть продовжуватися. Харків не перестане бути ближчим до Бєлгорода. Розв’язати цю проблему можна трьома шляхами. Перший – кратне збільшення систем ППО з боку партнерів України. Другий – пам’ятати, що «танго танцюють двоє» і мешканці Бєлгорода (який у РФ вже офіційно називають «прифронтовим містом») з огляду на ту ж статтю 51 Статуту ООН нічим не відрізняються від харків’ян. Третій – вирішити проблему «московського захисту українських міст» треба не тільки відходом окупантів на територію РФ (у випадку з Харковом та іншими українськими прикордонними містами це не дуже допоможе), а створенням достатньої глибини демілітаризованих зон у самій РФ.

Казахи та узбеки дізналися, що їх також «вигадав Ленін»

І не тільки вздовж українського кордону, а й взагалі по всьому периметру РФ. Адже в ній вже з федеральних телеканалів лунають заперечення існування не тільки українців, а й азербайджанців, киргизів, узбеків та казахів. Про це на  НТВ заявив Михайло Смолін, який називає себе російським істориком.

НАСПРАВДІ, спростування цих тез залишимо професійним історикам. Але нагадаємо, що російсько-українська війна почалася так само із заперечення існування українців як нації та народу. Тепер вже й азербайджанці, киргизи, узбеки й казахи дізналися, що їх «вигадав Ленін».

На заяву Смоліна відреагував радник міністра екології Узбекистану Расул Кушербаєв: «Очевидно, що за наказом Кремля російське суспільство повільно готують до завоювання країн Центральної Азії». 

Нагадаємо, раніше Захар Прилєпін, який називає себе письменником і є членом партії «Справедлива Росія», запропонував приєднати Узбекистан до Росії. І пояснив це тим, що всі документи про розпад СРСР мають бути визнані недійсними, а сусідні країни мають бути «просто повністю приєднані до Росії».

Тому, коли заперечення існування азербайджанців призведе до заперечення права на існування самого Азербайджану – питання лише часу.

І скільки б офіційний Ташкент не переконував, що, наприклад, цілий віцеспікер Держдуми Петро Толстой (який запропонував «покінчити з міжнаціональним лібералізмом у Росії») «не представляє офіційну позицію РФ», – проблема назріває буквально на очах. 

Не припинити принаймні мовлення  російських телевізійних смітників у своїх країнах – означає наразитися згодом на путінське «нам просто не залишили шансів вчинити інакше». Тому що самі росіяни за допомогою таких «смітників» і надають йому такі шанси.

Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу