“Президентська” застава: гроші замість підписів – кандидатів не менше

Перефразовуючи Михайла Самуельовича Паніковського (великого сліпого із “Золотого теляти”): якщо кефір добре допомагає “від серця”, то президентська грошова застава – 2,5 млн гривень або $100 тисяч за нинішнім курсом – “від парламентських виборів”. Точніше, ДЛЯ парламентських виборів, де гарантовано братимуть участь більшість кандидатів, що позбудуться своєї застави у ході президентських. Адже грошова застава повертається суб’єкту її внесення (партії чи кандидату на посаду президента) у двох випадках: або в разі перемоги на виборах, або в разі виходу до другого туру. Всім іншим учасникам виборів (а їх нині очікується мало не три десятки осіб!) гроші не повертаються – вони спрямовуються до Державного бюджету. Виникає питання, то навіщо ж іти на вибори, знаючи, що втратиш чималі гроші точно?

Гроші замість підписів

Цього року очікується, що в державні “засіки” від невдах президентської кампанії надійде пристойна сума. За підрахунками Комітету виборців України, про свою участь у президентських виборах-2019 так чи інакше оголосили вже 28 осіб. І якщо, наприклад, всі вони пройдуть офіційну реєстрацію та будуть включені до бюлетенів, то після першого туру застави 26 учасників виборів будуть перераховані до держбюджету. А це – 65 млн грн, крапля в “морі” з тих 2,35 млрд грн державних видатків, які заплановані бюджетом на проведення президентської кампанії 2019 року.

Але питання про відшкодування затрат за рахунок “змагальників” ніколи й не ставилося. Грошова застава – це лише елемент відсіювання несерйозних кандидатів. Хоча гроші не завжди були єдиним бар’єром на старті президентського виборчого процесу. Згадаємо, які перепони існували раніше. Цікаво, що для потрапляння в бюлетень кандидати мали спочатку добряче потрудитися.

1991 рік – вимога зібрати 100 тисяч підписів громадян, які мають право голосу.

Висунулося 6 кандидатів.

1994 рік – 100 тисяч підписів виборців, у тому числі, не менш як 1,5 тисячі підписів у кожному із 2/3 загальної кількості виборчих округів.

Висунулося 7 кандидатів.

1999 рік – 1 млн підписів виборців, в тому числі не менш як 30 тисяч у кожному з 2/3 регіонів України.

Висунулося 15 кандидатів.

2004 рік – 0,5 млн підписів виборців, в тому числі не менш як по 20 тисяч підписів у кожному з двох третин регіонів України + 0,5, млн грн грошової застави ($94 тис. по курсу на той час).

Висунулося 26 кандидатів.

2010 рік – грошова застава 2 млн. грн ($250 тис.)

Висунулося 18 кандидатів.

2014 рік – грошова застава 2,5 млн. грн ($192 тис.)

Висунувся 21 кандидат.

2019 рік – грошова застава 2,5 млн. грн ($90 тис.)

Прогнозується участь 28 кандидатів.

Як бачимо, процедура висування кандидатів у президенти розвивалася від складного (підписів) до простого (грошової застави). Цього року, передчуваючи велику кількість бажаючих балотуватися, аби якось стримати тих, хто сприймає вибори як “театр”, Комітет виборців України навіть закликав збільшити грошову заставу для кандидатів в президенти у чотири рази – до 10 млн грн.

Зрозуміло, що ЦВК легше прийняти кошти, аніж займатися перевіркою великої кількості підписів. Наприклад, у 1999 році кандидати зібрали загалом 24 млн підписів виборців. З них виборчком прийняв лише 16,7 млн. У 2004 році до ЦВК кандидати принесли 26,1 млн. підписів, з яких «забракували» трохи менше 100 тисяч. У 2010-му взагалі вирішили відмовитися від практики збирання підписів. Але й суми при цьому змінювалися досить суттєво, якщо порівнювати їх в доларовому еквіваленті. У цьому році, наприклад, ми повернулися фактично на рівень “помаранчевого” 2004 року.

Навіщо платити за виборчий “кефір”?

Та, як бачимо, мільйонні суми аж ніяк не стримують українських кандидатів у президенти. За словами політолога Євгена Магди, в 2019 році склалася неординарна ситуація – одразу за президентськими виборами йдуть також вибори до парламенту. Тому це стимулює лідерів політичних партій, які націлюються подолати прохідний бар'єр на вибори до Ради, включатися до президентської гонки. Мовляв, інакше їм потім буде важко розраховувати на успіх у парламентській кампанії. Крім того, деякі кандидати в президенти після виборів до Ради мітять прийняти також активну участь і в місцевих виборах – в надії долучитися до розподілу грошових потоків децентралізованих місцевих бюджетів. В результаті можлива поява нових політиків і лідерів та свого роду "засвітка" їхніх політичних сил.

Євген Магда прогнозує, що у цьогорічному кандидатському натовпі вималюється три групи кандидатів. П'ять-шість реальних претендентів. Ще стільки ж тих, хто за рахунок участі в президентських перегонів розкручуватимуть свою майбутню парламентську кампанію восени 2019 р. І всі решта – так звані спойлери (кандидати, які не маючи шансів перемогти, покликані відтягти на себе частину голосів за іншого кандидата).

Тобто, засвітив обличчя на президентських виборах – вважай проінвестував в майбутні парламентські. Іншими словами: “Заплатіть, Шура, за кефір, потім поквитаємося”...

Оксана Поліщук, Київ