Виплати за державним боргом відстрочили. А як щодо його списання та реструктуризації?
Невже Україна не заслужила на часткове списання боргу, як Німеччина в 1950-му, після війни, або Польща в 1990-ті, після розпаду СРСР? Про це – в аналізі експерта.
Від весни 2022 року я говорив про необхідність списання і реструктуризації держборгу України.
Оптимальна модель:
1. За зовнішнім боргом: списання 50% боргу; реструктуризація решти на 15–20 років; зниження ставки за купоном до рівня ставки EURIBOR, але не більше від ставки розміщення.
2. За внутрішнім боргом: списання і реструктуризація боргу Мінфіну перед НБУ (репрофайлінг); реструктуризація боргу перед банками завдяки випуску конверсійних ОВДП.
3. Перегляд випуску ВВП-варіантів: відмова від прив'язання їхньої дохідності до темпів зростання нашого ВВП. Натомість нарахування фіксованого відсотка (наприклад, 5%) для часткової амортизації тіла у разі скорочення терміну обігу до 10 років.
Переговори потрібно вести в рамках Лондонського (приватні кредитори) та Паризького (борги перед країнами і МФО) клубами кредиторів.
Місяць тому я писав про те, що Мінфін планує реструктуризацію. Цей прогноз уже підтверджується. Україна і США підписали угоду про відстрочення виплат за державним боргом. Протокол підписали посол США в Україні Бріджит Брінк та міністр фінансів Сергій Марченко.
Умови реструктуризації були узгоджені з групою офіційних кредиторів України з країн G7 і Паризького клубу ще в грудні минулого року – реструктуризація заборгованості до 2027 року, без списання тіла боргу і зниження процентної ставки. Тепер такі угоди, як зі США, потрібно підписати з усіма країнами – нашими кредиторами. Насамперед – із Німеччиною, перед якою у нас один із найбільших міждержавних боргів. Умови за боргами явно не оптимальні для нас.
Немає головного – списання частини боргу, і час відстрочення – лише 4 роки. Тепер чекаємо на переговори щодо боргу перед приватними кредиторами в рамках Лондонського клубу. Ось тут і має проявитися державницька позиція міністра фінансів Марченка. Побачимо.
Але тут що цікаво? Варто було мені написати про списання боргу, як у коментарях неодмінно з'являлися експерти, які починали мені пояснювати, що я нічого не розумію в борговій механіці. Мовляв, не можна одночасно просити нові борги і реструктуризувати старі. Типу, так не буває. Протокол з G7 показав, що, виявляється, можна. Тому що ми тепер саме цим займаємося: просимо нові борги і проводимо реструктуризацію старих. Україна перебуває в класичному геополітичному форс-мажорі, параметричні дані нашої економіки істотно змінилися. І не з нашої вини. А через системне порушення міжнародного права.
СКІЛЬКИ КОШТУЄ НЕВИКОНАННЯ БУДАПЕШТСЬКОГО МЕМОРАНДУМУ
Скільки коштує відмова від ядерної зброї і без’ядерний статус? Так, тема «заграна». Але можуть же поляки згадати Берліну «про Другу світову». Тут ідеться про суб'єктність, про вміння відстоювати, буквально вигризати національний інтерес. Невже Україна не заслужила на часткове списання боргу, як Німеччина в 1950-му, після війни, або Польща в 1990-ті, після розпаду СРСР?
Ми вже втратили один шанс зняти борговий зашморг з майбутніх поколінь у 2014–2015 роках. Тоді переговори про реструктуризацію кредитори вели ніби самі з собою. Це як у шахи із самим собою грати. Ба більше, відтоді набралися нових кредитів – як, самі знаєте хто, бліх.
Рівень заборгованості до ВВП наближається до 100%, критичний рівень, бо борг у нас – на 60% в інвалютах, які ми не друкуємо. Вартість обслуговування боргу перевищила витрати центрального бюджету на освіту або медицину. Кредитор став важливішим за знання і здоров'я нації. А хто буде в цій країні народжувати дітей, кредитори?
Автори:
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
Першоджерело: «Реаліст»
реклама