18 млрд кубометрів газу в сховищах – є!

18 млрд кубометрів газу в сховищах – є!

Репортаж
Укрінформ
Україна може стати своєрідним газовим хабом для західних країн

Укрінформ побував на трьох українських газосховищах у момент, коли країна закачала в свої підземні газові сховища рівно 18 млрд куб газу. Відкриваємо завісу життя цих стратегічних об’єктів.

Україна готується до опалювального сезону та до наслідків можливого запуску російського газопроводу Північний потік-2. У зв’язку з цим активно модернізує свій головний арсенал – найбільшу в Європі систему підземних газосховищ (ПГС), що складається з 13 об'єктів, розкиданих по всій території держави. Найбільші з них – у західній частині країни. Ці газосховища раніше були місцями видобутку природного газу, однак у міру виснаження вони вже не могли давати необхідних обсягів “блакитного палива”. Тому їх перевели в інший режим використання – сховищ для зберігання газу, який спочатку закачують у пласти, щоб взимку його відбирати й використовувати. Укрінформ на власні очі переконався, як це працює. Зазначимо, що видимий «спокій» на підземних газосховищах, розташованих на Львівщині та Івано-Франківщині, завжди оманливий, адже робота там не припиняється ні на мить.

ГАЗОВІ ПРОСТОРИ БІЛЬЧЕ-ВОЛИЦІ – П’ЯТІ ЗА РОЗМІРОМ У СВІТІ

Всупереч прогнозу, ранок 2 вересня виявився сонячним, хоча й прохолодним. Дорога від Львова до Більче-Волицько‒Угерського підземного сховища газу займає приблизно півтори години. Саме газосховище знаходиться на віддалі від населених пунктів – це стандартне розташування таких стратегічних об'єктів.

Нас висаджують біля прохідної. Вже всередині перевіряють документи, роздаючи яскраві жилети зі світловідбивними елементами та каски. Інструктаж із техніки безпеки на газосховищі, підписи у кількох журналах – й екскурсія для журналістів Більче-Волицько‒Угерським ПСГ почалася...

...Це газосховище найбільше не лише в Україні – воно найбільше в Європі та п’яте за розмірами у світі. Складається з двох, пов’язаних між собою колишніх родовищ газу: Більче-Волицького та Угерського. Вміщує у себе понад 17 млрд кубометрів – це плановий об’єм закачування на опалювальний сезон. Саме це газосховище використовують для забезпечення надійності транзиту газу до Європи, покриття нерівномірності споживання газу та, звісно, для створення стратегічних резервів.

Величезна територія сховища зустрічає безлюдністю, рядками яблунь та... статуєю Діви Марії (традиційним оберегом в цьому регіоні – авт.) Небо підпирають різноманітні агрегати – пофарбовані у жовте труби гармонічно поєднуються з блакиттю неба. Газосховище закачує газ, але робить це у повній тиші.

«Сховище працює в циклічному режимі. Зараз триває цикл закачування у сховище. Відбір відбувається з жовтня по квітень», – пояснює керівник Стрийського виробничого управління Роман Кохтюк.

Зазвичай між сезонами закачування та відбору є декілька днів “нейтрального режиму”, коли газосховище “відпочиває”, тобто не закачує і не відбирає паливо.

На величезній території то тут, то там стоять громовідводи. Це один з елементів пожежної безпеки, з якою на таких об’єктах все суворо. За правилами, на території газосховища заборонено курити, користуватися відкритим вогнем і навіть мобільним телефоном та переносною рацією. Примітно, що у разі аварії ви не можете покинути місце її виникнення, правила радять подзвонити й повідомити про своє місцеперебування.

Нам показують абсорбери – обладнання, необхідне для видалення води з палива, щоб воно відповідало вимогам якості. До агрегата ведуть дві труби. Зверху в установку подається осушувач, знизу – газ. Осушувач забирає з «блакитного палива» зайву вологу – і з установки виходить уже сухий газ.

Далі проходимо до зони митного контролю. Тут зберігається паливо в режимі «митний склад». Це нерозмитнений газ, який належить переважно іноземним компаніям. Зараз газ, що знаходиться у режимі “митного складу”, не можна продавати через технічні причини, однак Укртрансгаз уже до кінця вересня планує запустити такі аукціони на Українській енергетичній біржі. Змінювати власника товару, що знаходиться на “митному складі”, українське законодавство дозволяє.

У зоні митного контролю Укртрансгаз планує збудувати два вузли обліку, котрі будуть вимірювати газ за європейськими стандартами одразу в енергетичних одиницях (тобто, у кВт-годинах). Крім того, нове обладнання дозволить точніше вимірювати кількість палива, що обліковується в режимі митного складу. «Плануємо реалізувати цей проєкт до кінця 2023 року», – додає Кохтюк.

Законопроєкт, який би зобов’язав оператора газосховищ проводити вимірювання в енергетичних одиницях, зараз лише на розгляді в парламенті, але Укртрансгаз – задля полегшення роботи з іноземними замовниками – вже зараз починає застосовувати європейський підхід до вимірювання газу.

Нас ведуть до четвертого компресорного цеху достискувальної компресорної станції (ДКС) «Більче-Волиця». Такі станції дозволяють підтримувати тиск подачі газу в газогони. Проєкт реконструкції 4-го цеху ДКС Більче-Волиці Укртрансгаз називає одним із найбільших у своєму інвестиційному портфелі. Його вартість – 890 млн гривень, роботи триватимуть до кінця 2024 року.

“Є потреба у двигунах. По-перше, вони у нас зараз російського виробництва і в них моторесурс малий”, – каже Кохтюк. За його словами, ці двигуни ненадійні в експлуатації, крім того – обслуговувати їх може лише завод-виробник. Нові двигуни будуть уже українського виробництва.

Компресорна станція такого великого газосховища, як це, займає відповідну площу – 19 га. Всього вона має 5 цехів з 28 газоперекачувальними агрегатами. В дію агрегати приводяться авіаційними двигунами. За словами працівників газосховища, тиша, яку ми застали на “підземці”, вводить в оману: коли запускаються двигуни “компресорки”, ревіння стоїть, як на злітній смузі в аеропорту.

Уже зайшовши наостанок до актової зали, ми дізнаємося, що саме вночі 2 вересня Україна перетнула позначку в 18 млрд кубометрів закачаного газу. Вважайте, Укрінформ особисто був присутній у цей визначний момент. 

ДАШАВА: СОТНІ МІЛЬЯРДІВ ПЕРЕКАЧАНОГО МАЙЖЕ «ВРУЧНУ» ГАЗУ

Від найбільшого газосховища Європи до наступного в нашій подорожі – Дашавського ПСГ – усього 45 хвилин їзди. Але на такій порівняно невеликій відстані погода різко змінюється: небо затягують хмари, зривається сильний вітер, стає холодно...

На прохідній – знову перевірка документів, інструктаж та проставляння підписів у журналах. Зустрічає нас головний спеціаліст з охорони праці – й відчувається, що він тут неабиякий господар. Він викликає журналістів за списком і запрошує до входу гарно поставленим командирським голосом.

Заходимо за прохідну – й перед нами постає фонтанчик, обрамлений клумбою. Як і на Більче-Волиці, тут повсюди ростуть фруктові дерева. Особливо вразив рясний урожай слив – гілки дерев угиналися від плодів.

Дашавське ПСГ колись було першим знайденим родовищем газу в Україні. Добувати паливо із нього почали ще у 20-тих роках минулого століття, а вже у 1973 році родовище через виснаження перевели у режим газосховища. Пласти Дашави вміщують у себе понад 2 млрд кубометрів «блакитного палива». Працює газосховище як пікове – компенсує сезонні коливання споживання газу.

Те, що Дашава модернізується, видно неозброєним оком. Попри погану погоду, працівники фірми-підрядника не полишають роботи. Зараз саме проходить реконструкція осушувача газу. “Загалом на реконструкцію виділено 216 млн гривень, на сьогодні ми вже використали 175 мільйонів, зокрема на реконструкцію одного з ключових технологічних вузлів – абсорберів», – пояснює начальник управління Дашави Роман Цап’як. (У цей час оператор одного з телеканалів надто близько підходить із камерою до екскаватора, що працює у сусідній траншеї, й лише вчасний оклик господарів об’єкта рятує його від неминучого порушення техніки безпеки на будівельному майданчику).

За словами начальника Цап’яка, роботи мають закінчитися до початку опалювального сезону. До того часу завершаться випробування – і “підземка” буде готова до відбору. «До 15 жовтня та штука має бути по-новому розмальована, по-гарному», – додає він, задоволено киваючи в бік реконструйованих абсорберів.

Ідемо далі. Впираємося у старі труби. Начальник управління показує нам систему охолодження. Річ у тім, що газ, проходячи через компресорний цех, надто розігрівається, тому потребує зниження температури.

Іноді газ потребує й нагрівання – для цього на сховищі встановлена спеціальна система. У 2017 році блок нагрівання теж поповнився новим обладнанням. Далі розташована зона митного контролю. Там вже встановлені нові лічильники. Наступного ж року на Дашаві очікують будівництво нового вузла заміру. Однак, для цього потрібно дещо розширити територію сховища, але це вже має схвалити Кабмін.

Розповідь керівництва сховища про його модернізацію перебиває запитання журналістів про так званий буферний газ – недоторканний запас для сховища, що ні за яких обставин не можна викачувати. Це технологічні обсяги газу, які дозволяють природному “резервуару”, по суті, функціонувати. «Якщо ми відберемо буферний газ, на відновлення функціональної здатності газової “підземки” знадобиться кілька сезонів. То – дуже складний геологічний процес і кримінальна відповідальність для нас як експлуатантів, бо ми завдамо дуже великої шкоди сховищу», – пояснює Цап’як.

При цьому об’єм буферного газу не називає, посилаючись на секретність.

Начальник управління запевняє, що ситуація, коли доведеться все-таки відбирати буферний газ, малоймовірна, адже система газосховищ дозволяє підстраховувати одне одного. Тим часом всюдисущі колеги зі знімальної групи намагаються чим ближче відзняти технологічне обладнання, на що пан Цап’як реагує досить нервово. ”Пломби не позривайте!» – переривається він, аби повернути дисципліну в групу. Його тривогу можна зрозуміти. Він несе особисту відповідальність за величезні техногенні та фінансові ризики на об’єкті, який є, по суті, одним із “газових” сердець України й Європи.

Йдемо далі. Бачимо оновлену енергоефективну котельню, яка тепер працює без втручання людини, обігріваючи цехи та вузли сховища у зимовий період. Показують нам і систему пожежогасіння, яку зараз також оновлюють. На двох машинах уже замінили обладнання, розширивши блоки. Нині спеціалісти проводять приймальні випробування цієї частини системи. Решта машин чекає на завершення робіт.

«Модернізація обладнання – то не просто так, бо ми щось хочемо. То, по-перше, безпека людей, які тут працюють. По-друге, можливість працювати за будь-яких погодних і кліматичних умов», – каже Цап’як.

Він згадує, що на початку роботи Дашави як газосховища не було ще автоматики та доводилося працювати вручну. За словами Цап’яка, з 1973 року працівники газосховища сумарно перекачали понад 100 млрд кубометрів газу.

БОГОРОДИЧАНСЬКІ ЯБЛУКА ТА ДВИГУН «САМОПЛИВУ»

Богородичанське ПСГ, яке ми відвідали наостанок, було створене ще у 1979 році також на місці виснаженого газового родовища. За обсягами воно друге в державі – у пласт можна закачати до 2,3 млрд кубометрів «блакитного палива». Але це газосховище, на відміну від інших, особливе. Воно має унікальну герметичність, а також – найнижчі питомі витрати газу під час роботи, що дозволяє йому мати високу економічну ефективність.

Богородичани, як й Дашавське ПСГ, компенсує сезонні коливання споживання газу. Але крім цього, сховище, враховуючи зручне розташування відносно газопроводів «Союз», «Уренгой‒Помари‒Ужгород» та «Прогрес», забезпечує безперебійне постачання палива в Європу й Україну в разі аварій на якомусь із перелічених газогонів.

Головний інженер газосховища Володимир Третяк проводить екскурсію територією. Спершу зупиняємося біля компресорної станції. «Унікальність Богородичанки – ще й у тому, що внаслідок різниці тисків між газопроводами й сховищем ми можемо закачувати газ природним способом, тобто газ надходить у сховище самопливом», – розповідає головний інженер.

Компресорна станція запускається лише тоді, коли тиск вирівнюється, але до цього у сховище встигають закачати більш як половину від його місткості. Відбір газу також можна проводити по суті без компресорів. «За всю історію Борогодичанської “підземки” компресорний цех на відбір зимою запускався тільки один раз. Це коли була газова війна зі східним сусідом», – згадує Третяк.

Нам дозволяють зайти всередину станції. Обладнання там ще пам’ятає Радянський Союз. На табличці з характеристиками компресора напис «Двигатель революции» впадає в око перш, аніж вдається розгледіти власне самі характеристики. «Дуже довго в процесі декомунізації ми не знали, що з цим робити. Але так і залишилось як автентична назва», – пояснює головний інженер.

За його словами, сьогодні газосховище вже готується до варіанту так званого «нульового транзиту», коли Росія припинить постачання газу через українську ГТС. У такому випадку Богородичани не зможуть зберігати газ без залучення компресорів, тому в 2023-2025 роках Укртрансгаз збирається поступово реконструювати компресорну станцію. Розрахункова вартість реконструкції може сягнути 1,3 млрд гривень.

На початок вересня сховище містило 1,63 млрд кубометрів палива. Річ у тім, що п’ять попередніх місяців Богородичанське ПСГ не закачувало газ через роботи з оновлення устаткування, і тому керівництво ухвалило рішення залишати тут максимальний запас газу.

Йдемо до так званих «гребінок», які працюють на газорозподільному пункті. Це, по суті, “вхід-вихід” газового сховища. Виглядають вони як нескінченний ряд труб, які виходять з-під землі й у неї повертаються. За допомогою цих труб запускаються у роботу численні свердловини газової “підземки”. На Богородичанському ПСГ кожна свердловина має власну трубу, на відміну від Дашави, де деякі труби під’єднані до двох свердловин одночасно.

На Богородичанах зараз проводиться реконструкція чотирьох блоків «гребінок», що було причиною п’ятимісячного нейтрального режиму сховища. Два блоки ще чекають своєї черги. Працюють вони, в прямому сенсі, в ручному режимі: на вентилях досі не встановлені автоматичні системи, тому в разі потреби відкрити чи закрити трубу – робітник власноруч приводить у дію вентильну механіку.

«На відбір газу є спеціальний порядок пуску. Геологи нам вказують, яку свердловину відкривати в першу чергу, в другу і так далі. Інколи робітнику, що має одночасно включити вентилі на кількох свердловинах, доводиться долати кількасот метрів між різними свердловинами», – головний інженер показує рукою на протилежні блоки «гребінок».

Дійсно, дистанція виглядає, як 300 метрів для шкільного нормативу. За кілька місяців у таких умовах можна гарно підкачати ноги – а як врахувати, що не всі вентилі легко відкручувати, то й руки також. На реконструйованій частині «гребінок» потреби бігати від вентиля до вентиля вже немає.

Дорогою до прохідної зупиняюся сфотографувати чергову яблуню. Один із працівників сховища, помітивши це, пропонує зірвати плоди. «Вони у нас кожен рік гарно родять», – посміхається він і простягає на прощання запашне соковите яблуко. 

КОЛИ НАВІТЬ ПЕРСПЕКТИВИ «НУЛЬОВОГО» ТРАНЗИТУ – НЕ ЗАВАДА

До кінця 2025 року Укртрансгаз планує витратити на модернізацію українських газосховищ 8,1 млрд гривень, а до 2030 року інвестиції мають досягнути 13,7 млрд гривень. При цьому перспектива “нульового транзиту“ компанію не спиняє.

“Ми будемо більш активно використовувати ПСГ у режимі сховищ і робити більші запаси задля гарантій проходження опалювального сезону та забезпечення як українських споживачів, так і європейських. Українські ПСГ з точки зору транзиту – це як механізм для балансування. Якщо ж транзиту немає, то ми працюємо як акумуляторна батарейка, яка може зберігати та віддавати газ”, – каже т.в.о. генерального директора Укртрансгазу Сергій Перелома.

Він зазначає, що європейські компанії проявляють довіру до українських “підземок” і все частіше залишають у них свій газ на довгий період. Виходячи з цього, Україна може стати своєрідним газовим хабом для західних країн.

Сподіваємося, що у різних європейських компаній послуги оновлених та модернізованих українських ПГС матимуть величезний попит, і їх по-господарськи облаштовані території ще довго ряснітимуть садами й щедрими яблунями.

Вікторія Наконечна, Київ–Львів–Івано-Франківськ–Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-