Обмеження цін на нафтопродукти: ефективність чи потенційна шкода

У вівторок, 11 травня, Кабінет міністрів зарахував дизпаливо та бензини А-92 і А-95 до переліку соціально значущих товарів. Продавців зобов’язали завчасно, за 20 днів, інформувати про цінові зміни. Таке декларування стало обов’язковим при збільшенні вартості ресурсу на 1% та більше (за нинішніх цін – від 25-30 копійок за літр). У п’ятницю урядовці пішли ще далі: запровадили граничний рівень торговельної надбавки до середньої ціни дизпалива (7 грн/літр) та бензину (5 грн/літр). Таким чином, у травні дизельне пальне в середньому має коштувати 27,89, бензин – 30,22 гривень за літр.

Відповіддю учасників ринку на вимогу декларувати ціни стало підвищення вартості пального на кілька десятків копійок за літр – “про запас”. Впровадження ж регулювання торговельних надбавок взагалі викликало шквал критики. Обурилися, приміром, у Європейській бізнес асоціації, Нафтогазовій асоціації України, низці експертних організацій. А вихідними мережі OKKO та WOG повідомили про тимчасове припинення торгівлі преміальними видами палива. Що ж далі? “Ціновий рай” для споживачів чи, як дехто прогнозує, дефіцит пального на ринку з усіма наслідками?  

Держрегулювання – як вимушена реакція на змову продавців і намагання тиску на уряд

Спроби приборкати ціни на пальне в Україні стали такою собі традицією. За наведення ладу в цій сфері влада береться регулярно, принаймні раз на рік. Уряд Дениса Шмигаля – не виняток. Трохи більше місяця тому Кабінет міністрів і нафтотрейдери підписали меморандум, згідно з яким власники АЗС зобов’язалися знизити вартість пального, аби найдорожчий преміальний бензин коштував не більше 30 гривень. Натомість влада обіцяла посилити наступ на нелегальні автозаправки і НПЗ, від діяльності яких потерпає чесний бізнес. Та й бюджет чимало втрачає.

Утім, “паливне перемир’я” було тимчасовим – діяло лише місяць. З початком травня цифри на стелах українських АЗС знову почали стрімко змінюватись. У бік збільшення. Загалом, за даними аналітиків, з початку року середня вартість дизплива і “звичайних” бензинів зросла на 4 гривні за літр, преміального бензину – на 5 гривень.

Поміж причин головною називають підвищення вартості сировини: нафта на світових біржах з торішнього жовтня подорожчала ледь не удвоє – із $38 до $68 за барель. Плюс ще деякі особливості нашого ринку: березневе впровадження санкцій проти нафтогазового бізнесу Медведчука, квітневий вихід із України трейдера палива від “Роснєфті” Proton Energy Group і травнева зупинка на планове техобслуговування Мозирського НПЗ в сусідній Білорусі. (Дві третини річної потреби у 7 мільйонів тонн дизпалива Україна імпортує переважно із Білорусі й РФ).

Втім, в уряді вважають, що усі ці обставини не повинні аж настільки впливати на внутрішні ціни на паливо. Й окрім об’єктивних, говорять про суб’єктивні чинники такого стрімкого подорожчання – змову й намагання учасників ринку “скористатись моментом” для отримання додаткових прибутків. Що в умовах продовження карантинних обмежень та доволі млявого посткризового відновлення національної економіки й домогосподарств неприпустимо. Впровадження ж тимчасового держрегулювання, за задумом, унеможливить маніпулювання цінами, стабілізує ринок роздрібної торгівлі пальним і впровадить прозорий механізм ціноутворення.

До того ж, тимчасове регулювання стосується, як виявилось, лише масових видів пального, вартість яких б’є по кишені середньостатистичних українців, а також впливає на транспортну складову в ціні продовольчих і промислових товарів ширвжитку. Як пояснили в Мінекономіки, преміального пального урядова постанова про встановлення максимальної торговельної надбавки на бензин і дизпаливо не стосується.

"Вимоги до автомобільних бензинів та дизельного палива, у тому числі щодо їх позначення (маркування), визначено Технічним регламентом щодо вимог до автомобільних бензинів, дизельного, суднових та котельних палив, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2013 р. № 927, відповідно до якого позначення (маркування) "брендового преміального" пального з покращеними показниками якості може включати торгову марку (товарний знак). Таким чином, під встановлення максимальної торговельної надбавки не підпадає "брендове преміальне" пальне з покращеними показниками якості та позначення (маркування) якого включає певну торгову марку (товарний знак), що пропонується на автозаправних станціях для автомобілів преміум-сегменту за вищою ціною, ніж соціально значуще пальне", – йдеться у повідомленні.

“Державне регулювання – вимушений захід для нецивілізованого ринку. Зняття з продажу брендового пального – чергова демонстрація монопольної змови, – наголошує в ексклюзивному коментарі Укрінформу заступниця керівника Офісу Президента України Юлія Свириденко. – Жодна з мереж не везе спеціально окреме пальне для роздрібного продажу як брендового. Про це свідчать дані щодо імпорту нафтопродуктів. Пальне стає брендовим, коли прямо на нафтобазі до нього додають спеціальну присадку, ціна якої майже не впливає на собівартість. Проте додаткова ціна, яку платять покупці – майже $50 на тонні”. За словами посадовиці, й базового пального, і присадок в Україні достатньо. Жодного дефіциту та жодних підстав для обмеження продажів немає. Єдина мета демаршу деяких автозаправних мереж – тиск на уряд.

З такою аргументацією погоджується й частина експертного середовища. Фахівці нагадують, що у кризових умовах в різних країнах влада вдається до різних – часто й, здавалося б, неринкових – механізмів підтримки споживачів. Приміром, голова Національної ради економічного розвитку Олексій Дорошенко нагадує, що у Франції держава моніторить ціни на декілька тисяч найменувань продуктів харчування. Для того, щоб вчасно прогнозувати будь-які цінові зміни, розуміти, що відбувається на внутрішньому ринку та за потреби втручатися й допомагати бізнесу і підтримувати громадян.

“Чому те, що ми приймаємо в Європі, у нас здається обмеженням конкуренції та надмірним втручанням держави у справи бізнесу? Якщо будуємо європейську модель держави, повинні це прийняти. Потрібен розумний баланс між державою та бізнесом, оскільки держава діє в інтересах своїх громадян. Доки декілька мереж припиняли продаж преміального пального, мережа Shell конкурувала за споживача й навіть знизила ціну на найдорожчий бензин і дизпаливо, отримавши лояльних покупців”, – наголосив Дорошенко. За його висновками, держава виправдано вдається до механізмів, – у тому числі антиконкурентних, правоохоронних, нормативних, – для того, щоб привести ринок до рівноваги після обмеження діяльності окремих операторів, які постачали ресурс в Україну.

Вимушеним – як реакція на 15-відсоткове зростання вартості пального назвав рішення уряду і голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев. За його словами, йдеться лише про запобігання "безпідставному підвищенню цін у роздрібних мережах”. І рішення це – тимчасове. Хоча, скільки може діяти обмеження торговельних націнок, парламентарій не уточнив.

Хочемо як краще, а вийде?..

Противники ж такого кроку вірять, що термін дії урядової ухвали буде мінімальним. Адже, поміж іншого, маємо розуміти: доки держава у такий спосіб втручатиметься в роботу паливного ринку, ми навряд чи можемо розраховувати на відновлення повноцінної співпраці з Міжнародним валютним фондом і отримання від нього чергових кредитних траншів, на що Україна так сподівається. Більше того, деякі експерти кажуть, що такий крок може свідчити про те, що українська влада взагалі втратила надію на отримання траншів у 2021-ому, тож і вирішила іти “ва-банк”.

Поміж інших ймовірних негативних наслідків встановлення граничних торговельних надбавок на пальне в Європейській бізнес-асоціації називають:

1. Нівелювання ролі ринку як основного регулятора ринкових відносин та провокування подальшого втручання держави в економічні бізнес-процеси. Що суперечить Угоді про Асоціацію між Україною та ЄС.
2. Знищення механізмів формування цін, які роками використовував прозорий бізнес, непрогнозованість забезпечення нафтопродуктами українських споживачів та навіть припинення роботи частини “білих” АЗС. Бо в ціну палива закладено не лише середню вартість нафтопродуктів і торговельні надбавки, а й витрати на транспортування, перевалку, зберігання, сертифікацію, змінність курсу валют, контроль якості тощо.
3. Руйнування конкурентного середовища. Адже нині саме велика кількість АЗС дозволяє споживачу обирати продукцію та продавців, залежно від ціни та інших факторів. “Механізм же граничної торговельної надбавки ставить прозорий бізнес в єдиний “ціновий коридор”, а обов’язок завчасного декларування зміни цін спотворить цінову конкуренцію, що, очевидно, порушує принципи прозорої конкуренції та суперечить вітчизняному законодавству в цій сфері”, – йдеться в заяві ЄБА.
4. Втрати для місцевих бюджетів. В ЄБА пояснюють: “За умови державного регулювання цін, які нижчі за економічно обґрунтовані, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування мають відшкодовувати бізнесу таку різницю (Закон України “Про ціни та ціноутворення”). Інакше таке регулювання не допускається”.
5. Збитки для бізнесу, та, відповідно, втрати податкових надходжень до державного бюджету.

І Європейська бізнес-асоціація, і більшість галузевих експертів вважають, що в підсумку через це рішення програють всі: і чесний паливний бізнес, і держава, і споживачі. Виграють же лише представники тіньового сегменту нафтопереробки й торгівлі нафтопродуктами. І якщо на початку року фахівці оцінювали ймовірні збитки від діяльності нелегалів за підсумками 2021-го у 20 млрд гривень, на початку травня – у 22 млрд грн, то тепер до цих сум можна сміливо накинути ще кілька мільярдів.

Тобто, ні спроби впровадити державне регулювання цін, ні обіцяний наступ на нелегальні автозаправки, за оцінками галузевих експертів, особливої користі не принесуть. Ба більше, власники деяких “білих” АЗС сигналізують, що під виглядом боротьби з нелегалами контролери часто “кошмарять” саме представників легального сегменту, прискіпуючись до дрібниць. Тоді як успіхи у відрубуванні голів тіньової “гідри” переважно локальні. Не кажучи вже про те, як швидко в українських умовах ті голови відростають.

“Той, хто закуповує паливо з міні-НПЗ, не платить акциз і через такий “схематоз” має можливість тримати ціни на колонці нижче собівартості ЛЕГАЛЬНОГО палива, – пояснює директор Консалтингової групи А-95 Сергій Куюн. – Як показує наш ціновий моніторинг, таких станцій близько 50%. Зрозуміло, продажі також перетікають в “тінь”, забираючи у “білих” гравців виручку при незмінності витрат. Що змушені робити останні? Підвищувати торгову націнку, щоб при меншій кількості проданих літрів покривати колишній обсяг витрат. При цьому питання у Кабміну виключно до “білих” гравців, а не до тих, хто залазить в казну”. Тим часом, справжньої боротьби з нелегалами ми, за словами Куюна, так і не дочекалися.

Щоправда, бодай трішки оптимізму додало оприлюднення в понеділок повідомлення СБУ про блокування роботи одного з підпільних нафтопереробних заводів зі щомісячним обігом у понад 1 мільйон гривень. Ділки “працювали” на Кіровоградщині. Для виготовлення фальсифікованого пального незаконно використовували потужності легального НПЗ. Потім необліковані бензин і дизпаливо збували через низку підконтрольних підприємств – під виглядом розчинників та інших похідних нафтопродуктів, які не підлягають акцизному оподаткуванню. Проте, при мільярдних обсягах нелегального ринку пального в Україні припинення схеми “вартістю” 12 мільйонів гривень на рік, погодьтеся, – крапля в морі. Загальний висновок залишається невтішним: справжніх акул нелегального паливного бізнесу так і не впіймали...

Натомість удар по “білому” сегменту ринку може виявитися куди дошкульнішим. Прогнозуючи це, експерти посилаються на попередній український досвід, коли намагання втрутитися в ціноутворення призводили лише до виникнення дефіциту тих чи інших товарів. Із купою “похідних” негативних наслідків.

Здається, вихід один: окрім згаданого вже посилення боротьби з нелегалами, – сідати за стіл переговорів із трейдерами та власниками автозаправних мереж. І обговорювати, якими можуть бути спільні зусилля і взаємні поступки для врегулювання ситуації. Аби держава отримала зниження цін для громадян. В обмін на преференції й захист від неконкурентної боротьби для “білих” учасників ринку. Та, зрештою, на реальну боротьбу з “тіньовим” сегментом. Адже головне завдання держави – сформувати сприятливі для бізнесу і споживачів ринкові умови, а не ламати через коліно то одних, то інших.

Владислав Обух, Київ