Українці витрачають більше, ніж заробляють?.. Це дуже погано

Українці витрачають більше, ніж заробляють?.. Це дуже погано

Аналітика
Укрінформ
Нині ми активно проїдаємо накопичене раніше, купуємо імпорт, підживлюючи чужі економіки. Україна ж втрачає економічну перспективу

З початку року в Україні фіксується суттєвий приріст грошової маси. “Збільшення обумовлене, переважно, надходженням в економічний обіг коштів за рахунок скорочення накопичених валових заощаджень населення та бізнесу (конвертація готівкової валюти у гривню, перетікання тіньових доходів в офіційний сегмент економіки)”, – пояснює голова Ради Національного банку Богдан Данилишин. Споживчі витрати домогосподарств перевищують їхні поточні доходи, за словами економіста, вже 6 кварталів поспіль (в річному вимірі).

Себто, з літа минулого року більшості з нас не те що не вдається відкласти дещицю із заробітків на “чорний день”, а й доводиться потихеньку тягати з-під матраців чи знімати з рахунків (у кого як) частину заощадженого раніше. Й оскільки навчені перманентними кризами й загартовані курсовими стрибками українці часто тримають “заначки” у євро і доларах, сума валюти, яку здаємо в “обмінники”, не перший місяць перевищує обсяги її купівлі. Що добре для “самопочуття” гривні на міжбанківському валютному ринку.

Паралельно більшає й тих, хто взагалі не маючи жодних заощаджень, міцно сидить на “голці” споживчого кредитування. Як наслідок – споживчий попит, попри карантинні обмеження, залишається високим. Це добре для економіки. Але не дуже добре для громадян. Та й не завжди добре для вітчизняного бізнесу. Адже значна частина наших витрат припадає на імпортний крам – одяг, харчі, побутову техніку, гаджети. А отже – на підтримку чужих економік.

По нашій же економіці це б’є “іншим кінцем палиці”: розраховуючи на легкі заробітки від споживчого кредитування й пасивні доходи від придбання ОВДП, банки фактично припинили кредитувати реальний сектор економіки. Що, своєю чергою, вдаряє по наших перспективах. Адже саме по собі зростання грошової маси – по суті, кругообіг “папірців”, які майже ніколи не стають капіталовкладеннями й не продукують додану вартість, – жодної користі не принесе. Ба, це чаїть у собі ще й низку небезпек. Спробуймо розібратися.

Колись заробили. У 2020-му – “проїли”

Чимало співвітчизників “проїдають” те, що приберегли із “кращих часів”
Чимало співвітчизників “проїдають” те, що приберегли із “кращих часів”

Станом на кінець жовтня грошова маса збільшилася у річному обчисленні на 32% (на 424 млрд грн). Зростання у готівковому сегменті навіть суттєвіше – 36%. В обіг додатково надійшло 129 млрд грн. Начебто й небагато. Приблизно по 3 тисячі гривень на кожного українця. Але далеко не в кожного ці “зайві” 3 тисячі з’явилися. Більше того, чимало співвітчизників “проїдають” те, що приберегли із “кращих часів”. Й це – одна із причин зростання грошової маси. “Внаслідок економічної кризи населення та бізнес змушені витрачати значну частину  заощаджень на покриття споживчих потреб та підтримання ліквідності”,  – пояснює Данилишин.  Приміром, на готівковому ринку населення продало валюти на суму, що на $1,3 млрд перевищує обсяги її купівлі. Тобто, на споживчий ринок додатково надійшли 35 млрд грн із наших заощаджень. І це стосується тільки валюти, проданої за офіційними каналами...

Своєю чергою, падіння виробництва і зростання безробіття ведуть до перетікання коштів, отриманих у тіньовому секторі та їх витрачання в офіційному сегменті економіки, що також збільшує грошову масу. Така “вимушена детінізація” – начебто й позитив. Якби ж то вона не була наслідком перших двох явищ: виробничого згасання й погіршення ситуації на ринку праці.

На збільшення грошової маси вплинуло й позитивне значення поточного рахунку платіжного балансу. Перевищення обсягів коштів, які надходять в країну над сумами, що з неї виводяться унаслідок торговельних та банківських операцій, сягнуло 110 млрд грн за рік (в еквіваленті). Девальвація гривні “принесла” ще 55 млрд. (через підвищення обмінного курсу іноземних валют).

Андрій Кривонос
Андрій Кривонос

“Сама по собі грошова маса не є фактором, який би об’єктивно характеризував ситуацію у національній економіці, – вважає президент Гуманітарного центру Андрій Кривонос. – Цей показник тісно пов’язаний із факторами бюджету, ОВДП, золотовалютних резервів. А вони вказують на протилежні речі. Адже, оцінюючи зростання грошової маси при збільшенні резервів НБУ, гіпотетично можна зробити висновок про суттєве економічне зростання. Насправді ж ми розуміємо, що це не так. Економіка ще не скоро досягне докризових показників. Збільшення ж грошової маси, як на мене, свідчить не про те, що гроші активніше витрачаються, а лише швидше обертаються”. Це, власне, й підтверджує висновки стосовно того, що йдеться не про надмірну емісію, а про повернення в обіг заощадженого ресурсу, який допоки лежав “мертвим вантажем” на рахунках або готівкою.

За словами Богдана Данилишина, подібні процеси відбуваються і в інших країнах. Однак, у нас процес хаотичний, він не приносить жодних позитивів для економіки. Бо якщо наші західні сусіди використовують додатковий ресурс, що з’явився унаслідок подібних змін чи навіть шляхом емісії для “розігріву” економіки та підготовки підґрунтя для її посткоронавірусного відновлення, у нас “переважна частина приросту грошової маси після потрапляння в банківську систему або заморожується там, або повертається в економіку за непомірно високими процентними ставками, які кількаразово перевищують темпи інфляції”, – констатує голова Ради Нацбанку.

На відміну від українців, пересічні чехи, поляки, німці ще й примудряються у такий непростий час заощаджувати кошти для своїх домогосподарств. У І півріччі на фоні антикризових заходів норма заощаджень населення в ЄС різко підвищилася –  до 20%. Зокрема, в Чехії – до 16%, в Німеччині – до 24%. Українські ж домогосподарства за цей період витратили 20 мільярдів гривень понад поточні прибутки – себто, розпрощалися із частиною заощаджень. За словами Данилишина, такого не було в економіці України за всю історію незалежності! Зрозуміло, що у період коронавірусних обмежень надто не заощадиш. А хтось, певно, й не хоче робити це. Але якщо друге – це особиста справа кожного, то вплинути на перше – завдання держави, уряду, НБУ та інших “зацікавлених” органів.

Як, звикаючи жити в борг, українці і собі шкодять, і економіку знекровлюють

Навіть у попередні, більш надійні у фінансовому плані, роки обсяги споживчого кредитування у нашій країні постійно зростали. Даних за 2020-й ще немає. Але навряд чи у кризовий період ситуація суттєво змінилася. Хоча жити в борг звикли не лише українці. І по великому рахунку, у цьому немає нічого поганого. Адже такий підхід дозволяє родинам забезпечувати комфортне існування вже зараз, не чекаючи “прекрасного завтра”. “Класичним” при цьому вважається досвід США. Ледь не кожному школяреві відомо: більшість американських сімей десятиліттями виплачують кредити – за житло, авто, навчання. Але...

Ілля Несходовський
Ілля Несходовський

“У США поряд з іпотечними та споживчими позичками активно кредитують ще й бізнес. І саме на цьому банківські структури заробляють левову частку своїх доходів, – каже у коментарі Укрінформу директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський.  – Відповідно, виробляється більше саме американської продукції, яку потім купують громадяни. При цьому банки роблять ставку на пришвидшення обігу кредитних коштів, а не на намагання “вичавити усі соки” із позичальника”.

У нас же більшість продукції, яку населення купує за позичені кошти, – споживчі товари, що завозяться з-за кордону. Тобто, опосередковано через кредити наші банки стимулюють іноземних виробників та вітчизняних імпортерів. Частково це сприяє поповненню державної скарбниці. А також приносить прибуток самим банківським установам. Та й обсяги сплачених ними податків зростають. Але рівень “віддачі” коштів, які витрачаються на споживче кредитування, не йде у жодне порівняння з ефектом від додаткового фінансування реального сектора економіки. Тому завдання уряду, НБУ, усієї банківської системи країни – пошук можливостей для забезпечення дешевого кредитування корпоративного сектору, – наголошують експерти.

Проте українські банки на такий вид заробітку звертають увагу вряди-годи. Адже “наганяти” відсоткову ставку за споживчими кредитами куди вигідніше. Банки розраховують, що навіть при виникненні проблем із поверненням частини позиченого, висока доходність споживчого кредитування дозволить компенсувати ризики.

Додають проблем численні мікрофінансові організації – так звані “швидкі позики”. “Як відомо, небанківський фінансовий сектор віднедавна перейшов під регулювання Національного банку. І тепер НБУ лише вчиться працювати з великим колом небанківських установ, які гіпотетично мали б активізувати кредитування промисловості, – каже в коментарі Укрінформу економіст Андрій Кривонос. – Але поки що ті, навпаки, нарощують кредитування фізосіб. І зараз бачимо, як мікрофінансові організації позичають громадянам під 620-730% річних. Замість того, щоб отримувати “спокійні” відсотки (10-15-20) в галузях реальної економіки. Можливість швидкого спекулятивного заробітку приваблює й частину банків, які охоче кредитують такі мікрофінансові організації”.

Ще одна “тема” – “пасивний” заробіток банкірів на придбанні ОВДП і сертифікатів НБУ. Тут взагалі все просто. Навіть шукати десь гроші не придбання цінних паперів не треба. Оскільки держава зацікавлена у постійних запозиченнях сотень мільярдів гривень для погашення бюджетного дефіциту, НБУ сам пропонує (передовсім, державним банкам) кошти у вигляді цільового рефінансування – з умовою, що ті купуватимуть за них ОВДП. При цьому рефінанс надають під 6% річних (поточний рівень облікової ставки НБУ), а прибутковість українських цінних паперів – 10-12%, як на останньому аукціоні, влаштованому Мінфіном минулого вівторка. Банкірам же, по суті, й робити нічого не треба, аби за кілька місяців чи років додатково отримати “свої” 4-6%.

Без зміни такої “філософії” розраховувати на швидке економічне відновлення Україні не випадає, – попереджають  експерти.

Чи ж є шанс перетворити економічні ґанджі на переваги 

Богдан Данилишин
Богдан Данилишин

Йдеться принаймні про кілька глобальних “лих”. “Така ситуація не тільки підриває процес подальшого економічного відтворення (внаслідок скорочення обсягів заощаджень), а й загрожує розширенням розриву у рівні життя між Україною та іншими країнами світу, де заощадження зберігаються (і навіть накопичуються)”, – наголошує Богдан Данилишин.

Голова Ради НБУ називає при цьому низку наявних та цілком ймовірних ризиків:

  • критична втрата ліквідності загрожує закриттям виробництв і скороченням робочих місць;
  • збереження високих відсоткових ставок в умовах низької інфляції та критично низького попиту призводитиме до затягування бізнесу і держави в боргову пастку;
  • дестабілізація фінансів реального сектора і держави посилюватиме ризики фінансової нестабільності в економіці;
  • нові структурні проблеми економіки провокуватимуть нові імпульси для інфляції з боку сукупної пропозиції, які НБУ не в змозі буде контролювати стандартними інструментами інфляційного таргетування.

“Результатом цих процесів стане консервація бідності та відсталості української економіки на довгі роки”, – робить невтішний висновок Богдан Данилишин. Аби запобігти таким сценаріям, економіст вважає за необхідне перенаправити частину ресурсу зі  споживчого ринку у виробничу сферу. Для цього НБУ має скористатися механізмом цільових монетарних стимулів (програм цільового рефінансування банківських кредитів, викупу ОВДП на вторинному ринку тощо), що дозволить спрямувати потоки збільшеної грошової маси у продуктивне русло.

Інакше “процес зростання грошової маси відбуватиметься хаотично й безрезультатно – заощадження скорочуватимуться, обсяги кредитів не збільшуватимуться…”. Тобто держава не отримає завдяки обігу “додаткових” грошей жодної вигоди у вигляді податків і зборів. А звідси – й один з головних висновків, зроблених Данилишиним: “Розвиток економічних процесів за рахунок "проїдання" національних заощаджень (які й до цього були незначними) – деструктивний шлях, що консервуватиме бідність на довгі роки, не дозволяючи сподіватися на технологічну модернізацію й економічне відродження”.

Загалом же, за словами президента Гуманітарного центру Андрія Кривоноса, дається взнаки відсутність цілісної стратегії економічного розвитку і підтримки бізнесу. “В країні слід повертатися до термінологічної дискусії: “пріоритетні галузі економіки”, “підтримка “проривних” галузей ”. І терміново ухвалювати конкретні рішення, проєкти та програми”, – підсумовує пан Кривонос.    

Владислав Обух, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-