40% економічного зростання до 2024-го: складно, але реально

40% економічного зростання до 2024-го: складно, але реально

Аналітика
Укрінформ
Тільки пришвидшення удвоє щорічних темпів зростання ВВП залишає Україні шанси бодай за два десятиліття “наздогнати” сусідню Польщу

В уряді розраховують, що за п’ять наступних років економіка України зросте щонайменше на 40%. Приміром, у 2020-му ВВП країни має збільшитися на 5%, а у 2021-2024-му зростатиме на 7% щороку. Про таку мету повідомив новий прем’єр-міністр Олексій Гончарук. Він вважає таке завдання доволі амбітним, але реалістичним. Натомість експерти більш обережні в оцінках. Адже за останні роки маємо у світі не так уже й багато прикладів подібного зростання національних економік. До того ж, в українських умовах неабияким фактором стримування, як і раніше, залишається російська агресія. Це не лише заважає припливу зарубіжних інвестицій, а й відбирає значну частину внутрішнього ресурсу, який за інших умов можна було б скерувати на розвиток реального сектору економіки. Натомість сотні мільярдів гривень наразі доводиться витрачати на війну. Йдеться і про значний людський ресурс, який за інших обставин можна було б використати для розвитку економіки. До того ж, і чергову світову фінансову кризу, про ймовірність якої у найближчі роки говорять аналітики, “ніхто не скасовував”. А країни з перехідною економікою до подібних викликів особливо чутливі. Проте... який же хороший солдат не мріє стати генералом? Добре, що за таких умов країна вже кілька років поспіль розвивається, зокрема, й забезпечуючи незначне – та все ж постійне – зростання внутрішнього валового продукту. Які ж шанси зробити цей ріст щонайменше удвічі швидшим, чого хочуть і суспільство, і влада?

Економічне зростання “по Гончаруку”: можливості та ризики

За оцінками Світового банку, при збереженні нинішніх темпів зростання ВВП (до 3% на рік), Україні знадобиться не менше півстоліття, щоб наздогнати Польщу – країну, яка багато в чому є для нас взірцем і дороговказом. Натомість забезпечення сталого зростання на рівні 7% прискорило б процес “урівнювання” економік держав-сусідок до півтора-двох десятиліть. При цьому не варто забувати, що наразі поляки (частково – й руками українців-заробітчан) забезпечують темпи економічного зростання, які значно перевищують наші теперішні показники – 4,5-5,5% на рік. Завдання – “наздогнати і перегнати”...

Економіст, експерт з фінансового, управлінського обліку та фінансового менеджменту Михайло Колісник вважає задеклароване главою уряду зростання цілком реальним. Адже у світовій історії є приклади набагато стрімкішого економічного розвитку (щоправда, більшість таких “проривів” сталися у минулі десятиліття). Але маємо і нові орієнтири... За словами експерта, 40% приросту економіки впродовж 5 років – це лише 6,961% зростання від року до року.

“Зростання економіки непогано може охарактеризувати показник росту ВВП на душу населення (GDP per capita), – зазначає Колісник. – Сайт Світового банку дозволяє завантажити дані про приріст цього показника у більшості країн із 1960 року. Тож нескладно порахувати середні ланцюгові темпи приросту по кожній країні за будь-який період. Отже, впродовж останніх 5 років лише 5 країнам вдалося забезпечувати середні темпи зростання GDP per capita більше ніж на 6% на рік. Це Ірландія (+9,259%), Індія (+6,378%), Ефіопія (+6,351%), Китай (+6,311%) і М’янма (+6,01%). Що ж, немає нічого неможливого, Ірландія це зробила...”.

Хоча в українських умовах (зокрема, з огляду на війну), досягнути таких показників, на думку експертів, буде непросто. Для цього потрібно діяти чітко і послідовно, дотримуючись затвердженого курсу – не шарахаючись від однієї економічної моделі до іншої. У тому, що “правила гри” в українській економіці більше не мінятимуться, мають переконатися і вітчизняний бізнес, і потенційні зарубіжні інвестори. Також влада повинна бути чесною в оцінках своєї діяльності, а не маніпулювати, як це часто буває, показниками, видаючи бажане за дійсне – приміром, плутаючи поняття реального зростання ВВП на душу населення (з урахуванням паритету купівельної спроможності) зі збільшенням номінального ВВП (без “поправок” на інфляцію й підвищення споживчих цін).

Сергій Фурса
Сергій Фурса

Інвестиційний банкір Сергій Фурса вважає, що реформаторських кроків в економічній царині, які задекларувала нова влада, може бути цілком достатньо для досягнення поставленої мети. “Залишилося чекати, як це буде реалізовано. І хотілося б, щоб при цьому не порушувалися правила, в тому числі – і в парламенті. Не можна реформи, які покликані встановити верховенство права, втілювати із порушенням закону. А відсутність верховенства права зараз залишається головною проблемою України. Тому так приємно чути про нову судову реформу. І так важливо, щоб вона нарешті була справжньою”, – зазначає експерт.  

Отже, за оцінками фахівців, Україна негайно потребує таких кроків:

1. Реформа судової системи та недоторканість приватної власності.

Володимир Дубровський
Володимир Дубровський

“Без реформування судової і правоохоронної систем на ефективність реформаторських зусиль у інших сферах розраховувати не варто, – погоджується старший економіст Центру соціально-економічних досліджень Кейс-Україна Володимир Дубровський. – Йдеться про принципову зміну відносин, коли в країні запанує верховенство права замість такого собі “особистого урядування”. А доти ми не матимемо справжнього механізму захисту прав власності, без чого ринкова економіка не працює. З іншого боку, які б хороші закони ми не ухвалювали, якщо чиновник може їх безкарно порушувати і за рахунок своїх зв’язків чи хабарів відкуповуватися від переслідування і покарання, діловий клімат в країні не поліпшиться. Скільки б ми не пишалися прогресом у “Дуінг бізнес” чи інших “паперових” рейтингах”. Змінити ситуацію допоможе комплекс загальнополітичних і економічних реформ – захист приватної власності, обмеження повноважень силовиків у економічній сфері, продовження дерегуляції, перегляд структури податків тощо.

2. Залучення іноземних інвестицій, стимулювання внутрішніх капіталовкладень.

“За таких умов в країну прийдуть інвестори. Без цього, спираючись лише на внутрішній ресурс, виконати поставлене главою уряду завдання неможливо, – вважає директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський, – для забезпечення задекларованих темпів економічного зростання потрібно, щоб обсяг інвестицій збільшився щонайменше вдесятеро”. При цьому експерт нагадує: якщо, приміром, у 2010-2013 роках обсяги іноземних інвестицій перевищували $5 мільярдів, то у 2017-18 не досягали і $2 мільярдів на рік. І в уряді, схоже, розуміють значення пошуку фінансового ресурсу, який би допоміг “розігріти” вітчизняну економіку. Бо саме про необхідність забезпечення припливу інвестицій і підвищення продуктивності праці в усіх секторах економіки як про запоруку успіху говорив, інформуючи про урядові ініціативи, Олексій Гончарук.

Ілля Несходовський
Ілля Несходовський

3. Відкриття ринку землі.

Також в уряді розраховують на мультиплікаційний ефект майбутнього рішення про започаткування ринку сільськогосподарської землі. Наразі, за словами прем’єра, триває пошук “найменш болісної і найбільш ефективної моделі” відкриття ринку (нагадаємо, президент доручив підготувати пакет відповідних законопроектів до 1 жовтня). “Ціна питання”, за прогнозами Світового банку, від 0,5% (поміркований перехід) до 3% (унаслідок стрімких змін) річного прискорення темпів економічного зростання. В експертному середовищі вважають, що найбільшою помилкою влади у процесі реформування земельних відносин може бути поспіх. “За нашими підрахунками, для виконання усього комплексу завдань, що має передувати повноцінному функціонуванню ринку землі, потрібно 5-6 років. – наголошує заступник голови Всеукраїнської аграрної ради (ВАР) Денис Марчук. Серед першочергових завдань – створення запобіжників від скуповування української землі іноземцями та великими латифундіями, чого так бояться громадяни, і на що так наполегливо “натякають” противники земельної реформи. А ще – інвентаризація земель і наповнення інформацією Земельного та інших державних кадастрів, що має передувати започаткуванню ринку. Адже насправді ніхто в Україні, виявляється, не знає, скільки землі перебуває у сільськогосподарському обігу. І саме із цим пов’язані ризики багатомільярдних зловживань.

Денис Марчук
Денис Марчук

4. Легалізація азартних ігор та упорядкування видобутку бурштину.

На думку інвестиційного банкіра Сергія Фурси, добре також, що у держави, схоже, нарешті “дійдуть руки” до легалізації ігрового бізнесу та видобутку бурштину. “Величезний тіньовий потік треба вивести “на світло”. Слід вести мову як про казино у п'ятизіркових готелях, так і про “масові азартні ігри” та букмекерство. Зрештою, саме після заборони азартних ігор усілякі “лотереї” стали виникати у кожному підворітті. А все просто – платити СБУшнику, поліцейському або прокурору дешевше, ніж сплачувати податки”. Відповідно, держава щороку втрачає мільярди гривень.

Колосальних втрат бюджет зазнає і унаслідок незаконної діяльності копачів. Додамо ще й інші сегменти “тіньової економіки”, контрабанду, схеми оптимізації податків... Лише наведення ладу у цих сферах може “автоматично” збільшити український ВВП на кілька відсоткових пунктів.

Втрати від
Втрати від "схем" тіньової економіки

5. Реформування митниці і припинення контрабанди.

“Найбільших збитків – як фінансових, так і репутаційних, – Україна зазнає через “дірки” на митниці, – каже Ілля Несходовський, – адже саме контрабандні товари, які масово заходять в країну і з яких не сплачуються податки, не лише негативно впливають на наповнення держказни, а й роблять нерентабельним вітчизняне виробництво. Бо єдина для нашого бізнесу можливість конкурувати з такою продукцією – або ухилятися від сплати податків, тобто працювати з використанням “чорних” і “сірих” “схем”, або платити людям суттєво нижчу зарплату. Припинення ж контрабандних потоків стимулюватиме споживчий попит на товари українського виробництва, а отже – бізнес матиме обігові кошти й успішно розвиватиметься”.

Також експерти наголошують на необхідності перегляду вітчизняної системи оподаткування. Йдеться, зокрема, про реформування корпоративного податку.

Тож кроків, які сприятимуть досягненню “мрії про 40%” чимало. Щоправда, впевненості у реальності виконання цього завдання експертам додають не стільки урядові пропозиції (адже цілісної програми конкретних дій уряду ми наразі не маємо), скільки те, що вітчизняна економіка лише нещодавно так би мовити “відштовхнулася від дна”. Тобто, прагнучи до щонайменше семивідсоткового економічного зростання, “стартувати” нам доводиться з мінімального рівня. З одного боку, це дає непогані можливості. З іншого – провокує певні ризики, пов’язані з відсутністю довіри із боку інвесторів.

Більше заробляємо – більше віддаємо кредиторам. Але ж не все...

Звісно ж, багатьом українцям слова прем’єра про наші “райдужні” економічні перспективи додали оптимізму. Утім, поки що на темпи зростання економіки вони, звісно ж, жодним чином не вплинули. Натомість вже позначилися на котируваннях таких “специфічних” цінних паперів як ВВП-варранти України, випущені у рамках реструктуризації боргу, про яку у 2015 році із нашими кредиторами домовилася тодішній міністр фінансів Наталія Яресько. Тоді емітували варранти на суму списаних кредиторами українських єврооблігацій ($3,24 мільярда). За умовами їх випуску інвестори претендують на частину приросту реального ВВП (з урахуванням інфляції), що перевищить показник у 3% у 2019-2038 роках, за умови, що номінальний ВВП країни (без урахування інфляції) перевищить $125,4 мільярда (цього показника ми вже досягли за підсумками минулого року). Суми виплат залежать якраз від темпів економічного зростання. Якщо вони не перевищують 3% на рік – виплати нульові; від 3% до 4% – 15% від приросту ВВП понад 3%; від 4% зростання – 40% від кожного відсотка зростання.

Олександр Паращій
Олександр Паращій

Після заяви прем’єра вартість українських ВВП-варрантів досягла історичного максимуму – 92,43% номіналу (підтвердження постулату “гроші люблять тишу”). А це означає, що Україні доведеться заплатити кредиторам набагато більше, аніж ми розраховували дотепер. Тобто, відповідно до умов реструктуризації, якщо уряд виконає план щодо 40% зростання економіки, лише у 2020-2026 роках Україні доведеться заплатити власникам наших варрантів $9 мільярдів! Про це нагадав аналітик Сoncorde Capital Олександр Паращій. “Якщо уряд серйозно бачить перспективи такого зростання, йому потрібно якнайшвидше іти до інвесторів, які тримають наші ВВП-варранти, і пропонувати обмін на інші цінні папери (наприклад, на єврооблігації з фіксованою ставкою купона і великим терміном погашення)", – вважає експерт. Для того, щоб викупити свої боргові зобов’язання, Україні потрібно приблизно $3 мільярди. Але знайти такі кошти нині нереально. Тим більше, що на 2018-2020 роки припадає пік виплат за іншими нашими позиками (нагадаємо, лише 3 вересня Мінфін сплатив кредиторам України $1 мільярд). І для таких розрахунків країна використовує, здебільшого, не зароблені, а перепозичені кошти, залучені зокрема через продаж ОВДП, розміщених ледь не під рекордні за світовими мірками відсотки. Вихід – запропонувати власникам українських варрантів не “живі” гроші, а нові цінні папери, емітовані на більш вигідних для України умовах, про що й пише Олександр Паращій. Утім, робити це потрібно було раніше – приміром, торік, коли українські ВВП-варранти коштували лише 65% номіналу. Тепер же, за словами експерта, якщо інвестори повірять у стрімке зростання економіки, "вони не погодяться обміняти варранти менше, ніж на $6-7 мільярдів (а це вже більше 185% номіналу цінних паперів)". За такі гроші Україна вже точно не зможе викупити свої борги. Тож, вочевидь, змушені будемо миритися із тим, що іще майже два десятиліття доведеться втридорога розраховуватися за свого часу критично необхідну, але, як з’ясувалося, вкрай непродуману реструктуризацію боргів-2015. “Ціна питання”, за різними оцінками, – від $25 мільярдів до $40 мільярдів.

Натомість прем'єр-міністр Олексій Гончарук вважає, що боятися економічного зростання з огляду на необхідність виконання зобов'язань перед кредиторами не варто. Такий підхід він назвав “неадекватним”. "Нам треба зростати настільки сильно і настільки швидко, щоб плата за зобов'язаннями перед міжнародними партнерами перестала бути проблемою в принципі. Зараз ми уважно вивчаємо стратегію управління держборгом. Маємо певний план, яким чином мінімізувати шкоду від існування цих зобов'язань", – додав він. Поділяють такий підхід і в експертному середовищі. Пожинаючи плоди реструктуризації, країні справді доведеться віддавати кредиторам 40% ресурсу, забезпеченого зростанням у понад 3% ВВП. Але ж 60% залишатимуться. І йдеться про “кругленькі суми” – від $4 до $7 мільярдів у період до 2024 року, з подальшим збільшенням.

Водночас, на думку експертів, ситуацію зі збільшенням вартості українських ВВП-варрантів можна буде використати собі на користь. Бо таке стрімке зростання рівня довіри до українських цінних паперів може прислужитися при перегляді рішень міжнародних експертних організацій щодо суверенного та інших рейтингів України. Адже, чим вищий рейтинг країни, тим більше охочих вкладати кошти в її економіку й укладати контракти про співпрацю з її компаніями. До того ж, рейтинги впливають на вартість грошей, які країна може залучати як позички на міжнародних фінансових ринках.

Марія Репко
Марія Репко

“Поки що сприйняття кредитоспроможності країни – кредитний рейтинг України – за даними агентства Fitch, перебуває на рівні "В-". Це – майже найнижча сходинка після дефолтного стану, – нагадує заступник директора Центру економічної стратегії Марія Репко. – Серйозним свідченням того, що політика нової влади успішна, було би підвищення рейтингу до рівня "ВВ-" (максимуму, якого історично досягав український рейтинг), а дуже гарним результатом став би рейтинг "ВВ+". Це – за одну сходинку до так званого "інвестиційного" рівня, коли країни переходять із класу високоризикових "сміттєвих" емітентів до класу держав із помірним кредитним ризиком. І це означатиме, що Україна зробила великий крок до кращого майбутнього”.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-