Як багата Європа дає мільярди, а бідна Україна не може їх витратити

Як багата Європа дає мільярди, а бідна Україна не може їх витратити

Аналітика
Укрінформ
За понад десятиліття співробітництва Україна не спромоглася освоїти EUR8 млрд фінансової підтримки від ЄС. Не схотіли чи не змогли?

Нещодавно глава представництва ЄС у нашій країні Х’юг Мінгареллі зробив гучну заяву. Мовляв Україна досі не використала 8 мільярдів євро допомоги, наданої Європейським Союзом для підтримки реформ. “Тому перш ніж просити нові гроші, слід розібратись із вже отриманими”, – заявив пан Мінгареллі. Головною причиною такої ситуації євродипломат назвав відсутність в Україні якісної інституціональної спроможності – зокрема, на рівні органів місцевої влади, які не хочуть (а іноді й не можуть) брати на себе ініціативу з розробки цікавих і корисних ідей. Адже цілком очевидно, що прагматична Європа не готова давати нам гроші лише “за красиві очі”. Підставою для грантової допомоги чи надання пільгового кредиту мають бути конкретні – ретельно і професійно підготовлені проекти. А їх не вистачає навіть на загальнодержавному рівні, не кажучи вже про місцевий.

Принцип “дають – бери, б’ють – тікай” спрацьовує не завжди

Рівень фінансової підтримки з боку ЄС визначено домовленостями про отримання нашою країною пакета європейської допомоги у період з 2014 по 2020 роки. Загальний обсяг програми фінансування складає 11,2 мільярда євро. Трохи більше 3 мільярдів – безповоротна грантова допомога. Ще приблизно 8 мільярдів євро – кредити від Європейського банку реконструкції та розвитку і Європейського інвестиційного банку. До речі, Євросоюз у 2014 році досить швидко запропонував Україні допомогу, яку був готовий навіть без попередньої стратегії їх освоєння та без урахування фінансово-економічних ризиків і визначення чітких кінцевих результатів.

Здавалося б, Україна сама має бути зацікавлена у залученні максимально можливих ресурсів для внутрішнього реформування. І європейці давали нам повну волю, лише “натякаючи” на пріоритетність реформ у трьох напрямках: боротьбі з корупцією, інституційній підтримці адміністративного та бюджетного секторів, а також в енергетиці.

Але не так сталося, як європейцям гадалося... Вперше про недостатню ефективність використання Україною донорської допомоги і кредитної підтримки наші партнери заговорили після публікації у 2016-ому звіту "Допомога ЄС Україні" (аналіз 2007-2015 років). За цей період Київ отримав 1,6 мільярда євро у вигляді грантів і 3,4 мільярда кредитів від європейських банків та інших фінансових організацій. Левову частку цих коштів освоїли після березня 2014 року. При цьому основну частину грантових грошей спрямували на бюджетну підтримку (794 мільйони) і на ядерну безпеку (225 мільйонів євро). Кредитні ж кошти використовували як макрофінансову допомогу (за таким же принципом розподілявся ресурс і у 2016-2018 роках).

Та, на жаль, станом на 2016 рік результати українських реформ, за висновками міжнародних аудиторів "залишалися крихкими, а європейська допомога була ефективною лише частково". Експерти констатували мляве просування антикорупційної реформи, збереження суттєвого впливу олігархів на українську економіку, зокрема, на енергетичний сектор. Виняток – хіба що важливі кроки у втіленні антикорупційної реформи. Та й то – вони поки лише формальні, адже практичного результату майже не принесли.

Під лежачий камінь вода не тече, тобто, гроші без ініціативи – “втікають”

Що ж заважає нам “успішно” витрачати на себе, “коханих”, європейські гроші? Експерти називають кілька причин. Одна з головних – недостатній рівень політичної волі та ініціативи з боку української влади. Зміни в нашій країні багато в чому відбуваються завдяки постійному тиску з боку європейців і громадянського суспільства. За висновками аналітиків, проблеми при роботі наших чиновників з європейськими структурами часто пов'язані з неузгодженістю дій між різними державними відомствами та з низьким професійним рівнем при складанні стратегій витрачання коштів.

Вазіл Худак
Вазіл Худак

Приклад наводить віце-президент Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) Вазіл Худак: “Загальна сума грошей, які ми виділили на підтримку України – більше 5 мільярдів євро, однак на сьогоднішній день (листопад 2018 року. – Ред.) використано 2 мільярди. Решта грошей – а це понад 3 мільярди євро, – просто лежать на наших рахунках і не використовуються через низьку активність з боку українського держсектора”. Також, за спостереженнями топ-менеджера ЄІБ, у нашій країні усе ще зберігається “гальмівна роль” бюрократичної машини: приміром, у Грузії проекти та обсяги їх фінансування узгоджують утричі швидше, аніж в Україні.

“Це найбільш наочна критика останніх п'яти років роботи української влади. Невикористання 8 мільярдів, які ми могли отримати, але які держава виявилася нездатною освоїти – я навіть не припускав, що так багато грошей нам пропонували! Сподіваюся, уряд не сховає голову в пісок і детально прокоментує ці найтяжчі звинувачення, спростує, якщо що”, – так відреагував на заяву Мінгареллі головний редактор сайту “Цензор.нет” Юрій Бутусов.

Юрій Бутусов
Юрій Бутусов

І нагадав конкретний приклад “української безпорадності” при освоєнні європейських грошей: три роки Єврокомісія пропонує нам гроші, щоб побороти корупцію на митниці за програмою встановлення електронних сканерів на пунктах пропуску. “Сканери – це сучасний контроль на митниці, це порядок і мільярдні надходження до бюджету. Віце-прем'єр (Іванна) Климпуш-Цинцадзе і міністр закордонних справ (Павло) Клімкін багаторазово вимагали від Кабміну освоїти гроші Єврокомісії і встановити сканери. Говорили, що це ганьба, коли Україна демонструє небажання боротися з контрабандою. Але... взяти гроші ЄС і безплатно встановити сканери на митницях Кабмін не може. Напевно, тому що "кеш" в нашій владі впливовіший, ніж допомога Єврокомісії”, – наголосив Бутусов.

Натомість заступник голови стратегічної групи радників при Кабміні Павло Кухта вважає, що проблема ефективності витрачання європейської допомоги пов'язані не з корупцією, а з низькою інституціональною спроможністю наших держорганів. "Приміром, дуже важко проконтролювати ефективність консультаційної та експертної роботи, на яку надавались кошти. Велике фінансування, як правило, виділяється на інвестпроекти в регіонах. Ці проекти формує місцева влада, яка не вміє робити це правильно, не вміє ефективно освоїти кошти”. Дійсно, місцева влада часто-густо не в змозі правильно підготувати пакет документів для надання допомоги. При цьому місцеві чиновники не проти заробити на швидких грантах, а ще – “замилити очі” партнерам, демонструючи помилкові результати у звітах, іноді підготовлених на підставі вигаданих даних. Отже, – знову ж таки – йдеться не лише про необізнаність, недбальство чи непрофесійність, а й про навмисні дії.

Павло Кухта
Павло Кухта

"В українських відомствах вже з'явилася ціла плеяда людей, які говорять англійською і грамотні в питаннях проектного менеджменту. Європейці цьому раді, думають, що з ними говорять однією мовою. Тож спочатку охоче надавали кошти. Але в Україні на цьому побудований цілий бізнес. У проектах і звітах закладають завищені показники, а при перевірці на місцях з'ясовується, що гроші часто витрачені у нецільовий спосіб. При цьому бізнес взагалі практично перестав залучати серйозні кредити на розвиток та інфраструктурні проекти, а міжнародні фінансові організації перестали заробляти в Україні і перетворилися на “батіг” для української влади", – розповів виданню РБК-Україна співробітник одного з європейських банків.

Європа має з наших чиновників більше “питати”

Водночас, вітчизняні експерти кажуть, що звинувачувати у неефективному витрачанні коштів лише Україну не варто. При цьому вони посилаються на висновки аудиторів, котрі готували уже згаданий звіт "Допомога ЄС Україні", де зазначалося, що саме Єврокомісія винна у відсутності узгодженого чіткого переліку пріоритетних результатів реформ, а також у виділенні коштів без аналізу ризиків та без конкретної стратегії допомоги. Є “питання” до європейських структур і щодо неналежних моніторингу та оцінювання проміжних результатів, координації з українськими органами влади та іншими донорами. І головне – фінансування донедавна було більшою мірою спрямоване на "заходи щодо запобігання фінансово-економічного колапсу", аніж на втілення реформ.

Україна потихеньку виборсується із фінансової ями, в яку вона потрапила через російську агресію. Тож дедалі більше потребуватиме не “підтримки штанів”, а фінансування реальних реформ і “проривних” проектів. Відмовлятися ж від європейської допомоги при цьому було б нерозумно. Адже кредитні лінії в ЄБРР і ЄІБ відкрили для нас на дуже вигідних умовах. Приміром, наприкінці минулого року Єврокомісія перерахувала Україні 500 мільйонів євро – перший транш четвертої програми макрофінансової допомоги ЄС. Ці кошти нам позичили терміном до квітня 2033 року, під 1,25% (!) річних. А не під 8-10%, як залучають на міжнародних фінансових ринках. Тобто, вигода “європейських” грошей більш ніж очевидна. Що вже й казати про безповоротну грантову допомогу...

Тож завдання України – розробляти й успішно втілювати за ці кошти потрібні насамперед нам, а не Європі, реформи й проекти. А європейські інституції зі свого боку повинні активізувати моніторинг реалізації українських проектів, посилити контроль та структуризувати підходи до верифікації результатів і збору даних.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-