Газ зі США для Києва: політично – вигідно, економічно – поки що ні

Газ зі США для Києва: політично – вигідно, економічно – поки що ні

Аналітика
Укрінформ
Вашингтон готовий продавати Україні сланцевий газ та обіцяє захистити наші “транзитні інтереси” від ПП2. Наскільки це реально?

Як ми повідомляли, у Вашингтоні відбулися переговори щодо перспектив закупівлі Україною скрапленого газу зі США та участі американського бізнесу в модернізації і концесійному управлінні нашою газотранспортною системою. Сторони також обговорили ризики, пов’язані із можливою відмовою російського “Газпрому” від транзиту палива українською територію, анонсованою вже в січні 2020-го. Як розповів голова правління НАК “Нафтогаз України” Андрій Коболєв, конкретних домовленостей про постачання американського скрапленого палива наразі немає. Але рівень обопільної зацікавленості – доволі високий. “Сподіваюся, найближчим часом ця зацікавленість трансформується в конкретні потоки газу", – спрогнозував посадовець. Американська сторона також пообіцяла підтримати нас у продовженні міжнародного тиску на Росію та її європейських партнерів у зв’язку з будівництвом газогону "Північний потік-2". У такій же підтримці цими днями запевнив держсекретар США Майк Помпео.

Європа, Україна й американський сланцевий газ

Сполучені Штати ведуть переговори про постачання газу не лише з Україною, а й із багатьма європейськими державами – насамперед, Польщею і Німеччиною, на узбережжях яких є (чи можуть бути збудовані) термінали для прийому палива. Загалом європейці готові побудувати 11 портових майданчиків для приймання й регазифікації заокеанського енергоресурсу. Головна вигода транспортування сланцевого газу для ЄС – зменшення енергозалежності від непередбачуваної Росії (зараз країни Європи на 34% залежать від газпромівських постачань). Очевидні вигоди і для США – країна поставила перед собою амбітне завдання за два-три роки «на рівних» боротися із «Газпромом» за європейського споживача.

А що ж матиме у разі ухвалення остаточних домовленостей Україна? Перше, що спадає на думку, – важлива для нас, як і для Європи, диверсифікація постачань. Що ж до цінових параметрів, то американське паливо, зокрема, через витрати на транспортування і стиснення, наразі дорожче, аніж те, яке ми купуємо у Європі. За розрахунками, за кожну тисячу кубометрів поставленого через Польщу газу Україні доведеться платити на $80-100 більше, ніж за паливо, що надходить європейським реверсом. Вартість американського скрапленого палива із регазифікацією на польському терміналі – приблизно $300 за тисячу кубометрів. Тоді як, за даними НАК “Нафтогаз”, у квітні Україна купувала “звичайний” газ на відкритих торгах в ЄС у середньому по $217-220. Втім, собівартість палива у США постійно падає. Завдяки новим технологіям і державним дотаціям газовидобуток там розвивається стрімкими темпами. До того ж, через активне збільшення видобутку сланцевої нафти, збільшується і видобування “майже дармового” супутнього газу. Тож Вашингтон готовий іти на поступки у “ціновому питанні”.

Але для того, аби регулярно отримувати скраплений газ зі США, нам потрібно вирішити низку технологічних питань, пов’язаних, зокрема, з доставкою палива від польського термінала та (або) зі спорудженням відповідних потужностей в Україні. На жаль, нині можливості транспортування палива магістральними шляхами із Польщі обмежуються “скромними” півтора мільярдами кубометрів на рік. За таких обсягів прокачування обходиться дуже дорого. Вихід – спорудження між країнами 110-кілометрового газогону-інтерконектора (річною потужністю до 8 мільярдів “кубів”), оціночна вартість будівництва якого – €200 мільйонів. У Києва таких грошей немає. Тому, на думку експертів, однією з умов переговорів зі США має бути угода про участь у втіленні цього проекту американського бізнесу. Частково оплатити будівництво інтерконектора може і Польща. Такі капіталовкладення для неї вигідні: у результаті поляки матимуть можливість ефективніше використовувати свій термінал і заробляти на транзиті (причому, не лише американського, а й норвезького газу). До того ж, вони отримають дешевший газ для власних потреб (через зниження вартості регазифікації, яка напряму залежить від обсягів палива, що надходить “на переробку”). Хоча самостійно втілити цей проект Варшаві, як і Києву, нині, вочевидь, “не по кишені”.

Що вже й казати про колись розпіарений проект спорудження в Україні власного LNG-термінала. План передбачав будівництво установок для регазификації скрапленого природного газу на чорноморському узбережжі поряд із нафтовим терміналом “Укртранснафти” і портом “Південний”. У 2010 році вартість його будівництва оцінювали щонайменше у €800 мільйонів. Нині вона ще вища.

Значно дешевше використати плавучий регазифікатор, встановити який також можна у “Південному”. Вартість такого проекту – “лише” $100 мільйонів. Але на його втілення знадобиться до 2 років. Плавучу установку для зберігання й регазифіції можна взяти в оренду. Але, навіть, якщо один із цих проектів вдасться втілити у життя, постачання середземноморсько-чорноморським шляхом американського палива не дуже вигідне – термінал більше розрахований на приймання газу з країн Північної і Західної Африки (Єгипет, Алжир, Нігерія), Перської затоки (Катар), Каспійського регіону (Азербайджан і Туркменістан). До того ж, буде доволі складно домовитися з Туреччиною щодо проходження танкерів через протоку Босфор. По-перше, цей маршрут доволі перевантажений, по-друге, Анкара не раз заявляла, що не хоче пропускати LNG-танкери з екологічних міркувань.

Зупинення “Північного потоку 2” = збереження енергонезалежності Європи

Отже, постачання американського сланцевого газу за нинішньої цінової ситуації на європейських хабах і за відсутності належної інфраструктури для України поки що економічно невигідне. Зате Київ може отримати значні політичні вигоди, пов’язані, зокрема, із тим, що, наша “лояльність” до американського газового бізнесу, окрім інших чинників, “стимулюватиме” активнішу позицію Вашингтона у протистоянні антиукраїнським планам Кремля в енергетичній сфері. Ідеться, насамперед, про спроби завадити будівництву газогону “Північний потік-2”, введення якого в експлуатацію загрожує припиненням транзиту російського палива через українську ГТС. І Вашингтон уже докладає відповідних зусиль.

“Газопровід “Північний потік-2” має бути зупинений”, – без жодних дипломатичних «реверансів» наголосив державний секретар США Майк Помпео під час офіційного візиту до Лондона. Він запевнив, що Сполучені Штати і Великобританія чітко усвідомлюють: проект прокладання газогону дном Балтійського моря не економічний (як запевняють Путін і деякі європейські, зокрема, німецькі політики), а політичний. Мета – використання енергетичної сфери як засобу тиску на Європу. Відповідно, головне завдання “цивілізованого світу” – запобігти такому сценарію. Над тим, як це зробити, і розмірковують нині американські політики та експерти.

Насамперед, може йтися про подальше посилення санкційного тиску на Кремль, а також впровадження санкцій проти європейських компаній, які беруть участь у проекті (загалом до “Північного потоку-2” залучено майже 630 підрядників). У Вашингтоні не відкидають і запровадження санкцій проти Німеччини, яка, як відомо, є основним “адвокатом” цього путінського проекту і загалом газпромівських інтересів у Європі. Про що віце-президент США Майк Пенс попередив німецького канцлера Ангелу Меркель іще на початку року, наголосивши: “Захід не стане сильнішим, якщо посилить залежність від Сходу”.

Утім, за експертними оцінками, такого тиску може виявитися замало. Адже в Берліні пообіцяли активно протистояти Вашингтону, бо йдеться, мовляв, “про втручання у європейський суверенітет”. Таку позицію підтримують і уряди деяких інших країн континенту. Тож, на думку виконавчого директора Східного комітету німецької економіки Міхаеля Гармса, надмірний тиск з боку США може спровокувати нову європейсько-американську торговельну війну. Чи піде на це Вашингтон?

На першому етапі, за прогнозами експертів, Сполучені Штати можуть обмежитися санкціями проти окремих європейських компаній (насамперед, спеціалізованих – тих, яким буде важко знайти заміну для продовження втілення кремлівського проекту). Паралельно із “батогом” Вашингтон діятиме і “методом пряника”, намагаючись “задобрити” європейських партнерів постачаннями дешевого сланцевого газу. Але для цього США доведеться добровільно піти на додаткові фінансові витрати – приміром, компенсувати за рахунок федерального бюджету втрати американського бізнесу, який постачатиме на європейський ринок значні обсяги палива за невигідною для себе ціною.

Але й за таких умов шансів повністю зупинити спорудження “Північного потоку-2” небагато. “А ось загальмувати введення його в експлуатацію на рік чи два – цілком реально”, – кажуть експерти. І це – також добре. Адже Кремль змушений буде домовлятися з Україною про продовження транзиту її територією...

Нагадаємо, поки що Москва активно саботує тристоронні українсько-російсько-європейські технічні консультації й переговори щодо транзиту газу нашою ГТС по завершенні цього року (коли спливе дія чинного транзитного контракту). Таке затягування пояснюють згаданими уже спробами РФ “натиснути” на Україну і залякати Європу. Також Москва, вочевидь, розраховує на пришвидшення будівництва другої гілки “Північного потоку”, чого, на щастя, не відбувається. Але й “транзитні” переговори поки що із “мертвої точки” не зрушили.

Водночас, як наголошують фахівці, позбувшись транзиту, Україна втратить суттєве джерело бюджетних надходжень – щонайменше 3 мільярди доларів на рік. До того ж, нам доведеться оперативно вирішувати долю вітчизняної газотранспортної системи. Частину її, звісно ж, можна використовувати для забезпечення внутрішніх потреб (приміром, в умовах очікуваного нарощування власного газовидобутку). Утім, більшість потужностей задіяти так і не вдасться. Тож доведеться або повністю втратити їх, “розпилявши” устаткування на метал, або взяти на себе додаткові витрати на консервацію ГТС, її подальше утримання та охорону від розкрадань. І, безумовно, найголовніша для нас втрата пов’язана із тим, що, повністю відмовившись від транспортування газу нашою територією, Кремль позбудеться одного із останніх запобіжників від прямої агресії проти України. Адже, за оцінками експертів, Москва, для якої міжнародні правила і договори давно “неписані”, все ж боїться, що унаслідок можливих пошкоджень чи примусового припинення помпування газу Євросоюз залишиться без необхідних обсягів російського палива. Тож “адвокатів Кремля” у Європі поменшає.

Поки що РФ намагається переконати Україну і світ, що й після введення в експлуатацію газогонів "Північний потік-2" (розрахований на 55 мільярдів кубометрів) і "Турецький потік" (31,5 мільярдів “кубів”), потреба у транспортуванні палива нашою територією збережеться. Але в будь якому випадку робота вітчизняної ГТС буде збитковою. Адже максимум, який після втілення своїх енергетичних прожектів зможе запропонувати Москва, – прокачування 15-20 мільярдів кубометрів палива на рік. Окупиться ж, за розрахунками експертів, лише транзит обсягом 40 (а ще краще – 50-60) мільярдів кубів. Це пов’язано не лише із виробничою рентабельністю, а й із технологічними особливостями української газотранспортної системи.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-