18 млрд кубометрів “державного” газу: виконати завдання Коболєву по силах?
Однією з умов підписання нового контракту з головою правління НАК “Нафтогаз України” Андрієм Коболєвим поряд зі зниженням зарплат топ-менеджменту держхолдингу і завершенням до 1 січня 2020-го ключової реформи з передання вітчизняної ГТС в управління незалежному операторові (анбандлінгу), є збільшення щорічного газовидобутку дочірньою структурою НАК – компанією “Укргазвидобування” – із нинішніх 15,5 до 18 мільярдів кубометрів. Наше ключове запитання: наскільки це реально?
Також ідеться про створення належних умов для нарощування видобутку українського “блакитного палива” іншими суб’єктами господарювання... Саме про суттєве збільшення обсягів видобутку газу до рівня, що задовольнятиме усі потреби держави, вже кілька років говорять як про головну умову досягнення стратегічної мети – повної енергетичної незалежності України у газовій сфері. І якщо успішність анбандлінгу “Нафтогазу” більшою мірою обумовлена суто суб’єктивними чинниками – бажанням завершити реформу, – питання нарощування газовидобутку пов’язане як із суб’єктивними, так і із низкою об’єктивних факторів. Спробуймо з’ясувати, з якими.
“Ви ставите непосильні завдання...”?!
Збільшення обсягів “державного” видобутку газу аж на 2,5 мільярда “кубів” (себто, на 16%), на перший погляд, справді здається доволі амбітним завданням. Це якщо забути “історію питання”. Насправді ж перевищити показник у 18 мільярдів “кубів” “Укргазвидобування” мало б уже за підсумками нинішнього року, а не 2020-го, на що, схоже, розраховують в Уряді. Це передбачено “Концепцію розвитку газовидобувної галузі України-2020”, затвердженою постановою Кабінету Міністрів у грудні 2016 року.
Прогнозні обсяги видобутку природного газу (млрд. куб. м)
Отже, документ містить доволі сміливі плани щодо збільшення загального видобутку природного газу в наступному році до 27,6 млрд. кубометрів. Зокрема, ПАТ “Укргазвидобування” у 2020-му має “видати на-гора” 20,1 млрд. “кубів”. Це ж, до речі, передбачено і власною програмою “Укргазвидобування” “20/20” (20 мільярдів “кубів” палива у 2020 році). У рамках цієї програми планують освоїти 4 млрд доларів інвестицій, три чверті з яких призначені для втілення проектів зі збільшення видобутку газу за рахунок буріння нових свердловин, переоснащення бурового флоту компанії і поліпшення інфраструктури для проведення бурових робіт. Поки що освоєно лише трохи більше чверті цієї суми. Поставлене Урядом завдання щодо збільшення видобутку “державного” газу, на думку експертів, має пришвидшити освоєння цих коштів. І це – одна із передумов досягнення визначеної мети. Зокрема, “Укргазвидобування" одразу на кількох газоконденсатних площах втілює програми технічного переоснащення та капремонту свердловин, що має підвищити їх продуктивність. Прикладом може бути активне інвестування у збільшення обсягів видобутку газу на другому за розмірами родовищі, що належить державній компанії – Яблунівському (Полтавська область). Торік завдяки капремонту діючих потужностей там вдалося наростити видобуток майже на 25 млн кубометрів. Такий же “приріст” дало буріння нових свердловин.
І саме активне буріння, на думку експертів, має стати запорукою успіху для “Укргазвидобування”. Зокрема, значного приросту видобутку варто очікувати у перші місяці наступного року. Адже до кінця 2019-го компанія планує пробурити понад 130 нових свердловин. Торік введено в експлуатацію майже 90 таких об’єктів. Це при тому, що донедавна “нормальним” середньорічним показником вважалося буріння 55 свердловин. Як-то кажуть: відчуймо різницю... А все тому, що компанія має і відповідний інвестиційний ресурс, і постійно поліпшує власний буровий флот та успішно залучає до співпраці зарубіжні компанії, які допомагають із сучасним устаткуванням і володіють новітніми технологіями. Приміром, нещодавно “Укргазвидобуванню” вдалося залучити до співпраці кілька бурових підрядників, зокрема хорватську Crosco, китайські Xinjiang Beiken Energy Engineering і Zhongman Petroleum and Natural Gas, а також сервісні компанії Tacrom (Румунія) та “Бєлорусьнєфть” для проведення робіт з гідророзриву пласта. Щоправда, в компанії скаржаться: втіленню планів щодо залучення зовнішніх бурових підрядників, придбання нових установок, модернізації частини власного (вже застарілого) обладнання іноді заважає складна система закупівель. З одного боку, це нібито гарантує прозорість тендерів, з іншого – суттєво затягує відповідні процедури: майже всі великі тендери із закупівлі бурових установок та послуг з буріння по кілька разів переносили. Експерти сподіваються, що ситуація поліпшиться, і держава не створюватиме для держкомпанії додаткових перепон. До речі, чимало “палиць у колеса” газовидобувникам вставляють і на регіональному та місцевому рівнях...
Спротив чиновників, місцевих “князьків”, “бізнесмени на сіні” та інші суб’єктивні перепони
Одним із завдань, виконання якого має сприяти досягненню стратегічної мети щодо збільшення обсягів видобутку природного газу, є введення в експлуатацію нових свердловин, що, окрім згаданої вже проблеми капіталовкладень, потребує відведення земельних ділянок. Але “система отримання дозвільних документів складна і витратна, що пов’язано з відсутністю уніфікації та неактуальністю чинних вимог та великою кількістю дозволів і погоджень, які необхідно отримувати видобувачам. Крім того, землевласники і органи місцевого самоврядування гальмують процедури погодження питання газового виробництва на відповідній території”, – йдеться в Концепції розвитку газовидобувної галузі.
І за два роки після ухвалення документа у цій царині, на жаль, мало що змінилося. “Замість очікуваних 60 ліценцій на розробку нових родовищ компанія "Укргазвидобування" за 2016-2018 роки отримала лише 17 ліцензій. Державна служба геології та надр фактично блокувала процес видачі дозволів. Блокують процес і обласні ради. Зокрема, Полтавська облрада за три роки відмовилася надати компанії 63 ділянки”, – нагадує політичний експерт Олексій Мінаков. Таку ситуацію в Державній службі із геології і надр України пояснюють запровадженням із 2015 року відкритих аукціонів із продажу спецдозволів. І це усунуло місцеву й регіональну владу “із ланцюжка” – до неї перестали звертатися “по сприяння”. Звісно ж, нарікаючи на це, місцеві чиновники не говорять про “особистий інтерес”, прикриваючись інтересами громади: мовляв, головною їхньою вимогою для погодження отримання спецдозволів були соціальні зобов’язання інвестора – рекультивація земель, ремонт доріг і тому подібне.
Тим часом експерти мають чимало нарікань і на роботу самої Держслужби із геології та надр. Відомство, зокрема, критикують за нерівні умови для приватних і державних компаній при отриманні спецдозволів. Причому, на відміну від багатьох інших сфер, йдеться про надмірні преференції саме для приватного бізнесу. “Якраз приватні компанії отримують левову частку ліцензій на розробку надр. А в результаті більшість із них, схоже, і не збиралася видобувати газ чи нафту, сподіваючись перепродати нечесно отримані ліцензії потенційним інвесторам”, – зазначає експерт з енергетичних питань Наталка Прудка.
За висновками фахівців, деякі “бізнесмени”, по суті, “колекціонують” отримані ліцензії на розробку найпривабливіших вуглеводневих родовищ, гальмуючи розвиток галузі. Спецдозволи на користування надрами – для геологічного вивчення або видобутку вуглеводнів – мають понад 100 компаній. Реально ж видобувають газ лише половина із них!
Кілька слів про “внутрішні” гальма і про перспективу “газової” незалежності
В експертному середовищі висловлюють і претензії до самої компанії “Укргазвидобування”. Зокрема, з огляду на попередній досвід, фахівці застерігають від можливих маніпуляцій зі штучним “нагнітанням” обсягів видобутку – так би мовити “під конкретне завдання”. Так, приміром, було у попередні роки: для того, щоб забезпечити максимальні обсяги видобутку й забезпечити виконання урядової Концепції, газовидобувники (зокрема, на Полтавщині) порушували технологічні режими експлуатації свердловин. Це має разовий ефект, що відображається у звітах, але “відбирає перспективу”. Адже родовища передчасно виснажуються і господарники втрачають доступ до частини розташованих на цих площах запасів. Утім, в “Укргазвидобуванні” стверджують: після проведених у 2017 році перевірок, які й виявили випадки нехтування технологічними вимогами, таку практику припинили.
А Олексій Мінаков звертає увагу ще й на таке: дехто із посадовців “Укргазвидобування” не проти нечесного заробітку, від чого страждає компанія і потерпає держава. “На жаль, деякі співробітники сидять на "відкатах": створюють штучні умови для перемоги потрібних компаній на тендерах. По-перше, на такі думки наштовхують публічні відгуки учасників тендерів. По-друге, про це час від часу інформують правоохоронні органи. Приміром, у 2018 році Генпрокуратура, за участю СБУ і САП затримала двох посадових осіб "Укргазвидобування", які "налагодили схему отримання 10% відкату за держзамовлення", – нагадує експерт.
“Свої” проблеми і у іншої (“умовно державної”) компанії “Укрнафта” (контрольний пакет – 50%+1 акція – належить державі, 42% – структурам Ігора Коломойського, 8% – кіпрським компаніям). Останніми роками вона скорочувала обсяги газовидобутку. Це пов’язують із проблемами з продовженням терміну дії ліцензій. Також компанія потерпає від перманентної проблеми багатомільярдної податкової заборгованості.
У комплексі усі згадані проблеми заважають повноцінному розвитку вітчизняної газовидобувної сфери – як державного її сегменту, так і приватного.
Утім, на думку експертів, це позначиться більше на середньостроковій перспективі, аніж на короткостроковій. Можливості досягнути щорічного видобутку структурами ПАТ “Ургазвидобування” 18 мільярдів кубометрів газу є. Але існує й великий ризик, що на досягнення цієї мети будуть використані суттєві резерви. І це пригальмує подальший розвиток галузі. Тому більшість експертів – за поступальний рух, а не “активізацію зусиль” під якісь “події” і “дати”. А для цього потрібно розв’язати хоча б основні зі згаданих проблем. “За таких умов і при належному фінансуванні Україні цілком до снаги упродовж найближчих 10 років позбутися імпортозалежності у газовій сфері, – переконаний експерт з енергетики Сергій Дяченко. – Для цього потрібно збільшити обсяги власного видобутку «блакитного палива» до приблизно 30 мільярдів “кубів”. Цього палива країні вистачить – навіть за умови стрімкого розвитку промислового виробництва. Звісно ж, якщо паралельно впроваджувати ефективні програми із енергозаміщення і енергоефективності», – підсумовує експерт.
Владислав Обух, Київ
