«Північний потік 2»: Труби горять
Як би не хотілося німецькому керівництву, ситуація навколо скандального будівництва газопроводу «Північний потік 2» ніяк не заспокоїться. Забути про те, що труби потихеньку прокладають, не дають то екологи, активісти, то українці, то інші європейські країни, які знають ціну російським обіцянкам, то американці.
Останніми днями суперечки розгорілися з новою силою. Цього разу героєм дня став посол США у ФРН Річард Гренелл. Мало того, що він виступив в низці німецьких ЗМІ з критикою газопроводу, так ще й минулими вихідними електронні листи великим компаніям порозсилав, в яких ненав'язливо нагадав про те, що участь у проекті цілком може спричинити за собою санкції. Американські, звичайно.
НАСТУПАЛЬНА ДИПЛОМАТІЯ
У публічних виступах у ЗМІ Гренелл говорив, що отримані від поставок газу мільярди Кремль буде використовувати, щоб продовжувати свою дестабілізуючу і агресивну зовнішню політику, а Європа потрапить у залежність від Москви. Представник Держдепу назвав проект «безцеремонною спробою уряду РФ посилити удушення європейських союзників і партнерів у питанні енергопостачання». У листах – про те саме: «Цей трубопровід передбачає серйозні геополітичні ризики для наших європейських партнерів. Ми підкреслюємо, що компанії, які співпрацюють з Росією по цій темі, серйозно ризикують накликати на себе санкції».
У МЗС ФРН факт розсилки листів «взяли до відома». Всупереч очікуванням, самого посла на килим не викликали. Принаймні, поки. І взагалі намагаються дипломатично утриматися від оцінок дій колеги по цеху.
Тим часом чимало німецьких політиків вже виступили з критикою «недипломатичної поведінки» глави американського диппредставництва. До того ж не тільки ті, хто є симпатиком ідеї газопроводу, але і його критики. Вочевидь спрацював принцип національної гордості або «за державу прикро». Американського посла за його трампоподібний стиль спілкування (зокрема, гострі твітти) у Німеччині недолюблюють.
«Це неприйнятне загострення тону в трансатлантичних відносинах в односторонньому порядку», – заявив, зокрема, експерт із зовнішньополітичних питань фракції консервативного блоку (ХДС/ХСС) у Бундестазі Юрґен Гардт, який аж ніяк не був помічений у зайвих симпатіях до Росії. Дебати про газопровод вести треба, визнав він, але без тиску ззовні.
У більш різких тонах висловилися депутати від інших фракцій. Наприклад, екс-кандидат у канцлери від соціал-демократів Мартін Шульц називав Гренелла «правоекстремістським колоніальним офіцером».
А новий лідер Християнсько-демократичного союзу (яку по-старому називають партією Меркель) Аннегрет Крамп-Карренбауер сказала, що «така форма дипломатичного звернення незвична». При цьому нагадала, що за послом Гренеллом подібне вже спостерігалося.
Річ у тому, що надзвичайний і повноважний, за лічені години після призначення на посаду у травні 2018 року, звернувся знову ж до німецького бізнесу із закликом «негайно» припинити співпрацю з Іраном. І тоді це викликало легкий шок серед місцевого істеблішменту. Цього разу «витівки» були сприйняті вже не так гостро. Звикли.
ПЕРЕДЧУТТЯ САНКЦІЙ
Гренелл висловлює як свої симпатії, так і, безумовно, офіційну позицію своєї країни. А США і особисто президент Дональд Трамп до «Північного потоку 2» від самого початку встали в опозицію. У серпні 2017 року Конгрес переважною більшістю голосів ухвалив закон про санкції CAATSA, які відтоді дамокловим мечем зависли над амбітним проектом, оскільки можуть запрацювати у будь-який момент. А можуть і не запрацювати. Що сильно дратує німців.
Треба сказати, що така загроза «екстериторіальних санкцій» спочатку викликала невдоволення і протидію Берліна (який одразу ж побачив у цьому бажання Вашингтона просунути в Європі не що інше, як свої економічні інтереси у вигляді зрідженого газу). Причому, складається враження, що це невдоволення виникло однаково як через перспективу справжніх, серйозних економічних втрат для бізнесу, так і з чисто психологічних міркувань – чому Вашингтон повинен диктувати іншим, як їм поводитися? Так, буквально днями держсекретар МЗС ФРН Андреас Міхаеліс заявив, що європейські «основні інтереси» під загрозою, і про те, що «він не хоче, щоб європейська енергетична політика визначалася у Вашингтоні».
Але запроваджені санкції і ті, якими поки лише погрожують, – різні речі. І німецька сторона, не покладаючи рук, працює над тим, щоб переконати американських колег. Вірніше, переконати їх санкції не вводити.
«Федеральному уряду давно вже відомо про критичне ставлення уряду США до проекту «Північний потік 2», так само як і американському відома наша позиція. Це є темою багатьох переговорів, на багатьох рівнях, включаючи німецького канцлера з американським президентом», – заявив у понеділок офіційний представник федерального уряду Штеффен Зайберт.
Німецькі переговорники, серед яких і Міхаеліс, апелюють, серед іншого, до інтересів власне американського бізнесу. Наприклад, аргументуючи тим, що в разі накладення штрафних заходів на компанії-прокладальники постраждати можуть і американські нафтогазові проекти в Мексиканській затоці.
Щодо прокладальників, до речі. У розмовах про трубопровод миготять в основному назви 5 європейських енергетичних гігантів-партнерів «Газпрому» – Engie, Uniper, OMV, Shell і Wintershall. Між тим, труби будуть тягнути не вони, безпосередню роботу мають виконувати сотні, майже 630 спеціалізованих фірм-підрядників, які якраз і можуть стати метою американських санкцій. Серед них – Allseas Group, яка базується в Швейцарії.
За інформацією німецького ділового видання Handelsblatt, основні роботи по прокладці труб – до 90% – має виконувати саме Allseas. Незадовго до Різдва вона направила в Балтійське море найбільше і найпотужніше судно в світі по прокладці труб «Pioneering Spirit», яке використовується по всьому світу з 2014 року. Трубопровід має простягнутися більш ніж на 1220 кілометрів і складатися з двох ниток, тобто необхідно прокласти близько 2440 кілометрів труб. Поки прокладено лише близько 500 кілометрів.
Відмова Allseas брати участь у проекті стала би серйозним ударом по ньому, тому що замінити цю високоспеціалізовану фірму навряд чи кимось можливо, кажуть інсайдери. З іншого боку, якщо замовлення для Allseas будуть скасовані через санкції, це може призвести до значного економічного збитку для неї і для американців, які теж користуються послугами цієї компанії.
ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ЧИ ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ
Ще рік тому в Берліні однозначно заявляли, що «Північний потік 2» – проект суто економічний. Потім тон трошки змінився. З весни 2018 року це звучить як «економічний з політичною складовою». До того ж уточнення зробила особисто канцлер ФРН Ангела Меркель. Сказати, щоб це сильно змінило загальний підхід до проекту, то ні. Але після такої «корективи» почали наполегливо повторювати про те, що Україна повинна зберегти за собою статус транзитної держави. І сильно сподіваються на те, що Україна і Росія домовляться за посередництва Євросоюзу. Ініціювали такі тристоронні переговори влітку минулого року саме німці, і проходили вони в Мінекономіки та енергетики ФРН, яким керує Петер Альтмайєр.
Цей політик (ХДС) після призначення на посаду, що примітно, свій перший закордонний візит здійснив в США, а наступний – у Київ і Москву. Незважаючи на відсутність видимого прогресу тристоронніх переговорів, Альтмайєр не перестає повторювати, що сторони повинні домовитися і Москва повинна гарантувати збереження транзиту. І навіть дорікає Києву за деяку непослідовність: мовляв, Україна сама зацікавлена в тому, щоб Європа купувала російський газ за умови, що він буде йти через її територію.
Альтмайєр відноситься до тих лобістів проекту, які люблять підкреслювати, що Європа потребуватиме настільки багато газу в найближчому майбутньому, що будуть заповнені всі труби, які тільки можна. За прогнозами німецького Мінекономенергетики, через рік ЄС зможе покривати лише 18% потреб за рахунок власного виробництва. «Я особисто завжди відстоював концепцію, що чим більше буде трубопроводів, тим краще для забезпечення газом», – говорить Альтмайєр. Він переконаний, що завантаженість всіх «Потоків», так само як і української ГТС, буде забезпечена.
У Східному комітеті німецької економіки минулого тижня відстоювали ту саму ідею. Голова правління структури Міхаель Гармс у розмові з Укрінформом запевнив, що «та кількість газу, яка буде необхідною, цілком виправдовує подальший транзит через Україну». Проблема в тому, що українська ГТС потребує серйозної модернізації, знайти чималі кошти на яку західні компанії не поспішають. А щодо «гарантій» Росії про те, що вона не закрутить кран після 2019 року, то в Берліні з вражаючою наївністю покладаються на чесне слово пана Путіна. «Гарантії можуть бути лише політичні», – розводить руками Гармс, додаючи, що фірми мають насамперед заробляти гроші, а політичні аспекти для них – питання вторинне.
ЛОГІКА НАВИВОРІТ
Якщо бізнесменам заморочуватися гарантіями ніколи, то політики, якщо вже роблять це своїм «козирем», мали б. Міністр закордонних справ ФРН Хайко Маас, дарма що на початку своєї міністерської каденції, доволі різко відгукувався про сучасну російську політику (чим накликав на себе гнів однопартійців і СДПН, після чого дещо збавив тон), обіцянкам Путіна вірить. І ставить такі в заслугу мудрій німецькій політиці. «Те, що минулого року президент Путін пообіцяв продовжити транзит природного газу через Україну, в тому числі з урахуванням будівництва «Північного потоку 2», є зобов'язанням, про яке ми, до речі, повинні подбати. Але це зобов'язання, якого не було б, якби ми не дбали про цей проект», – заявив він, виступаючи минулого тижня у тому ж Східному комітеті німецької економіки.
Більше того, пан Маас точно знає, як захистити українські інтереси в цьому питанні. Свою новаторську і дещо несподівану ідею він озвучив дещо раніше, але повторив її у розгорнутому вигляді, виступаючи перед підприємцями.
Отже, суть така: якщо хтось думає, що з виходом ФРН з проекту його не реалізують, то він помиляється, – з європейськими грошима чи ні, з дозволами тієї ж Данії чи без них, трубу все одно протягнуть. Однак якщо у німців не буде можливості працювати з російською стороною на будівництві, якщо вони «більше не будуть брати участі, і якщо через введені санкції європейські компанії, а не лише німецькі, будуть вигнані з проекту, нікому буде боротися за альтернативний транзит газу через Україну». Глава МЗС ФРН переконаний, що саме з таким підходом німецькі друзі зможуть представляти інтереси України і що «будь-який інший шлях буде означати ще більші проблеми для української сторони». Он воно як.
Взагалі, це був визначний виступ, чимала частина якого була присвячена саме «Північному потоку 2». У виступі Маас ображався на президента США, який з трибуни ООН розкритикував Німеччину в контексті газопроводу, нарікав на те, що ця тема його «переслідує» чи не на всіх міжнародних зустрічах, форумах, включаючи формат НАТО, а також у внутрішньополітичних дебатах. Схоже, що міністра ця «гротескна», за його словами, ситуація дістала.
Можливо, дістали його і виступи посла Гренелла, але Маас про це вголос не сказав.
ЕФЕКТ БУМЕРАНГА
Парадокс у тому, що тиск з боку Вашингтона може призвести до ефекту, протилежного бажаному, а саме, – до ослаблення критики проекту всередині Німеччини. А така критика посилилася після керченської кризи, коли деякі серйозні політики почали говорити про те, що доцільно було б хоча б призупинити будівництво. Проблема тут у тому, як вже говорилося, що навіть найзапекліші противники газопроводу незадоволені відвертим втручанням Вашингтона у внутрішні справи Федеративної Республіки.
До речі, цікаво, що ФРН, яка завжди підкреслює необхідність європейського консенсусу і того, що ЄС має говорити одним голосом, у питанні «Північного потоку 2» вперто не бажає прислухатися до голосу колективного ЄС. І фактично блокує ініціативи Єврокомісії, яка ще восени 2017 року запропонувала застосовувати до газопроводів з третіх країн правила внутрішнього ринку (так званий третій енергопакет), і заклики Європарламенту, зокрема, останній – від 12 грудня 2018 року про зупинку будівництва «Північного потоку 2». В резолюції ЄП говориться, що цей проект посилює залежність ЄС від поставок російського газу, загрожує внутрішньому ринку співдружності і йде врозріз з енергетичною політикою ЄС.
В історії з новим газопроводом, як у прислів'ї: А Васька слухає та їсть. Німецький уряд слухає численну і з різних боків критику проекту, що межує з погрозами, але не робить при цьому жодних спроб перешкодити «Газпрому» робити його справу – тягнути труби, нехай і повільно, але вірно. Може, сподівається, що якось само собою вирішиться, розсмокчеться. У Берліні вперто не хочуть розуміти, що само не розсмокчеться. І така страусина, по суті, політика, політика самоусунення – ні до чого хорошого, найімовірніше, не призведе.
Ольга Танасійчук, Берлін
