Без реформ економіці не уникнути примітивізації.  Ламаймо нинішню парадигму

Без реформ економіці не уникнути примітивізації. Ламаймо нинішню парадигму

Блоги
2028
Ukrinform
Від сировинної економіки до сталого економічного зростання. Як змінити парадигму економічного розвитку України? 

Проблема нашої економіки полягає в тому, що відсутність реформ, спрямованих на забезпечення прозорості, конкурентності та демонополізації, подолання тотальної корупції, особливо в правоохоронних та судових органах, продукує її подальшу примітивізацію, орієнтовану переважно на експорт сировини та, в кращому випадку, напівфабрикатів. А для такого типу економіки характерна надзвичайна залежність від цін на світових сировинних ринках та низький рівень зарплат.

Показово, що без всіляких реформ в Україні у так звані нульові роки (з 2000 по 2008 рік) стрімко зростала економіка та доходи населення, але це досягалось лише внаслідок зростання цін на сировинні товари та залучення іноземних кредитів. Коли ж відбулось падіння цін на світових сировинних ринках, упала й українська економіка, до того ж - украй обтяжена зовнішньою кредитною заборгованістю. 

Очевидно: для того, щоби змінити сировинну модель економіки, потрібно проводити кардинальні реформи в економічній та правовій системі. Це має забезпечити умови для розвитку та збільшення частки переробної промисловості у ВВП. 

Але при цьому варто розуміти, що стале зростання економіки, орієнтованої на переробну промисловість, зі значною часткою наукоємної продукції та з високим рівнем доданої вартості, потребує активного цілеспрямованого сприяння з боку уряду та центрального банку. Від їх поточної економічної політики в значній мірі залежатиме, чи зможе відбутись зміна парадигми економічного розвитку країни. 

А у нас, як відомо, не те що пересічні громадяни, а нерідко і самі урядовці не розуміють, або принаймні не можуть правильно публічно пояснити, куди ж ми йдемо, які цілі та завдання ставимо перед собою. 

Часто можна почути, що реформ ніяких немає. Бо що це, мовляв, за реформи, які не забезпечують зростання доходів. Якщо ми чуємо подібну аргументацію від простих людей, то це, принаймні, зрозуміло. Їх цікавить не процес, а результат. Значно гірше, коли подібні сентенції починають проголошувати політики та урядовці. Як не сумно, але з подібними твердженнями доводиться також зіштовхуватись У спілкуванні навіть з кандидатами та докторами економічних наук, яких зараз в Україні, схоже, більше на душу населення, ніж будь де в світі.

Скажімо так, реформи самі по собі взагалі не призводять до зростання економіки та доходів населення. Реформи, якщо, зрозуміло, є усвідомлення, чого хочуть досягти, якщо вони реалізуються послідовно та за правильним алгоритмом, насправді лише створюють передумови для сталого економічного зростання. І якщо ті чи інші реформи не доведені до логічного завершення, тоді ситуація може лише погіршитись.

Саме на поточній економічній політиці уряду та Нацбанку, спрямованій на зростання економіки, хотілось би зупинитись. Її можна розділити на чотири групи – бюджетна, податкова, митна та грошово-кредитна політика. 

Почнемо з бюджетної політики. Сюди варто додати також видаткову політику державних підприємств.

Основним імперативом державних видатків має бути орієнтація на закупівлю товарів та послуг у національних виробників. Не може бути ніяких виправдань та пояснень, коли за бюджетні кошти та кошти держпідприємств закуповується іноземні товари та послуги. Не можуть купуватись іноземні автобуси, трамваї, тролейбуси, вагони та інші види транспортних засобів, тоді як вони виготовляються в Україні. Наприклад, немає жодного логічного пояснення (окрім, зрозуміло, корупційної складової) - якого біса потрібно бігати за китайським кредитом та китайськими компаніями, які мають будувати в Україні так званий «повітряний експрес» (залізничне сполучення між аеропортом Бориспіль та Києвом), якщо все, що необхідно для такого будівництва, виготовляється в Україні.   

Навіть якщо вітчизняна продукція може виявитись дещо дорожчою, то все-одно пріоритетом діяльності уряду та менеджменту держпідприємств має бути намагання купити саме продукцію вітчизняних товаровиробників. Для цього мають бути залучені всі можливі інструменти грошово-кредитної та податкової політики, які би не призводили до порушення норм СОТ та інших міжнародних торговельних угод України.

У випадку закупівлі іноземної продукції ми даємо працювати переробним підприємствам та створюємо робочі місця в інших країнах, виводимо власні кошти з країни. Якщо ж купується продукція, виготовлена в Україні, то в цьому випадку саме в нашій країні мають можливість розвиватись переробні підприємства, відповідно з’являється потреба в розробках вітчизняних науковців, створюються робочі місця, сплачуються податки до державного та місцевих бюджетів України, а не інших країн.

Другою складовою бюджетної політики має бути її ефективність. Невміння, чи навіть небажання використовувати ефективно бюджетні кошти призводить до того, що значна їх частина наприкінці року витрачається зі значно меншим ефектом для розвитку економіки, або просто залишаються невикористаними. Це призводить до того, що замість того, щоби за рахунок держзакупівель стимулювати ділову активність, виробництво товарів та послуг, кошти залишають на рахунках у Держказначействі чи на строкових депозитах у комерційних банках.

Формальною причиною такої ситуації є те, що більшість податків до держбюджету збирається в другій половині року, а для ефективного використання бюджетних коштів вони мають ритмічно розподілятись упродовж року. Для того, щоби впоратися з цією об’єктивною складністю, необхідно, з одного боку, запустити середньострокове (до трьох років) бюджетне планування, з іншого – впровадити короткострокові (до 6 місяців) казначейські векселя. Випускаючи їх у межах, наприклад, 10-15 відсотків прогнозних доходів держбюджету на поточний рік, уряд за рахунок короткострокових запозичень, які мають бути погашені до кінця бюджетного року, отримуватиме можливість ритмічно фінансувати державні капітальні видатки. Такі цінні папери, при сприятливій грошово-кредитній політиці Нацбанку, будуть цілком цікаві для комерційних банків та інших фінансових інституцій.

Податкова та митна політики

Як і бюджетна, так і податкова та митна політика, мають бути спрямовані на сприяння розвитку переробної промисловості. За рахунок інструментів податкової та митної політики, з одного боку, має дорожчати імпорт готової продукції, з іншого – зменшуватись податковий тиск на вітчизняного виробника та стимулюватись закупівля сировини й напівфабрикатів з подальшим виготовленням готової продукції.

Наприклад, перехід від податку на прибуток до розподіленого прибутку сприятиме зменшенню податкового та адміністративного тиску на вітчизняні компанії, які суттєво скоротять свої витрати, як на адміністрування сплати податків, так і на їх сплату. Компенсувати втрати держбюджету від такого кроку можна було би за рахунок тимчасового (на 3-5 років) підняття на 1,5-2% ставки ПДВ. Це призведе до того, що, по-факту, ми, не порушуючи норм СОТ, підвищимо вартість імпортних товарів, але при цьому скоротимо податковий тиск на вітчизняних товаровиробників. Такий податковий маневр зробить продукцію українських компаній більш конкурентоспроможною по відношенню до імпорту.

Ще одним кроком, спрямованим на підтримку переробної промисловості, мала би cтати повна відмова від митних ставок на сировину та значну частину напівфабрикатів. Зрозуміло, що в деяких випадках може виникати конфлікт інтересів між вітчизняними підприємствами, які виготовляють сировину продукцію й напівфабрикати, та підприємствами, які використовують їх для подальшої переробки й виготовлення готової продукції. В кожному подібному випадку на рівні уряду та асоціацій виробників необхідно проводити дискусію та знаходити компроміс. Але пріоритетом має бути той самий принцип – держава має більш активно підтримувати ті вітчизняні підприємства, де створюється більша додана вартість, де більший рівень переробки.                 

Знову ж таки, надаючи підтримку переробним підприємством, доцільно було би запровадити систему електронних податкових векселів по сплаті ПДВ, які би дозволяли отримувати їм відстрочку сплати податкового зобов’язання при придбанні по імпорту чи в межах країни сировини та напівфабрикатів.

Такі електронні векселі, що мають функціонувати лише в межах електронного обліку податкових кредитів та податкових зобов’язань, у залежності від складності продукції (наприклад, в легкій та меблевій промисловості – до 90 днів, в машинобудуванні, в залежності від складності – до 1,5 року), можуть суттєво зменшити потребу в оборотних коштах, а значить зменшуватимуть витрати, та сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності переробних вітчизняних підприємств. Зрозуміло, що запуск системи електронних векселів потребуватиме підготовчої діяльності з боку уряду, щоби виключити будь-які можливості для податкового шахрайства. Принаймні, очевидно, що фіскальна служба має дозволяти випускати подібні електронні векселі лише переробним підприємствам та лише в певних межах частини їх річного обороту.

І наостанок - щодо грошово-кредитної політики Нацбанку.

Мені вже неодноразово доводилось повторювати думку, що забезпечити інфляційну стабільність національної валюти можна лише за умови розбудови ефективної економіки, орієнтованої на виробництво товарів та послуг з високим рівнем доданої вартості. Якщо в країні сировинна економіка, то забезпечити стабільність національної валюти в принципі неможливо. Це в довгостроковому вимірі не вдавалося ніде й нікому.

Тому вся політика уряду та центробанку має бути підпорядкована розбудові економіки, в якій ВВП формується переважно за рахунок переробної промисловості та наукоємних видів діяльності.    

У контексті теми цієї статті можу ще раз наголосити, що політика високих процентних ставок, орієнтація на рівень інфляції, яку не завжди можуть методологічно коректно порахувати, та яка має переважно немонетарний характер, лише погіршують умови ведення бізнесу, роблять недоступними кредити, здорожчують продукцію вітчизняних товаровиробників, внаслідок чого вона стає неконкурентоспроможною по відношенню до іноземних аналогів.

Водночас, більш гнучка процентна політика Нацбанку, з орієнтацією на підтримку вітчизняних товаровиробників може суттєво сприяти їхній діяльності та забезпечувати стале зростання національної економіки. Як це може діяти в контексті бюджетних закупівель і закупівель держпідприємствами товарів та послуг у вітчизняних товаровиробників, можна продемонструвати на прикладі Укрзалізниці. Ця державна компанія потребує значного оновлення рухомого парку. Фізична та моральна застарілість, просто його банальна нестача призводить до значних недоотриманих доходів цією державною компанією. Крім того, в 2016 році мільярди гривень недоотримали товаровиробники, які не змогли вчасно відправити свою продукцію залізницею. Це при тому, що переважна частина необхідного рухомого парку залізниці може вироблятися в Україні. Причина - чому це не робиться - полягає лише в тому, що Укрзалізниця не має доступу до дешевого (3-5 відсотків річних у гривнях), довгострокового (на 5-7 років) фінансування. Якби, наприклад, за допомогою фінансового лізингу через Ощадбанк можна було розмістити замовлення на придбання такого рухомого парку, то значна частина вітчизняних підприємств мала би гарантовані замовлення на наступні кілька років. Що для цього потрібно? Лише відповідне довгострокове рефінансування Нацбанку, зрозуміло з процентними ставками 2-3 річних. До речі, враховуючи, що ніхто, окрім Ощадбанку, не міг би надати такі умови по фінансовому лізингу, то жодне іноземне підприємство не змогло би запропонувати такі ж вигідні умови Укрзалізниці. А тому замовлення було би розміщене виключно в Україні.

Що ж до Нацбанку, то він цілком може, як і будь-який центральний банк світу, мати кілька процентних ставок. Де основна облікова ставка – на рівні 2-3% річних – може використовуватись для фінансування проектів, спрямованих на сприяння закупівлям у вітчизняних переробних підприємств.

Отже, в Україні є все необхідне для проведення політики, спрямованої на кардинальну зміну парадигми розвитку вітчизняної економіки. Але для цього потрібно, щоби управлінська еліта усвідомлювала завдання, які стоять перед країною та мала політичну волю й достатньо фахової підготовки, щоби їх вирішувати.  

Борис Кушнірук 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-