Про це кореспондентці Укрінформу розповіла кураторка мистецького проєкту Людмила Ничай.

"У рамках міжнародного проєкту мистецьких дослідницьких резиденцій APOSTAXIS три українські мисткині та одна мисткиня з Кіпру працюють над темою вимушеного переселення. Це дві суміжні резиденції, які відбуваються одночасно в Україні на Тернопільщині та на Кіпрі у місті Ларнака. Учасниці проєкту спілкувалися з місцевими жителями і шукали історії про те, що допомагає людям, які були вимушено переміщені, зберегти себе і свою ідентичність, побудувати нове життя у складних умовах. Це не інструкції, як вижити, це історії, які допоможуть по-новому подивитися на світ. Ідея проєкту полягає у пошуку спільної мови між досвідами двох країн та екстракції знань, які зможуть підтримати людей у проживанні травми переміщення", - зазначила Ничай.

Олена Каїнська та Катерина Кроха працювали у резиденції на Тернопільщині у селі Травневе. Кроха досліджувала сучасне вимушене переміщення через війну, а Каїнська - історію лемків, вимушено переміщених у Травневе у 1944-1946 роках.

"Олена Куліш та Елін Юртдаш у цей же період перебували у Ларнаці, досліджуючи досвід переміщених українців та вимушене переміщення кіпріотів через розділення острова після вторгнення Туреччини та війни у 1974 році. Учасниці регулярно спілкувалися між собою та ділилися враженнями, емоціями та напрацюваннями", - розповіла кураторка мистецького проєкту.

Мисткиня та режисерка Катерина Кроха - із міста Селидове на Донеччині. Для неї тема переселення - не лише предмет дослідження, а й власний досвід. Під час роботи в резиденції Кроха спілкувалася зі спільнотою маріупольців у Тернополі.

"Ми проводили спільне малювання і говорили про це місто. Учасники описували і малювали свої улюблені маршрути у Маріуполі. Коли я це слухала, то уявляла, що перебуваю там. А ще ми говорили про важливі предмети, які ми завжди беремо з собою. До прикладу, на зустріч принесли камінчик з Маріупольського пляжу і ключі від квартири - в яку ти більше не зайдеш. Тож у мене з'явилася ідея зібрати колекцію таких предметів і маршрутів та історії про них", - розповіла Кроха.

Художниця Каїнська поспілкувалася з лемками села Травневе та зняла фільм про них, а також створила ідеї для 49 картин.

"Цих людей було насильно виселено з їхніх земель, де вони мали будинки садиби, поля, і переселили в інше місце. Це були дуже драматичні, дуже трагічні історії. І я хотіла виокремити з цих історій щось таке дуже життєствердне, що допомогло цим людям створити дім на новому місці. Що стало тим, що вони змогли знову відчути себе вдома через роки? Я шукала якісь магічні або побутові ритуали, які вони привезли з собою, традиції. Наприклад, одна бабуся розповідала, як вони пекли на Миколая "миколайчиків" і клали дітям під подушку, як прикрашали ялинку яблуками і горіхами. Також я шукала їхні пісні, молитви лемківською мовою, якісь елементи лемківського діалекту, речі, які вони взяли з собою і які їх підтримували", - розповіла Каїнська.

За словами Ничай, проєкт реалізовують у межах програми Zmina Resilience, яку заснував фонд "Ізоляція" - це недержавна, неприбуткова українська інституція, яка підтримує дуже важливі культурні проєкти з партнерськими організаціями з Європи. В Україні проєкт координує Конгрес Активістів Культури, який є співзасновником Мистецької резиденції Назарія Войтовича, створеної на пам'ять про наймолодшого Героя Небесної сотні у його рідному селі.

Юрій, батько Назарія зазначив, що для нього дуже важливо, що попри повномасштабну війну резиденція продовжує працювати і втілювати такі важливі ідеї.

"У нашій мистецькій резиденції відбуваються заняття для дітей, у Травневе приїздять митці з усієї України. Для мене це збереження пам'яті про мого сина", - розповів батько Героя.

Як повідомляв Укрінформ, до національного переліку нематеріальної культурної спадщини ввійшли два елементи лемківської культури – традиція приготування та споживання киселиці та жіноча нагрудна прикраса кривулька.

Фото: Укрінформ, надані організаторами мистецької резиденції та ГО "Я Маріуполь"