Майже місяць у Харкові тривав Національний фестиваль «Схід Опера Фест – 2026», який без вагань втілив прагнення об'єднати мистецьку спільноту з усіх куточків України довкола прифронтового міста.

На ідею його проведення відгукнулися професійні колективи з Києва, Одеси, Дніпра, Івано-Франківська, Полтави, Сум, Миколаєва, Херсона та Кропивницького. При цьому театри приїздили у повноцінних складах, привозячи власні оркестри, хори та солістів.

Укрінформ спільно з організаторами та експертами підбив підсумки цієї важливої мистецької події.

ЗА ПІДТРИМКИ УКФ ТА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ФЕСТИВАЛЬ ПРИЙНЯВ 18 КОЛЕКТИВІВ ІЗ 11 МІСТ УКРАЇНИ

Як зауважив Ігор Тулузов, генеральний директор-художній керівник Харківського національного  академічного театру опери та балету (ХНАТОБ), під час фестивальних днів із 22 серпня до 18 вересня харків'яни отримали можливість побачити цілісні, живі вистави у всій їхній сценічній повноті.

За підтримки Українського культурного фонду та Харківської міської ради театр організував 38 подій, прийнявши 18 колективів із 11 міст України. Радість відволіктися від військових реалій та поспілкуватися з високим мистецтвом отримали 12 тисяч глядачів. Всі вони пристали до умови переглядати вистави і слухати концерти, спустившись до підземної зали.

Саме ця зала – експериментальний підземний простір Loft Stage, - і стала новою домівкою для артистів ХНАТОБу. Її переобладнали, долаючи сувору підвальну прагматику, з вантажного гаража театру. Перетворення холодної бетонної коробки з низьким склепінням на безпечний та ще й естетично переконливий оперний простір коштувало колективу надзусиль. 

Парадокс у тому, що зазвичай театральне дійство, свято емоцій, яке публіка звикла споглядати в ошатних залах, давала певну ілюзію красивого життя, та коли світ навколо щоденно руйнує війна, а кожен із глядачів переживає глибоку особисту й національну трагедію, сенси дещо змінюються. Ці зміни сенсів передусім пережив колектив «Харків Опери», що першим пройшов глибокий і болісний іспит на професійну та особистісну зрілість.

Звісно, такі умови вимагають виняткової адаптації і від артистів, адже, позбавлений академічного резонансу підвальний простір змушує співаків вести звук максимально стримано й філігранно – камерна акустика викриває найменший тембровий чи інтонаційний огріх. Для балету жорстке покриття й низька стеля ускладнюють виконання стрибків та складних підтримок.

Loft Stage  перекроїв і сам формат сприйняття театрального дійства, оскільки за відсутності оркестрової ями інструменталісти  змушені були розміститися просто перед сценою, упритул до першого ряду глядачів. Проте саме в цій тисняві, де глядач бачить спітніле чоло артиста, чує його прискорене дихання й вглядається у живі очі, народилася особлива атмосфера довіри. Оперне мистецтво позбулося академічної зверхності й перетворилося на теплу, щиру розмову віч-на-віч.

ПРОБЛЕМУ ВОЄННОГО ДЕФІЦИТУ ВИКОНАВСЬКИХ РЕСУРСІВ ТЕАТР ВИРІШУЄ РОЗГОРТАННЯМ ЖИВИХ МІЖТЕАТРАЛЬНИХ ЗВ'ЯЗКІВ

Головний режисер театру Армен Калоян, згадуючи перші кроки до опанування  підземного простору, відверто ділиться відчуттями постановницького пошуку: «Розмістити виставу можна в будь-якому просторі, це питання режисерського гнучкості й бажання відчути майданчик. Моя остання «підземна прем'єра» - «Шукачі перлів» Жоржа Бізе. Завданням було вмістити на цій невеличкій сцені те, що здавалося б умістити нереально: і хор, і балетну трупу, і солістів. Я дуже хвилювався, аби це не перетворилося на сценічний хаос. Але коли артисти чують один одного, а режисер розуміє закони простору, усе поєднується гармонійно. Звісно, ми всі скучили за великою академічною сценою. Коли мене запитують, чи готові ми повернутися з підвалу нагору, я відповідаю: ми готові до цього значно більше, ніж були готові колись спуститися в лофт! Бо велика сцена — це особлива магія. Я люблю приходити туди, коли в залі немає нікого, коли мерехтить лише чергове світло й піднята пожежна завіса. Там хочеться просто стояти, читати вірші чи співати, вбираючи в себе її акустичне дихання».

Проблему воєнного дефіциту виконавських ресурсів театр вирішує розгортанням живих міжтеатральних зв'язків. Показовим прикладом цехової солідарності стало партнерство з Дніпровською оперою.

«Зараз катастрофічно бракує басів – це прямий, гіркий наслідок війни, і така ж проблема відчутна у наших колег у Дніпрі, - пояснює Армен Калоян. - Ми підписали з «Дніпро Опера» меморандум про взаємодопомогу. Коли вони привезли до нас на фестиваль виставу «Лис Микита», наш харківський оркестр під орудою диригента Сергія Гаркуші всього за три репетиції вивчив усю музичну партію. А вже на самій виставі ми зійшлися з дніпровськими солістами та хором взагалі без спільної оркестрової репетиції — одразу на глядача! І все пройшло винятково злагоджено. Це доводить, що коли є професіоналізм і бажання підставити плече, можна долати будь-які виклики».

ПРОГРАМА ВИРІЗНЯЛАСЯ РІЗНОМАНІТТЯМ: ВІД КЛАСИЧНОЇ ОПЕРИ ДО ЛЯЛЬКОВИХ ПЕРФОРМАНСІВ ТА НОВОЇ СИМФОНІЧНОЇ МУЗИКИ

Програма фестивалю вирізнялася різноманіттям: від класичної опери й балету до мюзиклу, лялькових перформансів та нової симфонічної музики. Символічним акцентом став симфонічний проєкт «Ода стійкості» (автор і диригент-постановник Сергій Лихоманенко), виконаний 29 серпня, у День пам'яті захисників і захисниць України, де поруч із професійними музикантами виступили молоді композитори та військовослужбовці. Крім того, артисти дарували святкові концертні програми просто на станціях харківського метрополітену, роблячи музику ближчою до пересічних містян.

«Театральне мистецтво за своєю природою плинне, але той унікальний досвід спротиву й творчого запалу, який здобуває Харківська опера сьогодні, повинен залишитися в історії назавжди, - переконана старша викладачка кафедри театрознавства Харківського національного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського Інга Лобанова. - У ці дні ми мали змогу відверто запитати себе: що ми вважаємо своєю спадщиною, як працюємо з національним контекстом і якої інституційної форми потребуємо сьогодні».

Всеукраїнський круглий стіл «Музичний вимір українського театру в часи війни: нові сенси, нова відповідальність» та спеціальне число журналу «Український театр» зафіксували цей унікальний історичний злам, давши можливість фахово обговорити проблеми репертуарних зрушень, вокального дефіциту та деколонізації культури.

Паралельно реалізується проєкт створення віртуального музею та цифрової галереї театру, адже в умовах постійної небезпеки оцифрування музейного архіву, ескізів, костюмів та аудіозаписів вистав і є невід’ємною складовою  в питанні збереження національної пам'яті. 

ТЕМА ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ ТА ПОВЕРНЕННЯ ЗАГАРБАНИХ ІМПЕРІЄЮ ІМЕН ПОСІДАЄ ОСОБЛИВЕ МІСЦЕ У РЕПЕРТУАРНІЙ СТРАТЕГІЇ ТЕАТРУ

Загалом тема деколонізації та повернення незаслужено забутих або загарбаних імперією імен посідає особливе місце у репертуарній стратегії театру.

Армен Калоян із особливим піднесенням розповів про відкриття вітчизняного бароко та класицизму: «До нас під час фестивалю приїздила Київська оперета з виставою «Маруся Чурай» та концертом класичної й барокової української музики. Боже, наскільки наша спадщина багата й водночас занедбана з радянських часів, коли в нас просто забрали імена Максима Березовського та Дмитра Бортнянського! Та між Березовським і Моцартом міг відбутися батл рівних геніїв, і ще невідомо, хто б у ньому переміг! Ми мусимо повертати своє. У Європі досі обмежено знають українську музику, хоча зацікавленість величезна. Ми гастролювали з творами Сильвестрова, Станковича, я сам для себе відкрив інструментальне тріо Бориса Лятошинського - це ж абсолютно європейський рівень! Шкода тільки, що під час війни ми не могли вивезти за кордон оперу  «Вишиваний. Король України»,  це надсучасна опера на музику Алли Загайкевич, але транспортувати такі декорації виявилося технічно неможливим. Проте ми виконували хорову та симфонічну музику, і західна публіка аплодувала стоячи».

Музикознавець Антон Совва розповів Укрінформу, що сповненим сподівань і водночас гарячих професійних суперечок став фестивальний вечір 15 вересня, коли оперна сцена приймала дві сучасні музично-драматичні роботи. Першою з них був авторський балетний диптих Костянтина Томільченка та Івана Юрківа «У скронях» / «Жнива» на музику Сергія Бакая. Цей проєкт став сміливою й щирою спробою поговорити мовою сучасної пластики про людину, яка шукає точку опори у час важких випробувань. Перша частина, «У скронях», народжена з сольного номера Томільченка, розгорнулася у психологічну чоловічу драму, де через тілесну виразність передаються втома, відповідальність, тривога й прихований біль чоловіка на війні. Друга частина, «Жнива», створена разом із жіночим складом харківської балетної трупи, була сповнена світла, тендітності й віри у життєдайну жіночу силу, здатну берегти любов серед темряви. Глядачі гаряче відгукнулися на емоційну відданість артистів, відчувши їхнє щире прагнення висловити через рух те, для чого часом не вистачає слів.

ДОСВІД «СХІД ОПЕРА ФЕСТ» З ХАРКІВСЬКОГО ПІДЗЕМЕЛЛЯ ПРОЛИВ ЧИМАЛО СВІТЛА НА МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНОГО ТЕАТРУ

Музикознавець зазначив, що водночас уважний аналіз балетної вистави виявив і певні професійні неузгодженості: «Вихована на канонах класичного академічного танцю, балетна трупа ХНАТОБу здійснила справжній виконавський поступ, вийшовши на жорстке покриття підземної сцени у стихію контемпорарі та фізичного театру. Однак усе ж давався взнаки брак часу для повного засвоєння нової пластичної системи: в ансамблевих номерах та складних партерних комбінаціях спостерігалася деяка несинхронність».

За словами Антона Совви, музичне рішення Сергія Бакая, який уперше створював масштабний матеріал для балету після тривалої роботи в кіно, виглядало дещо поверхневим: «Його саунд-дизайн, побудований на монотонних електронних шумах та бас-дронах, функціонував радше як фоновий кіносаундтрек, якому бракувало внутрішнього симфонічного дихання та чіткої темпоритмічної сітки, так необхідної танцівникові. А під час звернення до фольклору в частині «Жнива» обрядові співи сприймалися як зовнішня декоративна окраса, не ставши глибоким опрацюванням народної традиції».

Другою виставою вечора стала опера-кабаре «ТГШ. Подорож у часі», створена композитором Золтаном Алмаші, лібретисткою Оленою Павловою та режисером Арменом Калояном. Первинний задум вистави викликав щиру повагу: творці прагнули зняти з Тараса Шевченка заскорузлий радянський глянець і показати його живим, модним, богемним молодим митцем, який любив життя й був справжньою зіркою свого часу, спираючись на роман Ґео Шкурупія «Мочиморди». Молоді співаки демонстрували глядачам кураж та яскраву вокальну енергетику, а окремі літературні знахідки Павлової звучали свіжо й іронічно. Разом із тим музичний матеріал Золтана Алмаші в окремих епізодах тяжів до спрощення інтонаційного малюнка, що подекуди дисонувало із загальною концепцією. «Певну художню неоднорідність у загальну тональність дійства привносили сцени за участю російського персонажа, які сприймалися як чужорідні елементи структури. Подібне відчуття художньої штучності викликало й фінальне залучення хроніки Майдану: задекларований патріотичний пафос виглядав дещо силуваним і порушував внутрішній баланс вистави.

Загалом проблема відчуття оперної драматургії сучасними авторами є однією з найгостріших у професійному середовищі. Однак саме час лихоліття, за іронією долі, спонукає суспільство, а найперше митців, швидше ловити сенси, дорослішати, переосмислювати, глибше думати, тонше відчувати», — зазначив музикознавець Антон Совва.

Зі спостережень організаторів, експертів та очевидців фестивалю стає зрозуміло, що досвід «Схід Опера Фест – 2026» з харківського підземелля пролив чимало світла на майбутнє українського музичного театру. Він показав, що деколонізація — це не просто відмова від старого, а насамперед сміливість створювати нову, складну та актуальну музичну мову тут і зараз. Виявилося, що саме тут, у Харкові, під обстрілами, глибоко під землею, якраз і зароджувалася здатність краще чути й бачити одне одного, а відтак трансформувати колективний біль у новітню класику. На перетині гарячих естетичних суперечок і професійних викликів живий людський голос, щирість артистів та прагнення до краси залишаються сильнішими за будь-які обставини.

Любов Базів. Київ

Фото надані  пресслужбою фестивалю «Схід Опера Фест – 2026»

На першому фото концерт фестивалю «Схід Опера Фест – 2026» у харківському метро