Олександрові Мурашку – 150: «гріхи молодості», розбудова Української академії мистецтва та розкриття вбивства художника
Серед найвідоміших українських художників поєднанням виразного європейського стилю і національних основ вирізняється Олександр Мурашко, чиї «Благовіщення» (1909) і «Дівчина в червоному капелюсі» (1902–1903) стали вже візитівками, як «Поцілунок» австрійського живописця Густава Клімта або «Соняшники» нідерландця Ван Гога.
Твори Олександра Мурашка разом із роботами інших яскравих представників українського малярства із 2022 року за кордоном презентують нашу країну у виставці «В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні». Їх показували, скажімо, у віденському Бельведері. «Благовіщення» стало основною картиною мандрівної імпрези, коли її представляли в Братиславі у Словаччині.
Укрінформ у ювілейні дні 150-річчя з дня народження Олександра Мурашка зібрав найцікавішу інформацію нових досліджень про його творчість і життя, яке обірвалося у 1919-му. Найбільш яскравими сторінками біографії за 43 роки стали закордонне навчання – в Німеччині і Франції та організація в Києві Української академії мистецтва. Також є нові відомості про карну справу вбивць художника.
ДИТИНСТВО КИЯНИНА У БОРЗНІ, ПРІЗВИЩЕ МАТЕРІ ДО 18 РОКІВ І РУКОПИС ДРУЖИНИ
«Він такий один-єдиний!» – захоплено розповідає про Олександра Мурашка дослідниця його життя і творчості Дар’я Добріян, кандидатка історичних наук, очільниця музею «Духовні скарби України». У 2014 році, коли ще була студенткою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, нащадки родини мистецтвознавця Адріана Прахова Дар’ї довірили рукопис спогадів дружини художника – Маргарити Мурашко. Це визначило весь подальший шлях дослідниці, на тепер вона є авторкою п’яти книжок із новими дослідженнями про Олександра Мурашка.
Донині в біографії художника залишається багато невідомого. До тепер немає відповіді на запитання, хто був батьком хлопчика, який народився 7 вересня (за старим стилем 26 серпня) 1875 року. Церковний запис про це знайшли кілька років тому, до повномасштабної війни, в метричній книзі зруйнованої радянською владою у 1930-х Златоустівської церкви в Києві, що стояла в районі, де тепер цирк, а раніше був Євбаз (єврейський базар).
Хрещеним батьком новонародженого Олександра записано саксонського підданого Івана Форштера. Про нього теж нічого не відомо, хоча ця ниточка могла би привести до якоїсь цікавої інформації. (Якщо ввести прізвище в пошукову систему, то отримуємо результати про розстріляну 1938 року особу єврейської національності 1907 року народження, яка вчилася в Мінську й незаконно переходила кордон; та про московського лауреата Сталінської премії, народженого в Мінську 1911 року, першого директора засекреченого заводу, який виробляв радіолокаційні системи).
Як відомо, майже до 18 років Олександр Мурашко мав офіційно прізвище матері – був Олександром Крачковським. Донька сільського священника, яка поза шлюбом народила дитину і хрестила в Києві, майже відразу віддала сина в Борзну на Чернігово-Сіверщині, що мала помітну козацьку історію. Там хлопчика до восьми років виховувала бабуся. Далі деякий період Олександром опікувався дядько – брат по матері.
Прізвище «Мурашко» майбутній художник отримав від свого вітчима – Олександра Івановича Мурашка, власника чернігівської іконостасної майстерні. Офіційно усиновлення зареєстровано в серпні 1892 року. Прикметно, що сталося це після смерті матері юнака, нетривалий час він ще мав подвійне прізвище.
Усі ці деталі стають промовистими, якщо накласти їх на подальше життя художника. Можна припускати, зокрема, що вони формували внутрішній запит на зображення психологічних портретів.
Олександрові Мурашку-молодшому було нецікаво займатися іконописом, як того хотів вітчим. Ця незгода продовжувати справу усиновителя породжувала непорозуміння: йдеться про суворіший щодо непослуху кінець ХІХ століття. Проте знайшли спільну мову з братом вітчима – Миколою Івановичем Мурашком, який у 1875 році відкрив Київську рисувальну школу, один із перших художніх закладів на території України в період колонізації Російською імперією, яка тривалий час не дозволяла розвиватися українській культурі. Олександр Мурашко відвідував цей заклад кілька років.
Талант Олександра Мурашка молодшого, після того як він перебрався в Київ, запримітив мистецтвознавець Адріан Прахов, і це допомогло початківцю йти омріяним шляхом. Юнак виявив наполегливість і став учнем народженого у Чугуєві на Слобожанщині Іллі Ріпина в Петербурзі. В Україні вищий мистецький навчальний заклад організовуватимуть уже в 1917-му; до цього його не було через тривалі контроль і заборони Російської імперії. Олександр Мурашко став одним із фундаторів Української академії мистецтва.
У ПАРИЖІ МЕШКАВ У БУДИНКУ, ДЕ НЕ РАЗ БУВАВ ЕРНЕСТ ГЕМІНҐВЕЙ
Олександр Мурашко створив дипломну картину «Похорон кошового» в 1900 році. Вона принесла йому звання художника і право на поїздку за кордон коштом академії.
Ба більше, саме киянину двічі продовжували стипендію: така трирічна навчальна подорож була майже винятком. Дар’я Добріян уточнює, що 1903 року академія утримувала шістьох випускників. Усі пенсіонери (саме так їх тоді називали) щороку для своїх потреб мали по 2000 карбованців.
До речі, свого часу й Ілля Ріпин був пенсіонером (стипендіатом) Петербурзької академії мистецтв, навіть упродовж тривалішого періоду. І це лише підтверджує, що народжені на українських землях митці завжди були найталановитішими – навіть коли доводилося жити в імперії.
Як і інші, європейський вояж Олександр Мурашко розпочав з Італії, проте спогадів про перебуванням там практично не залишилося. Є свідчення сучасників про наступну зупинку – в Мюнхені. І нещодавно Дар’ї Добріян вдалося реконструювати перебування Олександра Мурашка в Парижі.
Допомогла це зробити візитівка митця, на якій була зазначена адреса: будинок на вулиці Нотр-Дам-де-Шан, 70. Художник там винаймав собі помешкання в 1903 році. Це будівля, в якій точно бував, скажімо, Ернест Гемінґвей. Про це розповів Дар’ї Добріян у 2018 році її власник – судинний хірург Крістіан Лебар. Детальну історію можна почитати у виданій до 150-річчя художника книзі дослідниці «Гріхи молодості. Паризький період Олександра Мурашка».
Роком раніше молодий український художник оселився в будинку № 23 (нині 55) у стилі модерн на вулиці Буассонад у XIV окрузі Парижу. У ті часи вона була приватним тупиком і зачинялася гратами. Наскрізним прохід став аж у 1934 році. Нині ця вулиця з’єднує Монпарнас і Распай.
Деякі свої паризькі картини Олександр Мурашко пізніше називав «гріхами молодості». Можливо, тому що на них зображені «дами півсвіту» – «demi-monde». Це трохи іронічна характеристика, яка є противагою прошарку еліти.
Однозначно, що саме з Мюнхена й особливо Парижу, де художник провів значно більше часу й надихався новими мистецькими віяннями, почалася європеїзація творчості Олександра Мурашка. Прикметно, що роботам цього періоду росіяни дорікали, що на них зображені «неросійські обличчя».
«Мурашко не був першопрохідцем, який відкривав російській публіці здобутки імпресіонізму, французького ар-нуво чи мюнхенського югендстилю, але саме його вперто витісняли з російської художньої сцени», – констатує Дар’я Добріян.
Головну причину цього визначили ще за життя художника: яскраву національну належність Олександр Мурашко показував не поверхово, а на глибинному рівні. При тому, що виразно зобразив українців, зокрема, в незабутній «Селянській родині» (1914). Пленери проводив на території сучасних Черкащини і Київщини, Полтавщини.
ДВА «БЛАГОВІЩЕННЯ», РУКОПИС МАРГАРИТИ МУРАШКО І ВТРАЧЕНІ КАРТИНИ
Основна колекція картин Олександра Мурашка перебуває в Національному художньому музеї України. Наразі там зберігається 100 творів: 80 живописних та 20 графічних.
«Але ми маємо розуміти декілька моментів, – коментує Марина Дроботюк, головна зберігача НХМУ і співкураторка виставки до 150-річчя художника, яку музей планує представити в жовтні. - По-перше, дві з графічних робіт – це два альбоми з начерками, які нараховують 55 аркушів та 35 аркушів відповідно. І частину з цих аркушів можна експонувати окремо.
По-друге, деякі твори мають досить спірні атрибуції і потребують додаткових досліджень, над якими ми зараз активно працюємо, готуючи каталог творів Олександра Мурашка і виставку до 150-річчя митця».
Марина Дроботюк уточнює, що перший відомий запис про надходження твору Олександра Мурашка датується початком 1920-х років. Тоді передали «Дівчину в червоному капелюсі».
«Потім були надходження від дружини художника, у 1920-ті; від лікаря Антона Собкевича наприкінці 1940-х, далі – від письменника Семена Скляренка і від родини Прахових. Останнє надходження мали 2004 року, коли музеєві передали портрет Віри Дитятіної з колекції Градобанку», – деталізує співрозмовниця.
По одній чи кілька робіт Олександра Мурашка є в колекціях музеїв Харкова, Одеси, Львова, Ужгорода, Хмельницького і ще деяких міст. Небагато картин художника є у приватних колекціях.
Є з десяток картин, місцезнаходження яких не встановлене. Наприклад, достовірно відомо, що Олександр Мурашко написав два варіанти «Благовіщення». Створював їх художник із 1907 року. На віднайдених ескізах бачимо, що спочатку Гавриїл був із крилами, і було канонічним зображення Марії.
Місцезнаходження оригіналу другої олійної картини «Благовіщення» Олександра Мурашка донині невідоме. Востаннє її бачили на посмертній виставці художника. Репродукція збереглася в монографії 1931 року видавництва «Рух», яку надрукував Кость Сліпко-Москальців, розповідає Дар’я Добріян.
Утрачено сліди двох картин «На терасі» і «Неділя», які продав Олександр Мурашко після участі у Венеційському бієнале 1910 року. Дар’я Добріян віднайшла й опрацювала листи та фінансову документацію в архіві Венеційської виставки. Попередньо упродовж кількох місяців відмінно налагодили комунікацію ще з Києва, тому відсканували все потрібне буквально за три дні.
«Так мило було побачити, що листи від імені Олександра написані французькою мовою рукою Маргарити, – згадує дослідниця. – Цей почерк я знала краще з усіх».
Чи багато лишається недосліджених документів, пов’язаних із художником? Основний його архів було передано державі в 1960-х роках. Проте частину найціннішого родина Прахових приберегла до надійніших часів.
Тому, по суті, сенсацією став оприлюднений у 2016 році окремою книжкою детальний щемкий опис Маргарити Мурашко про всі життєві події від часу знайомства з майбутнім чоловіком восени 1905 року. Текст від початку був присвячений п’ятирічній усиновленій донці.
КАТАЛОГИ ДЕСЯТЬОХ ЗАКОРДОНИХ ВИСТАВОК І ВЕСІЛЬНА ФОТОСЕСІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ВБРАННІ
Чому архів опинився у Прахових? Бо рідна сестра дружини Олександра Мурашка – Анна Крюгер (1876–1962) вийшла заміж за сина професора Київського університету мистецтвознавця Андріана Прахова. Маргарита – 28-річна друга дочка шановного в місті київського нотаріуса, який мешкав на Хрещатику, із 33-річним художником обвінчалася 19 квітня 1909 року у відбудованій Десятинній церкві (яку радянська влада зруйнувала у 1928‑му).
Відомі фото Маргарити й Олександра Мурашка в українському вбранні – це весільна фотосесія подружжя. Їм було відведено ще майже десять років бути щасливими у непростий час.
Архівне зібрання предметів музею «Духовні скарби України», пов’язаних із художником Олександром Мурашком, почало формуватися із 70 одиниць – це Прахівський опис. За десять років число збільшилося до 301.
«Ми всі будемо в архіві, – каже історик Дар’я Добріян. – Тому відразу впорядковуємо всі надходження. Документально-художній архів художника у нашому музеї налічує багато унікальних фотографій, два унікальні рукописи про митця. Я купила каталоги через сайти Німеччини і Нідерландів всіх закордонних виставок, у яких брав участь Олександр Мурашко».
Коштують такі каталоги, яким понад 100 років, від 10 до 30 євро. Пояснення просте: по-перше, це були багатотиражні видання; по-друге, за кордоном вони оцифровані – і кожен охочий може побачити електронну версію.
За п’ять років до Першої світової війни роботи Олександра Мурашка були представлені за кордоном у десятьох виставках, одна з них була персональною. Кілька розкішних каталогів цих проєктів видала, наприклад, мистецька організація «Мюнхенський сецесіон». Найціннішим є каталог ІХ Венеційської бієнале, які відбувалися що чотири роки, як Олімпіади.
Значно складніше знайти каталоги українських виставок, каже Дар’я Добріян. За 11 років вона змогла придбати лише один. Це свідчить про кілька тенденцій: за радянської влади знищували в Україні все, що не підпадало під визначення «соцреалізм»; виховували зневажливе ставлення до насправді цінних речей, за зберігання яких можна було ще й отримати карну статтю.
ОЛЕКСАНДР МУРАШКО – ОДИН ІЗ ФУНДАТОРІВ УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВА
Наступного року відкрив власну навчальну студію на горищі в 11-поверховому домі Гінзбурга (вулиця Інститутська, 16), яка користувалася популярності серед молоді. Окрім малюнку і живопису, там читали лекції з історії та філософії мистецтва.
У монографії мистецтвознавиці Олени Кашуби-Вольвач про історію заснування УАМ про Олександра Мурашка читаємо: «Визнаний художник з неповторною мистецькою пластикою і світлоносним колоритом, він успішно представляв українську живописну школу на закордонних виставках. Розпочавши творчий шлях із новим ХХ століттям, Мурашко був чутливим до новітніх мистецьких течій, які збагачували його живописну систему. Мистецька еволюція спрямувала його до найвищих колористичних осягань. Індивідуальність майстра найповніше реалізувалася у портретному жанрі, де він талановито розкривав неповторну особистість моделі й тонко передавав її внутрішній світ через колорит деталі інтер’єру та аксесуари».
Митець чітко уявляв, якою має бути система навчання в його майстерні портрета. Тому відкриття академії було для нього довгоочікуваною подією, що давала можливість реалізувати мрію про виховання нової мистецької генерації. Олена Кашуба-Вольвач цитує: «нічого кращого більш не хочу, як дочекатися одного-двох випусків по моїй майстерні, тоді я міг би сказати, що зробив велике діло».
«Два роки тому я нарешті віднайшла цю кримінальну справу. Це було дуже непросто. Мені постійно відмовляли в СБУ і МВС. Але, врешті-решт, знайшлися шляхи. Це 166 аркушів. Тема кримінальної справи – тільки третина тексту про загибель митця, все інше з нею не пов’язано, – розповідає Дар’я Добріян. - Обвинувачені були покарані. За місяць їх схопили, а 15 серпня – розстріляли. Але хто ці люди, чи саме вони скоїли злочин – це питання лишається відкритим. Більшовики діяли швидко, бо вже проводили евакуацію, оскільки на підходах до Києва були українські війська і денікінці».
Олександр Мурашко заслуговує на створення повноцінного музею в Києві, який може бути філією Національного художнього музею України. І дуже вагомим є те, що в Україні на сьогодні є достатній обсяг спадку художника, яким можна наповнити такий простір краси, таланту і неймовірної долі.
Валентина Самченко. Київ
Фото Олександра Клименко, архівні фото надані Дар'єю Добріян
