Луганчанин, який «прикував» себе до французької галери

Уперше з Павлом Розмярчиком ми стрілися давно, ще в минулому тисячолітті. Тоді він запросив мене, щоб показати свій новий виріб, який щойно завоював золото на міжнародній виставці. Потім були ще золото, гран-прі, зрідка – срібло. І раптом різьбяр випав з медійного поля відразу на кілька років. Виринув з принципово новим шедевром – зменшеною копією різьбленого панно, яке прикрашало галеру французького короля Людовика XIV «La Réale de France». А також із власним міфологічним трактуванням «королівського» сюжету.

ЗНЯТИ ПОЗОЛОТУ З ОЧЕЙ

Галеру він побачив у Національному морському музеї в Парижі. Франція, попри весь її військовий гонор, вікопомними перемогами в морських битвах похвалитися не може. Чого не скажеш про її військове суднобудівництво: англійські адмірали вважали за щастя отримати під своє командування трофейний корабель, зроблений на французьких верфях. Ну, вміли там робити зі своїх суден справжні витвори мистецтва, причому часто не тільки в інженерному сенсі, а й у прямому – естетичному. Павло думку флотоводців з туманного Альбіона поділяє; він взяв за зразок для себе творіння французьких корабелів XVII–XVIII століть. А якщо точніше, відтворив за масштабом 1:3,5 дві частини панно, що прикрашали королівську галеру «La Réale»: «Весна» та «Осінь».

Оригінал сяє золотом, нанесеним на дерев’яну основу. Український майстер поклався на скромну розкіш вітчизняного горіха. Ніщо не заважало йому вкрити своє творіння золотою пудрою, але він обмежився лляною олією. Чому?

- Призначення панно – не лише слугувати предметом інтер’єру, але й бути інструментом арттерапії на енергоінформаційному рівні. Простіше кажучи, торкаєшся пальцями – і відчуваєш цілющу теплоту дерева. А ще має значення рефлексія, тобто гра світла. Майстри-різьбярі знають, що декоративне покриття може як виділити художню цінність роботи, так і притлумити її. В оригіналі золото виконувало як захисну функцію, так і художньо-естетичну. Та одночасно воно зробило неявними другорядні деталі панно, – пояснює Павло Розмярчик.

Утім, другорядними вони є лише на перший погляд. Майстер, досліджуючи «Весну» в натуральному, так би мовити, вигляді, не помітив деяких фігур. Наприклад, саламандру на колінах в однієї з німф. І, тільки вивчаючи літературу, довідався, що саламандра була символом усіх королівських династій Франції – як заявка на те, що французькі монархи у вогні не горять і у воді не тонуть. Детальне вивчення композиції наштовхнуло Павла на ще одне відкриття. Французькі різьбярі, на його думку, невимушено позичали фігури з дохристиянського пантеону… українців.

- Але ж панно французьке?! – зауважую.

- Так, але сюжет – давньогрецький, стандартний для європейців тої доби. Під час підготовки, а особливо в процесі різання я весь час шукав інформацію – і знайшов в українській міфології сюжети, які греки повторюють один до одного. Ну, наприклад, зодіакальну дугу, якою сходить у новий день Аполлон, тримає на собі Мистецтво, представлене на панно чотирма жіночими фігурами: Скульптурою, Архітектурою, Живописом і Музикою. Водночас Музика композиційно відокремлена від трійці посестер. Чому? Тому що тільки в українській міфології, щоб стати музикантом – му-зИ-ко-ю, – необхідно було укласти договір з нечистою силою. А ось зверни увагу: на зодіакальній дузі – три весняних місяці: Овен, Тілець і Близнюки. Подивись на зображення Бика-Тільця: біжить на захід, дивиться на схід. Чи не Україна це? У правому нижньому куті – образ Сну. Чи не український це народ? Уже й вітерець на нього дмухнув, уже й сонячні промені впали – починається новий день, а він усе спить…

БЛИСКАВКИ «ЛІТА»

Наведений вище діалог відбувся років дванадцять тому, а згодом майстер знову випав з поля медійного зору – здавалося, через очевидну причину. У 2014-му Луганськ окупували московити, і ті журналісти, з якими дружив Павло, виїхали з окупації. Прямі контакти припинились, а зв’язуватись з ним телефоном або через інтернет вважали небезпечним. Та недавно він сам вийшов на зв’язок, щоби познайомити з новим своїм творінням – серією різьблених панно на тему «Енеїди» Котляревського. І от нова робота. Точніше, завершення давно початої: різьблені копії «королівських» панно «Літо» й «Зима».

- Великий проєкт «Пори року» з королівської галери Людовика 14 «La Réale de France» закінчено. Дванадцять років життя пролетіли як одна мить. Результатом я задоволений. На прикладі цих робіт вивчено, відновлено і практично реалізовано в масштабі 1:3,5 французький досвід виконання корабельного декору епохи Бароко. Відновлено методику та прийоми роботи старих майстрів з морських арсеналів: Марселя, Бреста, Шербура, Рошфора та Тулона XVII–XVIII ст. Я «підріс» як майстер суто в професійному плані. Тепер працюю на якісно вищому рівні. Намагаюся розвиватися і теоретично, і духовно, і практично. Нині це складно, але я намагаюся, – зауважує Розмярчик.

Нескромно? Але високий рівень українського митця засвідчили самі французи. Ось висновок одного з його кураторів: «Фахівців такого високого рівня, хто міг виконувати всі види реставраційних робіт, в Національному морському музеї немає». Висновок було зроблено ще в 2005-му році. З тих пір Павло Розмярчик постійно вдосконалював свою майстерність…

Якщо два попередніх панно виконані з деревини горіха, то для «Літа» він вибрав грушу. Вибір не випадковий. Він зумовлений характером самого сюжету. Літо – це сонце, світло і тепло. Життя в природі і радість буття. За кольором груша світліша, ніж горіх. Її «сонячність» і визначила вибір.

- Тут я не змінив своєї традиції поєднувати в роботах колір та текстуру деревини з формою та змістом композиції. Кілька років грушевий стовбур пролежав біля будинку в Малій Вергунці (одна зі старих околиць Луганська, – ред.). З дозволу господарів я його забрав і розпустив на дошки завтовшки приблизно 45 мм. Протягом 12 років вони вилежувалися у мене в майстерні, а 19 серпня 2012 року, на Преображення Господнє, було розпочато роботу. Після розкрою стовбура я побачив сліди від давнього удару блискавки. Це були характерні плями коричнево-чорного кольору. Я з таким уже стикався. Можливо, це і стало причиною видалення груші з присадибної ділянки. Але для мене в цій ситуації важливе інше…

Як Павло вибирає матеріал для роботи – це щось із містики: вийти темної ночі (може, і ясної місячної – вже не пригадаю), знайти потрібний стовбур, провести над ним певний обряд… Хоча він сам дає всьому суто раціональне пояснення: у такий от період рух соків у рослині завмирає, подальші маніпуляції оптимізують процес, і після певної витримки деревина стає такою, яка йому потрібна.

Один із персонажів панно «Літо» – Зевс-Юпітер (в українській міфології – Перун). Громовержець розташований ліворуч, зі зв’язкою блискавок у правій руці. Так і визначився вибір дерева для різьбленої роботи. Як стверджує майстер, у Карпатах роблять трембіти виключно з дерев, у які влучила блискавка. Це впливає на якість інструмента. Крім того, груша – один із символів довголіття в Китаї. Оскільки робота призначена для інтер’єру, це має значення.

УСЕ ПРОСТО

«Весна» і «Осінь» – це класичні барельєфи. Є фон, і є композиція, яка на ньому розташована. Що стосується «Літа», то тут багато чого по-іншому. Фактично це горельєф з елементами круглої скульптури і прорізним різьбленням, яке не залишає можливості виправити помилку або неточність у роботі. Щодо конструкції панно, тут, як заявляє майстер, усе просто: це дерев’яний планшет із шести грушевих дощок, склеєних між собою. Вони ретельно підібрані за кольором та текстурою. Його розміри 99×62 см, досить важкий. Позаяк щодня під час роботи його доводилося крутити-переміщати по кілька десятків разів, це досить велике навантаження на верхній плечовий пояс. Було нелегко, зізнається майстер.

- У зв’язку з цим мій підхід до виконання «Літа» був таким: різець та штихель повинні проникати туди, куди сягає погляд майстра і глядача. А враховуючи те, що на мої роботи не лише дивляться, а й уважно розглядають їх під збільшувальним склом, – це важливо подвійно. Звичайно, такий підхід створює труднощі та незручності в роботі, а також потребує особливої посидючості та акуратності. Інакше не можна – втрачається природність сприйняття. Погляд «впирається» у перешкоду там, де її не має бути. Якщо сказати коротко, то за об’ємом, трудомісткістю й напругою «Літо» дорівнює «Весні» й «Осені» разом узятим. Для мене цікава як композиція загалом, так і її деталі. Це музичний твір, зафіксований у дереві через корабельне різьблення. Аполлон-Дажбог у центрі – диригент оркестру з персонажів та атрибутів, розташованих навколо нього. У його позі – сила, динаміка, рух, витонченість. Навіть трон, на якому він сидить, має форму ліри.

У «Літі», якщо порівняти з «Весною» і «Осінню», йому хотілося показати особливу легкість, ажурність, витонченість. Все те, що притаманне французькому бароко. Кортіло особливо виділити гармонію почуттів та емоцій. Зробити акцент на реальній взаємодії персонажів композиції між собою та на їхньому впливі на глядачів. Відобразити все те, чим вирізнялись французькі майстри епохи Бароко, такі як Жан Матіа, Сезар Багард, Ів-Етьєн Колле, але не тільки вони, а й митці більш пізніх епох – Жан-Батист Таннерон, Віктор Емон, роботи якого Розмярчик називає ідеалом для себе.

- Ти можеш порівняти себе з ними?

- Змагатися з оригіналами безглуздо. Це аксіома. Але завдання, які я ставив перед собою в художньо-естетичному та емоційному планах, були досить амбітними. Найдосконаліша копія – завжди вторинна. Моя робота – річ інтер’єрна. Це фактично ювелірна копія-версія оригіналу в масштабі 1:3,5, остаточне оздоблення якої проводилося під збільшувальним склом. Хотілося показати в цій роботі синтез слов’янської, зокрема й української, майстрової майстерності та французької традиції в корабельному різьбленні, з усіма властивими їй якостями.

ЗИМА НЕ ВІЧНА

- У своїй книзі про різьблені панно «Весна» і «Осінь» я багато уваги приділив паралелі: греко-римська міфологія – персонажі української (слов’янської) міфології. В «Літі» й «Зимі» я продовжую цю тему. Десь є повні збіги, а десь доводиться шукати додаткову інформацію. Тема – надцікава й потребує багато часу для її вивчення. Поки що роблю робочі записи та працюю з літературою. Просуваюся в міру сил та можливостей.

У «розмові» з кореспондентом (якщо можна так назвати «телеграфне» спілкування за допомогою інтернету) майстер багато уваги приділив техніці роботи з деревиною. За його визначенням, вона нагадує майстерність музиканта-виконавця. Але весь хід його думок в цьому напрямі, мабуть, варто опустити – формат статті не дає змоги «розтікатися мислію по древу» – і перейти до останньої частини композиції. До «Зими».

- Не ставилося завдання підібрати ідеальну, «холодну» деревину. Вона мала бути світлою. Розглядалися різні варіанти: липа, каштан, груша, вільха, сосна. Я зупинився на яро-клені. Шикарний планшет під різьблення мені виготовили та передали знайомі колеги з Тернопільської області. Щиро дякую їм за це. Текстура клена – це малюнок моря, на тлі якого виконано композицію. Якраз до теми: море на планшеті різне. Спокійне й не дуже…

У центрі композиції – Водолій на тлі «збурення» морської стихії. Ліворуч від нього – Лицар. На погляд митця – в позі відчаю. Зараз він вихопить свій меч і рубоне ним по Холоду, захищаючи Водолія від замерзання. Праворуч – Весна в образі жінки, що гріється біля вогню. Розгортається ціла драма. Ліворуч – боротьба Лицаря з Холодом, праворуч – спроби Весни відігріти та пробудити землю. Між ними – Водолій. Чи замерзне вода в його глечику? А він сам?

Путті з крильцями вгорі композиції – це вітри, що дмуть у різні боки. Ще невідомо, хто з них переможе – теплі чи холодні. Йде боротьба: дощ, сніг, блискавки, хмари, земля, вода – всі в очікуванні результату битви в природі. Але є і два спостерігачі за тим, що відбувається. Це зодіакальні знаки Риб і Козерога, ліворуч і праворуч у композиції. Вони начебто й поспішають на допомогу, але путті-вітри перешкоджають їм у цьому…

- А чому саме «Зима» в тебе – завершальний етап роботи?

- Ставив собі завдання: кожен персонаж, атрибут і деталь в «Зимі» повинні бути маленькими шедеврами. Мають дивувати й захоплювати. Це підсумок. Що стосується «музичності» «Зими»: путті-вітри – це музиканти-духовики. Дмуть хтось холодом, а хтось – теплом. Це «стрітення», ілюстрація зустрічі зими та весни. Залишається тільки уявити гуркіт грому, спалахи блискавок, звучання фанфар, тріск льоду…

*       *       *

Наостанок – про паралелі. Коли французькі корабели закладали La Réale de France для «короля-сонця» Людовика XIV, Україна з останніх сил билася за свою незалежність. Не тільки із зовнішніми ворогами – в останніх не бракувало «помічників» серед місцевих «еліт». Сьогодні все майже те саме, але є й певні відмінності. Йде війна – а в окупованому Луганську працює майстер, що відтворює шедеври французьких митців на рівні, який самі французи, скажемо м’яко, полінувалися б повторити. Умови в загарбаному місті творчості не дуже сприяють. Павло так, між іншим, розповів, як йому працювалося за багатоденної відсутності електрики.

- Намагався максимально використовувати весь світловий день. Добре денне світло – це найкраще освітлення. Наприкінці XVII – початку XVIII ст. теж не було електрики, але ж майстри працювали. І як працювали! Немає лиха без добра. Технологію та методику роботи без підсвічування робочого місця вивчив досконало на власному досвіді. Нехай це залишиться моїм професійним секретом. Методика роботи під слабким денним світлом, особливо в ранкові та вечірні години, існує і працює.

Чи було в його квартирі опалення, він просто не згадав. Очевидно, мистецтву це не заважало.

Цікаво, чи знають французи, що в Україні, у місті Луганську, протягом останніх двадцяти років вивчають і розвивають корабельне різьблення XVII–XVIII століть?

Михайло Бублик, Черкаси
Фото надав Павло Розмярчик