Від початку широкомасштабного військового вторгнення росії в Україну мистецька активність України за кордоном кардинально змінила свою представленість: участь у виставках та мистецьких заходах із експозиціями стала своєрідним подвигом, й у той же час багато митців виїхали за кордон і почали створювати нові колекції, працюючи в країнах по всьому світу.
У березні в Анкарі відбулася виставка ArtAnkara, яка є однією з головних мистецьких подій у країні. На ній були широко представлені роботи українських художників та митців-керамістів як з української діаспори в Туреччині, так і тих, хто знайшов тут прихисток під час війни, а також тих, хто відважився приїхати з України.
З України на виставку приїхала унікальна колекція мистецьких цеглинок «ЦеГлинаАрт», кожна з яких – художній погляд і бачення митців-керамістів війни, боротьби українців проти російської агресії, майбутньої перемоги. 28 цеглин «говорять» про руйнування й біль, надії та відбудову і про унікальність моменту та вічність буття.
Про мистецькі проєкти воєнного часу, реалії українського сучасного мистецтва, перспективи та напрямки роботи українських митців говоримо з українською художницею-керамісткою, кураторкою проєкту «ЦеГлинаАрт», який об'єднує українських митців-керамістів, Олесею Дворак-Галік.
ЖИВОПИСУ І ФОТОМИСТЕЦТВУ ПІД ЧАС ВІЙНИ ЛЕГШЕ, АНІЖ КЕРАМІЦІ
- Олесю, проєкт зі створення художніх цеглин «ЦеГлинаАрт» уперше було представлено за кордоном. Для цього ви подолали більш як 40-годинний непростий шлях із Києва в Анкару, який до війни займав дві години. Війна змінила все. Як відреагувало українське мистецтво? Війна поставила його на паузу чи навпаки – підштовхнула до розвитку?
- На першому етапі мистецтво, як і все життя українців, зупинилося. Митці рятували себе, свої сім'ї, твори. На жаль, багато витворів сучасного мистецтва втрачені назавжди. Згодом художники реагували по-різному. Комусь потрібен був час пережити емоції й думки в собі та згодом видати мистецький продукт, а хтось навпаки – почав реагувати одразу, ледь не миттєво, народжуючи твори мистецтва як відображення того, що відбувається навколо. Таку миттєву реакцію легше передати малюнками чи ескізами, з керамікою – по-іншому. Це довгий технологічний процес: потрібно мати майстерню, аби роботи випалити, потрібні стабільне електропостачання й матеріал. І це проблема. Спочатку закрився завод у Слов'янську, який виготовляв глину. Потім почалися російські атаки на інфраструктуру та, як наслідок, перебої з електрикою. Нині на передній план вийшли живопис, плакатне мистецтво, графіка, фотомистецтво. Зі скульптурою – ще важче, бо вона вимагає більше часу.
Якщо говорити про виставку в Анкарі, то дорога нині дійсно дуже виснажлива. Роботи вдалося відправити заздалегідь – цьому посприяло Посольство України в Туреччині.
- Після широкомасштабного вторгнення росії в Україну дуже багато країн відкрили двері для українських митців. На вашу думку, як це в перспективі вплине на розвиток українського мистецтва?
- Безперечно, це сприятиме його розвитку. Митці в Україні дуже часто бояться виїжджати за межі країни, брати участь у мистецьких резиденціях за кордоном. І причини різні: хтось не певен у своєму рівні володіння іноземними мовами, хтось не знає, як налагодити комунікацію, а у когось досвід малий і тому лячно. Але й тут непросто. Чоловікам митцям лише зараз дозволили на певний час виїжджати за межі країни, отримавши через міністерство дозвіл на виїзд, і потім повернутися. Жінки ж можуть на довше поїхати у творчу мандрівку світом. Але, знову ж таки, мама з дитиною в резиденції, вона хто? Митець? Чи мама, яка рятує свою дитину? Вона не може вільно працювати, бо мусить дбати про добробут дитини, її стан. Але як і всі українці, митці адаптувалися. Українське сучасне мистецтво розвивається, і цей поступ не може спинити ні росія, ні будь-що інше.
ЗАРУБІЖНІ МУЗЕЇ СТАЛИ ВІДКРИТІШИМИ ДО СПІВПРАЦІ З УКРАЇНСЬКИМИ
- Війна привернула велику увагу до всього українського – історії, культури, мистецтва. Нарешті стався цей масштабний поштовх відділення українського від російського у глобальній свідомості. Чи приведе це до нової хвилі, нових ідей, розвитку окремих напрямків, які в Україні не були розвинені раніше?
- Цей процес уже почався, триває і буде продовжуватися. Поява нового – природний процес. Війна дійсно стала каталізатором деяких процесів розвитку в українському мистецтві, але ціна цьому – дуже висока. Наведу приклад. Закордонні музеї раніше не відкривалися для співпраці з нашими. Це фундаментальні структури, в які важко зайти. Та й наші музеї не дуже поспішали. І ось працівникам наших музеїв відкрили двері закордонних музеїв для стажування. А це обмін досвідом, доступ до їхніх архівів, організація виставок, екскурсій українською мовою. Ми інтегруємося, і закордонне мистецтво інтегрується під потреби українців, яких тепер стало набагато більше по всьому світу. Наші музейники повернуться до своїх музеїв і, можливо, їх щось наштовхне співпрацювати з музейними структурами по всьому світу і між собою, легше буде обмінюватися й знаходити спільну мову. В інших сферах теж можливі або вже відбуваються подібні процеси.
- Митці стріт-арту зі світовими іменами створюють роботи для України, про Україну, в Україні. Майбутнє цих творінь активно обговорюється в суспільстві. На вашу думку, що ми повинні робити з цими творами?
- Це сильний жест підтримки України та українців, хоча багато дискусій в суспільстві про те, як це далі зберігати. Думаю, сам митець, створюючи ці образи, одночасно визначає і те, як їх потрібно зберігати, де вони мають бути, яке «життя прожити». Оскільки це стріт-арт, він має там і залишатися. Маємо максимально оберігати ці твори, а це, безперечно, важко зробити під час війни.
- Ви сказали, що завод у Слов'янську закрився, і наші керамісти залишилися без глини. Де тепер її брати?
- Це було єдине місце, де виробляли на промисловому рівні глину, матеріали для печей. Тепер купуємо глину в Німеччині, у Великій Британії, в інших країнах. Що цікаво, гончарі, які займаються ужитковим мистецтвом, почали шукати копанки і місцеві глини у своїх регіонах. Можливо, з часом це посприяє пошуку нових матеріалів чи старих забутих матеріалів, які добували в Україні. Якщо чесно, то ситуація критична. Усі керамічні заводи в країні закриті. І навіть якщо згодом про це задумаються на рівні держави, то на пошук альтернативи та реалізацію потрібні будуть не день і не два.
ПРОЄКТ «ЦЕГЛИНААРТ» ОБ'ЄДНУЄ КЕРАМІСТІВ З УКРАЇНИ ТА З-ЗА КОРДОНУ
- Як з'явився проєкт «ЦеГлинаАрт»?
- Історія «ЦеГлинаАрт» почалася у 2013-му році. Ми з Оксаною Білоус, арт-кураторкою, придумали фестиваль кераміки, аби об’єднати всіх керамістів України в один великий проєкт під відкритим небом, зібрати великі скульптури. Багато керамістів ідеєю зацікавилися та погодилися долучитися, але з пошуком фінансування було складно. Навіть не могли знайти машину, яка б поїхала і всі роботи забрала. Також шукали і не могли знайти місце для проведення фестивалю. Друзі запропонували будівельний майданчик проєкту «Літо на Юності», який профінансував і транспорт, і весь організаційний процес фестивалю. Це був 2013-й рік, настрій ще був дуже піднесеним, ми мали великі надії та грандіозні плани на майбутнє. Було багато учасників і багато творів, на відкритому повітрі, багато місця. Єдине, що підвело, – погодні умови. У вересні ми пережили і вітер, і град, і ледь не сніг. Доклали багато зусиль, аби зберегти роботи. І зрозуміли, що на наступний рік треба шукати закрите приміщення. Закінчили фестиваль і почали готуватися до наступного. Назву придумали у спільній ФБ-групі «Українська сучасна кераміка», навіть провели голосування. Юра Мусатов (український кераміст - ред.) запропонував «ЦеГлина», і ця назва отримала найбільше голосів. Згодом назву доповнили і з’явилася «ЦеГлинаАрт». Наш кераміст із Запоріжжя Роман Халілов створив логотип фестивалю, а я – логотип ЦеГлинаАрт, який бачите й нині.
- Розпочали у 2013 році… Чи вдалося продовжити проведення фестивалю? Події в Криму та на сході не стали на заваді?
- На диво, вдалося, хоч і вагалися. Наступного року, в 2014-му, ми зайшли в «Олімпійський». Там була величезна територія – 900 квадратних метрів. Вирішили, що нам треба показувати на кожному фестивалі щось особливе і цікаве, пов’язане з професійною керамікою. В «Олімпійський» ми запрошували до участі студентів-керамістів. Після «Олімпійського» ми почали працювати на розвиток проєкту в складчину. Все, що реалізуємо сьогодні від «ЦеГлинаАрт», робиться спільнотою керамістів. Після «Олімпійського» ми два роки співпрацювали з однією фундацією, потім був фестиваль на Десятинній, там 700 квадратів у нас було. Весь час доєднувалися і доєднувалися нові митці, молодь. Потім так сталося, що ми не домовилися з Десятинною і лишилися без приміщення. І тоді в моїй родині спільно вирішили, що моя майстерня, мій арт-простір буде простором «ЦеГлинаАрт». Хвилювалися, бо це лише 200 «квадратів». Але й робіт уже не було так багато, бо все, що митці притримували роками, ми виставили, а нових робіт чимало не створили. Тому в 2016-му році, коли відкрили «ЦеГлинаАрт», робіт було вже не так і багато, але вони дуже якісні. І що важливо, ми їх відкрили для ширшого кола, зокрема для незрячих людей.
- Що саме? Ви створили описи абеткою Брайля чи аудіогід?
- Ми не обмежилися описами, маємо ширший підхід. Спочатку відібрали п’ять мистецьких об’єктів, які люди з вадами зору могли б відчути на дотик. Організували простір таким чином, щоб це було зручно. Але ми не думали, що наші відвідувачі з вадами зору захочуть рухати мистецькі об'єкти, чіпати все, а не лише обрані об’єкти, що їх зацікавлять лекції з історії мистецтв. Ми не очікували, що люди з вадами зору будуть проявляти настільки велику жагу до пізнання світу кераміки. Це був новий досвід для нас, і ми раді, що змогли його реалізувати та хоч трохи відкрити світ кераміки для тих, хто побачити його не може. Згодом почали співпрацювати зі сліпими дітками, брали в різні проєкти їхні роботи. У галереї зробили пандуси, бо мами приходять з візочками, люди на інвалідних візках могли б легко заїхати.
- «ЦеГлинаАрт» вийшла за межі України, але лишається простором для українських митців?
- Не маємо жодних обмежень, брати участь можуть й іноземці. А от рішення стосовно подальшого розвитку та проєктів «ЦеГлинаАрт» приймаємо колегіально, у колі українських митців. Щороку до нашого проєкту долучаються нові митці, гості з-за кордону. Ми їздимо на симпозіуми, в резиденції, запрошуємо друзів. От турецькі друзі брали участь у наших проєктах, потім свої роботи вони подарували в наше посольство в Анкарі. Відбувається постійний обмін – ідеями, баченнями, енергіями. Звичайно, ні пандемія, ні війна цьому не сприяють. За два роки ковіду ми зробили лише один проєкт.
28 БАЧЕНЬ ВІЙНИ ТА БОРОТЬБИ УКРАЇНИ, ВІДТВОРЕНИХ У ЦЕГЛІ
- Кераміка, особливо після бородянського глечика-півника, стала символом стійкості та незламності українців у боротьбі з агресором. Учасники «ЦеГлинаАрт» створили колекцію унікальних художніх цеглинок. Чому саме цегла?
- Проєкт створення художніх цеглинок виник не від самого початку нинішнього етапу війни і не спонтанно. З початком бойових дій ми взагалі думали про те, чи варто продовжувати робити цей проєкт, чи він ще комусь потрібен. У 2014 році до нас на «ЦеГлину» приходили військові й казали, що вони на фронті, аби ми могли творити. Це стало мотивацією продовжувати, додало впевненості, що наша місія потрібна. Маємо книгу відгуків, яка живе від заснування проєкту, коли важко – переглядаємо її, там є мотиваційні рядки.
Щодо задуму, то до широкомасштабної війни мали проєкт «Цеглини буття», також інсталювали стіну з цегли для одного з проєктів. Цегла – символ міцності, будівництва, створення нового, відбудови… Ми, українці, в лютому минулого року стали цеглинками, а разом – потужною стіною захисту Батьківщини. Кожна цеглинка з нашої колекції має свою історію, задум, меседж. Дехто з митців створив по кілька цеглинок.
- Однією з найбільш популярних на стенді була ця пані (цеглинка у формі жінки, що лежить). Розкажіть про неї, будь ласка.
- Це робота Любові Якименко, скульпторки з Харкова. Що цікаво, робота була виготовлена до того, як ми оголосили про цей проєкт. Пані Любов лиш запитала мене, чи підійде такий формат, і відправила цеглину в Київ. Яким же було моє здивування, що проєкт фактично виник сам і нас зібрав, пазл ідеально склався. Скульпторка створила декілька фігур, останню – 24 лютого минулого року. Через тиждень виїхала з сім’єю з Харкова, а роботи лишилися невипалені. Лише згодом вдалося їх випалити. «Біля нас усе вибухало, але наш дім залишився цілим. Трохи трусило, щось падало, але більш-менш усе ціле», – так вона описала створення робіт.
- Усі цеглинки неймовірні та заслуговують на окремі історії. Багато запитували про цеглинку із зерняток. Якою була ідея її створення?
- Її зробила художниця Наталя Антипіна з Києва. І має вона назву «Хай зростає як ви ляжете». Ця робота була створена під враженням від відео з Генічеська, коли беззбройна жінка сказала окупантам з автоматами покласти насіння соняшника в кишені, щоб воно проросло як вони поляжуть намертво у нашу землю.
- У одній із цеглинок, якщо придивитись уважно, можна побачити образи святих…
- Це робота пана Євгена Овчарика з Тернополя, художника, який працює з порцеляною. Він ще з тих майстрів, які працювали на заводі в Тернополі, тож володіє цими «порцеляновими» техніками. Він дуже коротко і без опису назвав цю цеглину: «Боже, Україну збережи».
- Майже всі цеглини керамічні, а одна є металева і ніби прострілена вона…
- Глина – у цій цеглині всередині. Це робота В’ячеслава Пасинка з Харкова, він майже весь час залишався в місті й з дітками в харківському метро займався глиною, вони робили різні плакетки. Так він намагався підтримати морально маленьких харків’ян. Ця цеглина – про пропалену броню, а всередині – неушкоджена випалена глина, ніби про Україну – зруйнована ворогом іззовні, але зсередини лише зміцнилася. Дуже багато митців зробили цеглинки «поранені», але всередині щось живе й цільне. Для мене це – і про те, що попри все маємо зберегти нашу культуру та традиції.
- Є ще цеглинка-вишиванка…
Ця цеглина зроблена в традиції косівської кераміки Ганною Друль, на ній – і косівський класичний, і більш авангардний малюнок. З одного боку квіти, а з другого зображено, як Святий Георгій убиває списом змія та перемагає. Це про те, що Україна розквітне, а змія, ворога, буде знищено. Це приклад того, як наші традиції можна трансформувати в сучасні артові об’єкти.
- А ця цеглинка, що схожа на бджолині соти?
- Цеглинка зроблена Тетяною Скоромною з Києва. Мисткиня створила її з різних глин, накопаних у різних місцях України та поза її межами, й пояснила, що «різні частинки складають одне ціле, ціле без кордонів та меж».
- Дуже знакова цеглинка, яка зображає руйнування ґрат, звільнення з ув’язнення…
- Це робота Надії Нєчкіної з Києва, вона так і називається – «Звільнення» і символізує звільнення України й українців від багаторічних утисків та гонінь росії.
Маємо також роботи студентів-керамістів. Загалом кожна з робіт нашої експозиції (і це не всі роботи з повної колекції) – це окрема історія, окреме мистецьке бачення, різні техніки виконання. І дійсно, краще один раз побачити – у нашій галереї в Києві, куди й запрошуємо.
- Що в планах на найближчий час?
- Усі наші плани, дійсно, лише на найближчий час. Через війну далі, аніж на пару місяців, не плануємо. Зараз ведемо роботу й почали відбір робіт на проєкт «ЦеГлина2023», який стартує 28 травня. Митці можуть подати свої заявки та фото разом з описами на розгляд для участі в проєкті до 20 квітня. Після 25 квітня ми відправимо запрошення для участі усім, чиї роботи будуть відібрані. Запрошуємо митців до участі, а гостей з 28 травня – відвідати наш арт-простір.
Ольга Будник, Анкара–Київ
Фото автора