Хитр, Міч, Гирл і Дорож: Таємниця давньоруської свинцевої грамоти з Полонного

У 2021 році археологи проводили в історичній частині Полонного планові роботи і натрапили на свинцеву пластину, на якій виднілися кириличні літери. Тоді з обережністю припускали, що знахідка може бути грамотою.

Гіпотеза таки підтвердилася, адже після реставрації на розгорнутому свинцевому злитку виявили два послання – на звороті та всередині. Більше того, грамота з Хмельниччини – перша така знахідка на території сучасної України. Попереду на артефакт ще чекають дослідження, але вже й зараз зрозуміло, якою інформацією обмінювалися між собою люди дев’ять століть тому.

Який зміст зашифрований в грамоті з Полонного, та хто ті таємничі люди Хитр,  Міч, Гирл і Дорож, про яких у ній згадується, читайте на Укрінформі.

СВИНЦЕВА ПЛАСТИНА З ЗАЛИШКАМИ НАПИСУ В ТРИ РЯДКИ

Щоразу, коли археологи приїздять у Полонне, там трапляються цікаві відкриття. Затишне місто на кордоні Житомирської та Хмельницької областей поступово розповідає досі невідомі таємниці своєї історії. Відкривати їх кілька разів випадало Кам’янець-Подільській архітектурно-археологічній експедиції державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба» Інституту археології НАН України під керівництвом Павла Нечитайла.

У 2019 році археологи виявили та розчистили у Полонному дві підземні споруди. Йдеться про галерею, пов’язану з подіями Північної війни між московією та Шведською імперією на початку 1700-х років, та побудований у 1820-х роках підвал.

Через два роки експедиція Павла Нечитайла працювала в історичному ареалі міста неподалік костелу святої Анни, де планували будівництво готелю. Під час робіт там виявили знахідки, які свідчать, що Полонне є найстарішим містом Хмельниччини, а поселення на його території безперервно розвивалося як мінімум з ІХ ст. (перші літописні згадки про місто датуються 1169 роком). Із-поміж знайдених тоді артефактів увагу археологів привернула зігнута свинцева пластина з залишками напису в три рядки, частина якого досить добре читалася. На знахідку натрапив технічний директор експедиції Дмитро Тимчук. Свинцева пластина неабияк заінтригувала, але фахівці не поспішали з її атрибуцією, припускаючи, що вона може бути окуттям, хомутом на руків’я предмету або листом.

Реставрацією артефакту з Полонного займався художник-реставратор Віктор Голуб, а зміст грамоти прочитав кандидат історичних наук, археолог Тимур Бобровський.

«Аналогічні грамоти на землях Давньої Русі раніше знаходили в Новгороді. Для території України така свинцева грамота стала першою знахідкою із часів давньої Русі, бо існують свинцеві записки, листи античного часу, які знаходили на півдні України ще до Різдва Христового. Раніше три грамоти на бересті були знайдені у Звенигороді на Львівщині. Грамота з Полонного – зразок давньої писемності, саме розмовної мови, не пов’язаної з книжковою традицією. У книжках тоді була переважно болгарська мова. На той час давньоруська та болгарська були дуже схожі, але між ними існували певні відмінності», - розповідає Бобровський.

ЛИСТ ІЗ ХІІ СТОЛІТТЯ

Археолог публікував дописи про дослідження грамоти з Полонного на своїй сторінці у мережі Фейсбук. Із дозволу Тимура Бобровського у цьому тексті використані оприлюднені ним матеріали. Загалом історія з грамотою дуже схожа на сюжет детективу.

За словами Віктора Голуба, перед початком реставрації знахідка являла собою згорнуту в п’ять щільних шарів свинцеву пластину розмірами 2,75х2,5х0,75 см та вагою 15,73 г зі слідами видряпаних на її поверхні знаків. Через значні  деформації, тріщини, часткову мінералізацію металевої основи, щільні корозійні нашарування, перемішані з ґрунтом, вона перебувала в незадовільному стані.

«У процесі роботи (під мікроскопом, при 23-кратному збільшенні) були укріплені слабкі ділянки та місця згинів, видалені щільні корозійні нашарування та залишки ґрунту до максимального виявлення літер. На жаль, на мінералізованих ділянках з горбистою поверхнею напис виявлено частково. Це зумовлено тим, що процес корозії свинцю супроводжувався збільшенням об’єму предмета та значним спотворенням рельєфу його поверхні», - зазначив реставратор.

Після реставраційних робіт грамоту зі свинцевого сплаву вдалося повністю розгорнути. Вона має вигляд пластини  довжиною 11,3 см, шириною 2,2 см та товщиною до 2-2,5 мм.

Як зауважує Бобровський, неабияким здивуванням для археологів стало те, що текст проглядався не лише на зовнішній, а й на внутрішній стороні пластини, тобто на ній було два листи. Напис був видряпаний гострим твердим предметом. Це кириличні літери розмірами 0,5‒0,7х0,4‒0,5 см у шість рядків (по три з кожного боку). Текст зберігся майже повністю, за винятком окремих знаків, пошкоджених корозією металу вздовж згинів. Археолог додає, що кожен із листів, написаних на пластині, починався зі слова «грамота».

«ГРАМОТА ВІД ХИТРА» І «ГРАМОТА ДО МІЧА»

Найцікавіше почалося, коли Тимур Бобровський взявся за прочитання грамоти. На зовнішній стороні збережений давньоруський текст мав такий вигляд (знаки запитання – це знищені корозією літери, а в дужках вказані напевно прочитані літери):

ГРАМОТАОТ?ЫТРАТАКЪМИЧЕ

ВИ:ИКЪГЫР?(ОВ)И:СЪКУПИВЪША

СКОТ(Ы)А?Е?(М)ИЧАВЕДИ

КЫЕВ(У)

Пояснюючи тонкощі тогочасного правопису, треба розуміти, що в цьому тексті не було звичного поділу на слова, двокрапки виконували роль універсального розділового знаку (здебільшого використовувалися, аби особливо виділити окрему частину тексту), знаків переносу з рядка на рядок тоді не існувало, а деякі літери читалися не так, як нині.

Шляхом гіпотетичної реконструкції втрачених літер вдалося відновити цілісність тексту. В інтерпретація Тимура Бобровського він читається так: «Грамота від Хитра та й до Міча, і до Гирла: вдвох зібравши худобу, натомість без Міча веди до Києва».

«По суті, текст на зовнішній стороні грамоти є листом-розпорядженням господаря на ім’я Хитр своїм робітникам або молодшим родичам Мічеві та Гирлові, стосовно того, що, коли вони вдвох зберуть худобу (можливо, з випасів або в якості податків), один з них – а саме Гирл – має відігнати її до Києва», - пояснює археолог.

На зворотній стороні полонської грамоти текст після реконструкції виглядав так:

ГРАМОТАКЪМИЧЕ(ВИ)??М(Л)

АТЦ(Ы)ИБОЛИТЪАДОРОЖЪ??ПС(Л)

НЪТИНЕВЪДАЛЪАИДИДОМ(ОВ)И

Після консультацій з лінгвістами Тимур Бобровський запропонував таку версію написаного: «Грамота до Міча: а мати-но хворіє (а Дорож-но писав, але тобі не віддав), тож йди додому»

Дослідник резюмує, що текст на звороті грамоти з Полонного може бути трактований як доповнення до основного листа, написаного на зовнішньому боці.

«Як бачимо, в грамоті з Полонного господарське розпорядження доповнюється інформацією про хворобу матері Міча, а також згадуванням неотриманого ним листа від якогось Дорожа та закликом повертатися додому, на відміну від іншого адресата, який мав відігнати згуртовану худобу до Києва»,  - зауважує археолог.

НЕВІДОМІ ІМЕНА З МИНУЛОГО

Неабиякий інтерес викликають імена, згадані в писемній пам’ятці давньоруського часу.

За  версією Тимура Бобровського, Хитр не має відповідника серед слов’янських імен. Найближчим словом, від якого могло походити ім’я автора грамоти, був прикметник ХЫТРЫИ («хитрий») у значенні «вмілий», «майстерний», «кмітливий». Тобто це прізвисько, отримане за певні здібності та вміння, що були цілком позитивними за нормами старослов’янської мови.

Щодо імені Міч, воно є прізвиськом, яке утворилося внаслідок слов’янської адаптації грецького імені Михаїл, а серед населення Східної Європи могло поширитися у спрощеному варіанті Міч.

Ім’я Гирл могло походити від іменників «ГЪРЛО» або «ГЫРЛО» у значенні «горлянка» чи «голос». Тож і воно є прізвиськом, яке характеризує певні здібності людини, як от «гучність».

Дорож – єдине з усіх імен грамоти, яке згадується в давньоруській літературі. Утім в цьому випадку, швидше за все, теж ідеться про прізвисько, що походить від прикметника «ДОРОГЫИ» у значенні «милий» або «улюблений».

«Я думаю, що далі цю грамоту будуть вивчати мовознавці і цілком можливо, що вони зроблять якісь інші припущення і будуватимуть інші конструкції цих імен. На жаль, через війну ми не змогли долучити до нашої команди гарного мовознавця, який би спеціалізувався саме на давньоруській мові, через що процес дослідження грамоти не є завершеним. Думаю, що її дослідження тільки розпочинаються. Ми провели лише перший етап», - розповів Бобровський.

Він додає, що грамота написана у часовому проміжку між 1140 та 1180 роками. Зміст обох частин грамот настільки взаємопов’язаний, що обидва тексти писалися водночас. Розбіжність у їх датуванні обумовлена віковими відмінностями авторів текстів. Люди, які навчалися письму в різні часи, мають певні розбіжності у використанні деяких графічних моделей.

Керівник Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічній експедиції Павло Нечитайло акцентує, що грамота з Полонного важлива передовсім тому, що є писемною пам’яткою: «Надзвичайно цінними є будь-які писемні пам’ятки, які сягають сивої давнини – ХІ-ХІІ ст. Вони є доказами масової грамотності в часи Русі серед простого населення і це надзвичайно важливо. Кожен предмет із давніх часів – прясельце, горщик, меч, клинок, графіті на стінах храмів –  вивчаються, нумеруються і особливо пильна увага науковців до речей із написами. А тут просто фантастика – із двох сторін лист та ще й такий давній. Це перша свинцева грамота, знайдена на півдні території давньої Русі. Звісно, будуть різні варіанти її прочитання. Це дуже серйозна річ, яка впливає на історичний процес та археологію».

Дослідження грамоти з Полонного – це черговий доказ того, що нині ми живемо в історичні часи, про які обов’язково напишуть в підручниках. Історія одночасно твориться на фронті – завдяки мужності українських захисників, і в тилу – стараннями тих, хто її вивчає та досліджує.

Ірина Чириця, Житомир

Фото Павла Нечитайла, Віктора Голуба, Тимура Бобровського, Дмитра Полюховича