Коли і як український «Щедрик» перелетів через океан
У неділю 4 грудня зі сцени легендарного нью-йоркського Карнегі-Холу знову, як і сто років тому, прозвучав знаменитий «Щедрик» Миколи Леонтовича. Композицію виконали дитячий хор «Щедрик», який заради участі в цьому концерті прибув з України, український хор «Думка» з Нью-Йорка, капела бандуристів Північної Америки та хор «Трініті-Вол-Стріт», названий на честь історичного храму в нижньому Манхеттені. Якщо до цього додати, що з вітальними відеопромовами до учасників програми концерту та глядачів у залі звернулися Президент України Володимир Зеленський і його дружина Олена Зеленська і що концерт вели культовий американський кінорежисер Мартін Скорсезе та відома американська акторка українського походження Віра Фарміга, то стає зрозумілим, що цей концерт став помітною, знаменною мистецькою подією.
А як було сто років тому? Відповідь на це питання варто почати з нагадування, як народився цей унікальний твір і за яких обставин перелетів він сто років тому через океан?
* * *
 |
Щодо вбивства композитора офіційною радянською пропагандою була створена, так звана, «петлюрівська» легенда, яку в своїй книзі «документально обґрунтував» міністр внутрішніх справ УРСР (1962 – 1982 рр.) Іван Головченко. Він стверджував, що Микола Леонтович був убитий в батьківській хаті начебто заїжджим петлюрівцем. Але в роки незалежності України відкрились архіви, матеріали яких засвідчили про зовсім інший слід у справі про вбивство Миколи Дмитровича Леонтовича. Загинув він 10 січня 1921 року від рук чекіста, який напросився на ночівлю в хату його батьків.
* * *
Микола Леонтович відійшов у вічність у розквіті сил. Саме в час перед своєю трагічною загибеллю він почав працювати над великими музичними творами, першим з яких стала народно-фантастична опера «На русалчин Великдень». Куля зловорожого чекіста обірвала його життя і високоталановиту творчість. Але й та музична спадщина, яку він залишив, навічно вписала його ім’я в українську і світову музичну культуру.
З особливим натхненням працював композитор над хоровими мініатюрами, над обробкою церковних, обрядових, історичних, чумацьких, жартівливих, танцювальних, ігрових пісень. Вони й сьогодні з нами, постійно звучать і на радіохвилях, і з телеекранів, і в концертних програмах. Назвемо лише кілька з них: «Козака несуть», «Дударик», «Женчичок-бренчичок», «Гаю, гаю, зелен розмаю», «Гандзя», «Ой зійшла зоря», «Летіла зозуля», «Ой горе тій чайці», «Ой з-за гори кам’яної», «Ой у лісі при дорозі», «Мала мати одну дочку»… Вийшовши з глибин народної пісенної творчості і пройшовши через талановите композиторське аранжування, ці пісні зазвучали з новою силою, новою поліфонічністю і виразністю, яким непідвладний час.
Та навіть у цьому щедрому пісенному доробку композитора виділяється така хорова мініатюра, як «Щедрик». Дивовижна річ: композитор працював над цим твором, шліфував його впродовж майже всього свого життя. Перший варіант «Щедрика» був написаний Леонтовичем у 1901 – 1902 роках, другий – у 1906 – 1908, третій – у 1914-ому, четвертий – у 1916-ому, п’ятий – у 1919 році.
Вже перше хорове виконання «Щедрика» принесло Миколі Лисенку визнання і славу. Відбулося воно в 1916 році: тоді щедрівку з кількома повтореннями на «біс» проспівав хор Київського університету. Після цього й почалася столітня історія мандрівок української щедрівки світами.
* * *
Перші з цих мандрівок були пов’язані зі знаменитим українським хором Олександра Кошиця. Майбутній відомий диригент походив зі старої священичої родини. Народився 4 вересня (за старим стилем) 1872 року в селі Ромашки Канівського повіту Київської губернії. Його батько Антон Кошиць був на той час священником місцевої церкви Покрови Пресвятої Богородиці, а в 1877 році переїхав на нову парафію у село Тарасівку Звенигородського повіту, яке було по-сусідськи із Шевченковою Кирилівкою. До речі, свого часу Тарас Шевченко наймитував у його родича священника Григорія Кошиця.
Після навчання у єпархіальній бурсі в Богуславі і Київській духовній семінарії Олександр Кошиць якийсь час вчителював у Ставрополі, збирав українські козацькі пісні на Кубані, опублікувавши їх у збірці «500 кубанських народних пісень». Повернувшись у 1904 році до Києва, вчителював у гімназіях, керував хорами, два роки працював хормейстером і диригентом Київської опери. У 1917 р. Українська Центральна Рада запросила Кошиця до Музичної Театральної комісії, а під час Директорії УНР Симон Петлюра доручив йому разом з композитором Кирилом Стеценком створити Українську Республіканську Капелу, яка покликана була представляти в близькому й далекому зарубіжжі українське пісенно-хорове мистецтво і знайомити світ з Україною.
«Щедрик» Миколи Леонтовича був одним з головних номерів у капели (у 1920 році вона стала хором). Щодо Олександра Кошиця, то саме він відкрив цей твір широкій публіці, коли в 1916 році диригував хором Київського університету. А зарубіжна прем’єра щедрівки відбулася у Празі 11 травня 1919 року. Після цього було проведено понад двісті концертів на сценах багатьох країн Західної Європи, і всюди звучав «Щедрик», викликаючи захоплення глядачів. А потім виникла ідея концертів Українського хору у Північній, Центральній і Південній Америці. На одному з них – у «Пляца де Торос» в Мехіко-Сіті, був встановлений світовий рекорд присутності публіки: концерт української капели зібрав 32 тисячі глядачів.
Та особливі надії покладав Олександр Кошиць на концерт у престижному в світі Карнегі-Холі Нью-Йорка. Виступити на його сцені – означало отримати авторитетну рекомендацію, здобути більш широке визнання. Не випадково саме в цьому концертному залі вважали за честь представити свої нові музичні твори такі відомі композитори, як Ігор Стравинський, Ріхард Штраус, Антонін Дворжак, Бела Барток, Еліот Картер…
Мрія Олександра Кошиця і його побратимів збулася 4 жовтня 1922 року. Концерт хору зібрав повний зал і завершився тріумфально. Американська преса і музичні фахівці були в захопленні від виступу українців, а мелодія «Щедрик» полонила глядачів і слухачів.
Через п’ятнадцять років заокеанського тріумфу «Щедрика» співробітник американської радіостанції NBC, американець українського походження Петро Вільховський (Peter Wilhousky) пише англійську версію тексту щедрівки, «американізуючи» її у вигляді піснеспіву на Різдво («Carol of the Bells» – Колядка дзвонів). І це дало новий потужний поштовх поширенню твору українського композитора на Заході. За переказами, в ніч, коли народився Ісус, на його честь задзвонили мелодійні дзвони по всьому світу. Нині «Щедрик» став традиційною і однією з найбільш популярних мелодій Різдвяних свят, успішно конкуруючи на Заході з відомим піснеспівом Jingle Bells. Наприклад, у Канаді її знають як «Нововідкритий сфінкс», у Великобританії називають «Новорічною серенадою», в країнах Латинської Америки – «Піснею великого чару»…
«Щедрик» продовжує лунати за океаном, в інших світах найчастіше без посилання на українське його походження. Щедрівка звучить в американських телесеріалах «Сімпсони», «Південний парк», «Гриффіни», «Менталіст», «Західне крило». Її охоче використовують у таких широковідомих у світі фільмах, як «Міцний горішок-2», «Один дома», «У дзеркала два обличчя», «Гаррі Поттер». «Щедрик» на кожне Різдво – неодмінна мелодія в програмах більшості теле- і радіоканалів. Не кажучи вже про сімейні і корпоративні зібрання на різдвяні свята. І українці не можуть цим не гордитися.
Мелодія «Щедрика» дуже проста, в її основі лише чотири звуки: до-сі-до-ля. І слова у щедрівки прості: Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка. Стала собі щебетати, Господаря викликати: «Вийди, вийди, Господарю, подивися на кошару. Там овечки покотились, а ягнички народились. В тебе товар весь хороший. Будеш мати мірку грошей. Хоч не гроші, то полова. В тебе жінка чорноброва.» Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка.
Але це той випадок, коли в простоті – геніальність. Українська народна щедрівка в талановитій обробці Миколи Леонтовича стала одним із символів вселюдських добрих побажань на Різдво Христове, коли над світом сходить Вифлеємська зірка.
* * *
На той час, коли зал Карнегі-Холу слухав ці щедрування з далекої від Нью-Йорка України і захоплено їм аплодував, Миколи Леонтовича вже півтора року не було на білому світі. Гучні вітання залу приймав його товариш і однодумець Олександр Кошиць. Через два роки після цього унікальне, вражаюче турне Українського хору (капели) по десятках країн, під час якого через неповторні наші пісні світ відкривав Україну, завершилося, залишившись окремою яскравою сторінкою в нашій багатостраждальній історії. Олександр Кошиць дожив до вересня 1944 року у Вінніпезі, постійно й глибоко сумуючи за рідною українською стороною. В листі до одного із своїх друзів він з тугою, але й гордістю написав “Якби Ви уявили собі, які спокуси мені траплялися, щоб звернути з українського шляху, та які гарні перспективи мене чекали б, якби я пішов на чужу ниву працювати. А, отже, Бог допоміг мені встоятись, не згинати спини, і хоч нічого не маю, як і не мав, але в чужі руки не заглядав і до кінця життя докалатав на власному возі».
…Кілька днів тому, через сто років, що минули після виступу хору Кошиця в легендарному Карнегі-Холі, його зал знову захоплено аплодував безсмертній щедрівці його побратима і в мистецтві, і в чесному, патріотичному служінні національним українським ідеалам Миколи Леонтовича. Цей зал також встав і гаряче аплодував Збройним силам України, які нині у тяжкій борні проти чорних сил зла відстоюють добро, захищають мирне життя і в Україні, і в усьому миролюбивому світі – ті справжні цінності, які оспівує, возвеличує і несе світові український «Щедрик».
Михайло Сорока
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама