Сонині картини живуть на жінках
Кілька людей в нашій країні знають про неї - і фактично лише дві графічні роботи, здається, у нас є…
Соня - перша жінка, що мала свою прижиттєву виставку в Луврі. Жорж Помпіду купив її картину для Єлисейського палацу - а фактично вся її творчість зберігається в Фонді Помпіду.
Її іменем названо астероїд) «Соня Терк»)
Соня Терк - вона ж наша українська Сара Штерн) Вона потім уже стала Делоне - бо зустріла свою на все життя любов і свого повного однодумця в мистецтві Робера Делоне. Їхні роботи і висять поряд тут, у Мадриді, де зі мною все це щастя зустрічі сталося.
Що цікаво. Є дві версії того, де Соня взялася - у різних вікіпедіях світу. В основному ті, хто про неї в нас знають, борються за її походження) ( ну, ОК - це десь чоловік три бореться). Одеса проти полтавського Градизька) Останнім часом ніби шальки терезів схиляются до Одеси - бо знайдено запис у одеському Раввінаті про народження цієї дочки таки полтавського (!!!) Елії Штерна, управителя тамтешнього цвяхового заводу та одеситки Хани Терк. Мені, звісно, ближча версія полтавська) Хоча я нічого проти такого перетягування каната не маю - хай лише щось таке станеться, що повернуло би Соню Делоне в наш контекст.
Вона прожила дуже щасливе й дуже довге життя поза Україною, у Франції, Португалії, але завжди була вдячна своїй землі, бо впевнена була, що саме Україна дала їй це щастя - зрозуміти колір!
Делоне - богиня кольору, богиня дизайну - так і сказала: «Я захоплена чистим кольором. Кольори мого дитинства, України. Спогади селянських весіль моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали в танці». Той, хто бачив її першу картину «Філомена», буде дуже здивований, розпізнавши в ній українськау плахту)
Незрозуміле слово «симультанізм» - це про ритм кольору, про те, як кольори суміщаються й пульсують, ніби живі, проникають один у одного й створюють ефект руху. Аполінер дав Сониному мистецтву ім'я орфізм - поет її порівняв із Орфеєм, котрий закликав звільнитися від титанів скверни та визволити чисту насолоду життям).
Сонині картини, кажуть, живуть на жінках. Бо вона поєднала мистецтво з одягом. ЇЇ тканини надзвичайно цікаві. Як і моделі взуття, як і моделі авто і навіть малюнки до гральних карт) килими, вітражі, театральни костюми…Сьогодні її повторюють найцікавіші дизайнери світу, навіть якщо не посилаються на першоджерело. Першоджерелу сьогодні було би вже 136 років, але, здається, наша Сара Штерн так і не постаріє ніколи…
Колись у паризькому музеї Д'Орсе я побачила її руку вперше - там була виставлена невеличка ковдра, пошита якоюсь Делоне для сина з клаптиків тканини. Тобто - «печворк». Мені тоді було неясно - що в тій ковдрі такого,що треба аж у Д'Орсе ? Хоча сам печворк зацікавив, і я навіть купила собі потім у якійсь випадковій крамниці довгу ситцеву печворкову спідницю, яку одягаю й досі вдома, коли хочеться комфорту й спокою… Щось таке ворухнулося тоді, певне - мовляв, ей там, на палубі! поглянь сюди!
І ще одне. Західні знавці кажуть ( я таке чула на власні вуха), що зрозуміли супрематизм Малевича лише коли їм розкрили національні його роботи…Незрозумілі загадки цієї творчості прояснилися через наявність в них України. Очевидно, Делоне саме це й пояснювала, сказавши про кольори дитинства!
Цікаво, що деякі наші українські художники говорять , що попри вирвану більшовизмом, а потім нквд, а потім забуттям із життя нашого мистецтва авангардну сторінку дивовижним чином це мистецтво пробивається з ДНК…Я це бачу. Я в це вірю. Як і в невипадковість зустрічей і сигналів.
Буду вірити в повернення нашої полтавської Сари Штерн! (ну, добре-добре - і одеської Соні Терк:)
Ольга Герасим'юк
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама